3.5. Тлумачення і процес застосування колізійних норм

Застосування судом колізійної норми, при застосуванні іноземного матеріального права визнача­ться згідно з колізійною нормою свого національного права. Л.А. Лунц зауважив, що, здійснюючи вибір права, суддя має у своєму вітчизняному законодавстві знайти вказівку на те, право якої держави підлягає застосуванню щодо даного фактичного складу: вітчизняне чи іноземне?

Кваліфікацією є елемент тлумачення норми й полягає в її юридичній оцінці. Вона спрямована на встановлення мети норми права.

Проте дозвіл законодавця на застосування іноземного права на­дано суду не у загальному (абстрактному) вигляді, а лише щодо тієї сфери чи до тих груп відносин, які визначено в об'ємі відпо­відної колізійної норми. Це означає, що у випадку колізійної нор­ми відбувається не заміщення взагалі, а лише тільки заміщення певної норми національного законодавства на відповідну норму визначеного, згідно з вітчизняним колізійним приписом, іноземного законодавства. Дана норма повинна бути здатною потягти за собою правові наслідки, які є аналогічними застосуван­ню внутрішньої матеріальної норми і лише тоді відбувається зміщення.

Умовою для застосування заміщення слугує те, що іноземний правовий інститут за своїми наслідками та функціями у даному конкретному випадку є рівноцінним правовому інституту.

Кваліфікація фактичних обставин справи судом, яка у національному цивільному процесі здійснюється одноетапно, у МПрП поділяється на два, певною мірою самостійних, етапи:

1. суддя зіставляє фактичні обставини справи, що розглядається, з вітчизняною колізійною нормою, тобто, спочатку він здійснює колізіино-прааову кваліфікацію;

2. суддя має зробити те, що він здійснює за власним правом, тобто кваліфікувати ці відносини, віднайти для їх врегулювання норму іноземного матеріального права.

Процес регулювання приватноправо­вих відносин, ускладнених іноземним елементом, складається з двох взаємопов'язаних стадій: перша

1. вирішення колізії права та вибір за допомогою колізійних норм компетентного правопорядку, тобто належного зясування волі національного законодавця – первиннам кваліфікація;

2. застосування норм обраного правопорядку, тобто з'ясуванні волі інозем­ного законодавця, яким встановлено передбачені у відповідному правопорядку правила врегулювання певних цивільних відно­син – вторинна кваліфікація.

3.6. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з «іно­земним елементом», її існування має сенс за умови викори­стання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві.

Зміст матеріально-правового методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без від­силання до іноземної правової системи.

До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать:

1) уніфіковані норми міжнародних договорів (угод) є уніфі­кованими правилами, створеними кількома суб'єктами пра­ва для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Здебільшого матеріально-правовий метод за­стосовується до укладення угод з питань авторського пра­ва, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньо­економічних відносин, деяких інших (Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.; Конвенція № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 р.; Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р.; Віденська конвенція ООН про дого­вори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.);

2) норми національного за­конодавства, які регулюють правовідносини з «іноземним елементом» можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнято­му на основі конституцій. Часто норми національного права є результатом транс­формації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. При­чому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за поход­женням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права;

3) міжнародні й торгівельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Використання матеріально-правового методу в регулю­ванні відносин у міжнародному приватному прарі має пере­ваги перед колізійним, так як:

1. метод створює значно більшу визначеність для учасни­ків правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь;

2. уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні.