21.Плюралізм у розумінні права: проблеми методології, обґрунтування.

22.Широке та вузьке розуміння права та їх критичний аналіз.

Вузьке розуміння права

До основних теорій, які можна віднести до вузького розуміння права, слід назвати:

• юридичний позитивізм;

• "чисту" теорію права Г. Кельзена;

• нормативне розуміння права;

• історичну школу права.

Усі розглянуті вище теорії можуть бути віднесені до вузького розуміння права в межах прийнятої за основу для викладення матеріалу даної лекції класифікації. Якщо узагальнити наведений матеріал та виокремити найбільш вагомі недоліки та переваги вузького розуміння права, то слід визнати, що сильними його сторонами є:

• право - загальнообов'язкове правило поведінки, що носить сталий характер;

• право має чітку форму, як правило, закріплену в письмових джерелах, що забезпечує досить простий порядок застосування права;

• правовий припис є забезпеченим, причому це забезпечення здійснюється державою;

• правовий припис забезпечений державним примусом, форми котрого, як правило, чітко визначені;

• право виступає обмеженням свавілля з боку окремих представників державної влади іі керування, оскільки їхній правовий статус чітко сформульований, окреслені межі повноважень і компетенції, вихід за які є порушенням правових приписів;

• право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаного, з погляду права, поводження;

• чітко окреслене коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо.

Головні недоліки цього підходу є такі:

• право ігнорує сутнісний момент правового припису. У межах цього підходу право може бути і несправедливим. Головним є те, що воно виникло як державно-вольовий припис. Неважливо, що написано - важливо, що саме написано. Однак "деякі речі... настільки огидні, що жоден наказ не може виправдати їх або зробити прийнятними"³⁵. Тому критики вузького розуміння права обґрунтовано вказують на цей недолік. Причому ця критика має зовсім різну природу, наприклад теологічну. "Якщо державець пручається й протистоїть Божим заповідям і бажає змусити мене брати участь у війні проти Господа, тоді в повний голос я повинен заперечити"; • право є інструментом у руках держави в процесі реалізації останньою своїх функцій, які вона встановлює сама собі через право. Відповідно, право може виступити інструментом державного свавілля стосовно окремої особистості, якоїсь суспільної страти (наприклад, буржуазії), суспільства в цілому (на певному етапі взаємовідносин суспільство - держава). Не випадково Е. Бурлай пише, що "У традиції юристів віддавна розуміти під нормою встановлене державно-владним авторитетом правило поведінки, визначене й захищене... Помітимо однак, що у ніякій іншій соціальній науці немає настільки однозначного трактування цього поняття. У юриспруденції чомусь часто забувають, що норма ... - не тільки владне встановлення, що повинно бути реалізоване в поведінці, але вже певний стан цієї поведінки, що "норма" у значенні веління й "норма" у значенні реального стану того або іншого поведінкового процесу - аж ніяк не протилежні, але органічно взаємозалежні один з одним речі, що в житті норми веління (факт його офіційного встановлення) - дискретний момент, що фіксує її в певній конкретній якості, але сама норма перебуває в процесі безперервної зміни. Відповідно мінливим обставинам. Об'єктивний процес зміни норми й суб'єктивне відбиття його, зокрема, в актах правотворчості, у владних веліннях цілком може не збігатися. Веління, незгідне обставинам, є вже сваволя, це - не норма, це - щось, що суперечить дійсно життєвій нормі, що не збігається з нею, але зведене на рівень офіційного встановлення, що стає загальнообов'язковим правом. У такому випадку правом можна визнати будь-яку узаконену сваволю"; • право в окремих аспектах правового регулювання не повною мірою адекватне існуючим у суспільстві відносинам та його потребам. Воно обов'язково дещо відстає або дещо забігає вперед. Це пов'язано з тим, що праву притаманна процедурність, тобто для формування правового припису необхідний час, а суспільні відносини за цей час продовжують свій розвиток, змінюються, іноді кардинально;

• регулятор державної діяльності породжується суб'єктом, чию діяльність цей регулятор (поряд з іншими соціальними суб'єктами) регулює. А це джерело для зловживання правом з боку держави тощо. Зауважимо, що вузьке розуміння права:

• особливо адекватно історичним періодам, котрі відрізняються стабільністю, коли держава має дуже високий рівень легітимності (саме легітимності) у суспільстві, коли суспільство й переважна більшість його членів, сприймають державу як таку, що виражає їхні інтереси, служить їм;

• зручно для формування комплексної стійкої юридичної практики;

• дозволяє побудувати логічну й струнку систему наукового знання про право, тобто правову теорію;

• організувати й забезпечити високу ефективність (з погляду виконавчої дисципліни) функціонування державного апарату;

• створити однакову юридичну (включаючи судову) практику.

Все це, незважаючи на ті негативні моменти, які властиві вузькому розумінню права, сприяють тому, що іі нині це один з найпоширеніших підходів до розуміння права. Причому підхід, що реально втілюється в життя.

Широке розуміння права

Зазначені вище недоліки вузького розуміння права, які проявляються як в теоретичній, такі практичній площині, породили у правовій думці підходи, які в межах наведеної раніше класифікації, об'єднується у т. зв. "широкий" (або плюралістичний) підхід до права або іменують концепціями (школами, теоріями тощо) широкого розуміння права. До них, як правило, відносять соціологічну, природно-правові, психологічні та інтегративні концепції (теорії) права. Нижче будуть розглянуті окремі напрями цих шкіл права.

Широкий підхід до права є досить поширеним у юридичній науці. Його характерною рисою є те, що всі теорії, концепції і т. д., обґрунтовуючи широке праворозуміння, прагнуть перебороти негативні особливості вузького розуміння права. Однак домогтися цього їм вдається по-різному: комусь у більшій, комусь у меншій мірі. При цьому слід зазначити, що, переборюючи недоліки вузького розуміння права школи, що базуються на широкому праворозумінні, володіють у свою чергу досить серйозними недоліками.

Основні недоліки широкого праворозуміння пов'язані з тим, що в межах теорій, що його формують, дуже часто нівелюють нормативну сторону права (іноді повністю її заперечуючи), а також відсувають державу в правових процесах на другий план (а то й на третій, четвертий і т. д.). А ті школи широкого праворозуміння, які намагаються зберегти такі найважливіші характеристики права, як державно-вольовий характер і нормативність, є внутрішньо еклектичними, суперечливими й складними для розгортання цільної юридичної теорії.

У той же час широке праворозуміння обґрунтовує дуже важливі для суспільства й окремої особистості положення у правовій сфері, і насамперед:

• право по своїй суті й змісту повинно відповідати уявленням суспільства й окремої особистості про належне, тобто бути справедливим;

• право повинно не гальмувати розвиток суспільних відносин, а сприяти їхньому розвитку;

• держава і його окремі представники не можуть порушувати ті норми, принципи, ідеали і т. д. у сфері правової дійсності, які суспільство сприймає як необхідні;

• право - це живий суспільний організм, що розвивається та відіграє самостійну роль у системі суспільних відносин;

• право має не тільки зовнішні механізми своєї реалізації, але воно багато в чому реалізується за допомогою залучення в процеси право реалізації психології відповідних соціальних суб'єктів (як індивідуальних, так і колективних);

• право реалізується не лише у контексті функціонування відповідного державного механізму, а й припускає втягнення в правові процеси недержавних інститутів, таких, як: ідеологія, мораль, культура і т. д. Особливістю сучасного етапу розвитку вітчизняної юридичної науки є тенденція в обґрунтуванні інтегративних або природно-правових підходів до розуміння права. Однак при цьому, крім проблематики праворозуміння, ця тенденція не знаходить адекватного відображення у теоретичних побудовах (у тому числі, трактуванні

джерел, форм, механізмів і т. д. права). Вітчизняна загально-юридична теорія загалом продовжує розвиватись у рамках вузького праворозуміння (більш точно в даному випадку вести мову про нормативне праворозуміння).

Представляється, що сучасна еклектичність юридичної теорії не тільки не сприяє розвитку юридичних наук, а й є реальною перешкодою на шляху становлення адекватної сучасним умовам юридичної практики.