1.3. Основні етапи розвитку соціології.

У розвитку офіційної соціології вирізняють чотири етапи.

Перший етап (1820-1890) розпочинається з появи розробленої О.Контом програми перебудови наук про суспільство на „позитивних”, емпірично обґрунтованих засадах і триває приблизно до кінця XIX ст. У цей період соціологія як наука, за великим рахунком, була невідома. Вона являла собою вправи окремих інтелектуалів та спроби відшукати об’єктивні закони суспільного розвитку. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соціологічного знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. У цей період формується і набуває поширення марксистська теорія. Розвиваються емпіричні дослідження, однак між ними і соціологічною теорією немає системного зв’язку.

На другому етапі (1890-1925) відбувається гостра криза натуралістичної соціології і настає різкий перелом у розвитку соціологічної теорії. Увагу соціологів привертають соціальні дії і взаємодії, розробляються методи „розуміючої соціології”, концепції соціології особистості, налагоджується системний зв’язок між теорією і соціологічними дослідженнями.

Відбувається інституалізація соціології як академічної дисципліни, – її включають до навчальних планів університетів, створюють перші кафедри і факультети. Вперше курс із соціології було прочитано в США: у 1891 р. Френк Блекмер розпочав викладання дисципліни під назвою „Елементи соціології” в Університеті Канзасу (Лоуренс). У 1892 р. цей університет заснував першу в світі кафедру історії та соціології. Тоді ж Альбіон Смол створив кафедру соціології в Університеті Чикаго, а в 1895 р. А.Смол засновує American Journal of Socioligy.

У цей період створюються „національні” соціологічні школи у вигляді професійних асоціацій соціологів: французька – Е.Дюркгайм і Ж.Сорель; німецька – М.Вебер, Г.Зіммель, Ф.Тьонніс; італійська – Г.Моска і В.Парето; американська – Л.Уорд і Ч.Кулі та ін.

Третій етап (1925-1980) характеризується формуванням основних її сучасних теорій, галузевою диференціацією, дальшим удосконаленням методів дослідження. Це період протистояння соціологів двох протилежних напрямків: марксистської соціології та соціології структурно-функціонального аналізу (Т.Парсонс, Р.Мертон). З 1970-х рр. з’являються національні соціологічні школи у країнах „третього світу”.

Четвертий етап розпочинається з 1980-х рр. Його зміст зв’язаний із новітньою соціологією, розв’язанням проблем сучасності, глобалізацією (П.Бурдйо, Е.Гіденс, Н.Луман, З.Бауман, Е.Валерстайн, Ж.Бодріяр, Ж.-Ф.Ліотар, П.Штомпка, М.Буравой).

1.4. Становлення української соціології.

При тому, що українська соціально-політична теорія має давню історію, початком української соціології прийнято вважати кінець XIX – початок XX ст. Серед учених, які досліджували проблеми українського суспільства, слід виділити насамперед М.Драгоманова, Ф.Вовка, І.Подолинського, М.Ковалевського, О.Потебню, Б.Кістяківського, М.Шаповала, В.Липинського.

Так, зокрема, М.Драгоманов, якого вважають засновником української соціології, вірив у невідворотність соціального прогресу, ідеалом суспільно-політичного устрою був для нього західний парламентаризм у поєднанні із земським рухом як опорою у боротьбі із централізацією влади.

Вагомий внесок у розвиток вітчизняної соціології зробив М.Грушевський. У своїх численних працях він довів, що українська державність веде свій родовід ще з Київської Русі, яка була першою державою саме українського народу. Справжнім осередком вітчизняної соціології стала створена і очолена ним у 1920-х р. кафедра соціології при соціально-економічному відділі ВУАН.

На жаль, з кінця 1920-х і до середини 1960-х рр. соціологія як наука була заборонена в СРСР, а з середини 1960-х до середини 1980-х рр. вона існувала в досить жорстких рамках.

У кінці 1980-х рр. соціологія відновила свій статус в Україні. Нині вітчизняна соціологія активно розвивається та інтегрується у світову соціологічну науку. Основними центрами соціологічної науки в Україні є Київ та Харків. Там ще два десятиліття тому були відкриті перші кафедри соціології, які стали факультетами, сформовані наукові школи. Зокрема, найпотужніші соціологічні кадри зосереджені в Інституті соціології НАН України, а серед київських вишів можна виділити КНУ ім. Т.Шевченка та НАУКМА. У Харкові провідним соціологічним центром є соціологічний факультет ХНУ ім. В.Каразіна, нинішній ректор якого – Віль Бакіров започатковував кафедру соціології в означеному виші. Плідно працюють соціологічні кафедри у Львові, Луцьку, Чернівцях, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Луганську та інших містах.