3. Нормативне забезпечення фіскального адміністрування

Засади фіскального адміністрування визначаються в загальних та спеціальних законах з питань оподаткування, розгляду цих питань присвячені цілі розділи податкових кодексів демократичних держав.

В Україні, за відсутності Податкового кодексу, засади фіскального адміністрування визначені в Законах “Про систему оподаткування”, “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про Державну податкову службу в Україні”, “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування у зв”язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, положенні про Державну митну службу України.

Спеціальні положення стосовно адміністрування окремих платежів визначаються Законами Верховної Ради, Указами Президента України, Декретами та Постановами Кабінету Міністрів України, нормативними документами Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України, Пенсійного фонду та органів управління соціальним страхуванням.

Особливістю фіскального адміністрування є те, що воно регламентується не тільки законодавством з питань оподаткування, але й іншими законодавчими нормами, зокрема банківським, адміністративним, цивільним та кримінальним законодавством.

Зважаючи на те, що адміністрування податків та внесків до державних цільвих фондів регулюється численними законодавчими актами, норми яких в окремих випадках вступають в колізію, важливо керуватися актом, який стоїть вище у ієрархічній драбині.

Ієрархію законодавства України в області фіскального адміністрування ілюструє наступна схема:

Ієрархія законодавства з питань оподаткування

4. Інформаційне забезпечення фіскального адміністрування

Відомий вислів Уїнстона Черчіля: “Хто володіє інформацією, той володіє світом” в значній мірі стосується організації роботи фіскальних органів. Ефективність роботи цих органів в значній мірі обумовлена наявністю потрібної інформації про доходи, економічний стан та фінансові перспективи платників, їхні господарські стосунки з іншими суб”єктами підприємницької діяльності, мережу господарських об”єктів, наявність відповідних дозволів та обмежень, податкову поведінку, засновників і власників тощо.

Оподаткування передбачає систематизацію за певними критеріями усіх платників податків та внесків до цільових державних фондів. З цією метою заводяться реєстри платників, зведена інформація про платників концентрується у банках даних центральних податкових органів. Зважаючи на конфіденційний характер податкової інформації, при проектуванні інформаційних масивів фіскальних органів значна увага приділяються питанням їх захисту від несанкціонованого доступу.

Основними реєстрами, на підставі яких систематизується інформація про платників податків, є Державний реєстр фізичних осіб (ДРФО) та Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов"язкових платежів заведено в Україні з 1996 року у відповідності до аналогічного Закону від 22 грудня 1994 року. Основа мета сворення реєстру – повний облік та однознача ідентифікація фізичних осіб – платників податків та інших обов"язкових платежів, автоматизація податкової інформації. Для цього фізичним особам присвоюються ідентифікаційні номери, які зберігаються за ними упродовж усього життя. У випадку, коли громадянин за релігійними переконаннями чи з інших причин відмовляється від присвоєння йому ідентифікаційного номера, він повинен звернутися із відповідною заявою до податкового органу і отримати звільнення від надання ідентифікаційного номера.

Дані ДРФО широко використовуються не тільки державними податковими, митними, пенсійними органами, але й іншими державними і недержавними інституціями (наприклад, при призначенні субсидій, оформленні договорів цивільно-правового характеру, відкритті рахунків у банківських установах тощо).

Формування та ведення державного реєстра фізичних осіб – платників податків та інших обов"язкових платежів є одним із основних завдань органів державної податкової служби України.

Обов"язкова ідентифікація суб"єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб запроваджена в Україні з 1 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 року «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України».

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) створений для забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб"єктів господарської діяльності та їх державного обліку в межах усієї держави, забезпечення державних органів інформацією про таких суб"єктів, взаємодії на єдиних методологічних засадах з базами даних податкових та інших зацікавлених державних органів. Обов"язки формування та ведення такого реєстру покладено на органи державної статистики, які присвоюють суб"єктам господарської діяльності ідентифікаційні коди та коди класифікаційних ознак.

Для моніторингу за податковою поведінкою підприємств та організацій Державна податкова адміністрація України веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, який є автоматизованою системою збору, накопичення та обробки даних про підприємства і організації – платники податків. Єдиний банк формується з інформаційних масивів, створених на рівні низових інспекцій, які безпосередньо обслуговують платників.

Крім того, органи державної податкової служби в Україні формують і ведуть такі основні реєстри:

• реєстр великих платників податків - складову частину Єдиного автоматизованого банку даних про платників податків - юридичних осіб, яка забезпечує облік великих платників податків;

• реєстр фізичних осіб - платників податків суб'єктів підприємницької діяльності - банк даних платників податків, який створюється для забезпечення єдиного податкового обліку платників - фізичних осіб в органах державної податкової служби (є складовою частиною ДРФО);

• реєстр неприбуткових організацій і установ - автоматизовану систему збору, накопичення та обробки даних про неприбуткові організації та установи;

• реєстр платників податків - постійних представництв нерезидентів в Україні - автоматизований банк даних, створений для забезпечення обліку платників податків - постійних представництв нерезидентів в Україні;

• реєстр договорів про спільну діяльність - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного обліку платників податків, які здійснюють свою діяльність за договорами про спільну діяльність;

• реєстр платників податку на додану вартість - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного обліку платників податку на додану вартість;

• державний реєстр контрольно-касових апаратів – перелік та сфери застосування моделей реєстраторів розрахункових операцій, дозволених для використання під час проведення розрахунків із споживачами у сферах торгівлі, громадсьского харчування та послуг;

• тимчасовий реєстр Державної податкової адміністрації України (ТРДПАУ) - резерв реєстраційних (облікових) номерів, які присвоюються платникам податків органами державної податкової служби.

Функції інформаційної підтримки діяльності податкової служби виконують також дані, накопичені в базах автоматизованих робочих місць (АРМів) за окремими напрямами роботи податкової служби.

Для формування власних інформаційних масивів органи податкової служби використовують не тільки реєстраційні та звітні дані платників податків, але й матеріали органів статистики, митної служби, паспортних столів та Державтоінспекції, реєстраційних палат органів місцевого самоврядування, публікації в засобах масової інформації та інші джерела.