- •4.Економічна система: її сутність та структурні елементи.
- •7. Поняття та типи економічного відтворення Відомі два типи відтворення: просте і розширене.
- •9.Розрізняють два типи економічного зростання — «екстенсивне» й «інтенсивне».
- •20. Типи ринків та їх характеристика
- •24. Основний та оборотний капітал.
- •25.Для соновного капіталу є така характерна ознака як знос капіталу.
- •26. Амортизація (знос) основних засобів: сутність та методи
1.Предмет економічної теорії— економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і організованість якого (процесу взаємодії) забезпечує сучасний господарський механізм.
Функції економічної теорії.
Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:
1) практичну, яка полягає в таких аспектах:
а) всебічне обґрунтування необхідності і шляхів впровадження прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу і суспільства;
б) вироблення наукових основ управління народним господарством, з'ясування шляхів оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економікою з державним регулюванням за допомогою економічних, правових та адміністративних методів;
в) дослідження найраціонапьніших шляхів впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;
г) вивчення досвіду розвинутих країн для його творчого застосування в умовах України;
ґ) пошук раціональних шляхів виходу країни з глибокої кризи, обґрунтування оптимальних напрямів переходу від державно-бюрократичного соціалізму до змішаної економіки;
є) визначення основних методів підвищення ефективності виробництва і на цій основі — піднесення добробуту населення;
пізнавальну, яка полягає в розкритті суті економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманних їм внутрішніх суперечностей, механізму дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути здійснена практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція економічної теорії є методологічною основою для інших економічних дисциплін;
практично світоглядну, яка орієнтує економічну теорію на вироблення нового типу економічного мислення, що формує сучасний світогляд людини.
2. Методи дослідження економічних процесів і явищ В економічних дослідженнях застосовують методи індукції і дедукції. Під індукцією розуміємо виведення принципів, законів э аналізу фактів. Метод індукції означає хід думок від аналізу фактів до теорії, від часткового до загального. Зворотний процес, тобто коли економісти вивчають ті чи інші проблеми, йдучи від теорії до окремих фактів І перевіряють або відкидають цим теоретичні положення, називається дедукцією. Індукція і дедукція — не протилежні, а взаємодоповнювальні методи дослідження.
При дослідженні економічних явищ і процесів широко застосовується метод абстракції, що означає очищення наших уявлень від випадкового, одиничного і виділення з них стійкого, типового. Отже, абстрагування — це узагальнення. В економіці воно має практичне значення. Правильна теорія ґрунтується на аналізі фактів і вона є реалістичною. Теорії, що не узгоджуються з фактами, є антинаукові; застосування їх часто зумовлює викривлення в економічній політиці.
Важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ є використання методів аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, виділення окремих сторін, ознак. Синтез, навпаки, означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це явище притаманне економічній дійсності, веде до узагальнення.
Наукове дослідження економічних явищ передбачає також поєднання логічного та історичного підходів до вивчення економічних процесів і явищ. Це означає, що потрібно розглядати умови, в яких явище почало розвиватися, як воно змінювалося під впливом зміни історичних умов. Логічними є зміни, що не суперечать логічним принципам, а якщо суперечать, то потрібно шукати причини цього.
Завершальною ланкою пізнання економічних процесів і явищ, критерієм істини є суспільна практика.
Окремої уваги заслуговує використання графіків, таблиць при вивченні економічних явищ і процесів. Графіки і таблиці є засобами, з яких робляться певні висновки, виявляються певні тенденції. На основі таблиць робляться певні узагальнення. Графіки є інструментом, з допомогою якого економісти виражають свої теорії, моделі. Вони показують взаємозв'язок між двома групами економічних фактів. Тому такі прості двовимірні графіки є зручним засобом демонстрації взаємозв'язків між економічними явищами, наприклад, між доходами і споживанням, цінами і попитом, цінами і пропозицією товарів та ін.
3.Основні школи і концепції в економічній науці. Лозаннська школа. Концепція економічної рівноваги. Проблема рівноваги – не лише теоретична проблема. Порушення пропорцій між секторами і галузями економічних систем відбувається нерідко через прорахунки, помилкові висновки тих, на кого покладено прийняття визначальних рішень. Глибокі потрясіння економічного організму з метою відновлення зруйнованих зв´язків, наприклад, шляхом навмисного використання методів "шокової терапії", не обов´язково веде до бажаних результатів. В центрі уваги Вальраса знаходилась загальнотеоретична проблема – проблема загальної економічної рівноваги, її основний зміст можна звести до відповідей на три питання: 1) Чи досягається рівновага насправді? 2) Чи є ця рівновага (якщо вона досягається) стійкою? 3) Які умови стійкості рівноваги? Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуто за допомогою математичного апарату. Побудувавши досить складну систему взаємозв´язаних рівнянь, він доводить, що система рівноваги може бути досягнута як якийсь «ідеал», до якого прагне конкурентний ринок. Теорія економічної взаємозалежності. В. Парето, на відміну від Л. Вальраса, маржиналістом» другої хвилі», а також одним із основоположників неокласичної економічної думки. Спираючись не на каузальний, а на функціональний підхід, В. Парето подолав властивий Л. Вальрасу суб´єктивізм, що дозволило йому відмовитися від корисності (потреби) як єдиної причини обміну і перейти до характеристики економічної системи в цілому, де і попит (споживання), і пропозиція (виробництво) розглядаються як елементи рівноваги в економіці.
Усі економічні науки поділяють на два види: теоретичні та практичні. Теоретичні — це науки, які вивчають закони та суттєві економічні взаємозв'язки в реальній діяльності на макрорівні. До них належать політекономія, макро- та мікроекономіка. Прикладні — науки, які вивчають, як проявляються економічні закони і взаємозалежності в конкретних галузях і сферах господарювання. До них належать, наприклад" економіка промисловості, транспорту, сільського господарства, торгівлі.
4.Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.
5.Продуктивні сили і їх структура.Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що включає матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особис тості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
6.Фактори виробництва і їх структура. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов. Чотирифакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Екологічний фактор виробництва. В другій XX століття у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологіч послуг значно зросла роль екол фактора в процесі відтворення сусп.. продукту та робочої сили.