П’єтро Помпонацці (Pomponazzi) (16.09.1462, Мантуя – 18.05.1525, Болонья)

філософ, голова перипатетичної школи Відродження (любителі прогулянок)

Вчення Помпонацці – вчення про моральність людини, роль релігії в суспільстві та організмічну сутність суспільства.

Його творчість – народження нового філософського змісту в застарілій формі.

Трактати: «Про безсмертя душі», «Про причини природних явищ», «Про фатум, свободу волі та визначення наперед» (про взаємодію соціальних груп).

Основні ідеї:

• заперечення особистого спасіння і особистого безсмертя,

• дослідження проблем індивідуального розуму та душі,

• безсмертність Бога та вічність душі не можна встановити дослідним шляхом,

• душа – земна, природна властивість, пов’язана з діяльністю організму, вона смертна. З руйнуванням і смертю тіла зникають і всі здібності душі та мислення,

• мислення, як і інші властивості душі – функція мозку,

• людина безсмертна тільки у відношенні цілей душі, а не її самої.

Помпонацці виділяє 2 види розуму: людський (об’єднуючий) та діяльний розум (розум вищих сутностей).

На думку філософа, Бог у справах природи участі не бере.

Пізнання людиною всезагального в одиничному можливе тільки за умови, якщо зі світом спілкуються усестороннім чином, а не однією частиною тіла чи одним органом.

Універсальність мислення Помпонацці пояснює універсальністю дій людини у всій повноті її тілесної організації. І тільки людина користується всім своїм тілом у якості органну мислення.

Універсальність розуму в Помпонацці досягається не обмеженням, а розширенням участі тіла у пізнанні.

Психічні явища – продукт діяльності нервової системи і мозку.

Ідеальність душі передбачає її тілесність. Душа – похідна від тіла, походить від способу його існування.

Тіло людини – єдине тіло в універсумі, яке прагне відтворювати у своїх діях природу інших тіл.

Окреме може стати загальним тільки через універсальну тілесну діяльність.

Щастя – не теорія, а моральна практика.

Безсмертя – міра людського у людині.

У світі діють не добрі та злі сили, а причини об’єктивного порядку.

Запропонувавши спочатку ідею про подвійну природу людини (матеріальну та ідеальну), Помпонацці згодом не просто схиляється до єдності людської природи, він закладає основу для пояснення єдиної сутності людини як підпорядкування матеріального ідеальному.

Помпонацці ділить душу на живильну, відчуваючи та розумну. На його думку, живильна та відчуваючи душі повинні підпорядковуватися душі розумній, яка є людським тілом, здатним долати свою природну обмеженість. Через моральні дії набуває безсмертності не одна душа, а людина. Через смерть людина здатна набути безсмертя – безсмертя особистості у світі культури, яке не просто допускає, а пропонує діалектичний матеріалізм.

На думку Помпонацці, психічне розвивається від відчуттів через пам’ять, уявлення до мислення.

Одиничні істини пізнаються через відчуття, сприймання та уявлення; загальні – через мислення. Вони встановлюються на осевої одиничних.

Розумна душа керується власним сформованим моральним ідеалом.

Помпонацці заклав основи ренесансного трактування душі людини. На відміну від Фоми Аквінського, виходячи з універсальності людського інтелекту, він обґрунтовує смертність душі.

Суб'єкт мислення – сам розум, а знаряддя розуму – усе тіло людини. Розум – активна здатність людини, невіддільна від повноцінного і усестороннього існування індивіда. Універсальність мислення Помпонацці пояснює універсальністю дій людини у всій повноті її тілесної організації. І тільки людина користується всім своїм тілом у якості органу мислення. Універсальність розуму досягається розширенням участі тіла у пізнанні. Двоякість Помпонацц (душа смертна, але у деякому відношенні безсмертна) пояснюється тим, що переходячи на позиції матеріалізму він не може відмовити душі людини в ідеальності.

Якщо у Ф. Аквінського ідеальність душі припускає її безтілесність, то П. Помпонацці в світі гуманістичних ідей Відродження ідеальність душі вже не заперечує, а навпаки, припускає її тілесність.

Основна ідея епохи: людина – це універсальна істота, а розум – розумні універсальні дії людського тіла.