159.Поняття, структура і функції індивідуальної правосвідомості особи

Правосвідомість дуже тісно пов'язана із правом і процесом застосування правових норм, оскільки правосвідомість людей відображає право, приймає участь в правотворчому процесі і реалізує право в процесі виконання, дотримання, використання і застосування. В підручниках і посібниках, як правило, розглядалось поняття і структура суспільної правосвідомості і менше приділялось уваги індивідуальній правосвідомості особи.

В зв'язку із цим спочатку розглянемо індивідуальну правосвідомість особи. Філософи визначають свідомість як вищу форму людської психіки, як специфічну властивість висо-коорганізованої матерії, яка зводиться до відображення і духовного освоєння дійсності в формі суб'єктивних образів об'єктивного світу, в одержуванні, зберіганні й переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на розв'язання певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. Визначальними ознаками свідомості є відображення, відноЧиення, цілепокладання, управління1. На думку психологів свідомість — це властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленно-му накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Свідомість включає відображення дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення2.

Щоб розглянути поняття свідомості, потрібно відмежувати його від інших аналогічних явищ і категорій. Таким явищем або феноменом є «несвідоме». Як підкреслює, свідомість є частиною психіки, тому що в ній відбуваються не тільки свідомі, але і підсвідомі і несвідомі процеси. Свідомими називаються такі психічні явища і дії людини, які проходять через її розум і волю, опосередковуються ними, здійснюються із знанням того, що вона робить, мислить або відчуває1. На думку відомого психолога Д.Н.Узнад-зе, усвідомлювати — це означає представляти і мислити, переживати емоційно і здійснювати вольові акти. Іншого змісту свідомість не має зовсім2.

В побуті і в медичній термінології ми зустрічаємо факти, коли людина втрачає свідомість внаслідок хвороби. В цей період вона не розуміє, що відбувається з нею, або не може володіти собою. Несвідомість особи також пов'язана з недієздатністю її в цивільному праві. Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або слабоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, і над ним встановлюється опіка (ст. 16 Цивільного Кодексу України). В кримінальному праві з несвідомістю пов'язане поняття неосудність. Неосудність (ст.12 КК України) — це нездатність особи в момент здійснення суспільно-небезпечного діяння давати собі звіт в своїх діях або керувати ними внаслідок хворобливого розладу психічної діяльності. Ці факти вказують на те, що особа в таких випадках діє несвідомо або з явними порушеннями свідомості.

Свідомість і правосвідомість пов'язують із розумінням і знанням права. Свідомими називаються такі психічні явища і дії особи, які проходять через її розум і волю, опосередковуються ними, здійснюються із знанням того, що вона робить. Спосіб, при допомозі якого існує свідомість, — це знання, як писав К.Маркс, і свідомість ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя3. Тому правосвідомість в першу чергу пов'язана із знанням діючого права і законодавства.

Щоб дати поняття індивідуальної правосвідомості особи необхідно розглянути її структуру і функціонування. До останнього часу структуру індивідуальної правосвідомості розглядали: 1) як систему (рівень, об'єм) правових знань; 2) відношення особи до діючої або бажаної системи права і законодавства. Це виражалось в повазі до права, до закону на підставі внутрішніх переконань. Це означає, що самі по собі правові знання мало що значать, якщо не поважати або ігнорувати діюче законодавство; 3) третім компонентом правосвідомості особи є її готовність до соціально-правової активності. Цей компонент пов'язаний з правовою діяльністю особи, з її правомірною або протиправною поведінкою. Тому суспільство і держава зацікавлені в тому, щоб діяльність і поведінка здійснювались свідомо і на основі поваги до діючого права і правопорядку.

Правосвідомість існує не тільки сама по собі і для себе, а в першу чергу для діяльності. Вона існує потенційно в формі правових знань, але проявляється і функціонує тільки в процесі правової поведінки і діяльності особи. В зв'язку із цим В. І. Ленін писав, що свідомість не тільки відображає навколишній світ, але і творить його. Звичайно, що цей процес може мати і негативні наслідки.

Індивідуальна правосвідомість особи включає в свою структуру такі компоненти: 1) правові знання; 2) повагу до права, до закону на основі правових переконань; 3) соціально-правову активність особи, а точніше готовність (установки) до такої діяльності і поведінки.

Як правило ці компоненти правосвідомості виражаються зовнішньо і їх можна зафіксувати. Разом із тим, більш глибокий аналіз цього явища, особливо з позицій психології особи, показує, що правосвідомість має більш складну структуру. Вона складається із: 1) інтелектуальних (раціональних) процесів і станів; 2) емоційних процесів і станів; 3) вольових процесів і станів. Кожен із цих компонентів має свою, досить складну структуру, і вони дуже тісно взаємопов'язані між собою.

1) Інтелектуальна (раціональна) сфера правосвідомості включає такі процеси: відчуття, сприйняття, увага, уявлення, пам'ять, правове мислення і мова. Ці процеси психологи відносять до пізнавальних процесів. Разом із тим вони стосуються емоційної і вольової сфер правосвідомості особи.

Другим компонентом інтелектуальної сфери правосвідомості особи є певні стани: правові знання, правові вміння і правові навички. Правові вміння і навички дуже тісно по в'язані із вольовою сферою. Особа повинна не тільки мати певний об'єм правових знань, знати свої юридичні права і обов'язки, але і вміти їх виконувати, використовувати і дотримуватись, мати навики захищати свої права, навики правомірної діяльності і поведінки, правильно приймати рішення, застосовувати норми права відповідно з вимогами законності, справедливості, доцільності і обгрунтованості.

Третім компонентом інтелектуальної сфери правосвідомості особи є загальні і спеціальні правові здібності.

Здібності — це такі властивості особи, при допомозі яких вона най-швидше і найкраще засвоює нові правові знання, законодавство, вміє використовувати їх для задоволення своїх інтересів і потреб, а також інших осіб. Здібностей надзвичайно багато, в тому числі і професійних здібностей юриста.

Одна особа може бути хорошим адвокатом, а інша — суддею чи слідчим, оскільки вони мають різні здібності. Кожна людина має свої природні здібності, і крім того вона може розвивати певні здібності.

В інтелектуальній сфері правосвідомості можна виділити З найбільш важливих компоненти: 1) правове пізнання державно-правових явищ (процес) і його результати — правові знання, правові вміння і навики; правове пізнання здійснюється в процесі правового навчання, правової пропаганди і агітації, правової просвіти і соціально-правової практики;

загальні і спеціальні правові здібності: здібність сприймати правову інформацію, орієнтуватись в діючому законодавстві, засвоювати нові знання, приймати правильні рішення по правовим питанням, здібність до правомірної діяльності і поведінки, правомірно захищати інтереси суб'єктів суспільних відносин тощо; правове мислення, яке здійснюється на підставі державної мови, спеціальної юридичної термінології і правових понять.

Інтлектуальна сфера надзвичайно тісно пов'язана також з емоційними процесами і станами. Без емоцій людина перестає бути людиною-особистістю і може перетворитися в запрограмованого робота. До емоційних процесів відносяться власне емоції і почуття, в тому числі правові почуття і емоції.

Ця сфера найскладніша, тому що її майже не можливо зафіксувати, особливо емоції. Термін «емоції» латинського походження і означає хвилюю, збуджую. Емоціями іноді називають переживання, тому що в різноманітних ситуаціях людина хвилюється і переживає. Особа сильно переживає або хвилюється тоді, коли зустрічається з надзвичайними ситуаціями, іноді, навіть, може наступити шок, параліч, афект. Емоції дуже динамічні, вони мають полярний характер, можуть бути як позитивні, так і негативні.

В психологічній літературі світу існує біля 20 різних концепцій (теорій) емоцій, але нажаль немає їх єдиного розуміння. Емоції порівнюють з айсбергом, 1/4 частина якого знаходиться на поверхні води, а останні 3/4 під водою. Таке порівняння не зовсім вдале, оскільки емоції особи можна порівняти із станом моря чи океану, які можуть мати різний стан: спокійний, бурхливий (буря), шторм. Тому не випадково моряки вживають такі терміни як: «море хвилюється», «море штормить». Хвилювання моря відбувається по різним причинам, так і хвилювання особи.

Що ж являють собою емоції? Вважається, що емоції — це, по-перше, хвилювання і переживання, а також почуття особи. По-друге, розглядаються окремо почуття і власне емоції — як стан і процес переживання і хвилювання. По-третє, емоції — це реакція людини на ті чи інші події. Ця реакція може бути як позитивна, так і негативна. По-четверте, деякі спеціалісти стверджують, що це не тільки реакція, але й акція, тому що емоції заставляють людину шукати вихід із тупикових, проблемних ситуацій, заставляють її перебороти цю ситуацію, якщо людина бореться сама за себе і не здається.

Всі емоції поділяють на природні і соціальні, як і почуття. Слід підкреслити, що правових емоцій і почуттів майже ніхто із юристів не вивчав, і їх майже не виділяють. Разом із тим, правові емоції мають свій предмет — правові яви. Вони як специфічна форма відображення державно-правових явищ виражаються в емоційному відгуку, в міміці, думках, мові, настрої, в чуттєвій діяльності і поведінці. Правові емоції пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обов'язків особи, а також є емоційною оцінкою інших правових ситуацій.

Складність цієї проблеми полягає в тому, що емоції неможливо відірвати від почуттів, які являються ядром свідомості особи. Правові емоції своїм предметом мають не тільки правові явища, але і правові почуття, які по суті відображають правові явища. В зв'язку із цим переживання і хвилювання можуть захоплювати весь духовний і фізичний стан особи. Сильні емоції, особливо негативні, ведуть до тяжких хвороб або до інших негативних наслідків, включаючи конфлікт, правопорушення і злочин. В стані сильного хвилювання особа погано управляє собою, іноді втрачає розум, здоровий глузд, а надзвичайно сильні емоції ведуть до афектів — втрати контролю над собою. Сильні негативні емоції — стрес, афект, фрустрація — дезорганізують поведінку і діяльність людини. Стрес по Сальє означає перенапруження. Афект — це такий стан психіки, який веде до часткової або повної втрати контролю над свідомістю і розумом. Фрустрація — це такий емоційний стан особи, який виникає в результаті незадоволення яких-небудь потреб і інтересів.

Емоційні процеси і стани надзвичайно важко відрізнити один від одного, тому що вони дуже динамічні. Разом із тим є такі емоційні стани, які тривають досить довго. Наприклад, настрій, може бути різний — добрий, поганий і тривати різні проміжки часу. Емоції надзвичайно тісно пов'язані з типом нервової системи.

З емоціями надзвичайно тісно пов'язані правові почуття. Вони мають безпосередній зв'язок, оскільки емоції не можуть існувати без правових почуттів. Правові почуття — це більш стійкі і тривалі психічні стани, хоча теж мають свою Динаміку і полярність (позитивні і негативні). Правове почуття — це така форма відображення правових явищ, яка сприймається і оцінюється особою відповідно до своїх потреб і інтересів, і до потреб інших суб'єктів права і виражає суб'єктивне відношення особи до цих явищ. Наприклад, почуття законності, почуття права, почуття справедливості, почуття права власності (власника), почуття поваги до закону, до прав людини тощо.

Правових почуттів надзвичайно багато. їх, як і всі соціальні почуття, можна класифікувати на окремі види: залежно від полярності — позитивні і негативні; залежно від емоцій — почуття споглядання, звичайні почуття (в спокійному стані) і почуття переживання (коли вони зливаються з емоціями). Залежно від усвідомленості вони можуть бути: усвідомленими, неусвідомленими і напівсвідомими.

В правових почуттях виражається направленість особи до задоволення особистих, колективних, державних чи суспільних потреб і інтересів. Правові почуття в процесі діяльності виконують різноманітні функції: пізнання правових явищ, їх оцінку, орієнтацію особи в правовому середовищі, контрольну, конструктивну — прийняття рішень тощо.

Характер і якість почуттів людини залежить від нормального функціонування органів чуття (зору, слуху, нюху, смаку, дотику) і правильного мислення. В процесі правової діяльності і поведінки правові почуття зливаються з інтелектуальною і вольовою сферами індивідуальної правосвідомості. Вони виникають і розвиваються в результаті правової освіти (навчання), пропаганди і агітації, соціально-правового досвіду, практичної діяльності і в правовідносинах.

До емоційної сфери входять також правові відчуття. їх можна розрізняти, як певний психічний процес і його результати — відчуття, які можуть переходити в емоції і почуття. Наприклад, відчуття права, закону, законності можуть через деякий час бути усвідомлені, як відповідні почуття. Відчуття — це найменша і саме елементарна форма відображення правових явищ.

Третім компонентом правосвідомості особистості є вольова сфера. Цей компонент індивідуальної правосвідомості не менш складний. Воля — це свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, що полягає в здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Вольова дія починається із усві­домлення мети і прагнення до неї, яка стає дійовою, перетворюючись на бажання і намір.

Вольова сфера правосвідомості особи починається, по суті, з усвідомлення правових потреб і інтересів суб'єктів суспільних відносин. Правові потреби і інтереси — це джерело поведінки і діяльності особи, вони примушують її вступати в суспільні відносини. Правові потреби — це вимоги держави і громадянського суспільства, а також інших суб'єктів права до правомірної поведінки і діяльності особи. Інтерес означає важливий, значущий. Інтереси — це усвідомлені потреби, вони можуть бути різними — законними і протиправними. Потреби і інтереси виражають направленість особи до її об'єктів або суб'єктів. Інтереси переростають в заінтересованість, яка виражає стале відношення особи, що стало нормою ціленаправленої діяльності.

До вольової сфери також відносяться цілі, мета і мотиви поведінки і діяльності особи. Мотив — в перекладі з латині означає штовхаю, збуджую, рухаю. Іншими словами, це спонукальна причина дій і вчинків людини. Мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Вони не тотожні, але іноді збігаються, співпадають. Ціль може бути одна, а мотивів багато. Коли в процесі діяльності і поведінки існує декілька мотивів, то вживають поняття — мотивація поведінки. Правові мотиви виражаються в формі прагнення, бажання, намірів, потягу, нахилів, захоплення, ухилення тощо.

Вольова сфера правосвідомості особи також пов'язана з правовими установками, переконаннями. Правова установка — це стан готовності до правомірної діяльності і задоволення правових потреб і інтересів. Правові установки можуть поділятись на загальні і конкретні. Правові установки виражають також (або включають) правові орієнтації і позиції. Позиція виражає сталу свідому сукупність відносин особи до правових явищ і цінностей. Орієнтація розуміється, як наявність в особи ціленаправлених реакцій на зміни ситуацій.

Вольова сфера правосвідомості особи завершується прийняттям рішень, які мають правове значення і які направлені на реалізацію суб'єктивних прав і обов'язків. В своїй сукупності інтелектуальна, емоційна і вольова сфера правосвідомості особистості являють необхідну основу для правомірної Діяльності і поведінки. Наявність негативних установок, орієнтацій і позицій, незнання діючого законодавства, неповага до права і закону можуть вести до протиправної поведінки і діяльності. В зв'язку із цим індивідуальна правосвідомість особистості включає як позитивні, так і негативні елементи і компоненти. Таким чином, індивідуальна правосвідомість особистості має складну структуру, яка входить в поняття правосвідомості. Це поняття буде неповним без врахування функцій, які правосвідомість здійснює в процесі діяльності і поведінки в сфері права.

Функції правосвідомості конкретизують її суть, завдання і призначення. Без свого функціонування і діяльності правосвідомість особистості не розвивається, вона знаходиться в стані застою або може існувати потенційно. Поняття функції правосвідомості можна визначити через соціально-правову діяльність особистості, тому що без психічної, інтелектуальної і фізичної правової діяльності вони не проявляються. Функція правосвідомості виражає взаємозв'язок і взаємовплив правових явищ і особистості. Та чи інша правова діяльність вказує, яка функція здійснюється і навпаки, якщо ми знаємо функції, то можемо свідомо визначати особливості і напрямки діяльності. Функцію можна визначити як основні напрямки психічної, інтелектуальної діяльності, впливу і взаємозв'язків правосвідомості і особистості з навколишнім правовим середовищем, які проявляються в різноманітній діяльності.

Основними критеріями для класифікації функцій можуть бути інформаційний і діяльнісний підхід. За цими критеріями можна виділити: функції відображення, пізнання, правового мислення, оціночні, орієнтовні, регулюючі, праксео-логічні (досвіду), прогнозуючі, моделюючі, конструктивні і деструктивні, цілеспрямовуючі, евристичні, мотиваційні, комунікативні (спілкування), трансформаційні (переробка інформації) тощо. Класифікація функцій може здійснюватись також за структурою правосвідомості особистості: емоційні функції — хвилювання і переживання; інтелектуальні функції — пізнання, оціночна, правового мислення, конструктивна тощо; вольові функції — мотиваційна, оріє-нтаційна, цілеспрямовуюча, прогнозуюча, моделююча тощо. Крім того, функції можна поділити залежно від сфери взаємозв'язків на зовнішні і внутрішні. Зовнішні функції направлені на діяльність в сфері права в суспільстві, державі тощо. Внутрішні функції направлені на самопізнання, самооцінку, встановлення і осмислення свого правового статусу, своїх прав і обов'язків тощо. Деякі функції можна об'єднати в окремі блоки. Наприклад, гносеологічна (пізнання) функція поділяється на функції відчуття, сприйняття, правового мислення, уявлення, пам'яті тощо.

На підставі такого аналізу можна дати визначення індивідуальної правосвідомості особистості, в тому числі професійної правосвідомості особистості юриста. Правосвідомість особистості — це така форма відображення правових явищ, яка вклю­чає в себе психічні, інтелектуальні, емоційні і вольові процеси і стани: знання діючого права і законодавства, правові вміння і навики, правове мислення, правові емоції і почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання і установки, які_ синтезуються в прийнятих рішеннях і які направлені на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності і пове­дінки в сфері правовідносин. Слід підкреслити, що правові знання включають в себе різні компоненти: правові теорії, ідеї, ідеали, правові поняття, принципи права, ілюзії, суб'єктивні права і обов'язки, правові інститути, галузі права тощо. Кожна особистість має різний рівень правових знань — від побутових до професійних знань.