20. Типи ринків та їх характеристика

Ринок - це сукупність економічних відносин, які виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання товарів і послуг. Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація.

Класифікація ринків:За територіальним охопленням розрізняють:внутрішній ринок, регіональний ринок, національний ринок, міжнародний ринок, світовий ринок. Відповідно до характеру обміну виділяють: ринок товарів і послуг, ринок землі та природних ресурсів, ринок капіталу, ринок робочої сили, фінансовий ринок, ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів. За характером і рівнем попиту та пропозиції розрізняють: ринок покупця, ринок продавця. Клієнтурні ринки поділяються на: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців (посередників), ринок державних установ.

Залежно від сфери суспільного виробництва виділяють: ринок товарів матеріального виробництва, ринок товарів духовної сфери. Характерні риси певних моделей ринку. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок. З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

21. Витрати виробництва та їх види Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності. Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

До внутрішніх витрат відноситься нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.

Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

22. Види прибутку підприємства. Прибуток — узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виторгом від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

23. Поняття про рентабельність. Система показників рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, що в загальній формі обчислюється як співвідношення прибутку і витрат. Видокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції.рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою Ра = (Пз / Ка) *100, де Пз—загальний прибуток підприємства за рік; Ка — середня сума активів за балансом;

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, утворених за рахунок власних коштів: Рвк = (Пч / Кв) * 100, де Пч—чистий прибуток підприємства в розрахунковому році; Кв — величина власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за відрахуванням усіх боргових зобов’язань;

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) визначає верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою: Рак = (Пч / Кс(а)) * 100, де Кс(а) — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);

Рентабельність продукції (PJ характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона визначається за формулою: Рп = (Пр / Ср) * 100, де Пр — прибуток від реалізації продукції за певний період; Ср — повна собівартість реалізованої продукції;

Рентабельність одного виробу (Р() розраховується за формулою: Рі = ((Ці – Сі) / Сі) * 100, де Ці, Сі, – відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу.