78. Україна післявоєнний період. (1945-55). Голод 1946-47рр

Одним із наслідків перемоги СРСР в Другій світовій війні було розширення його кордонів на заході, що привело до завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, США, Великої Британії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі тих, що перебували в його складі в 1939—1941 рр. І вже 16 серпня 1945 року було підписано радянсько-польський договір про державний кордон.

Згодом постало питання про Закарпатську Україну. Доля цих земель вирішилася після вигнання із Закарпаття окупаційних військ.

26 листопада перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Це сталося 29 червня 1945 р.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридичне зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Досить складним залишалося внутрішньополітичне становище, особливо в західних регіонах України, де з поверненням радянської влади з небаченою силою спалахнула боротьба з ОУН - УПА. Насадження тоталітарного режиму, прискорена радянізація західних областей після вигнання німців, масові репресії проти місцевого населення призвели до спалаху громадянської війни. Спираючись на значну підтримку місцевого населення, боротьба ОУН - УПА активізувалася. Перехід до мирного будівництва. Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п’ятирічний план на 1946—1950 рр., ухваленому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки. 

У 1945—1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший післявоєнний рік в основному завершилося переведення виробництва на випуск мирної продукції. Промисловий розвиток відбувався в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все ж таки післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. Відбудова промисловості відбувалася виключно за рахунок зусиль населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості. Ту саму мету мав і примусовий займ, на який трудящі мусили жертвувати щонайменше місячну заробітну плату. Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн. селян, померло близько 900 тис. На відбудову  сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею з матеріального стимулювання колгоспників. Усе це разом узяте призвело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. На початку 1950 р. сільське господарство залишалось с відсталою галуззю.