Створення парламенту

Щерег положень Великої Хартії вільностей набув особливого значення завдяки створенню парламенту. Перша спроба організувати самостійну раду за становим принципом - це Рада баронів, яка збиралася до 1258 р. Наступною стадією організації станової активності став парламент, скликаний Стоном де Монфором, зведеним братом правлячого тоді короля Генріха III, у період чергової станової смути. Збори знаті було названо парламентом (від фр. "парлеман" - "збори для обговорення"). Після придушення опозиційного до короля парламенту та його організаторів, англійські монархи прийшли до висновку про корисність таких зборів знаті. Скликання першого такого зібрання відбулося у 1293 р. за короля Едуарда І, який, буду чи занепокоєний поганими надходженнями у казну, хотів підвищити доходи шляхом додаткового оподаткування. Таким чином була засіювана палата громад А вже наступний парламент складався із палати лордів та палати громад До повноважень парламенту аходила дача згоди на призначення королем своїх радників і на регулярність скликання парламентських зборів. Проте королі побачили у парламенті установу, зручну для проведення вигідних їм законів, введення додаткових податків, приборкання бунтівної знаті.

! Отже, під кінець XIII ст. в Англії виникає станово-представницька монархія

Парламент починаючи із середини XIV ст. за структурою був двопалатним і складався із палати лордів (верхня палата) та палати громад (нижня палата). Спочатку парламент не виконував законотворчу функцію, а тільки подавав королю петиції про прийняття бажаних законів. На початку XV ст. палата іромад почала не лише клопотатися про прийняття законів, але и давала згоду на їх видання. У подальшому клопотання парламенту проявлялося у вигляді подачі до короля готових законопроектів, які король міг або затвердити, або відхилити. Отже, парламент набув права законодавчої ініціативи.

Але король був не задоволений зростаючою роллю станово-представницької установи, і прагнув до відновлення попереднього становища. У 1539 р. він видав статут такого змісту : "Віднині укази, видані королем за участю його ради, будуть мати таку ж обов 'язкову ату, як і закониАле у 1547 р. парламент відмінив цей статут. У подальшому' конфлікти між королівською владою та парламентом постійно загострювалися. Починаючи із XIII ст. парламент починає встановлювати розміри податків.

Суспільний лад Англії періоду станово-представницької монархії

На ХІ ст.. більша частина населення Данії була_а залежною, але селяни- віллани користувалися великою свободою. Натуральні повинності були замінені грошовими. На XVI ст. кількість вілланів становила 1% усього населення. Стара англійська аристократія була практично винищена в XIV ст. (війна Червоної та Білої троянд) і посилилася роль такої суспільної верстви як джентрі - середнє та дрібне лицарство.

Віллани (лат. vilani, від villa - помістя) - селяни, група яких почала оформлятися після норманського завоювання в кінці XI ст. і у XII ст. набула кінцевого вигляду внаслідок устремління королівської влади юридично розділити вільних та невільних селян. Віллани визнавалися підданими лорда, відповідали перед його судом, на відміну від вільних селян не могли звертатися у королівський суд. Повинності вілланів залежали від волі лорда.

Джентрі (англ. gentry, від gentle — благородний, родовитий, знатний) - нетитуловане середне та дрібне дворянство в Англії XVI-XVIII ст.ст. В Англії джентрі стали основою для "нового" дворянства, яке зуміло пристосуватися до розвитку капіталізму у XVI-XVII ст.ст. Саме джентрі виступили головним провідником капіталістичних відносин в англійському селі. Під час аграрного перевороту XVI-XVII ст.ст. вони збільшили свою земельну власність у результаті огородження землі і розпродажу секуляризованого церковного майна. Свої землі джентрі здавали в оренду великим фермерам чи самі займалися сільським господарством і промисловим виробництвом, активно використовуючи найману робочу силу. Свої капітали джентрі охоче вкладали у торгові компанії.

Державний лад Aнглiïy період станово-представницької монархії

Король здійснював управління країною через Раду, до якої входили: канцлер, керівник, канцелярії канцлера, королівський камергер та деякі інші особи. Особистим радником короля виступав зберігач особистої печатки короля. Він і канцлер впливали на терміни чинності постанов уряду та парламенту.

Управління на місцях зосереджувалося у графствах, де вищою посадовою особою був шериф. Виникає система місцевого самоврядування. Уся територія країни була розділена на 35 графств, де періодично скликалися збори за участю священика та землеволодільців, які одержували дохід із землі не менше 40 шилінгів на рік. Таке самоврядування існувало й у містах, на чолі яких стояли обрані мери

Феодальна Англія у період абсолютної монархії

Для формування в Англії абсолютизму існувало чимало перешкод як вунрішнього, так і зовнішнього характеру. Зі середини абсолютизм послаблювався парламентським становим контролем, в ході якого королю нагадували про вільності. Шотландці зуміли оборонитися від англійської агресії і зберегти незалежність після битви 1314 р. ще на три століття. Столітня війна (1337-1453) і війна Червоної та Білої троянд за володіння троном зайняли ще три десятиліття і завершилася перемогою Генріха Тюдора із Ланкастерів.

Війна Червоної та Білої троянд (1455-1485)- міжусобна війна в Англії за престол між двома гілками династії Плантагенетів — Ланкастерами (у гербі - червона троянда) і Норками (у гербі - біла троянда). Загибель у війні провідних представників обох гілок династії й значної кількості знаті полегшила встановлення абсолютизму Тюдорів. Причинами війни було важке економічне становище Англії (криза великого вотчинного господарства і падіння його прибутковості), поразка Англії у Столітній війні (1453), яка позбавила феодалів можливості грабувати землі Франції, придушення повстань проти феодальної анархії.

Ланкастери опиралися на баронів відсталої півночі, Уельсу та Ірландії, а Йорки — на феодалів економічно більш розвинутого південного сходу Англії. Середнє дворянство, купці, заможні громадяни, зацікавлені у вільному розвитку торгівлі та ремесел, ліквідації феодальної анархії і встановленні твердої влади, підтримували Йорків. При розумово неповноцінному королі Генріху VI Ланкастері (1422-61) країною правила кліка кількох великих феодалів, що викликало незадоволення у широких прошарків населення. Користуючись цими настроями, Річард, герцог Йоркський, зібрав довкола себе своїх васалів і пішов з ними на Лондон. У битві при Сент-Олбана 22 травня 1455 р. він розбив прихильників Червоної троянди. Усунений швидко від влади, він знов підняв бунт і заявив про свої претензії на англійський престол. Із військом своїх прихильників він одержав кілька перемог, і навіть захопив у полон короля Генріха IV, але дружина Генріха IV, королева Маргарита, разом із прихильниками несподівано напала на нього і завдала вирішальної поразки (ЗО грудня 1460 р.). Вороги відрубали Йорку голову і виставили її на стіні у м.Йорк у паперовій короні. Справу полеглого продовжив його син Едуард. який у 1461 р. розбив прихильників Ланкастерської династії і став королем Едуардом IV.

Але війна на цьому не завершилася. У1464 р. Едуард IV наніс поразку прихильникам Ланкастерів на півночі Анти. Генріх IV був захоплений у полон й ув'язнений у Тауері. Намагання Едуарда IV посилити свою владу і обмежити свободи феодальної знаті призвело до повстання його колишніх соратників у 1470 р. Едуард IV утікає з Англії, а на престолі поновлюють Генріха IV. Але вже у наступному році Едуард IV за підтримки французького короля Людовіка XI повертає собі владу в Англії.

Після перемоги, щоб укріпити свою владу, Едуард IV почав жорстокі розправи як над представниками Ланкастерів, так і над бунтівними Йорками. Після смерті Едуарда IV, престол перейшов до його сина, але фактично владу захопив молодший брат Едуарда IV- майбутній король РІчард III, який спочатку оголосив себе протектором малолітнього короля, а потім наказав убити його. Спроби Річарда III укріпити свою владу викликали повстання феодалів. Страти, конфіскації налаштували проти Річарда III представників обидвох ворогуючих груп. І Ланкастери, і Йорки об'єдналися довкола постаті Генріха Тюдора з роду Ланкастерів, який жив у Франції. Від нього Річард III отримав поразку, сам був убитий, а королем став Генріх VII - засновник династії Тюдорів, який одружившись із представницею роду Йорків, об'єднав у своєму гербі червону та білу троянди.

Війна Червоної та Білої троянд була останнім проявом феодальної анархії перед встановленням абсолютизму в Англії. Вона велася з відчайдушною запеклістю і супроводжувалася багаточисельними убивствами та стратами. У боротьбі виснажилися та загинули обидві династії. Населенню Англії війна принесла міжусобиці, податковий гніт, розкрадання державної скарбниці, беззаконня великих феодалів, занепад торгівлі, грабунки та реквізиції. Значна частина феодальної аристократії була знищена, численні конфіскації землеволодінь підірвали її могутність. У той же час збільшилися землеволодіння і зріс вплив новою дворянства і купецького прошарку, які стали опорою абсолютизму Тюдорів.

Саме па правління Тюдорів ириходиться успішне приборкання бунтівних феодалів та укріплення монархії. Генріх VII Тюдор заснував спеціальне судове відомство ;іля приборкання баронів - Суд зоряної пилити.

Зоряна палата • вища судова установа в Англії в 1487-1641 роках; свою назву одержала від прикрашеної зірками стелі залу у королівському палаці в Вестмінстері, де відбувалися засідання палати. Зоряна палата була створена Генріхом VII головним чином для боротьби із бунтівними феодалами. Зоряна палата при Єлизаветі І Тюдор і при перших Стюартах перетворилася у знаряддя придушення противників абсолютизму. Зоряна палата ліквідована в ході революції XVII ст,

Генріх VII Тюдор зменшив витрати на утримання урядового апарату, відмовився від зовнішніх носи, заохочував торгівлю і для цього створив потужний морський флот. Його спадкоємець Генріх VIII ( 1509-1547) очолив і використовував у своїх інтересах реформаційний рух у церкві, заснувавши англіканську церкву.

За правління Едуарда VI в Англії одержала широку підтримку протестантська доктрина християнської церкви. Проте її заборонила королева Марія І (правління з 1553 по 1558 рр.), ревна католичка, яка здійснювала репресії проти інакодумців За покарання понад 300 лідерів протестантського руху її прозвали Кривавою Мері.

Марію змінила на престолі її зведена сестра Єлизавета /, яка стала проводити більш стриману релігійну політику і сприяла піднесенню англіканської церкви. її правління опісля розглядатимуть як золотий вік в історії Англії з огляду на встановлену нею рівновагу в релігійному житті, а також досягнення значної переваги на морі (особливо після загибелі Іспанської армади1 в 1588 р.).

Реальна влада зосереджувалася у руках короля, крім якого органами управління були Таємна рада та парламент. Таємна рада була законодавчим, виконавчим та судовим органом; вона складалася із вищих посадових осіб держави: лорда-канцлера, лорда-скарбника, лорда-зберігача печатки, лорда- адмірала та ін. Склад Таємної ради не був постійним; її компетенцію визначав король. Таємна рада складалася із комісій та комітетів, особливе місце серед яких займала "Зоряна палатанадзвичайний суд в кримінальних та цивільних справах. Через Зоряну палату король вів боротьбу проти великих феодалів та духовенства, політичних злочинців. Зоряна палата розглядала справи без участі присяжних. Основною збройною силою була міліція, яка складалася із ополченців. Підрозділи міліції очолювалися лордами-лейтенантами, що призначалися королем.

Найнижчою адміністративною одиницею у цей період був приход, в якому* всі питання вирішували на зборах прихожан. На чолі приход)' стояли начальник приходу і два його помічники - старости. Життєдіяльність приходу кошролювалася двома мировими суддями, які призначали наг лядачів за різними верствами людей, затверджували розміри приходських податків.