8 Економічна стратегія включає:
Економічна стратегія включає виділення довгострокових цілей розвитку економіки та основних (пріоритетних) напрямів їх досягнення.
9 За своєю сутністю економічна стратегія:
За своєю сутністю - це підсистема (в системі економічної політики) забезпечення адекватності господарського механізму цілям і напрямам стратегічного розвитку країни. Вона розробляється, як правило, у вигляді соціально-економічної програми (платформи) суб’єктів політики: держави та її владних структур, політичних партій, рухів, лідерів тощо.
10 За своєю сутністю економічна політика:
Сутність економічної політики: економічна політика — це концентрована, науково-обґрунтована діяльність держави по цілеспрямованому управлінню функціонуванням розвитком економіки на макро- і мікрорівні з метою забезпечення загального добробуту в країні.
11 До інструментів економічної політики Ян Тінберген відносить такі заходи:
До інструментів він відносить чотири групи заходів — бюджетно-податкові (фіскальні), грошово-кредитні (монетарні), регулюючі доходи та зовнішні (маніпуляції з валютним курсом); по-третє, модель, яка органічно зв’язує цілі та інструментарій, а також дозволяє визначати оптимальний масштаб політичних дій.
12 Згідно концепції Яна Тінберген складовими економічної політики є:
Згідно його концепції складовими економічної політики є: по-перше, ключові цілі суспільного добробуту (система макроекономічних показників); по-друге, інструменти, якими володіє уряд.
13 Державна економічна політика - це:
Державна економічна політика - цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою.
14 Суб'єкти економічної політики – це:
Суб'єкти економічної політики – це достатньо самостійні та фактично діючі соціальні групи, а також органи, що їх представляють, які активно здійснюють заходи по відношенню до певних суб’єктів господарювання та їх представників.
15 Об'єкти економічної політики – це соціальна та економічна діяльність суб’єктів господарювання, а також реальних соціальних груп (прошарків) у відношенні яких здійснюється економічна політика певними суб’єктами, з метою забезпечення їх певного соціально-економічного стану.
16 Інструменти економічної політики – це:
Інструменти економічної політики - засоби досягнення її цілей.
За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на:
17 За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на сукупні і часткові (окремі), прямої і опосередкованої дії (адміністративні та економічні).
Сукупні — це система показників (бюджетна, кредитна, податкова політика), які застосовуються до основних цілей.
Часткові інструменти — це один показник системи: якийсь один податок, процентна ставка тощо.
Інструменти прямої дії — це ті, які мають приписний характер, тобто обов’язкові для виконання (як правило, це — адміністративні); непрямої — які дають можливість вибирати варіанти для досягнення цілі (до них відно-сять економічні важелі). Застосування правових (адміністративних) норм і економічних важелів — надзвичайно складна проблема, що й знаходиться в центрі уваги теорії економічної політики.
Методи державного регулювання економіки – це:
18 Методи державного регулювання економіки - способи використання інструментів, сукупність прийомів або операцій, запровадження яких забезпечує втілення цілей відповідної державно-управлінської діяльності.
19 На національному рівні індикаторами економічної політики є показники макроекономіки, зокрема абсолютні та відносні показники. До абсолютних відносять Систему національних рахунків, що формують наступні показники:
валовий внутрішній продукт (ВВП);
валовий національний продукт (ВНП);
чистий внутрішній продукт (ЧВП);
- внутрішній дохід (ВД);
- особистий дохід громадян (ОД).
Валовий національний продукт - це:
20 Валовий національний продукт (ВНП) - це сукупна вартість кінцевих продуктів, що створені, розподіляються і використовуються в національному господарстві протягом року.
Ефективність державного регулювання економіки – це:
21 Ефективність державного регулювання економіки - співвідношення між досягнутими результатами відповідної державно-управлінської діяльності і загальними витратами ресурсів на отримання цих результатів.
Домінантою економічної політики є:
22 Домінантою економічної політики є оптимальна реалізація основної мети функціонуючої економічної системи, що проявляється в досягненні як найбільш можливого високого рівня національного добробуту.
23Цілі економічної політики поділяються на:
Цілі економічної політики поділяються на глобальні, основні та поточні.
24 До глобальних цілей економічної політики відносять цілі, які:
До глобальних відносять цілі, які виражають найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій та спрямовані на забезпечення повноправної життєдіяльності людей. До таких цілей слід віднести: забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості тощо, а їх розв’язання розраховане на довготривалу перспективу.
Основними цілями економічної політики є цілі, які:
25 Основними цілями економічної політики є цілі, які:
Цілі, на базі яких розв’язується цілий комплекс проблем, називають основними. Вони є базою поступового розв’язання глобальних цілей, піддаються конкретному виразу і розраховуються на меншу перспективу (5 – 7 – 10 років). Наприклад, темпи щорічного економічного зростання протягом відповідного періоду.
Поточними цілями економічної політики є цілі, які:
26 Поточними цілями економічної політики є цілі, які:
Поточні цілі передбачають поліпшення якоїсь однієї сторони економічного процесу і вимагають оперативного реагування (підвищення заробітної плати, пенсій тощо).
Тема: 1.2. Види економічної політики
1 В залежності від цілей розрізняють такі види економічної політики:
Для досягнення певних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:
- структурна політика;
- політика конкуренції;
- соціальна політика;
- кон'юнктурна політика.
2 Структурна політика передбачає:
структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика).
3 Політика конкуренції передбачає
Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо
4 Соціальна політика передбачає:
Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
5 Кон'юнктурна політика передбачає:
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
6 Кон'юнктурна політика включає:
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
- заходи фіскальної політики;
- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
- заходи прямого впливу
7 Д За видами цілей економічна політика розділяється на:
За видами цілей економічна політика розділяється на глобальну економічну політику, функціональну економічну політику та стратегічну економічну політику.
8 Глобальна мета розвитку національної економіки передбачає:
На глобальному рівні прийнято виділяти вищу (глобальну) мету розвитку національної економіки, яка передбачає забезпечення максимального добробуту суспільства. Цю мету важко однозначно сформулювати і оцінити кількісно, тобто в певній мірі вона має умовний характер.
Вища мета розвитку суспільства конкретизується в системі цілей другого рівня, які умовно називають головними (генеральними) цілями. У спеціальній літературі ці цілі часто трактуються як функції держави. Досягнення цих цілей є своєрідним засобом для реалізації глобальної мети розвитку суспільства.
9 До генеральних цілей розвитку національної економіки відносять:
Генеральні цілі конкретизуються за допомогою стратегічних цілей, які нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Вони взаємопов'язані між собою. Їх склад не може залишатися незмінним і повинен уточнюватися в залежність від зміни реальної політичної і економічної ситуації в країні, системи соціальних пріоритетів, рівня усвідомлення суб'єктами державного регулювання системи пріоритетів, встановленої урядовими органами на певний період часу, і т.п.
10 До стратегічних цілей розвитку національної економіки відносять:
Прийнято виділяти чотири основні стратегічні цілі:
- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
- забезпечення повної зайнятості населення країни;
- стабільність рівня цін і стійкість національної валюти;
- підтримка зовнішньоекономічної рівноваги.
11 Економічний ріст - це:
Економічний ріст - це кількісне збільшення та якісне удосконалювання суспільного продукту і факторів виробництва
До параметрів економічного росту відносять:
12 До параметрів економічного росту відносять:
Параметри економічного росту:
Підвищення рівня кількісних і удосконалювання якісних параметрів виробництва, що виявляються в темпах росту виробленого продукту і поліпшенні його якісних характеристик
Розвиток організаційно-правових форм механізму функціонування господарської системи, заснованого на широкому використанні ринкових відносин
Якісне поліпшення матеріально-технічних факторів, включаючи науковий і виробничий апарат;
Удосконалювання організаційно-управлінської діяльності у виді взаємодії працівників, засобів виробництва, технологій та природи.
13 До загальних принципів розробки цілей державного регулювання економіки відносять:
Існує декілька загальних принципів розробки цілей державного регулювання економіки:
— відповідність конкретної мети суті наявного суспільно-економічного устрою і генеральної мети діяльності держави збереженню, зміцненню і вдосконаленню існуючого устрою;
— практична необхідність здійснення мети і її наукова обґрунтованість;
— виправдана постановка і здійснення будь-якої мети державного регулювання економіки, яка поліпшує стан економіки загалом, в окремому секторі, на господарському об'єкті, не наносячи збитку іншим;
— якщо досягнення мети веде до збитку іншим об'єктам, то цей збиток, повинен бути повністю відшкодований;
— будь-яка мета державного регулювання економіки може бути поставлена і досягнута тільки у взаємодії з всіма іншими цілями відповідно до її місця в системі пріоритетів цілей;
— поставлені цілі повинні знаходитися в рамках можливого, тобто не тільки в межах існуючих юридичних норм (їх у разі крайньої необхідності можна змінити відповідно до встановленої процедури), але і в межах реальних кордонів;
— для досягнення мети або цілей державного регулювання економіки повинно бути досить фінансових, організаційних ресурсів і кадрів;
— поставлені цілі повинні бути ясні, зрозумілі і бажані широкій масі виборців, союзам по економічних інтересах.
14 В економічній теорії виділяється два протилежних підходи до розуміння ролі держави в економіці:
В економічній теорії виділяється два протилежних підходи до розуміння ролі держави в економіці: класичний (ліберальний) і кейнсіанський (етатичний).
15 Класична теорія розуміння ролі держави в економіці базується на тім, що:
"Класики" вважають, що економіка є внутрішньо стабільною і державне втручання лише підриває механізм ринкової конкуренції, тому воно повинно бути зведене до мінімуму. Держава повинна захищати й охороняти права власності, охороняти границі країни та права громадян, піклуватися про освіту населення, будівництво доріг тощо. У цих умовах економічний егоїзм буде змушувати виробника випускати товари, що користаються попитом у покупців, намагаючись перевершити своїх конкурентів по яких-небудь параметрах. Таким чином, задоволення особистого інтересу забезпечує задоволення колективного тв суспільного інтересів. Інструментами саморегулювання виступають гнучка заробітна плата, гнучкі ціни і гнучкий відсоток.
16 Кейнсіанська теорія розуміння ролі держави в економіці базується на тім, що:
На противагу лібералам, "етатисти" відмовляють ринку в здатності до самонастроювання і виходять з того, що держава повинна бути регулятором економічного життя.
17 Розрізняють такі види економічних політик (автор В. Ойкен):
Узагальнюючи історичну практику, В. Ойкен запропонував більш широку типологію економічних політик: політика свободи дій господарюючих суб’єктів (laissez-faive); політика планово-централізованого (повністю чи частково) управління економікою; політика «середнього шляху»; політика конкурентного порядку; точечна політика. Відносно перших двох типів політик (свободи дій та планово-централізованого управління), то вони досить широко розглянуті в літературі і ми їх не коментуємо.
Політика «середнього шляху», за Ойкеном, має передбачати той чи ін-ший ступінь державного втручання в ринкову економіку, знаходження компромісу між ринком і плановим господарством: зокрема політику «повної зайнятості», дії щодо втручання держави в розподільчі відносини; та кон’юнктурного регулювання.
В умовах політики конкурентного порядку мають створюватись державою умови, які максимально сприяють розвитку конкуренції. Головне завдання такої політики — обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (монополізму).
До змісту точечної або пунктирної економічної політики він включає систему політико-правових дій держави, які орієнтовані на розв’язання окремих макроекономічних проблем та захист конкретних сфер.
Взагалі В. Ойкен оптимальним вважав конкурентний порядок і політику конкурентного ринку, функції якого (порядку) не повинні виходити «за ази меж пристосування».
Але можлива класифікація і поділ по інших критеріях, що дозволяє краще зрозуміти характер відносин, існуючих між учасниками розробки і реалізації політики, а також визначити рівень конфліктності тієї або іншої політики. При даному підході виділяються такі види державної економічної політики, як політика розподільна, перерозподільна, регулююча, адміністративно-правова.
18 За видами відносин серед учасників та рівню конфліктності розрізняють такі види економічних політик:
Розподільна політика пов'язана з діями органів влади по розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення: соціальні програми, освіта, наука та ін.
Перерозподільна політика означає, що певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої шляхом податків, тарифів, трансфертів та ін.
Регулююча політика включає в себе дії органів державного управління по регулюванню різних видів діяльності: економічне регулювання, захист споживчого ринку, та ін.
Адміністративно-правова політика пов'язана з нормотворчої діяльністю і функціонуванням держави.
Стратегічна політика охоплює взаємовідносини із зарубіжними державами і включає іноземну і оборонну політику.
Антикризова політика проводиться державою у разі виникнення надзвичайних обставин, які вимагають спеціальних дій.
19 Економічна політика за територіальною ознакою може здійснюватися:
Економічна політика за територіальною ознакою може здійснюватися:
1) на території, що відповідає існуючому адміністративно-територіальному устрою країни;
2) на території, виділеної за визначеною ознакою.
У першому випадку суб'єктами економічної політики є органи державної чи органів місцевого самоврядування, а об'єктом - економіка визначеної адміністративно-територіальної одиниці.
20 Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається:
. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України.
21 Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою:
2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
22 Розрізняють такі види спеціальних (вільних) економічних зон:
Детально класифікація ВЕЗ дана в Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 р. № 167), де передбачені такі види ВЕЗ:
зовнішньоторговельні зони
комплексні виробничі зони
науково-технічні зони
туристсько-рекреаційні зони
23 Зовнішньоторговельні зони - це:
Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням.
24 Комплексні виробничі зони - це:
Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності.
25 Науково-технічні зони - це:
Науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво
26 Туристсько-рекреаційні зони - це:
Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
27 Банківсько-страхові (офшорні) зони — це:
Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.
28 Зони прикордонної торгівлі — це:
Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі
Тема: 1.3 Проблеми економічної політики
1 До основних методологічних проблем економічної політики віднесять:
До основних методологічних проблем економічної політики варто віднести:
- невизначеність принципів і процедур розробки і впровадження заходів економічної політики;
- невизначеність структури і змісту проміжних і результатів етапів здійснення економічної політики;
- порушення послідовності виконання цих етапів;
- незавершеність виконання процедур цих етапів.
2 «Політичний цикл» складається з наступних послідовних дій:
Формування і реалізація державної економічної політики звичайно мають чотири етапи або, як іноді називають цей процес, «політичний цикл», що складається з декількох послідовних дій.
1- й етап - визначення суспільних проблем і цілей політики (ініціювання політики).
2- й етап - розробка і легітимація державної економічної політики (формування політики}.
3- й етап – здійснення і моніторинг державної економічної політики (здійснення політики).
4- й етап - оцінка і регулювання державної економічної політики (оцінка політики).
3 До загальних принципів економічної політики відносять:
В цілому економічна політика має базуватись на відповідних загальних принципах. Під останніми розуміються основні правила (положення), які слід враховувати при її розробці та реалізації.
По-перше, її провідним принципом виступає науковість. Наукова обґрунтованість економічної політики визначається тим, як повно в ній враховані вимоги об’єктивних економічних законів, тобто механізм їх дії. ЇЇ науковість виявляється в об’єктивності та прагненні максимально «очиститись» від суб’єктивних підходів та побажань, які базуються на інтересах окремих партій та їх лідерів.
По-друге, науковість економічної політики доповнюється і таким прин-ципом як комплексність (системність) здійснення економічних заходів, вра-хування механізму взаємодії базису і надбудови, економіки та соціальної сфери. Якщо ж ця політика здійснюється несистемно, то вона не дає бажаних результатів. Половинчатість одного комплексу її заходів знижує ефективність іншого. Про це образно писав Я. Корнаї: «Загальна сума десяти різних половинчатих результатів дорівнює не сумі п’яти повноцінних успіхів, а скоріше — п’яти повноцінним поразкам» . Іншими словами, при розробці і реалізації економічної політики важливо цілісно бачити економічні реалії. Наприклад, на початку 90-х рр. в Україні не можливо було вирішити дієво проблему реформування цін, не визначившись у питаннях рівня монополізації виробництва, податкової політики, побудови банківської системи тощо. На жаль, комплексний підхід до розв’язання як названої проблеми, так загальної проблеми ринкової трансформації в країні був відсутній. Не проглядається чітко він і нині.
По-третє, принциповим в даній політиці є і реалізм у визначенні співвідношення «мети», «цілей» та «засобів» їх реалізації, тобто реальна оцінка наявного економічного потенціалу. Якщо користуватися тут лише добрими намірами, чи просто бажаннями, як, наприклад, наше «озиме покоління», то це нагадує розмову із Задзеркалля в казці англійського математика Чарльза Джонсона, відомого під псевдонімом Льюіса Керрола, «Аліса в країні чудес: «Я духів визивати можу із безодні, — проголосив один; І я можу, і кожний це може. Тут питання лише в тому, а чи відгукнуться вони на оклик — замітив скептик». Дієвою може бути та політика, яка «відгукується» на принцип «затрати — випуск».
По-четверте, це принцип конкретно-історичного підходу до розробки економічної політики. Мова йде про те, що вона не може бути єдиною за своїм змістом як «для всіх часів і народів», так і навіть для окремої країни на різних етапах її розвитку.
По-п’яте, це врахування можливостей різних варіантів економічного розвитку країни, тобто принцип альтернативності економічної політики. При цьому вона може бути також орієнтована на першочергове розв’язання окремих проблем, чи захист інтересів окремих сфер. Зворотнім боком тут може стати порушення комплексності, цілісності економічного підходу. Але оскільки економіці внутрішнє притаманна рівновага, то небезпечні і тривалі розлади є найчастіше лише справою невдалих політиків. Ось чому потрібна суспільна турбота, щоб їхні дії (чи бездіяльність) не наносили прямої шкоди, а також згідно «активістської» доктрини економічної політики важливо, щоб політичні діячі, державні інституції оперативно реагували на зміну умов і вносили відповідні корективи.
Шостий важливий принцип економічної політики — це чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму, форм і методів її досягнення. Тому, з точки зору безпосередньої практики, економічну політику можна розглядати і як процес наукової розробки, на основі пізнаних економічних законів, програми соціально-економічного розвитку країни на відповідний період та її цілеспрямованої реалізації на макро- і макрорівні.
4 Основна причина появи методологічних проблем - це:
Основна причина появи методологічних проблем - відсутність методологічних компетенції розробників економічної політики та відповідальних за її реалізацію, а також недостатня їх мотивація.
5 До загальних політичних проблем віднесять:
До загальних політичних проблем можна віднести:
- не сформованість окремої або усіх владних структур;
- відсутність політичної волі;
- різнонаправленість та неузгодженість інтересів представників різних «гілок влади».
6 У сфері вироблення і реалізації рішень, пов'язаних із застосуванням політичних механізмів виділять такі проблеми:
Виокремлюють такі фіаско держави у сфері вироблення рішень, основаних на суспільному виборі та пов'язаних із застосуванням політичних механізмів їх прийняття і реалізації:
обмеженість, неповнота інформації (інформаційна асиметрія);
недосконалість політичного процесу;
бюрократизація державного апарату;
нездатність державних структур повністю передбачати наслідки прийнятих політичних рішень, особливо віддалених.
7 Під внутрішнім лагом розуміють:
Під внутрішнім лагом розуміють відрізок часу, який проходить між моментами прийняття рішення і вжиття зворотного заходу. Внутрішні лаги розподіляють на лаги визнання і лаги вирішення:
1) лаг визнання (розпізнавання, усвідомлення) — це час, що витрачається на усвідомлення проблеми регулювання певної сфери економіки. Так, для того щоб вжити заходів, спрямованих на подолання інфляції, необхідно насамперед оцінити її джерела, можливі варіанти антиінфляційної політики, а для цього потрібен час. На тривалість лага впливатимуть також компетентність уряду, експертів, стан макроекономічної науки тощо;
2) лаг вирішення — це час, який проходить між усвідомленням проблеми і прийняттям конкретного рішення. Наприклад, для внесення змін до податкового законодавства необхідно детально обсудити ситуацію, розробити і затвердити проект рішення у відповідних інстанціях тощо.
8 Зовнішній лаг — це:
Зовнішній лаг — це відрізок часу, який проходить між моментом здійснення заходу і моментом вияву його результатів. До зовнішніх лагів належить лаг впливу — період, протягом якого об'єкт державного регулювання починає реально змінюватися під впливом цього заходу. Наприклад, уряд прийняв рішення про зниження податкових ставок, проте реальне пожвавлення економіки починається не відразу, а через деякий проміжок часу.
9 Модель людини в соціально-економічних системах включає:
Потреби, потенціал, мотиви діяльності.
Цінності - це інтереси, що виділилися в ході розвитку історії, завдяки розподілу праці в сфері духовного виробництва, об'єктом яких є моральні, етичні й естетичні норми.
Ціль - бажаний стан конкретного об'єкта у визначеному майбутньому, у передбачуваних умовах.
10 Лобізм - це:
Лобізм - це засіб впливу на представників влади з метою прийняття останніми вигідного політичного рішення. Лобізм - нормальний елемент здійснення економічної політики в умовах представницької демократії. Лобіювання, що веде до змін у чи законодавстві регулюванні, надає тим самим суспільне чи колективне благо всім тим, хто витягає користь з таких змін.
Найбільш ефективне лобіювання своїх інтересів представниками високо політизованих галузей економіки, що мають можливість витрачати на це багато коштів. В умовах трансформаційної економіки лобізм часто зв'язаний з корупцією влади.
Тема: 1.4 Регіональна економічна політика
1 Поняття регіону розглядається з таких позицій :
Основними ракурсами розгляду є два напрямки:
перше, що трактує регіон як структурну одиницю в рамках світового господарства (світогоспопарський і геополітичний підходи),
і друге, що характеризує його як структурну одиницю усередині суверенної держави (територіально-відтворювальний підхід).
2 Виділяють такі принципи утворення (виділення) регіонів:
Принципи утворення (виділення) регіонів
Відтворювальний |
забезпечує збереження єдності і замкнутість відтворювального процесу |
Адміністративний |
забезпечує зручність у керуванні |
Географічний |
забезпечує встановлення границь природним шляхом (основа демаркації границь - географічні об'єкти) |
Пасіонарності й історичній наступності |
забезпечує збереження історичних традицій |
Національної цілісності |
забезпечує національна єдність |
3 Об’єктами державної регіональної політики є:
Об’єктами державної регіональної політики є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування, склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України, суб'єктами - органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
4 Регіональна політика держави – це:
Регіональна політика держави – сфера діяльності в питаннях управління економічним, соціально-політичним, національно-етнічним розвитком країни у просторовому (регіональному) аспекті, тобто вона має бути пов’язана із взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Необхідними складовими цієї політики (за будь-яких модифікацій її визначення) є чітко сформульовані цілі, об’єкти і суб’єкти, а також засоби її здійснення [1].
5 Державна регіональна політика в Україні ґрунтується на таких принципах:
Державна регіональна політика здійснюється в межах Конституції та законів України і ґрунтується на таких принципах:
— унітарності держави, цілісності її території, забезпечення пріоритету загальнодержавних інтересів;
— функціонування та розвитку єдиної системи державного управління і цілісної системи органів державної влади і місцевого самоврядування;
— забезпечення єдиного економічного простору на всій державній території, єдиної грошово-кредитної, податкової, митної, фінансово-бюджетної систем України;
— субсидіарності, тобто максимального наближення рівня надання суспільних послуг до рівня їх споживання на основі розподілу повноважень між рівнями влади;
— вибірковості, що передбачає надання фінансової допомоги регіонам зі значним відставанням в соціально-економічному розвитку;
— партнерства, тобто тісного співробітництва між органами державної влади і органами місцевого самоврядування у розробці і реалізації програм регіонального розвитку, визначенні стратегічних цілей;
— програмування, а саме комплексного підходу до ви-рішення питань, пов'язаних із забезпеченням розвитку окремих регіонів, включаючи координацію діяльності різних суб'єктів, зацікавлених у розвитку певної території;
— моніторингу заходів регіональної політики та ефек-тивності використання ресурсів.
6 Суб’єктами державної регіональної політики є:
Суб'єктами державної регіональної економічної політики є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
7 Предметом державної регіональної економічної політики є:
Предметом державної регіональної економічної політики є: по-перше, розподіл влади між центром і регіонами; по-друге, практична діяльність держави в особі державних органів у регіонах.
8 Сутністю державної регіональної політики є:
Сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів щодо поточних цілей держави та ефективного розвитку регіонів, раціонального використання ресурсів, створення сприятливих умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.
9 Розробка цілей державної регіональної економічної політики ґрунтується на таких засадних принципах:
Розробка цілей державної регіональної економічної політики ґрунтується на таких засадних принципах:
•правове забезпечення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;
• дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності пріоритетів комплексного економічного, соціального та культурного розвитку регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;
• урахування вимог екологічної безпеки під час реструктуризації господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств. /Чистов/
10 Основними інструментами реалізації цілей державної регіональної економічної політики є:
Основними інструментами реалізації цих цілей виступають регіональні плани, програми і прогнози
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
• аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період і пропозиції щодо заходів для досягнення їх;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• висновки щодо тенденцій розвитку економіки протягом середньострокового періоду.
11 У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
• аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період і пропозиції щодо заходів для досягнення їх;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• висновки щодо тенденцій розвитку економіки протягом середньострокового періоду.
12 У програмі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені::
Програма економічного та соціального розвитку регіону розробляється щороку взаємоузгоджено з проектом ДПЕСР України на відповідний рік. У програмі мають бути відображені:
• аналіз соціально-економічного розвитку за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в наступному році;
• система заходів щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності та ін.
13 Основними економічними важелями механізму регулювання регіонального розвитку можуть бути::
Основними економічними важелями механізму регулювання регіонального розвитку можуть бути:
- ставки та порядок оподаткування до регіонального та місцевого бюджетів;
- бюджетні асигнування в партнерське створення об'єктів ринкової інфраструктури;
- фінансування капітальних вкладень в інфраструктуру загального користування;
- обсяги приватизації та націоналізації (муніципалізації) підпорядкованого майна;
- розміщення регіонального та місцевого замовлення з поставок та підряду;
- гарантійні послуги під реалізацію інновацій (у межах власних активів);
- вплив на грошовий обіг через залишення для використання у регіоні економії (або її частини) з емісійного результату;
- впровадження в практику регіонального менеджменту індикативного планування (п'ятирічний період) із щорічним оглядом підсумків;
- застосування програмно-цільових методів розв'язання регіональних проблем;
- надання преференцій щодо інвестування в об'єкти експлуатації місцевих природних ресурсів;
- організація та здійснення запозичень для фінансування регіональних проектів;
- надання в оренду належного майна;
- місцеві концесії на розробки родовищ корисних копалин;
- організація землекористування для несільськогосподарських потреб.
14 Універсальними показниками регіональної економічної політики вважають::
Універсальними показниками на рівні адміністративної області вважають:
— валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу;
— доходи на одну особу і співвідношення доходів та прожиткового мінімуму;
— загальний рівень безробіття;
— індекс фізичного обсягу промислового виробництва.
15 Економічний потенціал регіонів визначають:
Економічний потенціал регіонів визначають, по перше, за його природними умовами, що становлять природно-екологічний базис розвитку регіонів та розглядаються за якістю землі, природними ресурсами, віддаленістю від ринків збуту, розвиненістю інфраструктури, погодно-кліматичними умовами, екологічним станом територій, що безпосередньо впливають на кінцеві результати господарської діяльності регіону; по-друге, за виробничим потенціалом, який разом з ресурсами має конкретне грошове визначення та існує у реальних формах виробничого капіталу: основний та оборотний капітал, фонди обігу та оборотні засоби з врахуванням зношування основних фондів. Третім фактором, що визначає розвиток регіонів є трудовий потенціал, який характеризується за чисельністю, структурою та якістю робочої сили відповідно до рівня кваліфікації та освіти працівників.
16 Ресурсна база розвитку регіону - це:
Ресурсна база розвитку регіону — сукупність факторів виробництва (трудових, фінансових, виробничих тощо) у кількісних та якісних показниках, оцінена з точки зору їх можливої участі в програмах розвитку регіонів.
Тема: 1.5 Екологічні та соціальні аспекти економічної політики держави
1 Еколого-економічний потенціал - це:
Еколого-економічний потенціал — ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі «суспільство — природа» та її здатність виконувати антропоекологічну й виробничу функції.
2 Еколого-економічна система - це:
Еколого-економічна система — комплекс зв'язків, які виникають при взаємодії економічної сфери з природним середовищем, яка супроводжує розвиток суспільства.
3 Еколого-економічний потенціал виступає у двох якостях:
Еколого-економічний потенціал виступає у двох якостях: як ресурсний потенціал і як зовнішнє середовище економіки, що забезпечує загальні умови її функціонування, можливість залучення у виробництво і споживання ресурсів, є накопичувачем відходів життєдіяльності людини і виробництва.
4 До глобальних екологічних проблем відносять:
Більшість екологічних проблем носять глобальний характер, до них відносять:
а) Біологічна варіативність (знищені і продовжують знищуватися тисячі видів рослин і тварин, значною мірою винищений лісовий покрив)
б) Зміна клімату (частково порушений озоновий шар, що захищає від згубного для всього живого космічного випромінювання; )
в) Забезпечення водяними ресурсами/якість
г) Природні катаклізми
д) Забруднення повітря, води і ґрунти (атмосфера в багатьох місцях забруднене до гранично припустимих розмірів, а чисте повітря стає дефіцитом; світовий океан не тільки виснажується в результаті знищення живих організмів, але і перестає бути регулятором природних процесів; забруднення поверхні і спотворювання природних ландшафтів: на Землі неможливо знайти жодного квадратного метра поверхні, де б не знаходилося штучно створених людиною елементів)
е). Проблема недостачі енергетичних ресурсів (стрімко скорочується наявний запас корисних копалин)
5 Головними причинами екологічної напруги в Україні є:
Головними причинами екологічної напруги стали:
широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сировини (Кривий Ріг, Донбас, Львівсько-Волинський басейн, Прикарпаття);
спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до замулення його природної екосистеми;
катастрофа на Чорнобильській АЕС. необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики;
необґрунтоване осушення заболочених і перезволожених територій на Поліссі;
надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих;
відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів па Поліссі і в Карпатах;
масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї, що призвело до процесів засолення, зменшення родючості ґрунтів і виснаження водних ресурсів.
6 Основними принципами сучасного природокористування є наступні:
У числі основних принципів сучасного природокористування можна виділити наступні:
- поглиблення екологічних вимог до матеріального виробництва;
- наукове прогнозування наслідків природокористування і чи запобігання максимальна компенсація його негативних наслідків;
- адекватність способів природокористування конкретним умовам регіону;
- економічна обґрунтованість освоєння природних ресурсів і комплексне їхнє використання з урахуванням інтересів територій;
- заглиблене використання природних ресурсів, скорочення втрат при їхньому видобутку і переробці;
- збереження эстетических цінностей при виробничому освоєнні територій.
7 Соціальна стратифікація (розшарування суспільства) - це:
Соціальна стратифікація (розшарування суспільства) - ієрархічно ранжированное соціальна нерівність, а також процес, у результаті якого індивіди і групи виявляються нерівними другу-другу й ієрархічно згрупованими відповідно до соціальних ознак. Стратификационная система має на увазі характерне розшарування і спосіб його твердження.