5.4. Рівновага на ринку грошей

Важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівнова­ги між величиною попиту та величиною пропозиції грошей, за якої М_л =M_S. Завдяки встановленню такої рівноваги формуються сприятливі умови для економічного розвитку країни. Якщо така рівновага порушується, то виникають негативні явища в економіці, наприклад інфляція.

У теорії грошей опрацьовано декілька теоретичних моделей встановлення рівноваги на монетарному ринку. Кейнсіанська те­орія трактує рівновагу як функцію номінальної норми процента, а монетаристський підхід визначає рівновагу M_d = M_s як функцію від динаміки цін.

Рівновагу на грошовому ринку можна подати у вигляді трьох графічних моделей. Кейнсіанська графічна модель передбачає становлення рівноваги (точка Е_г) з урахуванням впливу на попит і пропозицію грошей зовнішньо встановленої ставки процента. При цьому норма процента впливає не лише на попит, а й на пропозицію грошей монетарного ринку (рис. 5.3).

Якщо припустити, що грошова маса залишатиметься незмінною у грошовому обігу, то у цьому випадку зовнішнім чинником є про­позиція грошей, яка набуває вертикального положення до осі аб­сцис (M_S1). Змінною величиною є попит на гроші, динаміка якого відображається похилою кривою (M_dl). їхнє перетинання в точці

Кількість грошей

Рис.5.3. Встановлення рівноваги на грошовому ринку при незмін­ній нормі процента

Е₂ визначає не лише момент встановлення рівноваги на грошовому ринку, а й показник рівноважної норми процента (г₂), який не встановлюється монетарною владою, а є похідною величиною (рис. 5.4). Центральний банк у цьому випадку визначає оптималь­ну величину пропозиції грошей та застосовує комплекс заходів для підтримки її на заздалегідь визначеному рівні. Точкам Е_х та Е₂ відповідає обсяг грошової маси М₁ та М₂. Саме за наявного обсягу грошової маси забезпечується стан рівноваги на ринку грошей.

Рис. 5.4. Встановлення рівноваги на грошовому ринку при незмін­ній пропозиції грошей

Монетаристський підхід до розгляду рівноваги на грошовому ринку ґрунтується на припущеннях, що взаємодія пропозиції грошей та попиту на гроші залежить від цінової динаміки (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Встановлення рівноваги на грошовому ринку з ураху­ванням цінової динаміки

Пропозиція грошей (M_s) розглядається як незмінна наперед визначена величина. За монетаристською теорією, вона не зале­жить від рівня цін на товари та послуги і тому має вигляд перпен­дикулярної прямої до осі абсцис. Пряма 0M_d характеризує пропор­ційну залежність попиту на гроші від рівня цін (Р). Рівновага на грошовому ринку встановлюється, коли рівень цін на товари та послуги досягає точки Р₁ — рівноважної ціни.

Рівновага на ринку грошей не є тривалою. Вона порушується під дією багатьох чинників, що впливають на попит та пропозицію грошей. Для відновлення рівноваги у короткостроковому періоді монетарна влада з метою впливу на величину пропозиції грошей вдається до застосування ринкових інструментів грошово-кредит- ної політики: операцій на відкритому ринку з державними цінни­ми паперами; операцій з рефінансування; валютних інтервенцій; зміни величини облікової ставки та норми обов'язкового резерву­вання.

Зважаючи на те, що рівновага між попитом на гроші та їх про­позицією є досить умовною (адже вона формується внаслідок по­стійного її порушення), у довгостроковому періоді монетарній владі необхідно впливати не лише на пропозицію, а й на попит на гроші, а це можливо лише за умови узгодження дій між виконавчою гіл­кою влади та керівними органами центрального банку щодо полі­тики соціально-економічного розвитку країни.

Основні терміни і поняття

Ринок грошей, ринок капіталу, грошовий ринок, ринок цінних паперів, ринок короткострокового кредитування, ринок коротко­строкових валютних операцій, попит на гроші, трансакційний мотив, спекулятивний мотив, застережний мотив нагромадження, пропозиція грошей, грошова база, грошова маса, грошовий (кре­дитний) мультиплікатор, рівновага на грошовому ринку, рівно­важна норма процента, рівноважна ціна.

Запитання для самоконтролю

1. Які відмінності існують між ринком грошей та ринком капіталу?

2. Які особливості ринку грошей дають змогу виділяти його як окремий елемент грошового ринку?

3. Які мотиви визначають попит на гроші?

4. Які чинники в перехідних економіках впливають на зміну попиту на гроші?

5. Які емісійні канали може використовувати центральний банк для розширення пропозиції грошей?

6. Який механізм дії грошового мультиплікатора?

7. За яких умов досягається рівновага на ринку грошей?

Тести

Оберіть із чотирьох наведених нижче варіантів одну правильну відповідь.

1. Складовими елементами ринку грошей є:

а) ринки короткострокового і довгострокового кредитування;

б) фондовий та кредитний ринки;

в) фондовий, валютний, кредитний ринки;

г) ринки короткострокових цінних паперів, короткострокових валютних операцій, короткострокового кредитування.

2. За теорією Дж. Кейнса на попит впливають такі мотиви:

а) тезаврації, споживання;

б) нагромадження, споживання, обміну;

в) трансакційний, нагромадження, спекулятивний;

г) спекулятивний, споживання, заощадження.

2. Попит на гроші залежить від таких чинників:

а) ВНП, рівень цін, процентний дохід, інфляція;

б) інфляція, швидкість обігу грошей;

в) кількість грошей в обороті, процентний дохід;

г) маса грошей, кредитний мультиплікатор, грошова база.

2. Переміщення кривої попиту на гроші вниз і вліво та вгору і вправо на графічній моделі свідчить про:

а) залежність попиту від величини грошової маси;

б) еластичність попиту на гроші від процента та очікуваного доходу на активи;

в) еластичність попиту на гроші від номінального ВНП;

г) еластичність попиту на гроші від рівня інфляції.

2. Каналами безготівкової емісії грошей є:

а) операції на фондовому ринку та операції з рефінансування;

б) операції з державними цінними паперами, валютні інтервен­ції, рефінансування комерційних банків центральним;

в) механізм застосування ефекту мультиплікації;

г) фінансування центральним банком витрат державного бю­джету.

2. Якщо крива пропозиції грошей на графічній моделі зобра­жена горизонтально до лінії абцис, то це засвідчує, що:

а) центральний банк підтримує процентну ставку на незмінному рівні за довільного обсягу грошової бази;

б) центральний банк підтримує процентну ставку на незмінному рівні за довільного обсягу ВВП;

в) центральний банк підтримує процентну ставку на незмінному рівні за довільного обсягу грошової маси;

г) центральний банк підтримує грошову масу на незмінному рівні за довільної величини процента.

2. Монетаристи визначають рівновагу на грошовому ринку (M_d = M_s) як функцію від:

а) динаміки грошової бази;

б) динаміки номінального процента;

в) динаміки цін;

г) динаміки номінального обсягу ВВП.

Література

1. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна полі­тика : навч. посіб. — Т. : Карт-бланш, 2002. — 278 с.

2. Алєксєєв І. В. Гроші та кредит : навч. посіб. / І. В. Алєксєєв, М. К. Колісник — К. : Знання, 2009. — 253 с.

3. Галицкая С. В. Деньги. Кредит. Финансьі : учеб. пособие / С. В. Галицкая. — М. : Зксмо, 2009. — 730 с.

4. Гальчинський А. С. Теорія грошей : навч. посіб. / А. С. Галь­чинський. — К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. — 411 с.

5. Гроші та кредит : навч. посіб. / за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки. — Л. : ВЦ ЛНУ ім. Ів. Франка. — 2010. — 408 с.

6. Демківський А. В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А. В. Дем- ківський. — К. : Дакор ; Вира-Р, 2003. — 528 с.

7. Івасів Б. С. Гроші та кредит : підручник / Б. С. Івасів. — 2-ге вид., змінене і доповн. — Т. : Карт-бланш, 2005. — 527 с.

8. Ільїна С. Б. Гроші та кредит : навч. посіб. / С. Б. Ільїна,

   2. П. Шило, В. І. Кисла та ін. — К. : Професіонал, 2007. — 368 с.

9. Лавруиіин О. И. Деньги, кредит, банки : учебник / О. И. Лав- рушин, М. Л. Абрамов, Л. Н. Красавина ; под ред. д-ра зкон. наук, проф. О. И. Лаврушина. — 9-е изд. — М. : КНОРУС, 2010. — 560 с.

10. МихайловськаІ. М. Гроші та кредит: навч. посіб. /1. М. Ми- хайловська, К. Л. Ларіонова. — Л. : Новий Світ-2000, 2006. — 432 с.

11. Мииікін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фі­нансових ринків / Ф. С. Мишкін; пер. з англ. С. Панчишин, А. Ста- сишин, Г. Стеблій. — К. : Основи, 1998. — 963 с.

12. Савлук М. І. Гроші та кредит : підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. ; за заг. ред. М. І. Савлука. — 3-є вид., переробл. і доповн. — К. : КНЕУ, 2002. — 602 с.

13. Чернецов С.А. Деньги. Кредит. Банки : учеб. пособие /

100. А. Чернецов. — М. : Магистр, 2009. — 494 с.

     14. Щетинін А. І. Гроші та кредит : підручник / А. І. Ще- тинін. — 3-є вид., переробл. та доповн. — К. : ЦУЛ, 2008. — 432 с.

Тема 6

ГРОШОВА СИСТЕМА ТА її КОМПОНЕНТИ

Система перебуває у сталій ситуації або в процесі зміни, доки її ситуація залишаєть­ся оптимальною.

Є. Слуцький

Грошові системи мають тривалу історію розвитку. Спершу вони утворювалися і діяли стихійно без будь-якого законодавчого регу­лювання чи нормування. Згодом їхнім функціонуванням почала опікуватися держава. На їх важливості в економіці наголошують А. Мазаракі та В. Ільїн, які стверджують, що "гроші як система, або грошова система, забезпечують "обмін речовин" у механізмі господарювання — найскладнішому переплетінні ринкових та виробничих зв'язків, опосередковують рух величезних мас товарів і грошового капіталу, стимулюють розвиток продуктивних сил через канали кредиту і фінансів" [9, с. 20]. Нині розвиток грошових систем та їх елементів ще не закінчився і триватиме з удоскона­ленням платіжних систем, поглибленням глобалізації економіки, можливими змінами тенденцій у забезпеченні грошових емісій.

Метою цієї теми є ознайомлення студентів з основними елемен­тами грошових систем, їхньою еволюцією та механізмами функ­ціонування.

План

1. Сутність та структура грошової системи.

2. Типи та види грошових систем.

3. Металева грошова система та її різновиди.

4. Паперово-кредитна грошова система.

6.1. Сутність та структура грошової системи

Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, або цілісна єдність елементів грошової сфери, які взає­модіють між собою. Серед усього різноманіття таких елементів, що пропонуються вченими-економістами, вирізнимо основні:

1. назва грошової одиниці держави та її частин;

2. види готівкових грошових знаків та їх купюрність;

3. масштаб цін;

4. механізм емісії грошей та їхнє матеріальне забезпечення;

5. готівкові та безготівкові гроші та їх обіг;

6. інструменти грошового регулювання для забезпечення стій­кості обігу грошової одиниці;

7. валютний курс національної грошової одиниці та її конвер- тованість.

Назва грошової одиниці держави та її частин зазвичай скла­дається історично. Класичним прикладом цього є Україна, де гривня становила основу грошової системи ще за часів Київської Русі. Тоді вона мала кілька значень. Лічильна гривня кун містила певну кількість монет, вагова (гривня срібла) дорівнювала точній вазі срібла, а монетна була конкретним зливком срібла певної форми і ваги. Крім того, у XX ст. так називали державні кредитові білети, введені в обіг законом Центральної Ради від 1 березня 1918 р. про гривню як грошову одиницю Української Народної Республіки.

Отже, в тих випадках, коли Українська держава мала власну грошову систему, в її основу була покладена гривня. З огляду на це доречним було рішення саме так назвати грошову одиницю незалежної України, що була впроваджена в обіг унаслідок грошо­вої реформи 1996 р. А от назва частини гривні — копійки — при­йшла в Україну з російських теренів, де використовувалася для назви монет з XVI ст. Необхідно пам'ятати, що більшість україн­ських земель з кінця XVIII ст. потрапили під владу Російської імперії й, за винятком часів УНР, залишалися там аж до розпаду СРСР. Отже, призвичаєністю людей до копійки зумовлена необ­хідність залишити таку назву для розмінної частини гривні.

Готівковий обіг обслуговують три види грошових знаків: бан­ківські білети, казначейські білети, розмінні монети. Різниця між банківськими та казначейськими білетами полягає у їхньому емі­тенті, забезпеченні та меті випуску. Так, банківські білети (банк­ноти ) випускаються під забезпечення дорогоцінними металами чи іншими цінностями, що перебувають на зберіганні в банку-емі- тенті. Головною метою їхнього випуску є полегшення обігу. Адже

нипадку великих розрахунків зручніше користуватися, напри­клад, паперовими грішми, ніж монетами. Емісією казначейських білетів займається державне казначейство, якщо йому необхідні кошти для фінансування своїх видатків.

В Україні, де єдиним емісійним центром є центральний банк, а забезпеченість дорогоцінними металами, як і в інших країнах, не використовується, різниці між банківськими та казначейськи­ми білетами немає. Вони функціонують в обігу у вигляді паперових купюр. Розмінні монети також випускає Національний банк Украї­ни (НБУ) для забезпечення потреб роздрібної торгівлі.

Під купюрністю грошових знаків розу міють величину їхньої номінальної вартості, що вказана на грошовому знаку. В Украї­ні номінальна вартість купюр становить: 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 гривень, а розмінних монет — 1, 2, 5,10, 25 і 50 копійок. Крім того, для заощадження на витратах на виготовлення дрібних купюр в обіг було запроваджено одногривневі монети. Національ­ний банк України випускає також монети вищих номіналів, але вони належать до категорії пам'ятних чи ювілейних монет, виго­товляються із застосуванням дорогоцінних матеріалів і рідко обслу­говують роздрібну торгівлю. Вони використовуються з подарунко­вою метою, для формування колекцій чи здійснення заощаджень.

Масштаб цін як спосіб вираження вартості товарів у грошах є різним у різних країнах. В епоху металевих грошових систем він залежав від вагового вмісту дорогоцінного металу в грошовій оди­ниці. В сучасних умовах масштаб цін складається стихійно і за своєю суттю нагадує масштаб карти. Для його розуміння можна скористатися визначенням вартості, наприклад, буханця хліба: якщо в одній країні, наприклад, в Україні, він коштує 2 грошових одиниці, то в іншій, — наприклад, у Росії, — 20 грошових одиниць.

Незручним є як занадто великий, так і занадто малий масштаб цін. У першому випадку (який трапляється рідко) втрачається властивість подільності грошової одиниці, а у другому — доводить­ся оперувати великими сумами грошей. Вирішенням питання може бути здійснення державою грошової реформи, що полягати- ме в обміні грошових знаків великої номінальної вартості на гро­шові знаки меншої номінальної вартості за встановленим курсом (наприклад, 10 : 1, 100 000 : 1 тощо).

Під механізмом емісії грошей розуміють сформовані цент­ральним банком канали, за якими гроші потрапляють в обіг. В Україні такими каналами безготівкової емісії є кредитування банків НБУ, викуповування ним у банків державних цінних папе­рів, а також купівля центральним банком іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Отримані таким чином кош­ти банки використовують для кредитування своїх клієнтів, збіль­шуючи кількість грошей в обігу. Отже, забезпеченням сучасних грошей є кредити та золотовалютні резерви НБУ.

Через банківські установи НБУ здійснює також емісію готівко­вих грошей та вилучення з обігу надлишкової готівки. Для отри­мання підкріплення готівкою банк завчасно надсилає до тери­торіального управління НБУ заявку з розподілом сум щодо номі­налів. Територіальне управління НБУ розглядає отримані заявки, аналізує структуру та насиченість обігу банкнотами та монетами всіх номіналів, їхню розмінність і визначає остаточні обсяги під­кріплень банків готівкою. Видачу банкам таких підкріплень здійс­нюють, за умови надходження до територіального управління НБУ відповідної суми з кореспондентських рахунків банків, у день отри­мання готівки. Загальний обсяг грошової маси при цьому не змі­нюється.

Грошовий обіг у сучасних грошових системах забезпечується безготівковими і готівковими грішми. В Україні безготівкові гро­ші приводяться в рух за допомогою таких розрахункових докумен­тів та інструментів, як платіжне доручення, платіжна вимога-до­ручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив та платіжна картка. Для обслуговування обігу безготівкових грошей між суб'єктами підприємницької діяльності НБУ в 1994 р. створив Систему електронних платежів, участь вітчизняних банків у якій є обов'язковою. Фізичні особи, використовуючи платіжні картки, можуть скористатися послугами однієї з платіжних си­стем, представлених в Україні. Найпопулярнішими з них є між­народні Visa, MasterCard та внутрішньодержавна Національна система масових електронних платежів (НСМЕП), створена НБУ.

Готівкові гроші переважно обслуговують роздрібну торгівлю, адже ними зручно користуватися лише при здійсненні невеликих платежів. Крім того, НБУ встановив обмеження для готівкових розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності, за яким гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (під­приємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами становить 10 000 грн.

Використання інструментів грошового регулювання для забез­печення стійкості обігу грошової одиниці — компетенція цент­рального банку держави. За їхньою допомогою регулюється кіль­кість грошей в обігу.

У своїй практиці НБУ використовує прямі та непрямі методи регулювання, що охоплюють неринкові та ринкові інструменти. Прямі методи мають чіткий обмежувальний характер. До них

належить, наприклад, заборона видачі банками нових кредитів населенню та суб'єктам господарювання.

За допомогою непрямих методів здійснюється опосередковане регулювання грошового обігу. Так, використовуючи облікову став­ку, що покладена в основу кредитів рефінансування або норми обов'язкових резервів, НБУ має змогу збільшувати чи зменшувати кількість грошей в обігу за допомогою ринкових інструментів.

Валютний курс національної грошової одиниці та їі конверто- ваність забезпечує взаємозв'язок національної грошової системи з іноземними та світовою. Валютний курс національної грошової одиниці — це відношення одиниці валюти певної країни до ва­люти інших країн. Ступінь конвертованості валюти залежить від її здатності обмінюватися на будь-які інші валюти.

Ринковий валютний курс гривні до іноземних валют встанов­люється залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ва­лютному ринку. Це стосується й НБУ, який зобов'язався, що його офіційний валютний курс гривні, зокрема до долара США, не буде відрізнятися від ринкового більш аніж на ±2 % .

До повністю конвертованих належать валюти країн, у яких відсутні будь-які обмеження щодо поточних і капітальних операцій як для резидентів, так і нерезидентів. Наразі в Україні встановлені всі можливі види обмежень на рух національної валюти за кордон. Це передусім обмеження на безготівкове переказування гривень, на вивезення їх у готівковій формі, а також на торгівлю національ­ною валютою за кордоном.

Отже, сформована в Україні незалежна грошова система розпо­чала своє повноцінне функціонування в 1991 p., хоча її основний компонент — назва грошової одиниці — розпочинає свою історію ще з часів Київської Русі. Зміст інших структурних елементів повністю відповідає сучасним світовим тенденціям організації грошових систем і віддзеркалює намагання НБУ виконувати свою основну функцію, а саме — забезпечувати стабільність національ­ної грошової одиниці.

6.2. Типи та види грошових систем

Тривала еволюція грошових систем та сучасна практика їхньо­го функціонування створили можливість виокремити їхні різно­манітні типи та види (рис. 6.1).

Тип грошової системи залежить від форми, в якій гроші пере­бувають в обігу. В науці та практиці вирізняють два типи грошових систем:

• металеві грошові системи — зливки й монети, виготовлені з дорогоцінних металів, виконують усі функції грошей, а банкно­ти, що перебувають в обігу, є знаками повноцінних грошей і віль­но на них обмінюються в банку, що їх випустив;

• паперово-кредитні грошові системи — гроші, що є в обігу, не обмінюються на дорогоцінні метали, а їхня кількість залежить від потреб держави або обсягу активів, якими вони забезпечені.

Рис. 6.1. Типи та види грошових систем

Обраний тип грошової системи визначає її вид залежно від змі­сту закону грошового обігу, що лежить в основі її функціонування. За таким принципом грошові системи доцільно поділити на само­регульовані й регульовані.

У саморегульованих грошових системах як гроші використову­валися благородні метали, котрі були представлені в обігу повно­цінними монетами і розмінними на ці метали банкнотами. Само­регулювання полягало в тому, що маса грошей в обігу автоматич­но врівноважувалася з потребами обігу. Адже якщо внаслідок зменшення обсягів виробництва і реалізації товарів потреба у гро­шових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей ви­лучалася з обігу, перетворюючись на скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки зі скарбів надходили в обіг. Крім того, саморегулювання відбувалося й у встановленні валютних курсів національних валют різних держав, бо вони також залежали від умісту в них дорогоцінних металів.

У саморегульованих грошових системах роль держави зводила­ся до законодавчого встановлення вмісту золота чи срібла у гро­шовій одиниці. Отже, саморегульованими були металеві грошові системи, які в процесі своєї еволюції існували у формах біметаліз­му та монометалізму.

Основною характерною ознакою регульованих грошових систем є відсутність обміну паперових та металевих грошових знаків на дорогоцінні метали. Роль регулятора таких грошових систем на­лежить державі. Саме вона стає монополістом у випуску грошей і відповідає за стабільність національної грошової одиниці, вико­ристовуючи при цьому всі можливі інструменти регулювання грошового обігу. Встановлення валютних курсів національних грошових одиниць відбувається на основі паритету їхньої купі­вельної спроможності.

Залежно від обраного державою механізму регулювання пропо­зиції грошей регульовані грошові системи поділяються на системи паперово-грошового та кредитно-грошового обігу.

У системі паперово-грошового обігу обсяги емісії грошей зале­жать від бюджетного дефіциту. Це означає, що держава приймає рішення про збільшення пропозиції грошей залежно від того, скільки коштів їй необхідно для фінансування своїх видатків. При цьому незабезпечена емісія грошей може здійснюватися не тільки державним казначейством, а й центральним банком держави, якщо випущені ним гроші будуть спрямовуватися на пряме фінансуван­ня дефіциту державного бюджету. Такі грошові системи мають право на існування лише в часи військових дій чи природних ка- таклізмів, коли значно зростає навантаження на бюджет, а рівень ділової активності в економіці є низьким і суб'єкти господарюван­ня не здатні миттєво збільшити попит на гроші.

У звичайній (неекстремальній) економіці необхідно відмовити­ся від системи паперово-грошового обігу, бо в держави завжди буде виникати спокуса за рахунок, наприклад, збільшення соціаль­них видатків поліпшити свій рейтинг серед виборців.

Для регульованих систем кредитно-грошового обігу характер­ним є випуск грошей для кредитування економіки, тобто обсяги пропозиції грошей залежать від попиту на них з боку позичальни­ків. Цим вони подібні до саморегульованих грошових систем. Єдиним емісійним центром стає центральний банк країни, який здійснює випуск грошей, надаючи кредити комерційним банкам, які доводять гроші до кінцевих позичальників. Суб'єкти господа­рювання і населення використовують отримані в кредит кошти для фінансування своїх поточних потреб, реалізації інвестиційних проектів, купівлі товарів тривалого споживання. Таким чином вони стимулюють розвиток національної економіки.

У системі кредитно-грошового обігу фінансування дефіциту державного бюджету здійснюється також на основі кредиту, що виникає при випуску та розміщенні урядом, наприклад, облігацій державної позики, які потребують погашення у визначений термін. Як і в саморегульованих грошових системах, у системі кредитно- грошового обігу кількість грошей в обігу має властивість не лише збільшуватися, а й зменшуватися. Таке спостерігається під час повернення кредитів чи зниження рівня попиту на гроші.

Залежно від типу економічної системи в країні та ступеня втру­чання держави в економіку регульовані грошові системи поділяють на системи ринкового та неринкового типу.

Вплив держави на ринок грошей у грошових системах ринко­вого типу здійснюється переважно економічними методами. Цен­тральний банк має змогу регулювати попит на гроші, встановлю­ючи ціну грошей у вигляді своєї ставки рефінансування. Найбільш дієвим способом впливати на пропозицію грошей є операції цен­трального банку на відкритому ринку при купівлі-продажу держав­них цінних паперів.

Грошові системи неринкового типу характерні для країн з ко­мандною економікою, де держава регулює грошовий обіг адмі­ністративними методами. Таке регулювання здійснюється через встановлення чітких обмежень на обсяги і призначення кредитів, заборони окремих видів грошових операцій, лімітів на видачу го­тівкових коштів з рахунків у банках. У деяких випадках при купівлі товарів чи послуг замість грошей (або одночасно з ними) необхідно пред'являти талони чи картки, що значно звужує мож­ливості використання грошових коштів. У таких грошових систе­мах функціонування ринку грошей спотворене і зазвичай не від­повідає законам грошового обігу.

Залежно від ступеня інтеграції національної грошової системи у світову та наявних у країні правил регулювання валютних від­носин грошові системи поділяються на відкриті та закриті.

У відкритих грошових системах не встановлено жодних обме­жень на здійснення валютних операцій, національна валюта пов­ністю конвертована, а її курс залежить від попиту і пропозиції на валютному ринку. Країни з такими грошовими системами органіч­но включені в міжнародний рух капіталу та світовий фінансовий ринок.

Для закритих грошових систем характерні різноманітні ва­лютні обмеження, встановлені державою. До них можна віднести, зокрема, заборону на здійснення певних валютних операцій, вве­зення чи вивезення різних видів валют тощо. У країнах з такими грошовими системами спостерігається адміністративне регулю­вання валютного ринку та офіційне встановлення валютного кур­су національної грошової одиниці, який залежить лише від волі можновладців, а не від ситуації на ринку.

Отже, усі сучасні грошові системи є регульованими. Для того щоби національна економіка функціонувала ефективно, її грошо­ва система, залежно від обраного державою механізму регулюван­ня пропозиції грошей, має бути системою кредитно-грошового обігу; залежно від типу економічної системи в країні та ступеня втручання держави в економіку — системою ринкового типу, а за­лежно від ступеня інтеграції національної грошової системи у сві­тову та наявних у країні правил регулювання валютних відно­син — відкритою.

6.3. Металева грошова система та її різновиди

Історія грошей засвідчує, що першими грошовими системами були металеві. Це можна пояснити не лише достатньою для забез­печення економічних потреб кількістю добутих дорогоцінних металів, а й мінімальним втручанням держави у функціонування грошового ринку. Залежно від кількості дорогоцінних металів, які покладено в основу металевої грошової системи, розрізняють біме­талізм і монометалізм.

Біметалізм — грошова система, в якій роль загального екві­валента належить двом дорогоцінним металам — золоту і сріблу. Відбувається вільне карбування монет з обох металів, які мали однакову платіжну силу. Банкноти підлягали обміну на оби­два метали.

Співвідношення між монетами, виготовленими з різних дорого­цінних металів, визначалося на основі монетного паритету, тобто відношення вартості вагової одиниці золота до вартості такої ж одиниці срібла. Залежно від встановленого співвідношення зміню­валися ціни на товари і послуги, оскільки вони були виражені в обох металах.

Біметалізм існував ще в часи Стародавньої Греції та Стародав­нього Риму. За період його історичного розвитку з'являлися окремі види, які відрізнялися між собою залежно від ступеня втручання держави в біметалеву грошову систему. Так, виокремлюють систе­му паралельних валют, систему подвійної валюти та систему "куль­гаючої" валюти.

При використанні системи паралельних валют співвідношен­ня між золотими і срібними монетами виникало стихійно, відповід­но до ринкової вартості золота і срібла. За цим співвідношенням монети приймалися до платежів. У системі подвійної валюти співвідношення між монетами встановлювалося не ринком, а дер­жавою. Система "кульгаючої" валюти передбачала, що золоті та срібні монети залишалися законними платіжними засобами, але не на рівних умовах, оскільки монети з одного металу карбували­ся вільно, а з іншого — у закритому режимі. Прикладом такої системи є функціонування Латинського монетного союзу.

Угода про організацію Латинського монетного союзу, до якого належали Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія, була підписана 23 грудня 1865 р. у Парижі. В 1868 р. до них приєдналися Греція та Болгарія. Загалом 18 країн прийняли французький золотий франк як законний засіб платежу.

Договір 1865 р. уніфікував уміст металу, масу і форму золотих та срібних монет. Єдина валюта не вводилася, але курс національ­них валют залежав від французького франка. Відношення золота і срібла встановлювалося на рівні 15,5 : 1,0 і не залежало від рин­кових цін. Кожна з країн мала право карбувати без обмежень золоті монети вартістю 100, 50, 10 і 5 франків, а також п'ятифранкові срібні монети. Вони були обов'язковими до прийому в державні каси всіх країн монетного союзу, незалежно від їхнього походжен­ня. Таким чином договір запроваджував біметалізм. Срібні монети меншого номіналу були законними засобами платежу лише в ме­жах тієї країни, яка їх емітувала.

В Європі цей період характерний розповсюдженням золотого монометалізму і знеціненням срібла, тому від принципу біметаліз­му довелось частково відмовитися. Спершу були встановлені певні обмеження щодо карбування срібних монет, а згодом у межах Ла­тинського монетного союзу було прийнято рішення стосовно його повного припинення. Але випущені срібні гроші перебували в обі­гу нарівні із золотими. Ця система "кульгаючого" біметалізму проіснувала до Першої світової війни.

Основним недоліком функціонування біметалевої грошової системи є те, що в умовах розвитку товарного виробництва, від­криття нових родовищ дорогоцінних металів, зміни умов їхнього видобутку співвідношення між їхніми вартостями постійно змі­нювалося, що зумовлювало значні зміни цін на товари і негативно позначалося на стабільності грошового обігу.

Якщо ж монетний паритет встановлювався державою, то він не завжди відповідав ринковим цінам на золото і срібло. У цьому випадку дорожчий метал осідав у скарби, а відносно дешевший — залишався в обігу. За таким принципом у біметалевій грошовій системі діє закон Грешема — Коперника, який був винайдений ще у XVI ст. для пояснення шкідливості псування монет. Відповідно до цього закону, будь-який тип грошей, що стає більш цінним, виконуючи якусь іншу функцію, ніж гроші, поступово вилучаєть­ся з обігу. Іншими словами, "погані" гроші витісняють з обігу "хороші".

У біметалевій грошовій системі "поганими" вважалися срібні монети, вартість яких на ринку дорогоцінних металів була нижчою від їхньої офіційної вартості, а "хорошими" — золоті, ринкова вартість яких була вищою, ніж офіційна. Висока вартість золота спонукала людей нагромаджувати його, а в обігу користуватися срібними монетами. Внутрішні суперечності біметалевої грошової системи спричинили перехід до монометалізму.

Монометалізм — це грошова система, в якій функцію міри вартості виконує один метал — золото або срібло. Крім того, цей метал залишається на ринку як звичайний товар і слугує за­безпеченням для випуску всіх інших грошових знаків.

Історія знає застосування і срібного, і золотого монометалізму. В Європі срібний монометалізм у різні роки XIX ст. був запрова­джений у Голландії та Російській імперії. Але більш розповсю­дженим був золотий монометалізм, який залежно від процедури обміну грошових знаків на золото поділяють на золотомонетний, золотозливковий та золотодевізний стандарти.

Золотомонетний стандарт характеризувався вільним карбу­ванням золотих монет та їхнім вільним обігом як усередині країни, так і за її межами. Не було жодних обмежень щодо ввезення чи вивезення золота з країни. Банки — емітенти банкнот гарантували обмін випущених ними грошей за золото. Грошова одиниця кожної країни мала чітко визначену вартість у вагових одиницях дорого­цінного металу. Тому співвідношення між національними валю­тами визначалось діленням відповідного вмісту в них золота. Отри­маний результат — паритет — є абстрактною відносною ціною валют. Отже, валютні курси означають відношення золотого па­ритету грошової одиниці однієї держави до золотого паритету грошової одиниці іншої держави.

Золотомонетний стандарт був запроваджений у 1816 р. в Англії, у 1871 р. — в Німеччині, в 1873 р. — у Франції, в 1895 р. — у Росії, в 1900 р. — у США. Його основний недолік полягав у необхідності великих запасів золота в емісійних банках. У випадку стрімкого зростання економіки, яке потребувало випуску більшої кількості грошей, емісійний банк не зміг би випустити більше банкнот через відсутність достатнього золотого забезпечення. Але ще до того, як могла виникнути така ситуація, вибухнула Перша світова війна. Чималі військові видатки змусили уряди європейських держав значно збільшити обсяги випуску незабезпечених золотом грошей, а емісійні банки відмовилися від обміну своїх банкнот на золото.

Після закінчення Першої світової війни золотомонетний стан­дарт був відновлений лише у СПІА. Велика Британія і Франція запровадили золотозливковий стандарт. Він передбачав відсут­ність в обігу золотих монет та заборону їхнього вільного карбування. Зв'язок між паперовими грішми і золотом забезпечував централь­ний банк країни через обмін банкнот на золоті зливки стандартної маси. Так, в Англії їхня маса становила 12,4 кг і відповідала 1700 фунтам, а у Франції — 215 тис. франків можна було обміня­ти на зливок масою 12,7 кг.

У Німеччині, Австрії, Норвегії, Данії, тобто в тих країнах, де був запроваджений золотодевізний стандарт, так само в обігу не було золотих монет і заборонялось їх вільне карбування. Але від­мінністю від попереднього різновиду золотого монометалізму було те, що національні грошові одиниці обмінювалися на золото не безпосередньо, а через обмін на валюту країн із золотозливковим стандартом.

Після закінчення Другої світової війни держави намагалися відновити золотий монометалізм. Своєрідне повернення до золо- тодевізної системи відбулося після підписання Бреттон-Вудської угоди в 1944 р., за якою СІЛА зобов'язувалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн. Повністю зв'язок між грошима і золотом припинився в 1971 p., коли СПІА відмовилися від обміну.

Основним недоліком металевих грошових систем є недостатність запасів дорогоцінних металів, які покладено в їхню основу. Емісій­ні банки не можуть забезпечити зрослі потреби обміну в грошових знаках, дорогоцінні монети зношуються та втрачають свою вар­тість. Унаслідок цього відбувається демонетизація золота та пере­хід до нерозмінних на дорогоцінні метали грошових знаків.

Отже, у сучасній економіці золото повністю зникло з грошового обігу і перетворилося на звичайний товар. Крім активного його застосування в різних галузях промисловості й медицині, воно зберігається в золотовалютних резервах центральних банків і вико­ристовується для забезпечення випуску грошей не безпосередньо, а опосередковано. Це означає, що центральний банк має спершу продати свої золоті запаси на відповідних товарних ринках, а отри­ману валюту спрямувати для здійснення інтервенцій на внутріш­ньому валютному ринку.

6.4. Паперово-кредитна грошова система

Металеві грошові системи були замінені паперово-кредитними, які, незважаючи на нерозмінність грошей на дорогоцінні метали, також здатні забезпечити стабільність грошового обігу. Але в них наголошується не на кількості золота чи срібла, що зберігається у сховищах емісійного банку, а на спроможності грошових влад дотримуватися законів грошового обігу і головних правил грошо­вої емісії.

В основу функціонування паперово-кредитних грошових систем покладено принцип кредитного забезпечення емісії грошей. З огля­ду на це провідними суб'єктами емісійної діяльності на ринку гро­шей є центральний банк держави, який здійснює їхню первинну емісію, та комерційні банки, через які гроші безпосередньо надхо­дять в обіг. Центральний банк у своїй емісійній діяльності має керуватися реальними потребами економіки, а не вимогами уряду. Кредитна емісія при цьому отримує два канали: кредити комер­ційним банкам та кредити уряду.

Якщо в економіці не вистачає грошей і спостерігається попит на кредитні ресурси, банки звертаються до центрального банку за кредитами. Забезпеченням таких кредитів є цінні папери чи майно­ві права, які банк отримав у заставу від своїх позичальників, коли видавав їм кредит. Таким чином, отримуючи кредит у централь­ному банку, комерційний банк фактично рефінансує видані ним кредити. Тобто забезпеченням кредиту центрального банку слугує той кредит, що виданий позичальнику комерційного банку. Нові отримані кошти комерційний банк знову видає в кредит суб'єктам господарювання та фізичним особам, збільшуючи таким чином кількість грошей в обігу.

Центральний банк має можливість регулювати попит комерцій­них банків на кредити, використовуючи для цього такий інстру­мент, як облікову ставку. Саме її покладено в основу процентної ставки за кредитами рефінансування. Якщо центральний банк прагне здійснити емісію грошей, він зменшує розмір облікової ставки, заохочуючи тим самим комерційні банки брати в нього кредити. Коли ж, на думку центрального банку, грошей в обігу забагато, він збільшує облікову ставку, і банкам невигідно брати в нього кредити. При цьому також відбувається зменшення кіль­кості грошей в обігу, бо комерційні банки продовжують віддавати колись позичені в центрального банку кошти.

Забезпеченням для кредитування уряду є державні цінні папе­ри, які за умовами їхнього випуску мають бути погашені у визна­чений термін. Центральний банк як агент уряду займається роз­міщенням таких цінних паперів серед економічних суб'єктів та здійснює з ними операції на відкритому ринку.

Якщо банки чи інші юридичні особи, а також населення купу­ють державні цінні папери, вони у цей момент відмовляються від купівлі вироблених товарів і послуг та надають ці гроші уряду для фінансування його видатків. У такій ситуації емісії грошей не спостерігається. Але якщо центральний банк викуповує державні цінні папери на відкритому ринку, він сплачує комерційним бан­кам визначену суму, яка залежить від ринкової вартості цих цінних паперів. Так відбувається збільшення кількості грошей в обігу, бо отримані кошти банки спрямовують для кредитування своїх пози­чальників.

Зворотні процеси спостерігаються в тому випадку, коли цент­ральний банк, прагнучи зменшити кількість грошей в обігу, продає державні цінні папери зі свого портфеля комерційним банкам. При цьому необхідно встановити на них вигідну для банків ціну, інак­ше вони не матимуть сенсу інвестувати свої кошти у такий вид активів.

Ще одним каналом емісії грошей у паперово-кредитних грошо­вих системах є їхній випуск в обмін на іноземну валюту. Якщо в обігу недостатньо грошей, центральний банк встановлює вигід­ний для комерційних банків курс, банки прагнуть продати інозем­ну валюту, а отримані за неї національні грошові одиниці надхо­дять в економіку. З іншого боку, намагаючись обмежити кількість грошей в обігу, центральний банк продає банкам іноземну валюту зі своїх золотовалютних резервів, вилучаючи таким чином кошти в національній валюті.

Отже, основним регулятором у паперово-кредитних грошових системах є центральний банк держави, який здійснює емісію грошей в обіг та вилучає з нього надмірні обсяги коштів. Його операції на грошовому ринку повинні, перш за все, ґрунтуватися на тенденціях економічної кон'юнктури, що спостерігаються в кож­ний конкретний момент. І хоча сучасні гроші не мають жодної дорогоцінної основи, за умови відповідальних і зважених дій цен­трального банку вони будуть забезпечені національним багатством, стійким станом виробництва та національної економіки.

Основні терміни і поняття

Грошова система, біметалізм, монометалізм, золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, металева грошова система, паперово-кредитна грошова система, паритет, вексель, банкнота, казначейські білети, масштаб цін.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке "купюрність грошових знаків"?

2. Чим банківські білети відрізняються від казначейських?

3. Яким чином готівкові гроші надходять в обіг?

4. Опишіть механізм функціонування золотодевізного стан­дарту.

5. Що таке "біметалізм" і які історичні особливості його функціонування?

6. У чому полягають особливості бюджетної емісїі грошей?

7. За якими принципами діють грошові системи ринкового типу?

Тести

Оберіть із чотирьох наведених нижче варіантів одну правильну відповідь.

1. Що з переліченого не є грошовим знаком:

а) банківські білети;

б) казначейські білети;

в) розмінні монети;

г) платіжні картки?

2. Яка з платіжних систем використовується в Україні для розрахунків між юридичними особами:

а) Національна система масових електронних платежів;

б) Система електронних платежів;

в) MasterCard.-,

г) Visa?

3. Яка грошова система встановлює обмеження на здійснення валютних операцій:

а) відкрита;

б) закрита;

в) ринкового типу;

г) саморегульована?

4. У якій грошовій системі відбувається автоматичне врівнова­ження маси грошей в обігу з потребами товарного обміну:

а) відкритій;

б) закритій;

в)ринкового типу;

г) саморегульованій?

5. Як називається вид біметалевої грошової системи, в якій від­ношення між золотими і срібними монетами встановлюється ринком:

а) "кульгаючої" валюти;

б) паралельних валют;

в) подвійної валюти;

г) ринкової валюти?

6. Який закон (у спрощеному варіанті) стверджує, що "погані" гроші витісняють з обігу "хороші":

а) Гласса — Стігала;

б) Грешема — Коперника;

в) Маркса;

г) Фішера?

7. Яким чином центральний банк держави не може здійснюва­ти емісію грошей у паперово-кредитній грошовій системі:

а) надаючи кредити комерційним банкам під заставу векселів суб'єктів господарювання;

б) надаючи кредити комерційним банкам під заставу державних цінних паперів;

в) викуповуючи іноземну валюту на міжбанківському валютно­му ринку;

г) фінансуючи видатки уряду через єдиний казначейський ра­хунок, відкритий у центральному банку?

Література

1. Гриньова В. М. Гроші і кредит: навч. посіб. / В. М. Гриньова, О. Ю. Проскура. — X. : ІНЖЕК, 2003. — 208 с.

2. Демківський А. В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А. В. Дем- ківський. — К. : Дакор ; Вира-Р, 2003. — 528 с.

3. Жуков Е. Ф. Деньги. Кредит. Банки : учебник / Е. Ф. Жуков, JI. М. Максимова, А. В. Печникова и др. ; под ред. акад. Е.Ф. Жу- кова. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 622 с.

4. Іванов В. М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн : курс лекцій / В. М. Іванов, І. Я. Софіщенко. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.

5. Івасів Б. С. Гроші і кредит : підручник / Б. С. Івасів. — 2-ге вид., змінене і доповн. — Т. : Карт-бланш, 2005. — 527 с.

6. Кузнецова Е. И. Деньги, кредит, банки : учеб. пособие / Е. И. Кузнецова ; под. ред. Н. Д. Зрнашвили. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2009. — 567 с.

7. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посіб. / В. Д. Jla- гутін. — 5-те вид., переробл. і доповн. — К. : Т-во "Знання", КОО, 2003. — 199 с.

8. Лисенков Ю. М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн / Ю. М. Лисенков, Т. А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.

9. МазаракиА.А. Философияденег / А. А. Мазараки, В. В. Иль- ин. — К. : Киев. нац. торгово-зкон. ун-т, 2004. — 718 с.

10. Михайловська І. М. Гроші та кредит: навч. посіб. /1. М. Ми- хайловська, К. Л. Ларіонова. — Л. : Новий Світ-2000, 2006. — 432 с.

11. Олейникова И. Н. Деньги. Кредит. Банки : учеб. пособие / И. Н. Олейникова. — М. : Магистр, 2010. — 509 с.

12. Реверчук С. К. Грошово-банківські системи зарубіжних країн : навч.-метод, посіб. / С. К. Реверчук. — Л. : Тріада плюс, 2007. — 160 с.

13. Савлук М. І. Гроші та кредит : підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. ; за заг. ред. М. І. Савлука. — 3-є вид., переробл. і доповн. — К. : КНЕУ, 2001. — 598 с.

14. Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн : навч. посіб. / І. В. Шамова. — К. : КНЕУ, 2001. — 195 с.

15. Щетинін А. І. Гроші та кредит : підручник / А. І. Щети- нін. — 3-є вид., переробл. та доповн. — К. : ЦУЛ, 2008. — 432 с.

Тема 7

ГРОШОВА РЕФОРМА ТА її ІНСТРУМЕНТИ

Якщо громадськість пояснить кризу по­милками політиків і недостатніми реформа­ми, то є шанс, що будуть зроблені правильні політичні та економічні кроки...

JI. Вальцерович

Сила держави визначається міцністю її національної валюти та банківської системи. Особливе місце з-поміж заходів щодо оздо­ровлення грошового обігу держави посідають грошові реформи, які створюють передумови для стабілізації національної валюти і обмежують інфляційні впливи на економіку.

Грошова реформа має обов'язково доповнюватися системою практичних заходів, що гарантують її всеосяжний характер. Кож­на грошова реформа є індивідуальною за своїми ознаками і спе­цифічною за змістом. Тому при обранні виду реформи та методу її здійснення необхідно враховувати соціально-економічний стан держави. Як слушно зауважує В. Лагутін, "грошова система по­винна бути адекватною існуючим соціально-економічним умовам розвитку суспільства" [10, с. 29].

Мета теми — розкрити сутність і роль грошових реформ як інструмента регулювання грошово-кредитної системи національної економіки.

План

1. Сутність та необхідність здійснення грошових реформ.

2. Види грошових реформ та їх характеристика.

3. Методи та інструменти здійснення грошових реформ.

4. Світовий досвід успішного реформування грошових си­стем.

7.1. Сутність та необхідність здійснення грошових реформ

Грошові реформи — повна або часткова перебудова грошової системи в державі з метою стабілізації механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов. Грошові реформи зазвичай спрямовуються на усунення наслідків інфляції. Такий радикальний спосіб застосовується державою лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей не спрацьовують або не дають запланованого ефекту.

Грошова реформа — це планомірні перетворення, за допомо­гою яких здійснюються рішучі комплексні заходи, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національ­ній валюті характеру єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертова- ності. Стабільність національної валюти можна розглядати у двох вимірах: зовнішній — стабільність обмінного курсу національної валюти; і внутрішній — стабільність цін, тобто відсутність інфля­ції. Обираючи модель проведення грошової реформи, важливо визначитись щодо напряму реформування у просторі цих двох вимірів.

Грошові реформи можливі у випадках:

• зміни державного устрою;

• глибоких економічних криз фінансової системи;

• економічних зрушень, коли гроші припиняють виконувати свої функції;

• поглиблення бюджетного дефіциту;

• нарощення обертів інфляційних процесів тощо.

Грошова система має бути адекватною соціально-економічним

умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її кількісних і якісних характеристик відбувається в процесі грошових реформ, які є одним із найважливіших інструментів грошової політики. Грошові реформи, що проводились у різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глиби­ною реформування діючих гропювих систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Чим би не була спричинена необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошово­го обігу. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно створити відповідні економічні передумови. Без цього грошові кошти і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне виконання грошової реформи потре­бує відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і ма­теріальних резервів, припинення чи значного зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фі­нансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансу­вання ринку тощо.

Крім підготовки економічних та організаційних передумов гро­шової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо акту­альною ця проблема була в епоху функціонування повноцінних грошей, коли держави завдяки реформам намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків. З переходом до системи обігу нерозмінних грошових знаків чіткі межі між альтернативними методами стабілізації валют зник­ли, а способи здійснення реформ уніфікувалися.

Економічна теорія і світовий досвід засвідчують, що грошова реформа, пов'язана з уведенням нової грошової одиниці, є одним із заходів щодо виведення економіки з кризи та її подальшої ста­білізації. Тому принципи і конкретні інструменти здійснення грошової реформи залежать від реалізації економічної політики держави. При цьому грошова реформа має проводитися не заради реформи як такої, а з метою макроекономічної стабілізації й отри­мання додаткових імпульсів щодо здійснення в подальшому ефек­тивної грошово-кредитної, цінової, податкової та інвестиційної політики, зняття обмежень щодо залучення іноземних державних і приватних інвестицій у сферу виробництва та обігу. Необхідні заходи треба запроваджувати послідовно й узгоджувати один з од­ним.

Завдання, що пов'язані з відтворенням економіки, структурною перебудовою, мають поєднуватися з діяльністю банків, функціону­ванням грошово-кредитного механізму загалом. Аналізуючи еко­номічні процеси, що відбуваються в державі, ми доходимо виснов­ку: тільки через розв'язання фінансових проблем можна створити базу для розвитку виробництва в умовах ринкових перетворень. Без грошової реформи неможливо стабілізувати економіку; можна лише досягти тимчасової фінансової стабілізації.

Кожна країна, враховуючи особливості своєї економічної полі­тики, ставить перед собою неоднозначні цілі щодо змісту й напря­мів структурної перебудови національних грошових систем. Разом із тим світовий досвід показує, що проведення грошових реформ передбачає поступове вирішення таких завдань:

— приведення у відповідність товарної та грошової маси як шля­хом здійснення диференційовано-конфіскаційних заходів, так і без них;

• введення нової національної грошової одиниці й створення розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;

• припинення сповзання економіки до розвитку інфляційних процесів і, відповідно, до знецінення введеної національної грошо­вої одиниці;

• введення тимчасових обмежень емісії нових грошових знаків, а також контролю за рухом грошової маси;

• запровадження ефективного механізму емісії, організації й регулювання готівкового та безготівкового обігу, а також їхньої взаємодії;

• докорінна перебудова засад зовнішніх валютних відносин, забезпечення конвертованості національної грошової одиниці;

• стабілізація економічним шляхом валютного курсу введеної національної грошової одиниці за умови, що на першому етапі реформи її обмінний курс буде відносно жорстким щодо сильних валют;

• утвердження відповідної ринкової інфраструктури — грошо­вого, валютного та фінансового ринків.

Грошові реформи, до яких вдаються держави при виникненні структурного розбалансування грошового обігу, завжди пов'язані з ризиком. Але у багатьох країнах світу завдяки проведенню гли­боких грошових реформ вдавалося у стислі строки досягти суттєвої стабілізації грошового обігу, відтак і загальної санації економіч­ного розвитку.

Отже, грошова реформа — це запровадження нової грошової системи або вдосконалення існуючої з метою стабілізації грошово­го обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

7.2. Види грошових реформ та їх характеристика

Грошова система держави з часом потребує змін. Ці зміни спри­чиняють нові умови соціально-економічного розвитку країни, впровадження науково-технічних досягнень. Потреби в перетво­ренні можуть стосуватися вдосконалення існуючої грошової си­стеми, проведення антиінфляційних заходів або глибокої якісної перебудови системи грошового обігу. Головним завданням кожної грошової реформи незмінно залишається стабілізація грошового обігу.

Розглянемо класифікацію грошових реформ.

За глибиною перебудови державою грошової системи реформи поділяються на: грошові реформи у широкому розумінні (повні, або структурні); грошові реформи у вузькому розумінні (часткові).

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебу­дову чинної системи грошових, кредитних і валютних відносин.

Структурні (повні) грошові реформи є типовими для випадків, коли:

• в країні здійснюється перехід від системи біметалізму до золотого монометалізму, а згодом до системи паперово-грошового обігу та впровадження електронних грошей;

• з'являються новостворені держави внаслідок розпаду ко­лоніальних імперій чи надвеликих держав або після військових втручань;

• командно-адміністративний тип господарювання та управ­ління країною змінюється на ринково орієнтовану економіку.

У цих випадках необхідні функціональні та інституційні пере­творення як в економіці загалом, так і в кожній її підсистемі. Пов­ні грошові реформи є тривалими в часовому вимірі й відбуваються впродовж декількох років, що пов'язано з масштабністю структур­них змін. Прикладами реформ у широкому розумінні є:

• грошова реформа в Росії 1895—1897 pp., яка мала за мету перебудову грошової системи на принципах золотого монета- ризму;

• реформа в Росії 1922—1924 pp., підчас якої була відновлена система золотодевізного (паперового) стандарту;

• грошові реформи в країнах колишнього СРСР у 90-х роках XX ст.;

• реформи в країнах Західної Європи, які пов'язані заміною національних валют єдиною валютою євро.

Реформи у вузькому розумінні здійснюються в системі органі­зації грошового обігу, коли змінюються окремі елементи грошової системи (назва грошової одиниці, номінал, види грошових знаків, механізм їх емісії тощо). Структура економіки і грошово-кредит- них відносин залишається незмінною.

Основною причиною проведення часткових реформ є знецінен­ня неповноцінних грошей, запроваджених в обіг у країнах світу. Частковими можна вважати грошові реформи 1947 та 1961 р. у ко­лишньому СРСР.

За повнотою проведення змін у грошовій системі реформи поділяються на формальні й деномінаційні.

При грошовій реформі формального типу впроваджується но­вий зразок купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Величина грошової одиниці (масштаб цін) не зміню­ється. Причинами таких дій може бути зміна державної символіки і необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, поліпшення

фізичних характеристик грошових знаків; посилення рівня захи­щеності купюри через випадки підробки національної валюти у значних розмірах. Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 p., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 руб.; уСШАв 2003—2005 pp., коли поступово вводилися в обіг купюри 20, 50 і 100 дол.

Деномінаційні реформи здійснюються внаслідок обміну старих купюр на нові з перерахуванням усіх грошових показників за пев­ним співвідношенням. Маса грошей в обігу відповідно зменшуєть­ся, а масштаб цін зростає. Необхідність деномінації пояснюється тим, що через інфляційні процеси значно збільшується масштаб номінальних грошових знаків. Виникають складнощі в оперуван­ні надто великими числами у готівкових і безготівкових розрахун­ках, а також збільшуються витрати на обслуговування грошового обігу. Так, у 1958—1960 pp. у Франції була проведена деномінація франка за співвідношенням: один новий франк за 100 старих фран­ків. Деномінаційна грошова реформа відбувалася в колишньому СРСР у 1961 p.: старі грошові знаки були вилучені з обігу та обмі­няні без будь-яких обмежень у пропорції 10:1. Деномінація мала місце в Україні в 1996 p., коли обмінювалися 100 000 крб. на одну гривню.

За характером обміну старих грошей на нові грошові реформи доцільно поділити на: конфіскаційні ("шокові") й неконфіскаційні.

Проведення конфіскаційних реформ має на меті вилучення не­законних доходів, відновлення соціальної справедливості, отриман­ня додаткового доходу державою тощо. Грошові реформи конфіс- каційного типу ще застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе банкрутом. Грошові реформи конфіскаційного типу можуть проводитися з деномінацією грошового обігу.

Співвідношення обміну грошей залежить від:

• величини поданого до обміну запасу старих грошей. Чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, або варіант, коли до певної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відно­шенні один до одного, а далі — зі знижувальним коефіцієнтом;

• форми зберігання старих грошей. Банківські вклади можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівкові заощадження;

• форми власності власника грошей. Для державних суб'єктів — тримачів грошей — обмін може здійснюватися за більш вигідною пропорцією, ніж для недержавного сектора економіки.

У 1944—1952 pp. в країнах Західної Європи проведено 24 гро­шові реформи конфіскаційного типу. Елементи конфіскації було застосовано і під час грошової реформи 1947 р. у колишньому

СРСР. Тоді використали диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Неконфіскаційнареформа передбачає, що за єдиним співвідно­шенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Украї­ні у вересні 1996 р.

За порядком уведення в обіг нових грошей розрізняють: одно- моментні грошові реформи і реформи паралельного типу (консер­вативні).

У процесі одномоментних реформ уведення в обіг нових грошей здійснюється за короткий строк (7—15 днів), упродовж якого тех­нічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих об­сягах. У більшості випадків використовуються конфіскаційні за­ходи. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 p., але без застосування конфіскаційних процедур.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в обіг нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з об­міном старих знаків на нові, і вони тривалий час функціонують одночасно. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку 1992 p., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем. Реформи паралельного типу є складними за технікою реалізації.

Світова практика грошових відносин розрізняє два основних види проведення реформ паралельного типу:

1. Нові та старі гроші емітуються банківською системою на од­накових засадах; обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою у співвідношенні 1 : 1. У цьому випадку старі гроші вилучаються з обігу поступово, відповідно до надхо­дження їх у банки. Замість них банки видають в обіг уже нові гроші. Таким чином у СІЛА запроваджують в обіг нові купюри на початку XXI ст.

2. Нові й старі гроші імітуються на різних засадах. За таких умов в обігу між ними виникне конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші швидко знецінюватимуться. Користування старими грошима стане незручним і все більш ризикованим. Дер­жава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обігу, обмі­нявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового курсу напередодні реформи. У такий спосіб проведено грошову реформу в радянській Росії в 1922—1924 pp.

За характером впливу на курс національної валюти, у порів­нянні з іноземною чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями, грошові реформи здійснюються з використанням ме­тодів девальвації й ревальвації (підтема 7.3.).

Отже, кожна грошова реформа індивідуальна і неповторна за своїми характеристиками. Які причини не спонукали б до прове­дення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є ста­білізація грошового обігу.