3. Політична глобалістика
Новою загрозливою реальністю є комплекс глобальних проблем, які зачіпають життєві інтереси всього людства і вирішувати які можна лише зусиллями всіх країн світу. Ігнорування цих проблем ставить під загрозу існування людського роду. І. Фролов писав: "Глобальні проблеми, якщо їх вчасно не вирішити, можуть перетворитися не тільки в гальма розвитку суспільства, а лей у вибухівку, яка спроможна підірвати основи його існування".
Глобальні проблеми – це найбільш суттєві, злободенні проблеми, які торкаються життєвих інтересів всіх народів і для свого розв'язання вимагають колективних зусиль світового співтовариства.
Головні ознаки глобальних проблем:
їх загальнолюдський характер;
масштабність;
надзвичайна гострота;
необхідність колективного вирішення.
Глобальні проблеми людства поділяються:
соціально-політичні;
соціально-економічні;
соціально-екологічні;
проблеми людини.
Соціально-політичні проблеми охоплюють цілий комплекс завдань щодо забезпечення миру і міжнародної безпеки:
відвернення ядерної війни та запобігання локальним війнам (в світі нагромаджено близько 60 тис. різних ядерних боєприпасів загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн, що є матеріальною основою багаторазового знищення всього живого);
припинення гонки озброєнь, проведення роззброєння та конверсії;
викорінення насилля у відносинах між людьми, забезпечення застосування мирних засобів розв'язання міжнаціональних, міждержавних, регіональних та інших конфліктів;
побудова ненасильницького світу на основі утвердження довіри між народами, добрососідства, партнерства, співробітництва та зміцнення системи загальної безпеки.
Глобальні соціально-економічні проблеми охоплюють:
економічну відсталість значної кількості країн;
демографічні проблеми;
продовольчі проблеми (за різними даними у світі голодує 435—600 млн осіб. При зростанні населення (нині воно становить майже 6 млрд осіб, а до 2030 p. досягне 8—9 млрд.) ця проблема може значно загостритися. До того ж у країнах, що розвиваються (проблема голоду там найактуальніша), населення зростає швидкими темпами, а економічно розвинуті країни перебувають у стані демографічної кризи. Так, у 1966— 1988 pp. населення Африки зросло в 2,14 раза, а в Європі — менш ніж на 12 %);
проблема ресурсів.
Не менш важливою є екологічні проблема, зумовлені істотним погіршенням природного середовища. Екологічна криза пов'язана з небаченим прискоренням економічного і технічного розвитку, наслідком чого є посилення експлуатації природних ресурсів, руйнування гармонійних природних зв'язків, отруєння природного середовища. Спеціалісти висловлюють думку, що за нинішніх темпів зростання природоруйнуючої діяльності людство почне згасати приблизно з 2030 року.
Факти:
за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 25 млрд. т двуокису вуглецю, 150 млрд. т двуокису сірки,. 50 млрд. т окису азоту, 700 тис. фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів, 500 т свинцю, 10 тис. т ртуті;
один сучасний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50-70 т кисню;
озонова дірка в Антарктиді досягла розмірів 10 млн. кв. км і рухається в бік Південої півкулі;
понад 96% запасів води на Землі – це солоні води Світового океану. Нині 1,3 млрд. жителів фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. жителів вживають забруднену воду.
Серед проблем глобального масштабу — боротьба зі СНІДом, міжнародний тероризм, наркоманія. Ці проблеми дали підстави членам Римського клубу (міжнародної неурядової організації, яка виникла у 1968 p. і об'єднує вчених різних країн, які присвятили себе вивченню глобальних проблем) дійти висновку про “кризу цивілізації”, вихід з якої вимагає єдності всіх країн.
Глобальні зміни стимулювали нові підходи до вирішення проблем і конфліктів між державами, внесли корективи в міжнародну політику. Значний вплив на зміну міжнародної політики справили видатні вчені, представники Римського клубу, політичні діячі.
Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами. Треба сподіватися, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політичне мислення світового співтовариства з новими реаліями.