1.3. Романтичний балет

До моменту встановлення миру в Європі (1815) виросло нове покоління, мало цікавився минулим. Те, що було притаманне попередньої епохи, забувалося, народилася новаестетика романтизму, яка поширилася на всі мистецтва. Романтизм як руйнував старі форми, які видавалися старомодними й недоречними, а шукав нові джерела натхнення. Молоді художники-романтики звернулися до явищ надприродним і екзотичним, їх приваблювала культура далеких країн і сива давнина. Перші прояви романтизму були особливо вражаючими, причому балет відчував його вплив довше, ніж багато інших видів театрального мистецтва.  Багато уявлення про мистецтво балету повністю змінилися під впливом Марії Тальоні (1804-1884). З'явившись у поставленій її батьком Сильфіді (1832), вона відкрила доступ на сцену нового типу героїні балету: повітряної гості з потойбічного світу. Її танець мав грацією, яка сприяла створенню цього ідеального істоти. Хоча Тальоні не перша стала на пальці, як неодноразово помилково стверджували історики, вона зуміла те, що до неї було всього лише трюком, перетворити на виразне засіб для передачі особливих властивостей, притаманних невловимим, безтілесним образам.  Музику більшості балетів епохи романтизму писали композитори, що спеціалізувалися в легенях жанрах. Найбільш значним серед них був А. Адан, автор музики Жизелі і Корсара. Балетна музика в ті часи писалася на замовлення, і не передбачалося, що це досить серйозний твір, щоб виконувати її в концертах; пасажі, призначені для танцю, були мелодійні, а побудова їх відрізнялося простотою, у той час як музика повинна була лише супроводжувати епізоди , створюючи загальний настрій вистави.  Занепад європейського балету, розквіт балету в Росії. Полум'я романтизму стало слабшати вже до середини 19 ст. Балет ще користувався успіхом, але переважно як видовище за участю гарненьких жінок. У Парижі Жозеф Мазілу (1801-1868) і Сен-Леон підтримували престиж Опери до падіння Другої імперії в 1870. Корсар Мазілу (1856, музика Адана) і остання постановка Сен-Леона Коппелія (1870, музика Л. Деліба) були вищими досягненнями цього періоду, коли французьких балетних артистів потіснили іноземні зірки. переважно італійки. Винятком була Емма Ліврі (1842-1863), учениця Марії Тальоні, але вона померла у віці 21 року від опіків (її балетний костюм загорівся від свічки на сцені). Сільвія (1876, музика Деліба) - єдиний збережений французький балет цього періоду.  У Лондоні на той час балет практично зник зі сцени оперних театрів, знайшовши собі притулок в мюзик-холах. Художня цінність цих вистав була не завжди висока, але вони забезпечили балету любов глядачів. В кінці 19 ст. особливе значення мало участь в них чудовою балерини данського походження Аделіни Жене (1878-1970). Італія в цей час залишалася тим центром, звідки, як і раніше, виходили балерини, обожнювали глядачів своїм технічним досконалістю. Найбільш відома з них, Вірджинія Цуккі (1847-1930), прославилася, однак, не стільки своєю віртуозністю, скільки драматичною напруженістю ігри, поставила її в один ряд зі знаменитими акторами епохи.