2. Іспанське Від­ро­дження (Хуан Луїс Вівес, Хуан Уарте)

Як і в Італії відродження нових гуманістичних поглядів на індиві­дуальне психічне життя відбувалося в інших країнах, де підривалися підвалини колишніх соціально-економічних відносин. Так, в Іспанії виникли спрямовані проти схоластики вчення, направлені на пошуки реального знання про психіку.

Хуан Уарте (1530 – 1592)

лікар

Праці: «Дослідження здібностей до наук».

Основні ідеї:

• відкидав умоглядність та схоластику,

• вимагав застосовувати індуктивний метод (від одиничного до загального),

• його праця – перша у світі та в історії психології робота, в якій ставилося завдання: вивчити індивідуальні відмінності між людьми для визначення їх придатності до різних професій.

Г.Перейра (близько 1500 – 1560)

лікар

Перейра досліджував поведінку тварин. Зробив висновок, що поведінка тварин керується не душею, а впливом зовнішнього середовища та внутрішньо тілесними змінами.

Хуан Луїс Вівес (1492, Валенсія – 1540, Брюгге)

іспанський філософ, гуманіст, педагог

Хуан Луїс Вівес – професор університетів Лувера й Оксфорда, автор близько 60 робіт.

Х.Вівес був вигнаний з Англії, переїхав до Бельгії.

Був знайомий з Е.Роттердамським.

Вчений виступав проти схоластики, пропонуючи в якості методу пізнання спостереження та експеримент.

Праці: «Про душу й життя»:

• основа пізнання полягає у безпосередньому спостереженні та експерименті (випередив дослідний метод Ф.Бекона);

• природа існує сама по собі;

• пізнавати її слід шляхом досвіду та експерименту;

• природа людини пізнається шляхом спостереження і досвіду, що дозволяє, спираючись на теорію, правильно виховати дитину.

Вівес запропонував нові шляхи у психології та педагогіці, вважаючи головним не питання про наявність душі, а її прояви.

Вчений детально розглянув питання про асоціацію ідей і природу пам’яті.

Вчений здійснив чималий вплив на погляди і переконання Я.А.Коменського та на педагогічну теорію Лойоли.

Вівес вважав, що пізнання душі повинне будуватися не на світоглядних роздумах про душу як особливу сутність; воно повинне йти по лінії вивчення її конкретних проявів і властивостей.

Первинні форми психічного – відчуття і почуття (емоції). Під впливом асоціацій за схожістю і контрастом вони перетворюються у більш складні пси­хічні структури. Аналогічні перетворення відбуваються і в сфері спонукальних сил.

Внутрішній досвід чи самоспостереження – єдиний спосіб, з допомогою якого людині відкриваються окремі прояви її душі.

Опираючись на самоспостереження, Х.Вівес виділив основні характеристики спонукань та емоційних станів:

1. різна міра інтенсивності – сила чи слабкість переживань (легкі, середні, сильні),

2. тривалість емоційних станів – від короткочасних до більш тривалих,

3. якісний зміст емоційних реакцій, поділ їх за цією ознакою на приємні/позитивні-неприємні/негативні.

Погляди Х.Вівеса підготували грунт для зародження у Європі емпіричної, інтроспективної, асоціативної психології.

Вівес говорив про необхідність відкриття добре оснащених шкіл, з добрими/хорошими вчителями і з новими програмами. Йому належить перший твір, присвячений жіночій освіті.