10

Тема. Криміналістична ідентифікація і діагностика план:

1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації

2. Види та форми криміналістичної ідентифікації

3. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація

4. Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації

5. Стадії криміналістичної ідентифікації

6. Поняття і сутність криміналістичної діагностики

Список рекомендованої літератури:

1. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищих закладів освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – 684 с.

2. Салтевський М.В. Криміналістика: Навчально-довідковий посібник. – К., 1996. – 159 с.

3. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р.С. Белкина. – М., 2002. – 990 с.

4. Пахомов А.В. Криминалистика: Конспект лекций. – М., 2001. – 432 с.

1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації

У процесі розслідування злочинів нерідко виникає необхідність встановити за слідами та іншими відображеннями зв'язок людини, предмета або іншого об'єкта з розслідуваною подією. Так, за слідами рук і ніг встановлюють особу, яка була на місці події; за слідами на кулі і гільзі визначають, чи не відстріляні вони з пістолета вилученого у підозрюваного; досліджуючи рукописний текст, з'ясовують, чи не виконаний документ конкретною особою.

В усіх наведених і подібних їм випадках головна мета полягає в тому, щоб за результатами відображення ідентифікувати об'єкт, що залишив це відображення. Ідентифікувати об'єкт – значить встановити (виявити) його тотожність із самим собою в різні періоди часу або в різних його станах, використовуючи для цієї мети залишені ним відображення.

Наукові засади теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:

а) загальний взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов’язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);

б) всі об’єкти матеріального світу індивідуальні (немає двох речей, які були б однакові, будь-який об’єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ідентифіковані);

в) всі об’єкти рухаються та видозмінюються, таким чином об’єкт залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін (час, протягом якого об’єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називається ідентифікаційним періодом).

Криміналістична ідентифікація (ототожнення) є одним із засобів встановлення істини в кримінальному судочинстві. Ця обставина визначає її відмінність від ідентифікації, що використовується в інших науках.

Істотними ознаками криміналістичної ідентифікації можуть вважатися наступні:

а) об'єкти криміналістичної ідентифікації індивідуально визначені і володіють стійкою зовнішньою будовою;

б) криміналістична ідентифікація здійснюється за відображеннями стійких властивостей ідентифікуємих об'єктів;

в) криміналістична ідентифікація реалізується в процесі розслідування, розкриття злочину і судового розгляду справи.

Таким чином, криміналістична ідентифікація – це встановлення тотожності об’єкта за сукупністю загальних і індивідуальних ознак.

Сутність криміналістичної ідентифікації полягає в співставленні об'єкта з його відображеннями.

У теорії і практиці криміналістичної ідентифікації розрізняють дві форми відображення: матеріально-фіксовану і психофізіологічну. Перша означає об'єктивну фіксацію ознак у матеріальних об'єктах. До них відносяться сліди (рук, ніг, зброї, транспортних засобів і т.п.); фотознімки (живих осіб, трупів, речових доказів, ділянок місцевості, будівель і т.д.); описи (у тому числі картотеки обліку) і подібні їм об'єкти.

Психофізіологічна форма – відображення уявного образу предмета в пам'яті конкретної людини. Тому суб'єктом ототожнення (особою, яка здійснює ідентифікацію) в даному випадку може бути тільки людина, у свідомості якої відбитий даний образ.

Необхідною умовою ідентифікації є метод порівняння – одночасне вивчення двох або декількох об'єктів з метою встановлення того, що них поєднує і що розрізняє. Аналіз розбіжностей у процесі ототожнення дуже важливий. Відповідно до положень діалектичної логіки, допускаючи можливість ототожнення об'єкта, не слід забувати про його постійні зміни.

Розбіжності можуть бути обумовлені безліччю факторів: природою речовини, умовами виготовлення предмета, його використання тощо. Розбіжності можуть носити природний характер. Наприклад, по мірі старіння людини змінюються риси її зовнішності, що використовуються для ототожнення.

Штучні розбіжності є результатом умисних дій, наслідком зміни об'єкта під впливом різних факторів. Так, у сліді пальця може відобразитися шрам, що виник на пальці злочинця після того, як він був у свій час зареєстрований.

Зміни, що викликають розбіжності, за своєю підставою діляться також на необхідні і випадкові. Необхідні – це ті, які закономірно обумовлені дією якого-небудь фактора. Наприклад, вікова зміна; поява розбіжностей, обумовлених фактом використання речі. Випадкові – це ті, що виникли під дією причин, закономірно не пов’язаних з ознаками об’єкта.

Надзвичайно важливе значення для криміналістики має розподіл розбіжностей на суттєві і несуттєві. Перші свідчать: об’єкт змінився настільки, що став іншим, або завжди відрізнявся від об'єкта, що ототожнюється, тобто не був ним. Несуттєві розбіжності викликані зміною лише деяких властивостей об’єкта, що залишився у своїй основі колишнім.