
- •Музика хіх століття Характеристика особливостей української народної музики
- •Жанровість української народної пісні
- •Родинно-побутові пісні
- •Соціально-побутові пісні
- •Біографія Семена Гулака-Артемовського»
- •Історія створення опери "Запорожець за Дунаєм"»
- •Біографія м. Вербицького
- •«Ще не вмерла Україна»
- •Біографія м. Колачевського»
- •Життєвий і творчий шлях м. Лисенка
- •Висновки
«Ще не вмерла Україна»
Створення українського Гімну бере початок з осені 1862р. Український етнограф, фольклорист, поет П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати Національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, уже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умьі простолюди-нов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П. Чубинського відбулася у львівському журналі «Мета» (1863).
Поширившись Західною Україною, патріотичний вірш не залишився поза увагою релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Чубинського, пише музику до нього. Уперше надрукований у 1863 р., а з нотами — у 1865 р., його почали використовувати як Державний Гімн у 1917 р., проте, він не був законодавчо затверджений як Державний Гімн (використовували й інші гімни).
Лише 15.01.1992 р. музичну редакцію Державного Гімну було затверджено Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України, а 06.03.2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Національний гімн на музику М. Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Із прийняттям цього закону ст. 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Проте, дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» й досі залишається дискусійною. Тривалий час уважалося, що її було створено у 1862—1863 рр., але без відповідних наукових аргументів. Текст П. Чубинського у Галичині вперше було опубліковано у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 1 15.01.1864 р. Імовірно, це й наштовхнуло отця Михайла, який мав замовлення від перемишльської Громади на написання патріотичної пісні. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Відразу після створення пісня «Ще
по вмерла Україна» стала дуже популярною серед свідомої молоді Галичини.
Біографія м. Колачевського»
Михайло Колачевський народився у 1851 р. в с. Попівка на Полтавщині (нині Кіровоградської обл.). Дитячі роки його минули її оточенні, де звучала народна музика. Професійну музичну освіту пін здобув у Лейпцизькій консерваторії, яку закінчив у 1876 р. Навчався юнак на кілька років пізніше від М. Лисенка й у тих самих педагогів. Повернувшись на батьківщину, Колачевський оселився у Кременчуці. Не маючи можливості працювати за обраним фахом, він займається активною музично-просвітницькою діяльністю, виступає як диригент; якийсь час працює у Кременчуцькому повітовому мировому суді. Помер М. Колачевський у 1907 р.
Та частина творчої спадщини М. Колачевського, що дійшла до нас, невелика — це струнний квартет, фортепіанне тріо, романси, фортепіанні твори, «Реквієм» тощо. Збереглося також 19 романсів, 4 п'єси для фортепіано і партитура «Української симфонії».
Найголовнішим твором Колачевського є його симфонія. Написана як дипломна робота композитора, вона прозвучала на випускному екзамені та в публічному концерті, програма якого складалася з творів випускників консерваторії. В Україні симфонію Колачевського неодноразово виконував оркестр під керуванням Д. Ахшарумова в Полтаві, а потім у Харкові й Кременчуці. За радянських часів цей твір міцно ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучить по радіо, його записано на грамплатівку; опубліковано також партитуру.
Про розвиток (хоча й незначний) симфонічного жанру в Україні у XVIII—XIX ст. свідчать перші симфонії кінця XVIII ст.: «Українська симфонія» Е. Ванжури, Концертна симфонія Д. Бортнянського, а також Симфонія соль мінор початку XIX ст. невідомого автора. Лише в 1869 р. М. Лисенко написав свою «Юнацьку симфонію». Через кілька років з'являється твір М. Колачевського. Поза сумнівом, що композитор уже був обізнаний із доробком Лисенка. Уже було написано багато Лисенкових романсів на вірші Т. Шевченка. Можливо, Колачевський знав і його «Українську сюїту у формі старовинних танців на основі народних пісень» для фортепіано, і симфонію, адже вони навчались композиції в одного педагога.
Відзначимо, що у добиранні музичних тем та принципах їх розвитку Колачевський пішов за М. Лисенком і російськими
композиторами-класиками. В основі усіх тем «Української симфонії» — мелодії народних пісень. Характерно, що композитор зберігає жанрові особливості пісні, прагне повніше розкрити засобами оркестру, через велику музичну форму її образний зміст. Безперечно, на Колачевського мала вплив і західноєвропейська музика, зокрема симфонії німецьких композиторів-романтиків Ф. Мендельсона і Р. Шумана.
Отже, XIX ст. в історії музики відзначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, які перебували під владою імперій. За польською та російською постає і українська національна композиторська школа.
Услід за українськими письменниками і поетами професійні музиканти XIX ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, що виконувалися талановитими аматорами в супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цим-бал, скрипки, ліри та ін. На початку XIX ст. в українській музиці з'являються перші симфонічні та камерно-інструментальні твори. Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ, 1803, Одеса, 1810), у яких ставилися музично-сценічні твори на національні сюжети, сприяла становленню української оііери, першою з яких уважається «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. У Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної (у т. ч. симфонічної) музики працювали композитори М. Вербицький, М. Колачевський та ін.