Тема “кольори”

Лексичний мінімум для педагога

Іменники: акварель, візерунок, веселка, гумка, колір, натюрморт, олівець, палітра, пурпур, стека.

Дієслова: забарвити, малювати, розводити (фарби), розгорнути (папір), фарбувати.

Прикметники: багряний, барвистий, білий, блакитний, бурий, волошковий, голубий, живописний, жовтогарячий, жовтий, зелений, кольоровий, коричневий, мальовничий, пістрявий, рожевий, русий, синій, червоний, чорний, яскравий.

Прислівники: барвисто, зелено, синьо, яскраво.

Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.

Піднялися ворота – всьому світу любота. (Веселка).

Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка – семицвітка;

А де з річки воду брала, там коромисло зламала. (Веселка).

Розфарбоване коромисло через річку повисло. (Веселка).

Колір – забарвлення, барва, світловий тон чого-небудь. Спільнокореневі слова: колірний, кольористий, кольоровий.

Кольоровий – який має яскравий або світлий колір; забарвлений у різні кольори, різнокольоровий. Колірний: пов’язаний з кольором; колірна гама, колірна композиція. Кольористий: забарвлений у різні кольори.

Малювати – зображувати когось або щось. Спільнокореневі слова: малюнок, малюночок, малювальний, малювальниця, малювання, малюватися, мальовничий.

Відгадаймо!

Коли вдома був ремонт, Іванко заліз лівою ногою в зелену фарбу, а правою – в синю. На підлозі кімнати – 5 зелених плям і 4 синіх. Скільки кроків зробив хлопчик по кімнаті?

Загадки-добавлянки

Довгі палички кругленькі – сині, жовті, червоненькі, на папері походили, кольори свої лишили. Звуться палички оці – кольорові... (олівці).

У коробці спочивають спритні хлопці-молодці, убрання барвисте мають і загострені кінці, на папері слід малюють і зовуться... (олівці).

Намалювати можна нею будинки, хмари і поля. Зелену затишну алею, високі гори і моря. Зачарувати можна нею – така вона чудова й гарна! Ти знаєш, як звуть цю фею? Її звуть звичайно... (фарба).

Н.Забіла

Олівець-малювець

Взяла Яся олівець, олівець-малювець. Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець.

Треба тут намалювати отаку здорову хату. Вікна. Дах, димар на нім. З димаря великий дим... ось травичка, ось доріжка, ось дитинка. Ручки, ніжки, ротик, носик, голова. І волосся – як трава.

Ось на небі сонце сяє. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні. У дитинки є спідничка, а на ніжках – черевички, а ще й кошика зроби – піде ляля по гриби. Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато – усе ялинки та дубки. Як щітки стоять гілки. А під кожним під дубочком два грибочки, ось чотири, он і п’ять... Вже нема де малювати. Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим...

Ось і блискавка, і грім. І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко.І нічого вже не видко.

– Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір.

Яся каже:

– Ай-ай-ай!

Яся каже:

– Це не я. Це такий уже олівець, олівець-малювець.

М. Стоян