1. Умови праці та методика оцінки їх впливу на працездатність людини

В процесі праці людина вступає у взаємодію з предметами праці, знаряддями праці, іншими людьми. Крім того, на неї впливають різні параметри виробничого середовища, в якому відбувається процес праці (температура, вологість і рух повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різні випромінювання тощо). Все це разом характеризує умови, в яких працює людина. Від умов праці великою мірою залежить здоров'я і працездатність людини, її ставлення до праці і сам результат праці.

За поганих умов різко знижується продуктивність праці і виникають передумови для виникнення травм і професійних захворювань.

Під умовами праці розуміють сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на здоров я і працездатність людини в робочому процесі.

Фактори формування умов праці:

• соціально-економічні;

• техніко-організаційні;

• природнокліматичні.

Перша група факторів є визначальною і зумовлена домінуючими в суспільстві виробничими відносинами. До них належать:

• нормативно-правові фактори (закони про працю, норми, стандарти тощо і практика державного і громадського контролю за їх дотриманням);

• соціально-психологічні, які характеризують ставлення працівника до праці, психологічний клімат в колективі;

• суспільно-політичні фактори (загальні форми руху за створення сприятливих умов праці, винахідництво, раціоналізація і т.п.);

• економічні фактори (система пільг і компенсацій, моральне і матеріальне стимулювання тощо).

Техніко-організаційні фактори безпосередньо впливають на процес формування умов праці в системі "людина – машина (технологічний процес) – виробниче середовище". Вони включають:

• засоби праці;

• предмети і знаряддя праці;

• технологічні процеси;

• організаційні форми виробництва;

• режими праці і відпочинку тощо.

Третя група факторів характеризує дію на працівників природнокліматичних особливостей місцевості, де відбувається робота.

Перелічені фактори об'єднані багатосторонніми взаємними зв'язками і діють на виробниче середовище та умови праці комплексно.

Успіх роботи з покращення умов праці великою мірою залежить від правильного аналізу стану умов праці, його оцінки як за окремими елементами, так і в цілому за будь-яким показником. За такий показник, який би з достатньою для практики точністю враховував різнобічний вплив усіх елементів умов праці, прийнято показник важкості праці. Правомірність його застосування зумовлена тим, що організм людини реагує на дію найрізноманітніших поєднань елементів умов праці. Однакові за важкістю зміни в організмі працюючих можуть бути викликані різними причинами. У одних випадках – це будь-які шкідливі фактори виробничого середовища; в інших – надмірне фізичне або розумове навантаження; в третіх – дефіцит рухів в умовах нервово-емоційного напруження тощо. Можливий і вплив сукупності, тобто поєднання згаданих причин.

Отже, важкість праці характеризує сукупність дії всіх елементів, які складають умови праці, на працездатність людини, її здоров’я, життєдіяльність та відновлення робочої сили.

В такому трактуванні поняття "важкість праці" можна застосувати як до фізичних, так і до розумових та нервово-емоційних робіт.

Дослідженнями встановлено, що фактори важкості умов праці зумовлюються:

• особливостями трудового процесу;

• умовами виробничого середовища.

Чинники трудового процесу визначають:

• навантаження на м’язову і нервову системи;

• співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями;

• ритм і темп трудового процесу;

• кількість інформації, що надходить та переробляється;

• монотонність;

• робоча поза;

• змінність роботи тощо.

Фактори умов праці формують певну сукупність санітарно-гігієнічних, психологічних та естетичних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи.

Згідно із сучасною фізичною теорією функціональних систем розрізняють три функціональних стани організму (ФСО) людини: нормальний, граничний (між нормою та патологією) і патологічний. Кожен з них має характерні ознаки, які дозволяють їх розпізнавати за допомогою медико-фізіологічних і техніко-економічних показників.

1. Нормальний – коли навантаження на організм не перевищують фізіологічних можливостей людини, а умови праці сприятливі;

2. Граничний фізіологічний стан організму являє собою перехідну форму між нормою та патологією;

3. Патологічний функціональний стан організму характеризується функціональною недостатністю деяких важливих вегетативних підсистем і органів (кровообігу, дихання).

У процесі праці під дією різних виробничих елементів (факторів) та їх комплексів у людини може сформуватися тільки один із трьох ФСО. Тому можливе використання їх в якості фізіологічної шкали, що дає можливість встановити категорію важкості будь-якої праці. Так було встановлено три основні класи важкості праці, що відповідають трьом ФСО;

Перший клас – відповідає нормальному ФСО;

Другий клас – відповідає граничному ФСО;

Третій – патологічному.

У подальшому, на підставі ґрунтовних досліджень НДІ праці, було виокремлено всередині трьох основних категорій ще три, тобто в кожному класі встановлено по дві категорії важкості праці.

Отже, на сьогодні об'єктивно обґрунтовано наявність шести категорій важкості праці, яким відповідають шість груп умов праці.

До першої категорії важкості праці відносять роботи, які виконуються за оптимальних умов внутрішнього виробничого середовища і за оптимальної величини фізичного, розумового і нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють покращенню самопочуття, досягненню високого рівня працездатності та ефективності праці.

До другої відносять роботи, які виконуються в умовах гранично допустимих значень виробничих факторів. При цьому працездатність не порушується, відхилень в стані здоров'я, пов'язаних з професійною діяльністю не спостерігається впродовж усього періоду трудової діяльності працівників.

До третьої відносять роботи, які виконуються в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, які властиві граничному стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Покращення умов праці, а також раціональний режим праці та відпочинку сприяє швидкому усуненню негативних наслідків.

До четвертої категорії важкості віднесено роботи, при яких дія небезпечних та шкідливих виробничих факторів призводить до виробничо зумовлених професійних захворювань у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршуються, особливо наприкінці зміни або тижня. З'являються типові виробничо зумовлені стани передзахворювання організму.

До п'ятої категорії важкості відносять роботи, які виконуються у несприятливих умовах праці. У працівників наприкінці робочої зміни формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму. У переважної частини ці патологічні реакції зникають після повноцінного відпочинку. Однак у деяких людей вони можуть перейти у виробничо зумовлені професійні захворювання.

До шостої категорії важкості належать роботи, які виконуються в особливо несприятливих (екстремальних) умовах. При цьому ознаки патологічного стану організму розвиваються дуже швидко, можуть мати незворотний характер і часто супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів людини (наприклад, інфаркт міокарду). Причиною можуть бути надзвичайні перевантаження, стресові психічні ситуації.

За такої класифікації будь-які дані, які характеризують функціональний стан людини, дозволяють встановити категорію важкості праці. Дані можуть бути отримані за допомогою медичних і техніко-економічних досліджень, які потребують наявності певної апаратури і спеціалістів.

Отже, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, які складають умови праці, на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відновлення робочої сили. В такому формулюванні поняття важкості праці однаково прийнятне як для розумової, так і для фізичної праці. Про ступінь важкості праці можна судити за реакціями і змінами в організмі людини, що зрештою, служить показником якості самих умов праці.

НДІ праці розроблена методика інтегральної бальної оцінки важкості праці. Методика дає можливість з прийнятною для практичного використання точністю встановити категорію важкості праці, маючи відображені в числах-балах дані, які характеризують умови праці. Фактичні показники для всіх факторів трудового процесу і виробничого середовища заносять в "Карту умов праці" і переводять в бали.

Для кількісної оцінки важкості праці використовується "Карта умов праці", яка містить перелік санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов і факторів трудового процесу.

До основних санітарно-гігієнічних факторів відносять:

• температуру, (°С), відносну вологість (%), швидкість руху повітря (м/с);

• токсичні речовини, г/м³;

• промисловий пил, г/м³;

• вібрацію, дБ;

• виробничий шум, дБ;

• ультразвук, дБ;

• електромагнітні поля радіочастот, Вт/м²- В/м, А/м;

• іонізуючі випромінювання, Бер/год;

• освітлення, лк.

До основних психофізіологічних факторів на робочому місці належать:

• статичне навантаження протягом зміни;

• кількість операцій на годину;

• робоча поза;

• напруга зору підчас різних видів роботи;

• кількість рухів за годину (темп);

• інтелектуальне напруження;

• монотонність;

• режим праці і відпочинку;

• нервово-емоційне напруження.

У разі інтегральної оцінки важкості праці враховуються тільки ті елементи, які формують певну категорію важкості праці на даному робочому місці. Такі елементи називають біологічно значимими.

Біологічно значимі елементи умов праці впливають на фізіологічні функції організму працюючої людини, які властиві певним видам праці.

Так, під час розумової праці ключовою є аналітико-синтетична функція центральної нервової системи, а біологічно значимим фактором важкості – кількість одночасно перероблюваної інформації, складність її обробки, емоційне напруження.

Після оцінки кожного елемента умов праці в балах розраховується середній бал як середньоарифметична величина. Кількість балів змінюється від одиниці (оптимальні умови) до шести (найважчі умови). Елемент умов праці отримує певний бал, якщо тривалість його дії (експозиція) продовжується від 90 до 100% часу восьмигодинної робочої зміни (480 хв.). У разі меншої тривалості бальна оцінка елемента з врахуванням експозиції визначається за формулою:

де – максимальна оцінка елементів експозиції від 90 до 100 % робочої зміни, балів; – час дії елемента в частках робочої зміни.

Виняток становлять хімічні речовини 1-го і 2-го класів небезпеки, канцерогенні речовини та іонізуючі випромінювання, які отримують повний бал в разі тривалості дії більше 25% змінного часу.

Отримані бали вносять в "Карту умов праці" з врахуванням періоду дії того чи іншого елемента умов праці, сумують і ділять на число цих елементів. За одержаною середньою величиною біологічно значимих елементів умов праці встановлюють інтегральну оцінку важкості праці та категорію важкості праці.

Заповнюючи "Карту" слід мати на увазі, що, якщо діючі на працюючого елементи отримали оцінку 1 або 2 бали, то треба сумувати всі елементи, які включені в "Карту". Якщо ж на робочому місці є елементи, оцінені як 3, 4, 5 або 6 балів, то для визначення інтегральної оцінки треба враховувати тільки ці елементи. Елементи, які мають оцінку 1 або 2 бали, в цьому випадку брати до уваги не треба, тому що вони не впливають істотно на формування умов праці.

Інтегральну оцінку важкості праці в балах з потрібною точністю можна визначити за допомогою наступного виразу:

(1)

де: – інтегральна оцінка важкості праці на робочому місці.

– фактор, що отримав найбільшу оцінку в балах;

– сума балів біологічно значимих факторів (елементів умов праці) без ;

п – кількість виробничих факторів.

Отже, важкість праці характеризує сукупність дії всіх елементів, які складають умови праці, на працездатність людини, її здоров’я, життєдіяльність та відновлення робочої сили.

Оцінка умов праці на основі визначення важкості праці дозволяє віднести реальні умови праці на певному виробництві до сприятливих чи несприятливих, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки пільг та компенсацій за несприятливі умови праці.