Перша медична допомога при шокових станах наступна:

1. Зупинка зовнішньої кровотечі, при її наявності.

2. Введення ін’єкційних знеболюючих, при можливості (анальгін, баралгін та ін.).

3. Потерпілий повинен лежати на спині.

4. Підвести ноги догори на 20-30 см.

5. Зігріти хворого (вкрити ковдрою).

6. Заспокоїти.

В стані шоку протипоказане вживання напоїв і куріння (особливо при підозрі на пошкодження органів черевної порожнини).

Непритомність

Непритомність – це гостре недокрів’я мозку (кисень не надходить до клітин мозку), яке виникає під впливом психоемоційного збудження, страху, болю, крововтрати, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють розширенню периферичних судин (м’язових, підшкірного шару), внаслідок чого виникає недостатність кровопостачання мозку.

Звичайна непритомність виникає частіше поступово. Людина відчуває запаморочення, нудоту, потемніння в очах, дзвін у вухах, загальну слабкість, починає позіхати, починається надмірне потовиділення. Хворий падає (частіше повільно сповзає на землю), втрачає свідомість. Обличчя та тіло бліді, зіниці розширені, реагують на світло, дихання поверхневе; пульс на променевій артерії не визначається або різко послаблений, артеріальний тиск знижений. Звичайна непритомність триває 20-40 сек.

Перша медична допомога при непритомності:

• Покласти потерпілого на спину і трохи підняти (на 20-30 см) нижні кінцівки для покращення кровопостачання мозку.

• Розстібнути одяг, забезпечити доступ свіжого (чистого) повітря.

• Поплескати по обличчю.

• Побризкати обличчя та груди холодною водою.

• Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом.

• Попередити виникнення асфіксії (контроль за язиком; при блювоті – повернути голову набік, очистити при потребі ротову порожнину).

• У крайніх випадках – заходи реанімації (штучне дихання, зовнішній масаж серця).

Рани

Рани відносяться до ушкоджень, які найчастіше зустрічаються під час надзвичайних ситуацій мирного часу, в тому числі й при транспортних катастрофах.

Раною називається дефект тканин, викликаний дією пошкоджуючого фактору.

Рани характеризуються зіянням, болем, кровотечею.

За характером пошкоджуючого чинника розрізняють наступні види ран:

• різані рани – мають лінійний вигляд і зіяння з рівними краями, сильно кровоточать;

• рубані рани – на відміну від різаних, супроводжуються забоєм і розчавленням м’яких тканин;

• рани від забою – мають нерівні вищерблені краї і значні ушкодження оточуючих тканин;

• розчавлені і рвані рани – супроводжуються значним некрозом м’яких тканин, часто сильно забруднені, інфіковані, мало кровоточать;

• колоті рани – ушкодження м’яких тканин незначні, але внаслідок значної глибини можуть супроводжуватись ушкодженням життєво важливих органів (серця, легень, великих судин та інш.);

• вогнепальні рани – можуть бути досить небезпечними, так як часто супроводжуються ушкодженням великих судин, нервів, кісток, внутрішніх органів.

Стосовно порожнин тіла рани ще поділяються на проникаючі і непроникаючі, з ушкодженням або без ушкоджень внутрішніх органів.

Можна поділити рани за анатомічною локалізацією: рани шиї, голови, стегна, грудної клітки, живота та ін.

Небезпека поранень:

кровотеча – при ушкодженні крупних кровоносних судин може виникнути небезпека для життя потерпілих;

біль – може призвести до розвитку больового шоку, що також небезпечно для життя;

інфекція – зараження організму через рану різноманітними бактеріальними формами може призвести до виникнення певних ускладнень – зараження крові (септичний стан), газова інфекція, правець.