3. Обсяг, зміст та структура наукової праці

3.1. Роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). У першому випадку текст друкується через два міжрядкових інтервали, у другому – слід використовувати шрифт Times New Roman текстового редактора “Word” розміром 14 п. полуторним міжрядковим інтервалом (біля тридцяти рядків на сторінці). Розмір полів: верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Щільність тексту наукової роботи має бути однакова (інтервал шрифту - звичайний).

3.2. До обсягу наукової роботи не враховуються титульний аркуш, зміст, перелік прийнятих скорочень або маловідомих термінів, список використаних джерел та літератури і додатки. Дозволяється обґрунтоване відхилення максимального обсягу сторінок від допустимої межі не більше як на 10% від максимального обсягу даного виду роботи. У випадку недотримання студентом вимог щодо нижньої і верхньої межі обсягу наукової роботи – це визначається як порушення правил її оформлення і може бути врахованим ДЕК при виставленні загальної оцінки.

3.3. Наукове дослідження обов’язково виконується державною мовою. Його обсяг повинен відповідати наступним вимогам:

• курсова робота: 25-30 сторінок (І курс), 30-35 сторінок (ІІ курс), 30-40 сторінок (ІІІ курс);

• кваліфікаційна робота: 50-60 сторінок;

• магістерська робота: 80-100 сторінок.

3.4. Змістом наукової роботи є розкриття сутності проблеми, що розглядається, ступеня наукової розробки теми, реального стану на практиці. Зміст повинен чітко узгоджуватися з обраною темою. Обов’язковим є розкриття завдань та досягнення поставленої мети. В дослідженні необхідно стисло, логічно та аргументовано викласти зміст, результати дослідження, уникати загальних формулювань, бездоказових тверджень, тавтології.

3.5. Кожна наукова робота повинна містити наступні структурні елементи: титульний аркуш, зміст, перелік умовних позначень, скорочень і термінів (при необхідності), вступ, основну частину (котра складається з розділів та підрозділів), висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (при необхідності).

3.6. Титульний аркуш. Обов’язковими структурними елементами титульного аркуша є: інформація про місце виконання наукової роботи (вищий навчальний заклад, факультет, кафедра), назва виду роботи (курсова, кваліфікаційна, магістерська), тема роботи, прізвище, ім’я та по-батькові автора, шифр групи (для курсових робіт), науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я та по-батькові наукового керівника, місто і рік захисту наукової роботи (Див. Додаток 1, 2, 3).

3.7. Зміст подають на початку роботи. Він повинен містити найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок) за винятком титульного аркуша і змісту. У випадку виокремлення висновків до розділів, як окремих структурних частин їх також зазначають у змісті (Див. Додаток 4).

3.8. Перелік умовних позначень, скорочень і термінів складається за умови їх повтору в тексті більше трьох разів. Його розміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. В іншому випадку розшифровка цих елементів наводиться там, де вперше згадується. Якщо в роботі використовується специфічна термінологія чи вживаються маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їхній перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом. Перелік друкують двома колонками. У них зліва за абеткою наводять скорочення, справа – детальне тлумачення. Загальновідомі скорочення (наприклад НАТО, ЄС, США тощо) не потребують пояснення в окремому переліку.

3.9. Вступ розташовують після переліку умовних позначень (якщо він є), починаючи з нової сторінки. Він повинен розкривати сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, її значущість, підстави і вихідні данні для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення досліджень. Далі подається загальна характеристика роботи у рекомендованій нижче послідовності:

- обґрунтування актуальності дослідження теми;

- аналіз стану наукової розробки проблеми (може бути виділений в окремий розділ, але з обов’язковим обґрунтуванням);

- формулюються мета і завдання, що були поставлені перед автором;

- об’єкт і предмет дослідження;

- методи дослідження (не обов’язково для курсових робіт);

- хронологічні та географічні рамки (якщо необхідно);

- аналіз джерельної бази (може бути виділений в окремий розділ, але з обов’язковим обґрунтуванням);

- практичне значення і практична апробація (для курсових і бакалаврських робіт не обов’язково);

- новизна отриманих результатів (для магістерських робіт);

- структура роботи.

Послідовність наведених вище елементів вступу може змінюватися, але має бути витримана певна логіка викладу.

Актуальність та доцільність теми визначається шляхом критичного аналізу та порівняння з вже відомими варіантами розв’язаннями проблеми. Актуальність повинна містити обґрунтування важливості вивчення теми, її значущість як для науки, так і в практичній площині. Висвітлення актуальності не повинне бути багатослівним, воно включає в себе потрібність розробки теми з точки зору “соціального замовлення”, а також з огляду на стан наукової розробки теми.

Аналіз стану розробки проблеми чи її частини передбачає визначення кола науковців, які започаткували її розв’язання, останні дослідження та публікації на які спирається автор. В процесі визначення стану наукової розробки проблеми потрібно уникати простого переліку науковців, що присвятили свої дослідження тій чи іншій частині проблеми. Варто обов’язково здійснити критичний аналіз і окреслити коло проблем, які вже досліджені, або ж досліджені недостатньо чи не вивчені взагалі. Існує низка тем, котрі мають значний науковий доробок, проте погляди вчених на окремі аспекти проблеми є різними. Тому, під час здійснення аналізу стану наукової розробки теми, автор також повинен зосередити свою увагу на цих аспектах.

Мета роботи окреслює ціль якої потрібно досягнути в результаті його здійснення. Завдання дослідження є складовими елементами проблеми, а їхнє виконання в сукупності дозволяє досягти поставленої мети.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, котра є предметом дослідження. Наприклад, тема дослідження – “Україна – Польща: основні вектори зовнішньої політики”. В даному випадку об’єктом є зовнішня політика України стосовно країн Центрально-Східної Європи, а предметом – зовнішня політика України стосовно Польщі.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої мети. Перераховувати їх потрібно не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме даних методів. Перш за все варто вказати загальнонаукові методи, а потім спеціальні – конкретно-наукові.

Хронологічні та географічні рамки вказуються за умови наявності певного часового періоду та окресленої території. Обов’язковим є обґрунтування нижньої і верхньої хронологічної межі, що дозволяє чітко пояснити та уточнити, чому саме такий часовий проміжок береться до уваги дослідником. Щодо географічних рамок, то вони визначаються в залежності від території, яка береться за основу вивчення тієї чи іншої проблеми. Наприклад, тема дослідження – “Польща на шляху до ЄС”. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1989 – 2004 рр., де нижня хронологічна межа обумовлена липнем 1989 р. – встановлення дипломатичних відносин з Європейським Економічним Союзом, а верхня – 1 травня 2004 р., коли Польща стала офіційним членом ЄС. В даному випадку географічні рамки охоплюють територію сучасної Республіки Польща, адже усі зміни, починаючи від адаптації правової системи Польщі до стандартів ЄС і, закінчуючи системою освіти та економікою, відбувалися в межах територій польської держави.

Джерельна база дослідження складається з нормативно-правових актів, різного роду документів, угод та договорів, статистичних даних і т.д., котрі було покладено в основу роботи. Потрібно уникати простого переліку тих чи інших джерел. Необхідною є їх класифікація та аналіз. Джерелознавчий розділ вступу бажано закінчити висновком про те, на скільки джерельна основа праці відповідає досягненню мети і вирішенню завдань.

Практичне значення і практична апробація включають відомості про можливість наукового, навчального та практичного використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Практична апробація результатів роботи містить інформацію про те на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах висвітлено результати досліджень, включені до роботи. Вказують, у скількох публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковані результати дослідження.

Новизна отриманих результатів включає опис нових наукових положень (рішень), запропонованих автором особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, отримало подальший розвиток). Кожне наукове положення має бути чітко сформульоване. Варто виокремити його основну сутність і зосередити особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Не варто вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутності і новизни положення із написаного виявити неможливо.

Структура роботи передбачає зазначення її структурних частин, назв розділів, їх короткого змісту, загальної кількості сторінок, обсягу роботи (до нього не включається список використаних джерел та літератури).

3.10. Основна частина складається з 3-4 розділів, які при необхідності деталізуються за допомогою підрозділів, пунктів та підпунктів. У ній автор повинен викласти сутність та хід проведеного дослідження, використаних методів і отриманих результатів. Необхідно, по можливості, дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань. Кожен підрозділ повинен закінчуватися узагальнюючим абзацом, котрий підсумовує результати проведеного дослідження. В кінці кожного розділу формулюються висновки. Вони мають бути стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів. Висновки потрібно подавати у вигляді наукових тверджень, формулювань, що дає змогу вивільнити загальні положення від другорядних подробиць. Слід зауважити, що в кваліфікаційних і магістерських роботах висновки до розділів відносяться до структурних частин дослідження, тому їх варто виокремити з тексту. Прикладом такого виокремлення може бути наступне формулювання: “Висновки до розділу 1”. Кожен розділ, на відміну від підрозділів, пунктів і підпунктів починають з нової сторінки. Розділи та підрозділи повинні бути відносно рівні за обсягом.

У випадку якщо теоретико-методологічне обґрунтування виноситься в основну частину, у її розділах подають огляд літератури за темою, вибір напрямків дослідження, виклад загальної методики і основних методів дослідження, аналіз і узагальнення результатів досліджень. У першому розділі де, як правило, подають огляд літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Автор повинен: стисло, критично висвітлити роботи попередників і вказати ті питання, які залишилися невирішеними, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. У другому розділі можна обґрунтувати вибір напрямку досліджень, навести методи вирішення завдань та їх порівняльні оцінки, розробити загальну методику проведення досліджень.

У наступних розділах вичерпно, повно, ґрунтовно висвітлюють результати власних досліджень автора. Обов’язково потрібно показати те нове, що дослідник вніс у розробку проблеми. Автор повинен: дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінити достовірність отриманих результатів, порівняти їх з аналогічними результатами одержаними як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, обґрунтувати потребу подальших наукових розробок і, за необхідності, окреслити негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Важливим є виділення головної, провідної ідеї, якій має бути підпорядкована уся робота.

3.11. Висновки є заключною частиною роботи. Це найменша за обсягом структурна частина дослідження, проте це аж ніяк не применшує її значення. Вона є логічним підсумком здійсненого дослідження, важливими результатами, до яких прийшов автор на основі аналізу джерел, літератури та виявлених у них фактів. Структуру висновків слід побудувати на основі відповіді на ступінь вирішення завдань, які ставились у вступі. Іншими словами, результати розв’язання усіх поставлених на початку роботи завдань дослідження обов’язково мають бути відображені у висновках. Слід дати обґрунтовану відповідь чи вдалося досягти мети дослідження. У заключній частині також можуть знайти відображення і подальші перспективи вивчення теми.

3.12. Список використаних джерел та літератури складають одним із запропонованих способів: 1) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (найпоширеніший спосіб); 2) у хронологічному порядку; 3) за порядком появи посилань у тексті. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог містить: стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 набув чинності з 1 липня 2007 року. При складанні бібліографічного опису можна застосовувати скорочення слів і словосполучень, які мають відповідати вимогам ДСТУ 3582 – 97 “Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12—93 “Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила” та ГОСТ 7.11—78 “Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании” (чинні в Україні як міждержавні).

Доцільним для студентських наукових робіт (курсових, бакалаврських і магістерських) є алфавітно-нумераційний порядок розташування джерел та літератури. Їх записують в алфавітному порядку за прізвищами авторів. Якщо в авторів однакові прізвища, тоді їхню послідовність визначають ініціали; якщо використано декілька праць одного автора – їх записують в алфавітному порядку за першими буквами назв цих публікацій. Праці одного автора з однаковими назвами розташовують за хронологією або за назвами творів, що не записані на окремого автора.

Насамперед необхідно вказати літературу, яка видана кирилицею, потім –латиницею та мовами з особливою графікою (за алфавітом назв мов – арабською, грузинською, китайською тощо). Як правило, публікації мовами з особливою графікою подають в українській транслітерації або в перекладі запису українською мовою, тоді мову видання вказують через “ – Араб., . –Яп.”.

Загальна схема списку використаних джерел та літератури має бути наступною:

- Джерела (даний структурний елемент за необхідності варто розділити на архівні документи, нормативно-правові акти, угоди та договори, статистичні данні, спогади тощо);

- Література (монографії, статті, брошури);

- Довідники, енциклопедії, словники;

- Матеріали з мережі Інтернет.

Додатки оформляються як продовження дипломної чи магістерської роботи на останніх її сторінках або у вигляді окремої частини (книги). Їх розміщують у порядку посилань на них у тексті дослідження. Якщо додатків більше одного, кожен додаток повинен починатися з нової сторінки, мати напис у верхній частині сторінки „Додаток” із зазначенням його порядкового номера (без знаку №), або великої літери (А, Б, В і т.д.). наприклад: „Додаток 1”, „Додаток А”(без лапок). Внизу під зображенням додатка подають вказівку на джерело, звідки запозичений або на основі якого складений додаток. За умови, що додатки позначаються великими літерами їх потрібно позначати послідовно, згідно правил розташування літер української абетки, за винятком літер Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Питання для самоконтролю:

1. Обсяг курсової, бакалаврської, магістерської роботи.

2. Основні вимоги до змісту наукової роботи.

3. Структура вступу наукового дослідження.

4. Структура наукового дослідження

5. Правила оформлення списку використаних джерел та літератури, додатків.