Кейнсіанство та його особливості в різних країнах
1. Основні етапи розвитку кейнсіанства
2. Характеристика економічного вчення Дж.М.Кейнса
3. Неокейнсіанство
4. Методологія та зміст посткейнсіанства
5. Сутність нового кейнсіанства
Основні етапи розвитку кейнсіанства
Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії.
Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.
Теоретична система Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно змінивши траєкторію її попереднього розвитку. Особливістю докейнсіанської наукової ситуації було панування неокласичного напряму.
Історичними передумовами генезису кеинсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплекс взаємопов'язаних економічних, політичних та теоретико-гносеологічних чинників, які стали поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання та світової економіки. Найголовнішими з них були такі:
входження в смугу кризового розвитку, яка розпочалась післявоєнним розпадом валютної системи, кризою 1920—1921 pp.
безпосереднім економічним приводом стала світова економічна криза 1929—1933 pp. її роль в економічній історії XX ст. дійсно була безпрецендентною за своєю масштабністю та багатоплановою зазначенням і наслідками.
посилення концентрації та централізації виробництва і капіталу; корпоратизація підприємницького сектору; монополізація та олігополізація ринкових структур; виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансової олігархії.
Таким чином, в кінці 20-х — на початку 30-х pp. XX ст. виникла криза неокласичного напряму. Якщо на практиці вона проявилася у недієздатності політики природної свободи (laissez faire), свідченням чого стала економічна криза 1929—1933 pp., то в теорії — у неспроможності неокласичної ортодоксії знайти вирішення нових макроекономічних проблем. На противагу неокласиці мала прийти і прийшла нова система поглядів, що більше відповідала новим історичним умовам економічного розвитку капіталізму з урахуванням державного регулювання на макроекономічному рівні.
Новий напрям економічної теорії започаткував видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, чиї теоретичні погляди і програма практичної економічної політики найбільш відповідала назрілим потребам часу. До кінця XX ст. кейнсіанство, невпинно еволюціонуючи, залишається важливим надбанням теоретичного аналізу і практичного регулювання економіки провідних країн світу.
Основні етапи еволюції кейнсіанського напряму:
30-40 ві рр.. ХХ ст. – виникнення теорії Кейнса та започаткування макроекономічної теорії;
50-70 ті рр.. ХХ ст. – формування й розвиток неокейнсіанства, перетворення кейнсіанства у провідний напрям світової економічної науки та домінуючу теоретичну основу державного регулювання ринкової економіки;
Середина 70 –початок 80-х рр.. ХХ ст. – криза теорії та політики кейнсіанства, втрата ним теоретичного лідерства, перехід в опозицію до неокласики;
80-ті рр.. ХХ ст. – сучасність – подальша еволюція кейнсіанства в межах посткейнсіанства та нового кейнсіанства.