Лекція2

1

Лекція 2. Бібліотеки План

1.Бібліотека та її історія

2.Класифікація каталогів

3.Абетковий каталог

4.Систематичний каталог

5.Класифікаційні системи

6.Абетково-предметний покажчик

7.Бібліографічний опис

1.Бібліотека та її історія

Бібліотека (грец. Βιβλιον — книжка і θηκη — сховище, скриня) — культ.-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, провадить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх збереження і обслуговування ними читачів.

Традиційне значення слова бібліотека — колекція книг, або приміщення де зберігаються книги.

Для бібліотек тепер споруджуються спеціальні приміщення. До складу сучасного бібліотечного будинку входять: книгосховище, що має систему стелажів, спеціальний транспорт, опалення і вентиляцію; зали для читачів (загальні і спеціалізовані); приміщення для бібліотечного обслуговування (абонемент, каталог, виставка). За плановим рішенням бібліотечні будинки бувають: з баштовим книгосховищем, розташованим над пунктами видачі книг; з книгосховищем, безпосередньо зв’язаним з пунктами видачі книг; з централізованим книгосховищем і диференційованою видачею книг.

Бібліотеки були відомі ще в стародавньому світі (Ассирія, Єгипет, Китай). Найбільша з них Олександрійська бібліотека, в якій були зібрані рукописні книги античного світу (3 ст. до н.е.), та клинописна бібліотека Саргонідів в Ассірії (7 ст. до н.е.).

В Античності й на Стародавньому Сході бібліотеки існували у двох іпостасях: як книгосховища і як суспільні центри, у завдання яких входило поширення знань. В епоху раннього Середньовіччя виникають бібліотеки при монастирях і соборах. На рубежі XIII - XIV століть під впливом університетської культури, що формується, у відношенні до книги й бібліотеки відбувається перелом. Монастирська книга у своїй духовній і інтелектуальній функції відігравала, насамперед, роль скарбу. На відміну від цього університетська книга стає інструментом пізнання.

У Парижі, Болоньї, Падуї, Оксфорді виникають бібліотеки при університетах. В епоху Просвітництва збільшення обсягу літератури з природознавства, історії, мистецтва в бібліотеці підсилює її освітню функцію. В XVIII столітті освітня функція бібліотек реалізується в доступності книг і інформації суспільству.

На Україні основними сховищами рукописних і друкованих скарбів були церковні і монастирські бібліотеки. Першою відомою бібліотекою на Русі була бібліотека Софійського собору в Києві, заснована князем Ярославом Мудрим 1037. Серед монастирських бібліотек України відзначалася бібліотека Києво-Печерської лаври (11 ст.). Але стародавня частина її фондів загинула під час пожежі 1718. В 17 ст. засновано

2

Києво-Могилянську академію і при ній бібліотеку. На Україні були організовані також великі бібліотеки при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). При допомозі прогресивної частини інтелігенції були створені публічні бібліотеки в Одесі (1830), Харкові (1886) та ін.

В XX столітті домінуючим типом бібліотеки стає масова публічна бібліотека. Головними завданнями бібліотеки в СРСР бачилися пропаганда книг, керівництво читанням, формування й регулювання читацьких інтересів. Бібліотека, як музей і театр, була важливою складовою частиною культурного простору міста.

Сучасну людину крім книг оточує безліч інших джерел інформації. Різні носії інформації входять у життя кожного з нас і стають постійними супутниками. Людям треба було багато тисячоріч, щоб виготовити щось схоже на сучасну книгу. Перші книги писали на листах, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 - 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. З 4 століття по 15 століття для сторінок книги стали застосовувати пергамент, зроблений з тонкої шкіри ягнят. Пергамент був замінений папером, що прийшов у Європу з Китаю ,де спосіб його виготовлення був відомий ще до 105 року на основі суміші кори і коноплі. Широко доступними книги стали тільки після винаходу книгодрукування в 15 столітті. Зараз текст книги можна відтворити і зберігати у вигляді мікрофільму.

Книга - письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих листів друкованого матеріалу.

Це цікаво! У різних країнах стародавнього світу люди записували свої знання на різні матеріали. Глиняні таблички із клинописом так і хочеться назвати сторінками найдавніших книг. У Лондонському Британському музеї зберігатися 27 тисяч табличок, їхній вік - від двох до п’яти тисяч років. Археологи й донині знаходять їх при розкопках стародавніх міст Шумеру, Ассирії, Вавилона в Месопотамії - долині між ріками Тигр і

Євфрат на території сучасного Іраку. Таблички з колекції Британського музею були виявлені в середині 19 століття англійськими археологами О.Лейард і Х.Рассам під час розкопок Ниневеї - столиці ассірійського царя Ашшурбаніпала, що правив в VII столітті до н.е.

Роблячи розкопки, археологи знайшли місце, де підлога була встелена товстим шаром (півметра!) битої цегли. Однак про те, що це таблички, учені спочатку й не підозрювали, приймаючи таємничі значки на плитах за візерунок.

Глиняні таблички

Кілька тисячоріч тому назад жителі Вавилона, Шумеру й Ассирії використали для запису інформації сиру глину. Виготовляли глиняні таблички й на цих табличках вони робили записи, які хотіли зберегти. Глина стала “писальним матеріалом”.

За допомогою шпичок видавлювали на ще сирій глині цих табличок клинчасті знаки, або клинопис. Для кращого збереження табличок їх обпалювали на вогні, тоді вони здобували міцність каменю. Іноді запису були довгими й займали багато глиняних табличок. Кожна така книга складалася з десятків або навіть сотень глиняних “сторінок” покладених у дерев’яні ящики. У всіх більших містах Вавилона, Шумеру й Ассирії при храмах існували школи й бібліотеки, де зберігалися “книги із глиняними сторінками”. Книги ці були найрізноманітнішого змісту: релігійні, літературні, по медицині, 1математиці, сільському господарству тощо.

3

Бібліотека царя Ашшурбаніпала

Багато було цікавих “глиняних” книг у бібліотеках стародавнього межиріччя, але не було жодної такої великої й багатої, як бібліотека царя Ашшурбаніпала в його Ніневейському палаці. Цей цар дві з половиною тисячі років тому зібрав у своїй столиці Ниневії велику бібліотеку. У ній зібрані сотні глиняних книг. Вони складалися з багатьох “аркушів” - табличок однакового розміру.

Сам Ашшурбаніпал учився в школі при храмі і по тим часам був дуже освіченою людиною: умів читати древні написи й розумів таблички, написані на інших мовах. Тому Ашшурбаніпал так любив книги й збирав у своєму палаці велику бібліотеку. Він збирав її в буквальному значенні слова: розсилав у різні міста Месопотамії досвідчених переписувачів. Кожна група відправлялася в яку-небудь більшу бібліотеку - “будинок табличок” при храмах. Там вони вибирали самі цікаві книги й ретельно списували весь текст.

У палаці були обрані дві великі кімнати, у яких до самої стелі стояли ящики з “книгами”. Цар дорожив ними й боявся поставити їх унизу, де від вогкості таблички могли розмокнути. Часто зміст поеми або іншого опусу не містився на одній табличці. Тоді на іншій писали продовження, виходило кілька глиняних табличок- “сторінок”. Ці сторінки не можна було склеїти в один сувій, як

єгипетський папірус. Їх клали в один ящик. Але завжди могли випадково розсипатися таблички й змішатися з іншими. Через це можна було легко поплутати книги, і тоді самим вченим жерцям важко було би у всьому розібралися. Для того, що б цього не відбулося, на кожній сторінці робили спеціальні

позначки.

У бібліотеці Ашшурбаніпала налічувалося багато підручників: граматика шумерської мови з поясненнями різних правил для перекладу їх на вавилонську мову, словники іноземних слів, списки слів, які заучували на пам’ять. Це списки рослин, тварин, географічних назв і

т.п. Тут були збірки ліричної поезії, історичні хроніки, астрономічні спостереження й математичні праці. Коли таблички попадали в царську бібліотеку, на них видавлювали штамп – “Палац Ашшурбаніпала, царя вселеної, царя Ассирії” – зовсім так, як у наших бібліотеках ставлять на книгах печатка бібліотеки. Потім знову отримані таблички ставили на місце в ящики що й складало каталог книг.

Ящики стояли по розділах і до них прикріплювали табличку з назвами відділу. В одних лежали таблички з підручниками з мови і граматики, а в інших - з математики. Окремо поміщали таблички з гімнами й молитвами, билинами й легендами.

Були розділи по медицині, по мінералах, по різних виробництвах і т.д. Багато книг були представлені в бібліотеці в декількох екземплярах, деякі - у п’ятишести.

Ашшурбаніпал був одним із самих освічених людей свого часу. Але, незважаючи на це, цар був такий

жорстокий і нещадним, як його батько й дід. Одного разу в одному з походів він захопив

4

у полон чотирьох царів скорених їм країн. Повернувшись у Ниневію, Ашшурбаніпал велів впрягти їх у колісницю і, сівши в неї, проїхав по всій столиці. Після цього ці чотири царі були посаджені в клітку, що стояла у воріт палацу. Ашшурбаніпал був останнім ассірійським царем, перед яким тремтіли скорені народи. Після смерті Ашшурбаніпала підвладні Ассирії країни повстали й почали війну.

Доля Ниневії – столиці Ассирії відома. Під натиском ворожих армій місто впало. В 612 році до н.е. вавилонські війська ввірвалися в Ниневію, місто піддалося повному руйнуванню: “Несуться кінноти, блискають мечі, блищать списи; убитих безліч…Розграбована, спустошена й розорена Ниневія”, – писав древній історик.

Пожежа, що бушувала після цього багато днів, завершила руйнування, а піски пустелі засипали руїни, що залишилися.

Значення бібліотеки Ашшурбаніпала в тім, що це, власне кажучи справжнє зібрання культурних досягнень народів Стародавнього Сходу.

Папірус

У сусідньому з Ассирією Єгипетському царстві матеріал для листа робили з річкової рослини. У Древньому Єгипті папірус вважався “царському рослиною” із часу Птолемея. З початку III століття до н.е. на нього уведена царська монополія. Папірус продавали в багато країн Древнього миру.

Папірус – річковий очерет з високим і товстим стовбуром. Стебло рослини розділяли голкою на тонкі вузькі смужки. Ці

смужки приклеювали одну до інший так, щоб виходила ціла сторінка. На отриманий у такий спосіб шар накладався інший шар, смуги, якого розташовувалися поперечно смугам першого. Обидва шари сильно здавлювали, а потім висушували. нерівності, Що Залишилися, полірувалися пемзою. За рахунок смолистих речовин виходив однорідний міцний матеріал світлий – жовтих кольорів, згодом він темнів і губив еластичність, стаючи тендітним і ламким. Зроблений з папірусу аркуш не можна було складати або перегинати. Сторінки склеювалися в довжину й згортались у сувої,

довжина яких могла досягати декількох десятків метрів. Довгі стрічки намотувалися на паличку з ручкою, виходили сувої, на які переписували книги й документи. Читали сувій у такий спосіб: лівою рукою тримали паличку за фігурний кінець, а правої розвертали перед очами текст. Згорнуті сувої акуратно укладали в ящик з ременями й носили за спиною. Як матеріал для листа папірус був винайдений приблизно на початку третього тисячоріччя до н.е. і використався аж до VIII–IX століття н.е. Єгипетське слово “папірус” з тих пір у ряді європейських мов позначає папір. (ньому. Papier, франц. papier, англ. paper походить до давньогрецького — papyros).

З папірусних сувоїв, що дійшли до нас, самим більшим уважається так званий папірус Гарріса (за іменем його першовідкривача) , що зберігається нині в Британському музеї. Його довжина перевищує 40 метрів, а ширина становить 43 сантиметра. Більша частина папірусів була не настільки великих розмірів.

Олександрійська бібліотека

Найвідоміша бібліотека стародавності була заснована при Олександрійському мусейоне (храм або

5

святилище) – один з головних наукових і культурних центрів античного миру. У Єгипті бібліотеки створювалися в храмах, про неї піклувалися жерці. Книги мали форму рулонів, зроблених з папірусу. Сама знаменита бібліотека найдавніших часів була зібрана в м. Олександрії в Єгипті. Вона була утворена в 300 році до н.е.

Хазяї бібліотеки Єгипетські царі Птолемеї здобували всі літературні твори, які тільки існували. Оригінальні рукописи, дбайливо зібрані й закуплені на півдні Європи, на середземноморських островах, у Північній Африці й Західній Азії.

Цікавий епізод, що свідчить про книжкові пристрасті ще в найдавніші часи. Фараон Птолемей III, що створив Олександрійську бібліотеку, вирішив поповнити її добутками знаменитих греків. Але оскільки книг цих дістати не вдалося, Фараон вирішив зняти копії. Для чого запросив з м. Афіни Древня Греція рідкі рукописи на копіювання. За кожну книгу була виплачена застава золотими монетами (1 книга - 15 монет). Однак любов єгипетського фараона до стародавніх рукописів була так велика, що Птолемей III пожертвував золотом, рукописи передав в Олександрійську бібліотеку, а афінянам відправив копії. Спроби греків повернути рукописи так ні до чого не привели. Це були перші спроби зібрати всю грецьку літературу.

Для бібліотеки був вибудуваний спеціальний будинок в одному із кращих районів Олександрії. Він мав форму прямокутника, і був прикрашений з усіх боків рядами витончених колон, між якими стояли статуї видатних письменників і вчених. Вхід вів у великий облицьований білим мармуром зал. Тут були розставлені столи для читання й письма, а поруч них зручні крісла й ложа (знатні греки любили лежати за столом на м’яких ложах). За цим залом перебувало величезне сховище сувоїв і службові приміщення – кімната головного хоронителя бібліотеки, його помічників і перекладачів. Вона містила, принаймні, 700 000 папірусних сувоїв, які були занесені в каталог і повністю систематизовані – зовсім як у сучасних бібліотеках.

Цікаво, що в Олександрії діяв своєрідний закон, відповідно до якого всі рукописи, виявлені на кораблях, що прибували в олександрійську гавань, повинні були обов’язково направлятися в бібліотеку для переписування. В Олександрійській бібліотеці чи не вперше в історії людства виявилися зібрані літературні пам’ятники багатьох народів Близького Сходу.

Тут не тільки збирали літературні й наукові здобутки, але й створювали нові праці; кращі граматики й поети переводили видатні твори письменників різних країн і народів. Крім того, в Олександрійській бібліотеці вперше в історії книги був складений каталог, у якому можна було знайти відомості про кожний здобуток, що зберігався в ньому. Зрозуміло, що Олександрійська бібліотека залучала багатьох учені стародавності. З її книгами працювали математики Архімед, Евклід і Ератосфен, механіки Аристарх Самоський і Герон Олександрійський, астроном Клавдій Птолемей та ін.

В Олександрійській бібліотеці виникла зовсім нова наука. Класифікація – розподіл сотень тисяч різних творів по розділах і складання каталогу з позначенням автора й назви кожної книги.

Каталог Олександрійської бібліотеки складався з 120 книг – ста двадцяти папірусних

сувоїв. Автором каталогу був учений Каллимах, що сам переписував, тобто скопіював біля восьмисот поетичних і історичних здобутків. Спочатку каталог Олександрійської

6

бібліотеки буквально називався “Таблиці тих, хто прославився у всіх областях знань, і

того, що вони написали”.

Доля Олександрійської бібліотеки трагічна. Вона проіснувала у своєму первісному вигляді близько 200 років. В 48 році до н.е., коли війська Юлія Цезаря ввірвалися в

Олександрію й вступили в запеклу боротьбу з населенням міста, виникла пожежа. Частина бібліотеки загинула у вогні. Багато сувоїв Цезар відправив у Рим, але корабель із сувоями затонув. Постраждала бібліотека під час громадянської війни в Єгипті в III столітті. Залишки чудових зібрань древньої літератури були знищені в VII столітті н.е. військами турецького султана, що захопили Єгипет. Коли султанові доповіли про існування цієї бібліотеки, він сказав: “Якщо ці книги повторюють Коран, то вони не потрібні”. І безцінні зібрання були знищені.

Пергамент

Поряд з папірусом поширення в Древньому світі одержав матеріал зроблений зі шкір молодих тварин – телят, кіз, овець, кроликів. У древньому Пергаме в III столітті до н.е. (державі на півострові Мала Азія, сучасна Сирія) і придуманий цей матеріал для письма. Названий він був пергаментом, за назвою місця, де був винайдений. Цьому матеріалу було призначене довге життя. У світовій історії малоазіатське місто Пергам прославився винаходом пергаменту - особливим чином оброблену телячу шкіри.

Спосіб виготовлення пергаменту був досить складний.

Шкіру тварин ретельно промивали й вимочували в золі, потім очищали від залишків вовни, жиру, м’яса. Шкіру розтягували на рамах, вигладжували пемзою, сушили й обережно скоблили, надавали їй рівну поверхню (іноді для відбілювання застосовували вапно). Зі шкір виходив білий, тонкий надзвичайно міцний матеріал - пергамент. На ньому можна було писати по обидва боки.

Пергамент був дорожчий, ніж папірус, зате більш універсальний і довговічний. На початку з пергаменту готували сувої, як з папірусу. Однак незабаром помітили, що на відміну від папірусу він легко записується по обидва боки. Книги з пергаменту стали схожі на сучасні.

Виробництво книг з пергаменту. Нарізані аркуші пергаменту згиналися в певному порядку. По-грецькому аркуш у чотири додавання “тетра” - іменується зошит. Із зошитів з шістнадцяти й з тридцяти двох сторінки формувався тім - книжковий блок будь-якого формату. Зошити зшивалися разом і клали в дерев’яні кришки. За формою вони вже тоді нагадували книгу, до якої ми звикли. Так “Пергамський папір” остаточно переміг папірус.

Книги на пергаменту писалися й рисувалися митецькими переписувачами й художниками, кожна така книга була дійсним твором мистецтва. Обкладинки таких книг покривалися золотом, сріблом, дорогоцінними каменями й коштували дуже дорого. Такі книги в стародавніх бібліотеках, щоб їх не крали приковувалися до полиць ланцюгами.

Пергамська бібліотека

Масове виробництво пергаменту почалося в м. Пергаме для потреб Пергамської бібліотеки, він був дорожче папірусу й використовувалася для більш дорогих видань. На ньому можна було робити ілюстрації.

7

Римський учений і письменник Плиній Старший повідомляв, що винахід пергаменту став результатом суперництва в зборах книг між царем Єгипту Птолемеем і царем Пергама Євменом II.

Бажаючи перешкодити своєму суперникові здобувати книги для бібліотеки, Птолемей заборонив вивіз папірусу, єдиного писального матеріалу, з Єгипту. Правителеві Пергама довелося терміново шукати інший матеріал для виготовлення й переписування книг, здатний

замінити звичний папірус. При ньому й була створена бібліотека, що уступала по своїх розмірах тільки Олександрійській. У ній було сховище рукописів, Великий і малий читальний зал. У мармурових стінах влаштовані викладені кедром ніші. Книги були найрізноманітніші, але найбільше - медичних. Пергам вважався центром медичної науки, тут у свій час лікував хворих знаменитий лікар Гален. При бібліотеці були переписувачі, перекладачі, люди, що стежили за схоронністю рукописів.

Очевидно, що винахід нового писального матеріалу явився наслідком тривалих пошуків найкращої форми для книги й більше довговічних і зручних матеріалів для листа.

Євмен II, який гордився появою в його царстві нового типу матеріалу для письма, і не підозрював, яке поширення одержить пергамент уже в найближчі століття. Не міг він передбачати й те, що саме єгипетській цариці Клеопатрі, що правила на батьківщині папірусу незадовго до настання нової ери (31 рік до н.е.), римлянин Марко Антоній щедро подарує кілька тисяч пергаментних книг (які дісталися йому як військовий трофей) з Пергамської бібліотеки.

Пергамці намагалися відновити бібліотеку, але колишньої величі її досягти не змогли.

Бібліотечний фонд - упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці.

Бібліотеки, що мають найбільші фонди

∙Британська бібліотека (150 000 000 одиниць зберігання)

∙Бібліотека Конгресу США (135 000 000 одиниць зберігання)

∙Російська державна бібліотека (42 000 000 одиниць зберігання)

∙Національна бібліотека Німеччини (23 500 000 одиниць зберігання)

∙Національна бібліотека Китаю (22 000 000 одиниць зберігання)

∙Бібліотека Академії наук Росії (20 000 000 одиниць зберігання)

∙Національна бібліотека Франції (13 000 000 одиниць зберігання)

∙Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського (10 000 000 одиниць зберігання)

∙Бібліотека Народова (7 900 000 одиниць зберігання)

∙Австрійська національна бібліотека (7 400 000 одиниць зберігання)

Віртуáльною можна назвати бібліотеку, документи якої зберігаються в машиночитній формі і котрі отримує користувач, який звертається до пошукових машин глобальної мережі, не обов’язково будучи читачем бібліотеки.

Віртуальна бібліотека - це розподілена у просторі телекомунікації мережа загального користування, орієнтована на обмін даними між бібліотеками.

8

Середовище віртуальної бібліотеки складається із ряду бібліотек, територіально віддалених одна від одної, які виконують функції інтегрованого спілкування та отримання інформації про бібліотечні ресурси.

Електрóнна бібліотéка (Digital library) - розподілена інформаційна система, що дозволяє надійно зберігати і ефективно використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді.

2. Класифікація каталогів

Бібліотечний каталог (від грецького слова katalogos ~ перелік, опис) - це перелік документів, наявних у фонді бібліотеки або групи бібліотек, складений у певному порядку і такий, що розкриває склад або зміст бібліотечних фондів.

Каталоги розрізняються за окремими ознаками.

За способом групування бібліографічних записів каталоги поділяються на три основні види:

Абеткові каталоги (АК) - каталоги, в яких БЗ розташовуються за абеткою імен або прізвищ індивідуальних авторів, назв колективних авторів або документів незалежно від їхнього змісту.

Систематичні каталоги (СК) - каталоги, в яких БЗ розташовуються за змістом документів за галузями знань відповідно до визначеної системи бібліотечнобібліографічної класифікації.

Предметні каталоги - каталоги, які складаються відповідно до змісту документів, і

вяких БЗ розташовуються за абеткою предметних рубрик (коротке формулювання предмета: факту, події, аспекту тощо).

Упрактиці роботи бібліотек можуть застосовуватися й інші спроби групування БЗ. Такі каталоги складаються тільки тоді, коли відповідно до специфіки роботи бібліотеки виникає потреба в групуванні інформації про документи за особливою, найбільш суттєвою саме для даної бібліотеки ознакою їхнього змісту або форми. Слід зауважити, що яку б з наведених нижче ознак не було взято за основну, каталог за своєю структурою

вусіх випадках буде або абетковим, або систематичним (або поєднуватиме в собі ці ознаки).

Крім зазначених існують й інші види каталогів:

Словникові (перехресні) каталоги - комбіновані каталоги, в яких БЗ розташовуються за єдиною абеткою імен та прізвищ індивідуальних авторів, назв колективних авторів, назв документів, а також предметних рубрик, і які поєднують онаки абеткових і предметних каталогів.

Нумераційні каталоги - каталоги, в яких БЗ розташовуються за порядком номерів патентних, нормативно-технічних та інших документів.

Географічні каталоги - каталоги, в яких БЗ розташовуються за абеткою місць видання документів.

Топографічні каталоги - каталоги, в яких БЗ розташовані згідно з розстановкою документів на полицях, і які слугують для перевірки (інвентаризації) бібліотечних фондів.

Крім структурних ознак, каталоги розрізняються й за іншими характерними особливостями:

а) За охопленням фондів каталоги поділяються на:

9

-генеральні, що відображують фонд бібліотеки з максимальною повнотою;

-центральні, що відображують як основні фонди, так і фонди філій бібліотеки;

-зведені, що відображують фонди декількох самостійних бібліотек, об’єднаних за територіальною, галузевою або відомчою ознакою;

-каталоги підфондів бібліотеки (абонемента, читального залу, окремих відділів, філій тощо).

б) За видами відображуваних документів каталоги поділяються на:

-каталоги книжкових видань (книг і документів, що опрацьовуються як книги: альбомів, атласів тощо);

-каталоги періодичних видань (газет, журналів, бюлетенів, календарів - спільно або окремо);

-каталоги дисертацій;

-каталоги авторефератів дисертацій;

-каталоги наукових звітів;

-каталоги стандартів;

-каталоги патентів;

-каталоги нотних видань;

-каталоги аудіовізуальних матеріалів;

-каталоги географічних карт;

-каталоги електронних документів та ін.

в) За мовною ознакою каталоги поділяються на:

-каталоги, організовані за мовами (БЗ документів українською (російською) мовою, іноземними мовами);

-каталоги, організовані за графікою (кирилиця, латиниця);

г) За формою представлення каталоги поділяються на:

-карткові (складені з друкованих, машинописних, ксерокопійованих, ротапринтних, рукописних карток);

-друковані чи рукописні у формі книги (зошита);

-на мікроносіях (мікрофішах, мікрофільмах);

-електронні каталоги;

ґ) За призначенням каталоги поділяються на:

-службові (призначені для використання працівниками бібліотеки);

-читацькі (надані в розпорядження користувачів бібліотеки);

-читацько-службові.

3. Абетковий каталог

Абетковий каталог (АК) - це бібліотечний каталог, у якому бібліографічні записи розташовуються за абеткою імен або прізвищ індивідуальних авторів, найменувань колективних авторів або назв творів друку тощо.

АК містить бібліографічні записи різних видів документів, які надходять у бібліотеку, незалежно від того, на яких носіях інформації вони представлені. У ньому відображаються книги, брошури, видання, що продовжуються, альбоми, атласи (у тому числі в аркушевій формі, об’єднані загальною текою), нормативно-технічна документація (стандарти, каталоги, прейскуранти тошо), рукописи (дисертації, депоновані наукові роботи, звіти тощо) та інші документи.

В АК включаються також індивідуальні записи окремих томів або випусків

10

багатотомних і продовжуваних видань, якщо їхні назви відрізняються від назви всього видання.

В АК бажано відображати всі наявні в бібліотеці передруки творів і повторні видання.

Структура АК визначається поділом усього масиву БЗ за графікою, а далі - за мовами.

Абетковий каталог відповідає на питання:

-які книги того чи іншого автора є в даній бібліотеці;

-чи є в бібліотеці певна книга, автор і назва якої відомі. Принцип розташування карточок в абетковому каталозі.

-карточки розставляються за першим словом опису (автор книги або перше слово назви);

-при співпаданні перших слів, карточки розставляються по другому слову, при співпаданні других слів – по третьому і т.д.;

-карточки однофамільців розміщуються за абеткою їх ініціалів;

-карточки на різні видання однієї і тієї ж книги розміщуються у зворотному хронологічному порядку;

-скорочену форму (абревіатуру) розглядають як слово і ставлять в порядку абетки букв абревіатури;

-карточки з описом книг українською мовою розставляють в загальному абетковому порядку;

-карточки з описом книг на іноземних мовах розставляють за тими ж правилами,

тільки в основі організації абеткового каталогу іноземної літератури використовується латинська абетка.

Щоб дізнатися, чи є в бібліотеці потрібна книга або твір певного автора (і які саме), уточнити прізвище автора (або псевдонім), назву книги, рік видання або інші вихідні дані, скільки видань книги було і які можна знайти в бібліотеці, потрібно скористатися до абеткового каталогу:

-якщо відомий автор (автори), карточку потрібно шукати на прізвище автора;

-якщо книга має більше трьох авторів або видана без вказування прізвищ авторів на титульному аркуші, карточку потрібно шукати на перше слово назви;

-якщо книга видана без прізвища авторів, а на титульному аркуші є прізвище редактора (укладача), карточку можна шукати і на прізвище редактора (укладача) і на перше слово назви книги.

4. Систематичний каталог

Систематичний каталог (СК) - це бібліотечний каталог, в якому бібліотечні записи розташовуються за галузями знань відповідно до певної системи бібліотечнобібліографічної класифікації. Він розкриває зміст бібліотечного фонду й інформує про те, які видання з тієї чи іншої галузі знань, з того чи іншого питання є в бібліотеці. Систематичному каталогові належить провідна роль серед інших каталогів і картотек у бібліотеці. Це зумовлюється його виключно великим значенням для користувачів і працівників бібліотеки.

У СК картки з бібліографічними записами розташовуються в логічній послідовності відповідно до прийнятих рішень щодо віднесення до того чи іншого відділу класифікації. Однак цю роботу не слід вважати механічною розстановкою карток за індексами: вона