2. Будівельно-індустріальний комплекс

У всякій економіці важливу функцію виконує галузь будівництва – спорудження житлових і громадських будинків, мостів, шляхів, прокладка тунелів, побудова шкіл, театрів і басейнів. Будівництво залежить від рівня і динаміки розвитку економіки: воно розгортається за умови позитивної динаміки розвитку і скорочується, коли економіка занепадає. Послуги будівництва експортуються й імпортуються, але найбільше мають значення для національного ринку.

Будівництво як галузь економіки має певні особливості: це не стаціонарність діяльності (будівельні майданчики розгортаються, здійснюють будівництво, облаштовують інфраструктуру і переходять на місце наступного будівництва); технологічний взаємозв’язок операцій будівельного процесу; участь різних організацій, кожна з яких має свою спеціалізацію: сантехніки, оздоблювальники, керамісти тощо; залежність від погоди й кліматичних особливостей. За характером споруджуваних об’єктів будівництво поділяється на промислове, житлово-цивільне, транспортне, сільськогосподарське, меліоративне й водогосподарське. Основними показниками роботи будівництва є: інвестиції в капітальне будівництво ( у 2000 р. було 20,8 млрд. грн., у 2010 – 83,5 млрд. грн.); введення в експлуатацію загальної площі житла ( у 1990 р. становив 17,4 млн. кв. м, у 2000 – лише 5,5 млн, у 2011 – 9, 4 млн. кв. м); кількість збудованих квартир ( у 1990 – 279 тис., у 2000 – 63 тис., у 2010 – 77 тис.).

Разом з промисловістю будівельних матеріалів, а також установами й організаціями, що займаються архітектурними, проектними, геодезичними роботами будівництво утворює будівельно-індустріальний комплекс. Головну роль в ньому відіграє саме будівництво, бо воно виступає замовником архітектурно-проектувальних, експертних та інших робіт, а від об’ємів будівництва залежить його замовлення на будівельні матеріали. Промисловість будівельних матеріалів об’єднує багато галузей, серед них головними виступають цементна промисловість, виробництво скла, цегельно-черепична, виробництво будівельної кераміки, лінолеуму, руберойду та інші.

Серед галузей промисловості будівельних матеріалів більшість працюють переважно на внутрішній ринок, проте деякі галузі мають і експортне значення. Насамперед це стосується цементної промисловості. Заводів з виробництва цементу в Україні 15, майже всі вони входять до асоціації «Укрцемент». Лише один дослідний завод знаходиться в державній власності (м. Харків). 12 заводів приватизовані іноземними компаніями, зокрема, німецькими «Хайделбергцемент», «Дікергофф», французькою «Лафарг», російською «Євроцементгруп» та ін. Два заводи належать вітчизняним власникам. Найбільші виробники й експортери цементу – заводи в Амвросіївні (Донецька обл.): ВАТ «Промцемент» і ПАТ «Хайделбергцемент Україна», ВАТ «Волинь цемент» (м. Здолбунів), ВАТ «Євро цемент – Україна» (м. Балаклія Харківської обл.), ВАТ «Миколаївцемент» (м. Миколаїв Львівської обл.).

Виробництво скла в Україні розвивається на основі великих покладів кварцевих пісків, яких багато на Поліссі, особливо в Рівненській області. Працює 6 заводів листового й технічного скла, серед них Лисичанський, Костянтинівський, Артемівський, Запорізький. Склотару, тобто банки, пляшки, парфумерні флакони тощо виробляють ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» у Рівненській обл., ПАТ «Костопільський склозавод», ПАТ «Рокитнівський склозавод», ВАТ «Сімферопольський склотарний завод», АТ «Ветропак – Гостомельський склозавод» та ТзОВ «Торговельна компанія «Кристал» у Костянтинівні.Україна експортує скловироби до Білорусі і Росіі, а також задовольняє власні потреби.

Особливістю будівельно-індустріального комплексу є його наявність у кожній області і місті, причому чим більший промисловий і загалом господарський потенціал, тим більший розвиток дістає будівельно-індустріальний комплекс.

Лекція 5. Науково-технічний потенціал України

1. Науковий потенціал, наукові школи.

2. Науково-технологічні пріоритети України.

3. Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку української економіки.

1. Науковий потенціал, наукові школи.

У розвитку сучасної світової економіки найважливішим фактором, що визначає лідерство тих чи інших країн у глобальному конкурентному середовищі, виступає науково-технологічний прогрес. Зараз це важливіше, ніж мати родючі землі чи багаті корисні копалини, тому що розвиток принципово нових технологій, у яких втілюються наукові відкриття, дозволяє фірмам, що володіють цими технологіями, отримувати максимальні прибутки. Країна, що має багато високотехнологічних товарів і послуг в експорті, заробляє великі гроші, бо нові машини, обладнання, прилади, устаткування мають високий попит на ринку, отже, продаються за високими цінами.

Україна належить до країн з добре відомими науковими школами. За багато років розвитку науки сформувалися пріоритетні наукові школи у таких галузях науки: математика, радіоастрономія, фізіологія і клітинна біологія, фізика низьких температур, кріобіологія (біологія низьких температур) і кріомедицина, ядерна фізика і радіофізика, електрозварювання, біотехнології, інформатика телекомунікації – це тільки в природничих науках, а є наукові школи і в галузях суспільних наук. Проте технічний прогрес визначається все-таки природничими науками.

Науковий потенціал України формується з 3 основних блоків: кадри, наукові установи, державна політика в галузі науки й технологій. Наукові кадри в Україні ще є, попри існуючу негативну тенденцію «втечі умів» за кордон. Загальна чисельність науковців в економіці України поступово зменшується: якщо в 2004 р. їх кількість була понад 106 тис., то на 2010 р. тільки 89,5 тис. У той же час зростає чисельність науковців з науковими ступенями: якщо у 1997 р. в Україні нараховувалося 10 322 доктора наук, то в 2010 вже 14 418; кандидатів наук відповідно 59 322 і 84 000.

Наукові установи в Україні зосереджені в 3-х секторах: академічному, секторі вищих навчальних закладів (вузівському) та галузевому або заводському. Академічний сектор являє собою сукупність науково-дослідних та проектно-конструкторських інститутів системи Національної Академії наук України (НАНУ). Загалом його формують 174 інститути і 49 інших наукових організацій. НАНУ заснована 27 листопада 1918 р. В її системі функціонує 3 секції: фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук. Вони у свою чергу поділяються на 14 відділень, у тому числі працює відділення економіки. До системи НАНУ входять Національна бібліотека України ім..В.І.Вернадського, Національні музеї та інші установи. У 2010 р. організаціями академічного сектора укладено 48 ліцензійних угод, здобуто 742 патенти на винаходи і корисні моделі, виконано 295 контрактів на науково-технічні роботи на замовлення зарубіжних компаній. Видано 871 назву наукових книг і монографій, великим досягненням вважається видання за кордоном 55 монографій українських вчених з системи НАНУ, це найбільше за 15 років. Загальна кількість працюючих в Академії на 1.01. 2011 р. склала 42 426 чол., в т.ч. 19 861 науковий працівник, серед них 2632 доктора наук, 8231 кандидат наук.

Найвищий науковий ранг мають 198 дійсних членів НАНУ (академіків), 364 члени-кореспонденти та 121 іноземний член НАНУ.

Академія має 6 регіональних центрів, які координують наукові дослідження по території всієї України: Донецький (м.Донецьк), Західний (м.Львів), Південний (м.Одеса), Північно-східний (м.Харків), Придніпровський (м.Дніпропетровськ), Кримський (м.Сімферополь) та Інноваційний центр по м.Києву.

Вузівський сектор науки являє собою наукові дослідження, що проводяться у вищих навчальних закладах. Зараз іде перебудова організації ВНЗ України за західним зразком, коли університети стають, насамперед, науковими центрами, а не лише центрами підготовки висококваліфікованих фахівців. Наукові дослідження здійснюються науковими інститутами в складі ВНЗ, лабораторіями, конструкторськими бюро та іншими установами. Факультети, кафедри також активно розробляють наукові теми, до чого залучаються студенти, аспіранти, викладачі. У нас на факультеті щорічно проводяться наукові конференції, випускаються 2 наукових вісника: серії «Міжнародні відносини» і «Географічні науки».

Мережа ВНЗ значно збільшилася за роки незалежності. Це пов’язано не лише з необхідністю підвищувати освітній рівень населення (він і в СРСР був високим), а й зі зміною відносин власності в освітній сфері. За роки незалежності чисельність ВНЗ в Україні зросла у 2,33 рази. Якщо в 1990 р. їх було 156, то тепер 349, з них державних 233. У вузах України зараз відчувається «перебір» гуманітарних спеціальностей і недобір технічних і природничо-математичних. Платність навчання відіграє і добру, і погану роль. Добру – через те, що за рахунок оплати навчання вузи поліпшують матеріальну базу, погану – через те, що нерадивого студента шкодують відрахувати, бо втрачаються реальні гроші. Оптимізація мережі ВНЗ – питання часу.

Галузевий сектор – це наука, яка безпосередньо здійснюється на підприємствах, у виробничо-наукових фірмах, об’єднаннях тощо. При солідних фірмах існують конструкторські бюро, дослідні лабораторії, які розробляють нові зразки продукції, тут же на підприємстві їх виготовляють, перевіряють дослідні зразки, оцінюють, вдосконалюють і тоді вже запускають у виробництво. Прикладами таких науково-виробничих фірм є найбільше підприємства військово-промислового комплексу. Наведу лише одне з них: Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря – Машпроект» (м. Миколаїв). Це найбільший в СНД розробник та виробник газотурбінного устаткування морського і промислового застосування. До комплексу входять Центр наукових розробок «Машпроект» та серійний завод «Зоря». Основною продукцією комплексу є газотурбінні двигуни й устаткування для морського флоту, енергетики та газотранспортної промисловості.

Газотурбінними установками «Зоря – Машпроект» забезпечено близько 500 кораблів у 20 країнах світу, понад 100 компресорних станцій і близько 60 електростанцій Росії, України, Казахстану, Білорусі, Чехії, Канади та інших країн. В останні роки поставлено корабельні газові турбіни для військових моряків Індії, Греції, Росії, Китаю, США. На підприємстві працює 14,5 тисяч працівників, здійснюється обсяг науково-дослідних робіт на 160 млн. грн. 11 – 14 % затрат на виробництво – це затрати на науку, причому більше 70 % фінансування наукових досліджень здійснюється за рахунок іноземних джерел. Майже вся продукція йде на експорт.