85.Наростання соціальних проблем в Україні (1985-91рр)

Після 1985 р. перед Україною, як і перед іншими республіками країни, з'явилася надія на злам існуючого тоталітарного устрою, виникла можливість національного відродження, досягнення свободи й незалежності — цієї універсальної загальнолюдської цінності.

З самого початку перебудови в республіці значно активізувалася творча енергія мас. Повсюдно зростали рівень громадської свідомості людей, прагнення до критичної переоцінки досягнутого, пошуку нових підходів і шляхів розв'язання найрізноманітніших завдань. Трудящі сміливо висловлювали претензії до тих керівників партійних і радянських органів, які не виправдовували їхнього довір'я. Так, саме під тиском невдоволення мас у ряді областей республіки змушені були піти у відставку перші секретарі обкомів партії, деякі керівники державних установ і великих підприємств.

Одними з перших вписали нові сторінки в історію України, суспільно-політичного життя республіки львів'яни, зокрема під час масових мітингів і демонстрацій у 1988 р. Народні хвилювання розпочалися 13 червня у відповідь на заборону місцевих властей провести установчі збори Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Обурені цим, жителі міста розпочали акції політичного характеру. Збираючись разом, вони обговорювали гострі соціальні й національні проблеми, висловлювали недовір'я керівництву ЦК КПУ, Львівського обкому партії та управлінню КДБ.

У відповідь на це влада вдалася до адміністративно-репресивних заходів та фізичних розправ. Поступово все помітнішим ставав опір процесам оновлення суспільства. Його чинили ті групи й окремі особи, які у перебудові вбачали загрозу своїм корисливим інтересам та привілейованому становищу в суспільстві. Внаслідок цього в Україні утворилася атмосфера протистояння, двобою між силами національно-демократичного відродження, з одного боку, і партійно-бюрократичним апаратом — з другого.

Водночас внутрішня обстановка в республіці дедалі більше ускладнювалася, загострювалася й політизувалася. Дедалі настійніше ряд партій і угруповань заявляли про своє негативне ставлення до комуністичної партії, організовували кампанії громадянської непокори, одна з яких була приурочена до дня відкриття другої сесії Верховної Ради України. Переважна більшість населення республіки не брала в цьому участі. Але представники ряду партій і рухів, передусім молодь, провели мітинги й демонстрації. Серед цих акцій найбільш вражаючим було голодування студентів у Києві, розпочате 2 жовтня 1990 р. І хоча ця подія викликала неоднозначне ставлення, вона не залишила байдужими багатьох громадян республіки.

Враховуючи загрозу для здоров'я юнаків і дівчат, які голодували, досить помітний рух на підтримку студентів, послаблення й без того підірваного довір'я народу до вищих органів влади, Верховна Рада УРСР 17 жовтня ухвалила постанову про розгляд вимог студентів. По кожній із п'яти вимог було прийнято конкретні рішення — щодо проведення нових виборів до Верховної Ради, щодо військової служби громадян України, націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки, щодо ставлення до Союзного договору та відставки Голови Ради Міністрів України В. А. Масола. Цим було покладено край студентському голодуванню-протесту. Невдовзі головою республіканського уряду було обрано В. П. Фокіна.