Тема 6.Страхування підприємницьких ризиків.

1.Основи побудови тарифів майнового страхування.

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек.

3.Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення

або пошкодження застрахованого майна.

4. Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.

5. Страхування інших видів відповідальності підприємства (відповідальності роботодавця, відповідальності за екологічне забруднення).

1.Страховий тариф – це процентна ставка від сукупної страхової суми на певну дату або грошова плата із 100 грошових одиниць страхової суми на рік.

Договори майнового страхування характеризуються відносно коротким терміном дії: від кількох місяців до 1 року. Це визначає характерні особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:

• обчислюється величина лише разової страхової премії;

• не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення

тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

До складу страхового тарифу (брутто-ставки) входять два елементи:

• нетто-ставка;

• навантаження до нетто-ставки.

За рахунок коштів нетто-ставки утворюється страховий фонд. За рахунок навантаження фінансуються витрати на здійснення страхових операцій. У складі навантаження також передбачаються накопичення страховика, тобто його прибуток. Питома вага навантаження у брутто-ставці зі страхування майна не може перевищувати 20 % . Для забезпечення такої вимоги до навантаження необхідна постійна робота з встановлення, уточнення та коригування страхових тарифів, а це передбачає виконання деяких умов. Однією з них є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів. Це означає, що нетто-ставки мають якомога повніше відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому разі кошти страхового фонду, одержані від страхувальників за тарифний період, будуть достатніми для страхового відшкодування.

Розміри страхових ставок визначаються здебільшого в регіональних межах ( Полісся, Лісостепова зона, Степова зона і т.д.) в середньому на 5 або 10 років.

Важливо забезпечити доступність страхових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Доступність страхових тарифів визначається числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об’єктів. Незмінність тарифних ставок на протязі багатьох років посилює у страхувальників упевненість щодо фінансової стійкості страхової компанії.

Для приведення до відповідності страхових тарифів з обсягом збитковості страхової суми використовується принцип диференціації тарифних ставок. Наприклад, у страхуванні майна сільськогосподарських підприємств, фермерів, орендарів тарифні ставки диференціюються за територіями ( Полісся, Лісостепова зона, Карпати), групами сільськогосподарських культур (зернові, соєві), видами тварин (велика рогата худоба, свині, вівці), групами основних і оборотних фондів (будівлі, устаткування, сировина, готова продукція).

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек є найпоширенішим видом страхування.

Сутність страхування майна підприємств від вогню полягає у відшкодуванні збитку від раптових випадків пожежі або вибуху, а також інших випадкових і непередбачених подій.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству (основні та оборотні фонди).

Об’єктами страхування основних фондів є: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об’єкти незавершеного будівництва, інвентар.

Об’єктами страхування оборотних фондів є: сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво, готова продукція, грошові кошти.

За додатковими договорами може бути застраховане:

• майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму;

• майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках;

В залежності від страхових випадків вирізняють такі типи договорів страхування майна:

• від вогню, удару блискавки, вибуху;

• комплексне або розширене страхування від вогню та інших випадків, яке включає крім ризиків пожежі та вибуху додатково такі страхові події: землетрус, зсув, обвал, буря, град, ураган, повінь, злива, затоплення, шторм, туман, пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних та опалювальних систем.

Перед підписанням страхового полісу страхова компанія повинна оцінити реальну вартість основних та оборотних фондів.

Страхова оцінка майна підприємства дає можливість визначити страхову суму, розмір страхових платежів та страхового відшкодування.

Для оцінки основних фондів застосовується їх повна (балансова) вартість, зменшена на величину зносу.

Товарно-матеріальні цінності оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладення договору з врахуванням зносу.

Об’єкти у стадії незавершеного будівництва оцінюються у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки оцінюється у розмірі вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Договір страхування майна може бути укладеним на:

• балансову вартість;

• договірну вартість;

• певну частку (відсоток) вартості.

Страхова сума за кожним застрахованим об’єктом має відповідати його дійсній вартості.

Договір страхування майна підприємств укладається від 1 місяця до 1 року.

Договір страхування, укладений на рік, набуває чинності наступного дня після надходження на поточний рахунок не менш як 59% річної суми платежів. Договір страхування, укладений на строк менший від одного року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованих платежів.

Страхові платежі визначають шляхом множення страхової суми на страховий тариф.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування та виду стихійного лиха. Зокрема, розмір збитку в разі зруйнування будівель, споруд визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження будівель – на основі вартості відновлення (в межах страхової суми).

У разі пошкодження майна страхове відшкодування визначається в такому відсотку від суми збитку, в якому майно було застраховане. При цьому розмір страхового відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми.

3. Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна є доповненням до вогневого страхування.

Ризики за цими двома договорами одні і ті ж самі.

Об’єктом страхування в даному випадку є фінансові втрати від перерв у виробництві внаслідок матеріальних збитків від страхової події із застрахованим майном страхувальника. Вказані фінансові втрати включають:

1. поточні витрати страхувальника по продовженню господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

2. втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.

Обсяг не одержаного за період зупинки виробничого процесу прибутку визначають шляхом множення величини продукції, не виробленої внаслідок простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції.

До страхової відповідальності в разі непередбаченої зупинки виробництва можуть включатись: ітрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопостачанні, відсутністю подачі води, стисненого повітря, в результаті чого виникають аварії у постачальників.

Розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості вимушених зупинок виробництва.

Для визначення обсягу страхового відшкодування необхідно встановити тривалість відповідальності страхової компанії, тобто період часу, на протязі якого діють її зобов’язання щодо відшкодування збитків від простою. Найбільш поширеним є встановлення такої відповідальності на період тривалістю до одного року.

У договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається встановлення межі, перевищення якої зумовлює виникнення відповідальності страховика. Такою межею може бути використана франшиза в грошовому виразі, яка застосовується в практиці майнового страхування, або період простою, при перевищенні якого страхувальник одержує право на відшкодування.

До збитку, що підлягає відшкодуванню від простою, входять такі елементи:

• витрати, здійснені за час зупинки виробництва;

• не одержаний прибуток внаслідок зупинки виробництва;

• додаткові витрати щодо ліквідації наслідків страхового випадку.

Розмір страхового відшкодування визначається на основі суми поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

4. Метою страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції є:

• захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам його продукції в разі висування останніми претензій;

• захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних із шкодою через вживання ними неякісних товарів.

Об’єктом страхування є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані з:

• заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;

• пошкодженням її майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником.

При укладанні договору страхування у ньому зазначаються ті види продукції, які можуть бути причиною заподіяння шкоди, а також тара, у якій зберігаються товари, маркування та упаковка, оскільки і вони можуть бути причиною ушкоджень. Для визначення міри ризику усі товари поділяються на кілька груп (за мірою зростання небезпеки).

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності.

Страхові тарифи встановлюються залежно від розміру товарообігу і коливаються від 0,1 – 0,6 % від річного грошового обороту страхувальника на основі даних попередніх періодів підприємства-страхувальника (у вартісному або натуральному виразі).

Договори страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію даного страховика.

Міжнародними промисловими і торгівельними контрактами наявність полісу страхування відповідальності товаровиробника розглядається як обов’язкова умова допуску даного товару на ринок більшості розвинутих країн світу.

5. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності роботодавця;

• відсутності забезпечення роботодавцем обладнання безпечних робочих

місць;

• порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;

• необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.

Страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть, професійні захворювання службовців. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності

При укладанні договору страхування обов’язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті чи інші групи працівників.

В полісі обумовлюються територіальні межі страхування, тобто конкретна країна, або територія заводу, будівельного майданчика.

Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. Однак у зв’язку з непоодинокими катастрофічними збитками страхові компанії почали вводити ліміти відповідальності. Нині вони становлять від 10 до 25 млн. євро за кожним страховим випадком.

Сума страхової премії залежить від річної суми заробітної плати страхувальника.

Договір страхування, як правило, укладається на 1 рік, але може бути і безперервного характеру.

В Україні страхування відповідальності роботодавця практично не проводиться. Заміною йому є обов’язкове страхування робітників ризикових професій народного господарства за рахунок коштів підприємств.

В зарубіжних країнах страхування відповідальності роботодавців є обов’язковим і доповнює державну систему соціального страхування.

Одним з інших видів відповідальності підприємства є страхування відповідальності за екологічне забруднення.

Відмінності в об’єктах екологічного страхування є основою його поділу на такі види:

• страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення довкілля;

• майнове страхування фінансових збитків, які викликані аварійним забрудненням довкілля;

• особисте страхування життя, здоров’я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення довкілля.

Метою екологічного страхування є утворення страхових фондів для попередження екологічних аварій та катастроф, а також відшкодування збитків, які спричинені третім особам.

Об’єктами екологічного страхування є будь-які екологічні ризики забруднення довкілля та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, а також транспортними засобами.

Суб’єктами екологічного страхування можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Складність у визначенні умов страхування та ризиків полягає в тому, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього середовища, нині ніхто не в змозі оцінити .

Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу, базується на таких принципах:

• компенсувати страхувальнику усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку;

• покривати страхуванням лише випадкові забруднення, а навмисні дії, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, виключати зі страхування;

• не включати суми штрафів у страхове відшкодування.

Договір страхування відповідальності за екологічне забруднення укладається на 1 рік. Однак через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування як страховику, так і страхувальнику вигідним є партнерство від 5 до 10 років.