Фольклорна практика - складова народознавчої підготовки студента-філолога

Для розвитку системи виховання і навчання велике значення має досвід наших предків: перш ніж шукати шляхи її вдосконалення, необхідно знати, що було створено й накопичено в попередні віки.

Життєдайним джерелом, що несе знання про наших попередників, є фольклор, який вбирає в себе мудрість і знання народу, здобуті ним впродовж тривалого соціального досвіду. У ньому кожне слово – змістовне, щиросердне, правдиве, таке, що пройшло випробування долею і досвідом цілих поколінь і передавалось від старшого до молодшого, пропагуючи високі моральні норми й естетичні ідеали. Це свідчить про можливість використання творів фольклору як ефективного засобу у процесі виховання. К. Д. Ушинський, підкреслюючи необхідність застосування фольклору у вихованні підростаючого покоління, справедливо зауважував: «Є лише одна спільна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати вихователь – це те, що ми називаємо народністю. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Вітчизни, і ця любов дає вихователю правильний ключ до серця людини й могутню опору для боротьби з її негативними природними, особистими, сімейними та родовими схильностями. Звертаючись до народності, вихователь завжди знайде відповідь і сприяння в живому та сильному почутті людини, яке діє сильніше від переконання, сприйнятого лише розумом, або звички, укоріненої страхом покарання» [42, 80].

Протягом віків український народ створив неперевершені зразки словесного мистецтва, які увійшли до скарбниці світової культури. У творах українського фольклору знайшов своє відображення світогляд нації, її художнє мислення, принципи філософії, народної педагогіки. Пошукова робота студентів-філологів педагогічного університету з фольклору є важливим засобом прилучення їх до української народної культури, виховання їх на кращих народних традиціях, формування учителів нової національної школи. Фольклорне виховання – домінанта національного виховання. Безпосереднє знайомство студентів з народною творчістю, спостереження за її побутуванням сприяє вихованню їхньої національної свідомості й патріотизму. Цінність пошукової фольклорної роботи ми вбачаємо у тому, що вона сприяє:

а) розвитку усної та писемної мови студентів;

б) поглибленню знань студентів з усної народної словесності;

в) формуванню навичок дослідницької роботи;

г) удосконаленню вміння студентів спілкуватися з людьми, що знадобиться у майбутній професійній діяльності;

д) прилученню молоді до витоків кращих народних традицій;

е) розвитку уміння спостерігати побутування фольклорного твору за природних обставин;

є) підвищенню загального духовного рівня;

ж) посиленню громадянської активності молодих людей;

з) поглибленню почуття патріотизму.

У майбутньому, працюючи в школі, молоді вчителі навчатимуть школярів розуміти рідне слово, пісню, стануть організаторами народознавчої роботи.

Головне завдання фольклорної практики – навчити студентів бачити сучасний стан усної народної творчості й усвідомити її значення у житті людини, визначити специфіку побутування фольклору у даній місцевості, встановити причини, що впливають на деформацію фольклорної традиції. Досягти цього можна шляхом набуття певних професійних навичок, що дають змогу налагодити контакт з носіями фольклорної традиції, інформаторами, правильно записати та оформити зібраний матеріал.

Фольклорна практика включає цілу низку завдань, зокрема навчальне, професійне, наукове. Навчальне завдання передбачає поглиблення знань з української народної словесності, професійне – має на меті формування у студентів навичок фольклориста-збирача, мета наукового завдання – виробити у студентів навички ведення наукового дослідження, уміння спостерігати, порівнювати, співставляти факти, емпіричні дані, автентичний матеріал.

Значна частина студентів педагогічного вузу є міськими мешканцями, городянами, а отже, вони здебільшого погано знають життя сучасного села, його проблеми, і лише під час фольклорної педагогічної практики одержують можливість познайомитись з ним поближче, що для кожного з них є дуже важливим, причому не тільки як для фахівця, а й людини взагалі. Адже гіпертрофований розвиток прогресу кардинально змінив життя людини, яка «виключена з часового колообігу, в якому перебувала людина землі, себто села, вона виключена з ритуалу, з сакрального часу та дійства, вона винесена за часову лінійність, яка призвела в свою чергу до гасла: спішіть жити» [25, 120]. Нині ми спостерігаємо, як сучасне місто «пришпорило саме життя, прискоривши природні ритми, скоротивши загальнолюдську стресовість і, як захисну реакцію, стереотипність поводження, мислення, мовлення» [25, 120].

Люди перестали спілкуватися на побутовому рівні, не знають імен, прізвищ своїх сусідів і не хочуть знати. Стомлена щоденною метушнею, людина ховається в своїй квартирі, як равлик у мушлі. Лише в селі збереглися сусідські стосунки, які передбачають спілкування, взаємодопомогу, сердечність у взаєминах, що є виразником домінантної риси українського менталітету, кордоцентризму. Отож, для студентів є щаслива нагода навчитися спілкуватися на побутовому рівні, оволодіти навичками ведення бесіди, навчитись слухати співбесідника.

Як свідчать дослідження вчених-мовознавців, сучасна міська мова переобтяжена різними формами кліше. Українське місто є українським лише географічно. А по суті – геть зрусифіковане, бідне у мовному аспекті, зокрема, тут давно зникли зі щоденного вжитку правічні харизматичні словесні формули вітання на зразок «Дай, Боже, здоров’я!», «З святою Неділею, будьте здорові!», «Доброго здоров’ячка!», «Моє шануваннячко!».

У процесі фольклорної практики студенти мають можливість поринути у благословенну стихію мови наших предків, причаститись музикою материнської діалектної мови, засвоїти безліч фразеологізмів, привітань, побажань, зразків віншування, традиційних формул національного етикетного мовлення, які збагатять мову майбутнього вчителя, піднімуть її до рівня «явища космічного».

Відвідування респондентів, знавців народної творчості, талановитих виконавців, спілкування з ними, проживання в одному соціумі, участь у сільськогосподарських роботах поряд з ними, спостереження народних свят і буднів знайомить студентів з побутом села, його культурою, духовністю, дозвіллям, що є важливим, особливо якщо в перспективі студент буде працювати на селі.

Народна художниця Софія Гуменюк коментує зміст своїх картин

Фольклорна практика – це одночасно і педагогічна практика, оскільки у її процесі студенти знайомляться з побутом селянської родини, вихованням дітей у ній, світоглядними уявленнями українців про дитину, її участь у трудовому процесі селянської родини, іграми, піснями, родинною педагогікою.

Загалом, все це допоможе подолати низку стереотипів, породжених роками царату та тоталітаризму стосовно села, його культури, мовних особливостей, побуту, праці, натомість посіє зерно любові, поваги, врешті – співчуття, бажання краще знати свій народ. Студент почне сприймати село як колиску нашої нації, в якій навіть серед лихоліть збереглося і виплекалося наше слово, наша мова, фольклор, мораль, естетика, чесноти.

Фольклорна практика студентів 22 групи філологічного факультету. 2001 рік

Суттєвим є той факт, що під час фольклорної практики студенти перебувають у дещо інших умовах – у колективі, який не схожий на групу; тут яскравіше висвітлюється поведінка, риси характеру кожного з них; вони краще пізнають один одного, мають можливість оцінити себе і товаришів в нестандартних ситуаціях, які, ясна річ, виникають за нових умов і дають можливість належним чином оцінити кожного.

Непересічна роль фольклорної практики у пропагуванні усної народної словесності. Сам факт, що в село приїхали студенти, науковці, шанувальники фольклору, підносить авторитет інформаторів, носіїв фольклорної пам’яті. Правильно чинять ті керівники практики, які намагаються зафіксувати на фото- та кіноплівку моменти спілкування, а потім опублікувати їх в районній газеті чи донести до громадськості якимось іншим чином.

Врешті, у процесі фольклорної практики студенти мають щасливу нагоду виявити автентичні зразки народної творчості і згодом відтворити їх на аматорських концертах у вузі.

Надзвичайно важливо визначити об’єкт роботи, яку повинні виконати студенти, оскільки від цього залежить успіх практики, а також її обсяг. Практиканти матимуть справу з живими процесами масової народної культури, де є твори справді народні, а є і стилізовані підробки. Студент повинен «чітко бачити і уміти, образно кажучи, «уловлювати у свої сіті» лише те, що йому необхідне для досягнення своєї мети, проте не перевантажити експедиційне судно надлишковим баластом» [11, 201].

Безумовно, в центрі уваги студентів повинен бути традиційний фольклор, а не магнітофонний. Фольклор є синкретичним мистецтвом, яке поєднує музику, слово, жест, рух, отож інформатор може у процесі виконання заплакати, пританцьовувати, сміятись, що обов’язково необхідно фіксувати – бажано не тільки на папері, а й за допомогою відеокамери. Проте не варто захоплюватись і записувати все підряд, оскільки у сучасному селі студенти можуть натрапити на фольклорні підробки, які нині широко тиражуються в аудіозаписах. Важливо точно визначити, конкретизувати мету фольклорної практики – проводити суцільні дослідження фольклорної традиції, одного фольклорного жанру чи декількох, об’єднаних тематикою. Вчені фольклористи вважають, що зосередження на одному фольклорному жанрі не виключає можливості записувати інші, отже, студенти можуть здійснювати і суцільне дослідження і вибіркове. Суцільне дослідження передбачає з’ясування питання, як знають український фольклор всі жителі даного села; хоча це завдання є складним, проте треба прагнути розв’язати його. Організована таким чином робота студентів підвищить наукову цінність зібраного матеріалу, буде добрим початком наукової діяльності студентів.