Тема 10. Правове регулювання оплати праці

Питання:

1. Поняття оплати праці та її правового регулювання. Структура заробітної плати.

2. Форми та системи виплати заробітної плати.

3. Охорона права працівників на оплату праці

1. У сучасний період остаточного переходу України до ринкової системи господарювання (одне із свідчень – прийняття до СОТ) суттєво змінюється й правове регулювання оплати праці, реальним виявом якого є Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. Він став перспективним розвитком правового регулювання винагороди за працю, оскільки закріпив економічні, правові та організаційні засади заробітної плати працівників, які працюють на підприємствах, незалежно від форм власності підприємств.

Заробітна плата — це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додаткової та основної заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат (тобто, структурно поняття заробітна плата охоплює три елемента) і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

На відміну від загального поняття заробітної плати основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування) і посадових обов'язків, тобто у вигляді тарифної ставки (окладу), відрядних розцінок для робітників чи посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати тощо). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороду за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами чи положеннями тощо. Саме основна, додаткова заробітні плати та інші заохочувальні виплати й становлять структуру заробітної плати.

До основних принципів правової організації винагороди за працю належать: 1) заборона дискримінації в оплаті; 2) визначення державного мінімального розміру оплати праці; 3) визначення винагороди за працю з урахуванням особливостей умов праці, її складності, шкідливості, значення для народного господарства та інших факторів; 4) оплата праці конкретного працівника, що встановлюється за угодою з роботодавцем; 5) конкретні форми, системи й тарифи оплати праці, що визначаються колективними договорами та угодами.

Головні відмінності винагороди за працю за трудовим договором від оплати за праці за цивільним договором полягають у тому, що виплата за трудовим договором: 1) здійснюється систематично за виконану роботу (за цивільним договором — одноразово); 2) поділяється на основну та додаткову частини (надбавки, доплати, премії тощо) та може включати інші заохочувальні та компенсаційні виплати; 3) має встановлений державою мінімальний розмір.

Чинним законодавством визначено два правових методи організації заробітної плати. Перший — державне (централізоване) регулювання оплати праці, коли держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності й господарювання, встановлюючи мінімальну заробітну плату, умови визначення її розміру, порядок перегляду та інші норми та гарантії в оплаті праці (зокрема, за роботі в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час, за час простою, а також плату неповнолітнім, вагітним жінкам, працівникам під час перекваліфікації тощо— ст. 12 Закону України "Про оплату праці"). Особливе місце в державному (централізованому) регулюванні оплати праці займає мінімальна заробітна плата як державна соціальна гарантія, обов'язкова для підприємств усіх форм власності, що визначається як законодавчо встановлений розмір оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт), без ура хування доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат.

Так, ст. 53 Закону «Про державний бюджет України на 2010 рік» встановила на 2010 рік мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,2 гривні, з 1 квітня - 5,29 гривні, з 1 липня - 5,32 гривні, з 1 жовтня - 5,43 гривні, з 1 грудня - 5,52 гривні.

Стаття 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010р. установила у 2011 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 894 гривні, з 1 квітня - 911 гривень, з 1 жовтня - 934 гривні, з 1 грудня - 953 гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 816 гривень, з 1 квітня - 832 гривні, з 1 жовтня - 853 гривні, з 1 грудня - 870 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 977 гривень, з 1 квітня - 997 гривень, з 1 жовтня - 1022 гривні, з 1 грудня - 1042 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 750 гривень, з 1 квітня - 764 гривні, з 1 жовтня - 784 гривні, з 1 грудня - 800 гривень.

Стаття 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010р. установила на 2011 рік мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,66 гривні, з 1 квітня - 5,77 гривні, з 1 жовтня - 5,92 гривні, з 1 грудня - 6,04 гривні.

Другий правовий метод — договірне регулювання оплати праці. Воно здійснюється на основі системи угод — генеральної, галузевої чи регіональної, а також виробничої (колективного договору).

Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу. Умови роботи в цьому разі визначає Кабінет Міністрів України. Особливості оплати праці за трудовим контрактом визначаються за угодою сторін на підставі: а) чинного законодавства; б) колективного договору; в) виконання умов контракту.

2. У контексті економічно-правових і організаційних заходів окреме місце посідають форми та системи виплати заробітної плати. У ст. 23 Закону України "Про оплату праці" визначено три форми виплати заробітної плати. За першою формою заробітна плата виплачується працівникам у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Другою формою є можливість її виплати банківськими чеками. Третя форма, як виняток, припускає можливість виплати заробітної плати натурою, але вона має реалізуватися через колективні договори й лише частково, а не в повному розмірі.

Системи оплати праці поділяються на види залежно від того, що береться за основу виміру пращ. Так, якщо оплата пращ нараховується за встановлений відпрацьований час, то це погодинна система оплати праці. Нарахування ж заробітної плати, за кількість виробленої продукції належної якості називають відрядною системою заробітної плати. Обидві системи мають певні різновиди. Наприклад, відрядна система поділяється на пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну та акордну. Погодинна система оплати праці поділяється на погодинну, поденну і помісячну.

Об'єднувальною, невід'ємною .основою обох зазначених систем є тарифна система як сукупність чотирьох взаємозумовлених елементів: а) тарифної сітки; б) тарифної ставки; в) схеми посадових окладів; г) тарифно-кваліфікаційних характеристик. Основна мета .тарифної системи — розподіляти роботи залежно від . їх складності, значення та кваліфікації працівників, що сприяє об'єктивнішому регулюванню особливостей заробітної плати.

Різноманітність трудового процесу визначається як чіткими закономірностями, так і винятками з них. Тому тарифні ставки й оклади розраховані на нормальні умови та режим праці. Оплата ж праці в разі відхилення від нормальних умов праці має відповідні особливості. До таких відхилень належать: 1) виконання робіт різної кваліфікації (ст. 104 КЗпП України); 2) суміщення професій (посад) (ст. 105 КЗпП України); 3) робота в надурочний час (ст. 106 КЗпП України); 4) робота у святкові та неробочі дні (ст. 107 КЗпП України); 5) робота в нічний час (ст. 108 КЗпП України); 6) виготовлення бракованої продукції (ст. 112 КЗпП України); 7) невиконання норм виробітку (ст. 111 КЗпП України); 8) робота у вихідний день (ст. 72 КЗпП України); 9) оплата часу простою, а також під час освоєння нового виробництва (продукції) (ст.113 КЗпП України) та в інших, передбачених законодавством випадках (наприклад, три категорії тарифних ставок залежно від умов праці – нормальні тарифні ставки, тарифні ставки на важких та шкідливих роботах, тарифні ставки на особливо важких (шкідливих) роботах).

23 вересня 2010р Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» (№2559-VI), яким внесено зміни до ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Відтепер частина перша ст. 24 Закону України «Про оплату праці» викладена в наступній редакції:

«Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата».

Друга частина залишилась без змін: «У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні».

Після частини другої добавилася нова частина такого змісту: «Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника»

Наступні частини залишилися без змін:

«Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості».

Серед новацій варто відмітити, що заробітна плата має бути виплачена не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Окрім того, визначено розмір заробітної плати за першу половину місяця, що не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Зазначений закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування. 19 жовтня 2010р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» був опублікований у газеті «Голос України» (№195 (4945)).

Правове регулювання оплати праці поряд із зазначеним охоплює гарантійні та компенсаційні виплати. Гарантійними називають виплати, коли працівник не виконує трудових обов'язків з поважних причин, передбачених законодавством. До таких виплат належать: а) оплата простою не з вини працівника в розмірі середнього заробітку; б) оплата праці жінки в розмірі середнього заробітку в разі переведення її на іншу роботу у зв'язку з вагітністю відповідно до медичного висновку; в) виплата вихідної допомоги в разі звільнення на підставах, передбачених п. 6 ст. 36, п. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України, у розмірі не менше серед нього місячного заробітку та в інших визначених законом випадках.

До гарантійних виплат належать: виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП); виплати при переїзді в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП); виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП); виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122 КЗпП); виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП); виплати донорам (ст. 124 КЗпП); виплати працівникам-авторам винаходів тощо (ст. 126 КЗпП) та інші.

До гарантійних доплат належать: доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП); доплати при переведенні працівника на іншу роботу і переміщенні (статті 114,178 КЗпП). Компенсаційні виплати можуть виплачуватись, наприклад, за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП); за використання осо­бистих легкових автомобілів для службових поїздок, окремим категоріям працівників витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв'язку з вико­нанням нимим службових обов'язків та інші

3. Поряд з організацією заробітної плати Закон передбачає й охорону прав працівників на оплату праці. Це стосується двох важливих підстав: 1) обмеження відрахувань із заробітної плати чітко встановленими підставами; 2) обмеження розміру відрахувань із заробітної плати. У першому випадку відрахування із заробітної плати працівника можуть провадитись для покриття заборгованості підприємству, зокрема повернення зайвих сум, виплачених унаслідок помилок у розрахунках, повернення авансу, виданого на службове відрядження, компенсації шкоди, завданої з вини працівника майну підприємства, та в інших випадках, зазначених у ст. 127 КЗпП України.

У другому випадку права робітників охороняються шляхом обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 КЗпП України). Цією нормою права передбачено, що всі відрахування із заробітної плати не можуть перевищувати 20 відсотків, а у передбачених законодавством виняткових випадках — 50 відсотків заробітної плати, яку належить виплатити працівникові. Але це не стосується утримань із зарплати під час відбування виправних робіт і при стягненні аліментів, на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесят відсотків.

Контрольні питання

1. Визначте поняття та правові методи регулювання оплати праці. 2.Що включають в себе поняття "основна і додаткова оплата праці"? 3.Які існують доплати і надбавки до зарплати? 4.Які існують форми і системи оплати праці? 5 Оплата праці в разі відхилень від нормальних умов роботи. 6.Який існує порядок виплати заробітної плати? 7.Які передбачені обмеження утримань із заробітної плати?