Феодальна Англія у період станово-представницької монархії

3 Гідно із традицією, яка виникла одразу ж після норманського завоювання, усі барони

та рицарі королівства - усі землекористувачі

- знаходилися у васальній залежності від короля як головного власника землі.¹ Барони і рицарі прийшли на зміну англосаксонській знаті. Надання феодалам; а потім й усім вільним людям можливості заміни обов'язкової вояцької служби сплатою «щитових грошей» підірвала воєнну могутність великих, знатних королівських сімей, а королю дозволило утримувати професійне рицарське військо.

У справах судових та адміністративних великими повноваженнями були наділені шерифи. Вони призначалися із дрібних рицарів і наділялися у межах підвладної їм території (сотні) воєнними, адміністративними, фінансовими, судовими повноваженнями. Шериф мав безперешкодний доступ у будь-яку місцеву феодальну курію (повноважні збори), він міг вести переслідування підозрюваних осіб на будь-якій території. Ще одним важелем владного контролю стали роз'їздні королівські судді.

У 1164 р. король Генріх II зробив не зовсім вдалу спробу підпорядкувати церковні суди королівській владі, але глава англійської церкви архієпископ Кентерберійський Фома Бекет сильно заперечив і за таємним наказом короля священик у 1170 р. був убитий, а потім причислений до великомучеників англійської церкви.

У 1213-1215 рр. загострився конфлікт короля із Папою Римським з приводу кандидатури архієпископа Кентербері йського, головного церковного ієрарха у королівстві. Після того як король Іоанн Безземельний І наполіг на призначенні своєї людини, він був спочатку відлучений Папою Інокентієм III від церкви, а потім помилуваний, але був змушений виплачувати солідні суми щорічної контрибуції сріблом.

Король Іоанн Безземельний викликав незадоволення у своїх підданих тим, що за своїм свавіллям неодноразово вдавався до різноманітних поборів. Якщо його батько Генріх II вдавався до таких поборів усього 17 разів за усі 36 років правління, то Іоанн - 20 разів за 17 років правління. Свавілля чинили й королівські чиновники, які окрім адміністративних справ, ще й вершили судочинство. У конфлікті короля з підданими важливу роль відігравали два у групування - бунтівні барони та церква.

До зловживань короля Іоанна вони відносили:

• король стягував надмірні платежі у такий спосіб і за такими мотивами, які не були, ні схвалені звичаями, ні встановлені законами;

• без судов9Го процесу король міг конфіскувати помістя свого васала;

• він вибірково забирав справи з баронських судів, передаючи їх у відання своїх суддів;

• король втягнув країну у війну з Францією через питання престолонаслідування зі своїм племінником Артуром;

• він конфліктував із Папою Римським.

На ґрунті таких претензій виникла спілка незадоволених баронів та вищого духовенства. Бунтівні барони підготували проект королівської хартії, відомої в історії під назвою "Баронські статті"

Велика Хартія вільностей - це дарована королівська грамота, яка стала підсумком боротьби феодальної знаті (баронів) та близьких до них суспільних фуп проти королівського податкового та адміністративного свавілля. Хартія була підписана 15 червня 1215 р. в долині ріки Темза, поблизу містечка Раннімед, де король зустрівся із озброєними баронами.

Король вельми неохоче погодився на підписання хартії, до чого його змусив ультимативний характер вимог баронів. У традиційній для англійських королів договірній манері Іоанн Безземельний - Божою милістю король Англії, сеньйор Ірландії, герцог Нормандії та Аквітанії, граф Анжу - урочисто запевняв своїх духовних та світських васалів, а також "усіх вільних людей королівства нашого" в тому, що вони та їх спадкоємці будуть володіти переліченими вільностями. Текст хартії був написаний латинню і опісля розбитий на 63 статті, які можна згрупувати за кількома сферами правового регулювання:

1. про права церкви; король дав згоду, щоб "англійська церква була вільною і володіла своїми правами у цілісності і своїми вільностями недоторканно". Таким чином, закріплювалася свобода церкви в користуванні своїми привілеями і гарантувалася їх недоторканість та незмінність (ст.1);

2. про права і вільності баронів та інших вільних людей; відтоді усі податки та збори могли стягуватися лише у певних встановлених випадках або за рішенням "загальної ради королівства", у яку входили король, барони та прелати¹ (ст.12). Також король підтверджував "вільності і вільні... звичаї" міста Лондона, інших міст та портів (ст.13), єдність у всьому королівстві системи мір та ваги ( ст.36), свободу виїзду та пересування по країні для іноземних та місцевих купців (ст.41), свободу виїзду підданих у інші держави при умові збереження ними відданості своєму королеві (ст.42). Особливо перечисляються способи забезпечення права власності феодалів і присікання зловживань королівських чиновників (ст.7-11,21,37, 44, 46). Про рицарські лени було сказано, що ніхто не повинен змушуватися нести більшу службу за свій рицарський лен, ніж та, яка має бути за нього (ст.16). Однією із найважливіших статей була ст. 39, у якій перелічувалися гарантії особистої та майнової недоторканості для усіх вільних людей королівства: «Жодна вільна людина не буде затримана або ув'язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або якимось іншим способом знедолена, і ми (король) не підемо на нього і не пошлемо на нього інакше, як тільки за законним вироком рівних йому (його перів) і за законами країни» Ці положення вимагали підтримки в королівстві режиму законності;

3. про гарантії забезпечення прав і вільностей з боку короля; король погодився на обмеження судових повноважень королівської юстиції і вжив окремих дій для присікання свавілля чиновників. Розгляд майнових спорів передасться на розгляд у місцеві сеньйоральні суди, окрім справ про нові захоплення землі, спорів про спадщину, які повинні були розглядатися двома королівськими суддями і чотирма виборними рицарями під час судових засідань, які проходили чотири рази на рік. Було обіцяно постійне перебування Суду загальних тяжб в одному місці, призначати на посади лише кваліфікованих чиновників та суддів (ст.45). Королівським посадовим особам були заборонені побори, від них вимагалося чітке додержання підсудності. Заборонені ордалії за усним розпорядженням королівського чиновника, якщо не було свідчень свідків, які заслуговували б на увагу (ст.38). Розмір штрафу накладається у відповідності із складністю проступку; штраф не може бути накладений без показів чесних людей із сусідів обвинуваченого (ст. 20);

4. про гарантії дотримання хартії баронами; засновувалася Рада у складі 25 баронів, яка за заявою будь-яких чотирьох осіб із її складу, підтриманою місцевою общиною, мала право після 40 днів очікування почати "примушувати та тіснити короля усіма способами, які лише є, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь тощо" (ст.61).

На перших етапах виконання передбачених хартією домовленостей було важковиконуваним. В умовах нової баронської війни 1216 р. хартію вдалося затвердити знову, але зі значними скороченнями, без ст. 61 про Раду баронів. Текст хартії згодом ще раз був визнаний Едуардом І і проведений через парламент у 1297 р.