Тема 2. Розвиток теорії і практики менеджменту

1. Історичний розвиток менеджменту

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість та погодженість роботи людей. Якщо окремий ремісник сам управляє своєю працею, то колектив ремісників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління.

У першій половині XX ст. отримали розвиток чотири школи управлінської думки. Хронологічно вони можуть бути подані так:

• Школа наукового управління

• Класична школа (школа адміністративного управління)

• Школа людських стосунків (неокласична).

• Кількісна школа

Досвід засвідчує, що названі школи стикаються та перетинаються у питаннях теорії і практики менеджменту, і в межах організації можна знайти елементи всіх підходів.

2. Школа наукового управління

Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосередитися на розробці

наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:

1) як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до використаних ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

2) як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів.

Вчені і практики, які вирішували вгадані питання, започаткували школу наукового управління. Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Суттєві досягнення цієї школи:

• систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлювати виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум;

• відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи;

• визначення важливої ролі товариських стосунків між керівництвом та працівниками.

3. Класична школа (шкода адміністративного управління)

Погляд на організацію з точки зору широкої перспективи та прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулював формування класичної школи в менеджменті. Засновником школи вважається Анрі Файоль (1841-1925). Він був головним управляючим одною французькою фірмою. Коли Файоль пішов у відставку, він вирішив узагальнити багаторічні спостереження і створив "теорію адміністрації". У книзі «Загальне та промислове управління» (1916) він сформулював універсальні принципи управління. Він розбив всі можливі операції, які зустрічаються на підприємстві, на груп:

1. Технічні (виробництво, обробка).

2. Комерційні (купівля, продаж).

3. Фінансові (залучення засобів та розпорядження ними).

4. Страхові (страхування та охорона майна, осіб).

5. Облікові (бухгалтерія, статистика тощо).

6. Адміністративні (передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль).

Ще одним важливим внеском А.Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації, а також складання переліку якостей, якими, на його думку, повинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.