3. Змішані перевезення.

Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів. Укладена у Женеві 24 травня 1980 р. Положен­ня Конвенції застосовуються, згідно зі ст. 2, до всіх договорів змі­шаного перевезення з одного місця в інше, які розташовані у двох державах, якщо:

1. зазначене у договорі змішаного перевезення місце, в якому вантаж приймається оператором змішаного перевезення у своє відання, знаходиться в одній із договірних держав;

2. зазначене в договорі змішаного перевезення місце доставки вантажу оператором змішаного перевезення розташоване в одній з договірних держав.

Відповідно до ст. 5 Конвенції, коли вантажі приймаються опера­тором змішаного перевезення у своє відання, він повинен видати до­кумент змішаного перевезення, який за вибором відправника ванта­жу може бути оборотним або необоротним, а у ст. 8 наведено перелік даних, які повинен містити цей документ:

- загальний характер вантажу, основні марки, необхідні для іден­тифікації вантажу, пряме зазначення (у відповідних випадках) небез­печного характеру вантажу, кількість місць або предметів і маса вантажу брутто або його кількість, позначена іншим способом, причому всі ці дані вказуються так, як вони подані відправником вантажу;

- зовнішній стан вантажу;

- найменування і місцезнаходження основного комерційного підприємства оператора змішаного перевезення;

- найменування відправника вантажу;

• найменування вантажоодержувача, якщо він зазначений відправ­ником вантажу;

• місце і дата прийняття оператором змішаного перевезення ванта­жу у своє розпорядження; - місце доставки вантажу;

- дата або термін доставки вантажу в місце призначення, якщо во­ни прямо погоджені сторонами;

- зазначення того, чи є документ змішаного перевезення оборот­ним або необоротним;

- місце і дата видачі документа змішаного перевезення;

- підпис оператора змішаного перевезення або уповноваженої ним особи; - провізні платежі за кожним видом транспорту, якщо вони прямо погоджені сторонами, або провізні платежі, у тому числі наймену­вання валюти, що підлягають сплаті вантажоодержувачем, чи інша вказівка на те, що провізні платежі сплачуються ним;

- передбачений маршрут перевезення, використовувані види транспорту і місця перевантаження вантажу, якщо вони відомі в момент видачі документа змішаного перевезення;

- зазначення того, що міжнародне змішане перевезення регулюється положеннями Конвенції, які позбавляють чинності будь-яку умову, що суперечить цим положенням, на шкоду відправнику вантажу або вантажоодержувачу;

- будь-які інші дані, що сторони можуть домовитися внести у доку­мент змішаного перевезення, якщо вони не суперечать законам країни, в якій видається документ змішаного перевезення.

Відповідно до п. "а" ст. 10 Конвенції документ змішаного переве­зення є доказом прийняття оператором змішаного пере­везення у своє розпорядження вантажу, як він описаний у документі.

Згідно зі ст. 16 Конвенції оператор змішаного перевезення несе відповідальність за збитки внаслідок втрати або ушкодження ванта­жу, а також затримки в доставці, якщо ці обставини мали місце під час перебування вантажу в його розпорядженні з моменту, коли він прийняв вантаж, до моменту видачі вантажу, якщо тільки оператор змішаного перевезення не доведе, що він, його службовці, агенти або будь-яка інша особа, послугами якої він користується для виконан­ня договору змішаного перевезення, вжив всі необхідні заходи для уникнення таких обставин та їх наслідків.

Межі відповідальності встановлені ст. 18 Конвенції. Згідно з ними у тих випадках, коли оператор змішаного перевезення відповідає за збитки, що є наслідком втрати або ушкодження вантажу, його відпо­відальність обмежується сумою, що не перевищує 920 розрахунко­вих одиниць за місце або іншу одиницю відвантаження (розрахунко­ва одиниця є одиницею "спеціального права запозичення", визначе­ною МВФ), або 2,75 розрахункові одиниці за 1 кг маси брутто втра­ченого або ушкодженого вантажу залежно від того, яка сума вища. Виняток становить міжнародне змішане перевезення, що не передба­чає, відповідно до договору, перевезення вантажу морем або внутрішніми водними шляхами. За нею відповідальність оператора змішаного перевезення обмежується сумою, що не перевищує 8,33 розрахункової одиниці за 1 кг маси брутто втраченого або ушкодже­ного вантажу.

Відповідальність оператора змішаного перевезення за збиток внаслідок затримки в доставці обмежується сумою, яка у 2,5 рази пе­ревищує провізні платежі, що підлягають сплаті за затриманий дос­тавкою вантаж, але не перевищує загальної суми провізних платежів, які підлягають сплаті відповідно до договору змішаного перевезен­ня. Проте сукупна відповідальність оператора змішаного перевезен­ня, пов'язана із втратою частини вантажу або затримкою доставки, не повинна перевищувати меж відповідальності за повну втрату вантажу.

Положення Конвенції встановлює також втрату права на обме­ження відповідальності оператора змішаного перевезення, якщо до­ведено, що втрата, ушкодження або затримка в доставці є наслідком його дій або недогляду, вчинених з наміром заподіяти цю шкоду або безвідповідально і з розумінням імовірності виникнення втрати, ушкодження або затримки доставки.

Службовець, агент оператора змішаного перевезення або інша особа, послугами якої він користується для виконання договору змішаного перевезення, не мають права на обмеження відповідальності, передбачене в Конвенції, якщо доведено, що втрата, ушкодження або зат­римка в доставці спричинені їх діями або недоглядом, вчиненими навмисно або безвідповідально, із розумінням імовірності виникнен­ня втрати, ушкодження або затримки в доставці (ст. 21).

Стаття 22 передбачає відповідальність відправника вантажу. Він відповідає за збиток, якого зазнав оператор змішаного перевезення, якщо такий збиток був заподіяний з вини або недбалості відправни­ка вантажу чи його службовців, агентів, якщо вони діяли в межах їхніх службових обов'язків. Службовець або агент відправника ван­тажу несуть відповідальність за такий збиток, якщо він був за­подіяний з їх вини або недбалості.

Договір міжнародної експедиції.

Процес міжнародного товар­ного обміну змушує укладати низку договорів для його обслугову­вання. Це насамперед договори перевезення, експедиції, збереження тощо. Одним з найважливіших таких договорів є договір міжнарод­ної експедиції.

Міжнародна експедиція - обов'язок особи (експедитора) викона­ти або організувати виконання за винагороду і за рахунок іншої осо­би (замовника) послуг, пов'язаних з відправленням і/або одержан­ням вантажу в міжнародному сполученні. Сторонами такого догово­ру є суб'єкти різних держав.

Експедитор є посередником між комерсантом, що доручає йому експедирування, і перевізником. У межах експедиції можуть викону­ватися такі функції:

- надання консультаційних послуг;

- вибір транспортного засобу;

- укладання договору з перевезення;

- страхування вантажу;

- підготовка документів із перевезення;

- одержання вантажу від клієнта;

- вирішення питань, пов'язаних з митним оформленням вантажу;

- передання вантажу вантажоодержувачеві;

- організація додаткових дій тощо.

Характерною рисою договору експедиції є також те, що у ньому зазначено обов'язки інших осіб, які беруть участь у його виконанні (як правило, участь третіх осіб є необхідною, тому що експедитор не надає усі послуги самостійно).

Змінювана структура послуг з експедиції вантажів, а також відмінності у вирішенні практичних питань щодо експедиції зумов­люють значні складнощі однозначного визначення експедиції та чіткого виділення послуг з експедиції із сукупності інших послуг. При цьому необхідно зазначити, що експедиція охоплює послуги лише у сфері обміну і транспортування матеріальних благ (ван­тажів). Послуги, пов'язані з пасажирським транспортом, не є експе­диційними.

Розвиток міжнародних торговельних відносин і транспорту спри­яв формуванню безлічі спеціалізованих варіантів експедиції та відповідних їм організацій з експедиції. У зв'язку зі специфікою міжнародного обороту торговці, як правило, користуються послуга­ми саме спеціалізованих організацій з експедиції вантажів.

Міжнародний договір експедиції є підприємницьким, платним та взаємо- зобов’язальними. Про першу зі згаданих ознак свідчить вимога більшості національних правових систем, згідно з якою експедитор повинен надавати послуги тільки в межах діяльності свого підприємства. Внаслідок цього обмежується коло суб'єктів, які мають право надавати послуги з експедиції вантажів. Підприєм­ницький характер експедиції також підкреслюється за договором експедиції тим, що діяльність експедитора завжди оплачується. Екс­педитор діє на підставі замовлення. Конкретне замовлення з експедиції повинне стосуватися послуг, що належать до господарської діяльності особи, яка її здійснює.

Загалом національні законодавства практично всіх держав не пе­редбачають яких-небудь обмежень стосовно особи, яка дає замовлен­ня. Замовником може бути будь-яка юридична або фізична особа. Проте стороною укладеного з експедитором договору не може бути перевізник того самого вантажу, на рахунок якого повинно надійти замовлення з експедиції.

Найчастіше договір між сторонами укладається поданням замов­ником замовлення на експедицію. Воно подається в письмовій формі, а в термінових випадках - телетайпом, телеграфом або навіть телефоном. Поданню замовлення може передувати відповідна про­позиція експедитора.

Регулювання міжнародної експедиції. На сьогодні актів "міжна­родного законодавства" стосовно договору експедиції немає, і дого­вори, що укладаються в цій сфері, ґрунтуються, як правило, на за­гальних умовах експедиції вантажів, розроблених організаціями, які займаються експедиціями.

Роботу над міжнародною уніфікацією регламентації відносин щодо експедиції було розпочато ще в 1933 р. Міжнародним інститу­том уніфікації приватного права. Результатом цієї діяльності була розробка в 1966 р. проекту Конвенції, але дотепер не було скликано конференцію з метою її підписання, переважно через небажання де­яких об'єднань експедиторів (у 1973 р. розпочато нові роботи з про­екту конвенції).

Тому роль творців правових меж договору експедиції в міжнарод­ному обороті беруть на себе міжнародні організації або об'єднання ко­мерсантів. Прикладом таких актів є "Загальні умови експедиції, схва­лені Польською зовнішньоторговельною палатою" від 1956 р. Крім того, принципи експедиції в міжнародному обороті можуть визнача­тися угодами, укладеними між організаціями, що займаються експе­дицією. Таку угоду було, наприклад, укладено експедиторськими ор­ганізаціями країн КЕВ у 1976 р. (так звана Веймарська угода).

Права та обов'язки сторін за договором міжнародної експедиції. Зміст зобов'язань з експедиції здебільшого відображає зміст конкретного замовлення. Це зумовлено тим, що в більшості націо­нальних правових систем регламентуються лише в загальній формі права й обов'язки сторін договору, і сторонам надано відносно велику свободу у сфері формування змісту конкретного договору експедиції (тим більше це стосується міжнародних договорів екс­педиції).

У замовленні, як правило, вказують вид товару та інші дані, не­обхідні для відповідного його виконання, зокрема визначається, які документи будуть необхідні для виконання договору з експедиції (ліцензії з імпорту, експорту тощо). Експедитор, як правило, пови­нен також одержати інші документи, необхідні у торговельному обо­роті: свідоцтво про походження вантажу або свідоцтво про відпо­відність вантажу санітарним нормам. Крім того, експедитор інструк­тує осіб, зазначених замовником, щодо відправлень вантажу.

Відповідно до практики міжнародної торгівлі на експедитора мо­жуть бути покладені договором обов'язки із страхування товару (вантажу). У даному разі в замовленні необхідно вказати вартість то­вару до страхування і ризик, від якого товар повинен бути застрахо­ваний. За договору на інших умовах експедитор страхує товар сам. При цьому він має право вимагати відшкодування витрат із страху­вання від замовника тільки за чіткого визначення цього в замов­ленні. Експедитор у міжнародному обороті повинен діяти про­фесійно і за необхідності, наприклад, звертати увагу замовника на явну неправильність вказівок останнього. Якщо експедитор не одер­жить від замовника достатніх даних, він зобов'язаний зажадати від нього їх доповнення.

У міжнародній торгівлі, як правило, замовник відповідає за наслідки надання неточних або неправильних даних, зазначених у замовленні, навіть тоді, коли ці неточності або відхилення виникли не з його вини. Крім того, він відповідає за можливі збитки, заподіяні експедитору або третім особам через неточні або неправильні дані у документах, кореспонденції або на товарі.

У міжнародному обороті при виконанні замовлення експедитор мо­же користуватися послугами іншого експедитора. У разі виникнення претензій до замовника щодо оплати за перевезення і відшкодування інших витрат експедитора, пов'язаних з виконанням замовлення, він має право залишити в заставу майно, що становить предмет експедиції.

Практично всі національні правові системи передбачають, що експедитор відповідає за збитки внаслідок втрати, нестачі або ушкодження товару з моменту його прийняття до моменту передання перевізникові, на збереження, замовникові або іншому підприємцю, який бере участь у виконанні замовлення, якщо не зможе до­вести, свою неспроможність запобігти збиткам, незважаючи на відповідні зусилля. Експедитор також відповідає за помічників (осіб, що надають окремі послуги, пов'язані з експедицією) і субекспедиторів, якщо не доведе, що не винен в їхньому доборі.