3. Політична глобалістика

Новою загрозливою реальністю є комплекс глобальних проблем, які зачіпають життєві інтереси всього людства і вирішу­вати які можна лише зусиллями всіх країн світу. Ігнору­вання цих проблем ставить під загрозу існування люд­ського роду. І. Фролов писав: "Глобальні проблеми, якщо їх вчасно не вирішити, можуть перетворитися не тільки в гальма розвитку суспільства, а лей у вибухівку, яка спроможна підірвати основи його існування".

Глобальні проблеми – це найбільш суттєві, злободенні проблеми, які торкаються життєвих інтересів всіх народів і для свого розв'язання вимагають колективних зусиль світового співтовариства.

Головні ознаки глобальних проблем:

• їх загальнолюдський характер;

• масштабність;

• надзвичайна гострота;

• необхідність колективного вирішення.

Глобальні проблеми людства поділяються:

• соціально-політичні;

• соціально-економічні;

• соціально-екологічні;

• проблеми людини.

Соціально-політичні проблеми охоплюють цілий комплекс завдань щодо забезпечення миру і міжнародної безпеки:

• відвернення ядерної війни та запобігання локальним війнам (в світі нагромаджено близько 60 тис. різних ядерних боєприпасів загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн, що є матеріальною основою багаторазового знищення всього живого);

• припинення гонки озброєнь, проведення роззброєння та конверсії;

• викорінення насилля у відносинах між людьми, забезпечен­ня застосування мирних засобів розв'язання міжнаціональ­них, міждержавних, регіональних та інших конфліктів;

• побудова ненасильницького світу на основі утвердження до­віри між народами, добрососідства, партнерства, співробітництва та зміцнення системи загальної безпеки.

Глобальні соціально-економічні проблеми охоплюють:

• економічну відсталість значної кількості країн;

• демографічні проблеми;

• продовольчі проблеми (за різни­ми даними у світі голодує 435—600 млн осіб. При зростанні населення (нині воно становить майже 6 млрд осіб, а до 2030 p. досягне 8—9 млрд.) ця проблема може знач­но загостритися. До того ж у країнах, що розвиваються (проблема голоду там найактуальніша), населення зрос­тає швидкими темпами, а економічно розвинуті країни перебувають у стані демографічної кризи. Так, у 1966— 1988 pp. населення Африки зросло в 2,14 раза, а в Європі — менш ніж на 12 %);

• проблема ресурсів.

Не менш важливою є екологічні проблема, зумовлені істотним погіршенням природного середовища. Екологіч­на криза пов'язана з небаченим прискоренням економічного і технічного розвитку, наслідком чого є посилення експлуатації природних ресурсів, руйнування гармоній­них природних зв'язків, отруєння природного середовища. Спеціалісти висловлюють думку, що за нинішніх темпів зростання природоруйнуючої діяльності людство почне згасати приблизно з 2030 року.

Факти:

• за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 25 млрд. т двуокису вуглецю, 150 млрд. т двуокису сірки,. 50 млрд. т окису азоту, 700 тис. фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів, 500 т свинцю, 10 тис. т ртуті;

• один сучасний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50-70 т кисню;

• озонова дірка в Антарктиді досягла розмірів 10 млн. кв. км і рухається в бік Південої півкулі;

• понад 96% запасів води на Землі – це солоні води Світового океану. Нині 1,3 млрд. жителів фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. жителів вживають забруднену воду.

Серед проблем глобального масштабу — боротьба зі СНІДом, міжнародний тероризм, наркоманія. Ці пробле­ми дали підстави членам Римського клубу (міжнародної неурядової організації, яка виникла у 1968 p. і об'єднує вчених різних країн, які присвятили себе вивченню гло­бальних проблем) дійти висновку про “кризу цивіліза­ції”, вихід з якої вимагає єдності всіх країн.

Глобальні зміни стимулювали нові підходи до вирішен­ня проблем і конфліктів між державами, внесли коректи­ви в міжнародну політику. Значний вплив на зміну між­народної політики справили видатні вчені, представники Римського клубу, політичні діячі.

Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечли­вому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у полі­тиці й відносинах з іншими державами. Треба сподівати­ся, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політич­не мислення світового співтовариства з новими реаліями.