2. Організаційно-економічний механізм безготівкових розрахунків підприємства
Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів), або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.
Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків. В основі організації безготівкових розрахунків в Україні лежать такі принципи:
Грошові кошти господарюючих суб’єктів підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових поточних і інших рахунках у банківських закладах (за винятком перехідних залишків у касі). Згідно закону України ”Про банки і банківську діяльність” кожне підприємство має право відкрити в банку (за власним вибором) розрахунковий (або поточний – для бюджетних і інших некомерційних закладів) рахунок для зберігання коштів і здійснення безготівкових розрахунків.
Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.
Всі розрахунки і платежі підприємства здійснюють головним чином через банки у безготівковому порядку за документами, які передбачені правилами розрахунків. Сторони вільно обирають форми розрахунків з визначених Національним банком і закріплюють їх у своїх договорах і угодах. Банківські установи не втручаються у договірні відносини контрагентів щодо форм розрахунків, вони можуть лише пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.
При здійсненні розрахунків підприємства можуть застосовувати електронну систему “клієнт-банк”, яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом і банком у зашифрованому вигляді з використанням сертифікованих засобів захисту і автоматичного введення обліку виконання розрахункових документів як в банку, так і в Автоматизованому Робочому Місці (АРМ) клієнта. Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів “клієнт-банк” та опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком, а програмне забезпечення системи повинно мати спеціальний дозвіл (сертифікат) Національного банку України.
Кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженнями його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків, як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується беззаперечно.
Поточні рахунки підприємствам-суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.
Платежі за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження (відпуску) товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядку попередньої оплати.
Розрахунки за товари та послуги відбуваються за згодою платника після перевірки ним виконання постачальником договірних умов і лише при наявності достатніх коштів на рахунку платника (або в межах наданого банківського кредиту). Якщо умови договору порушенні, платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що інформує безпосередньо постачальника в строки, які передбаченні договором. Лише щодо документів платежами у зв’язку із беззаперечним стягненням коштів банкам дано право списувати кошти з рахунків платників у примусовому порядку. У такий спосіб стягуються кошти за виконавчими документами судів і арбітражних судів і іншими виконавчими документами визначеними чинним законодавством.
Контрагенти самостійно без участі банківських установ контролюють виконання зобов’язань щодо своєчасності розрахунків. При затримці платежів платник повинен в обов’язковому порядку сплатити пеню у розмірі законодавчо встановлених (або закріплених в угодах сторін) процентів від суми простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожен день прострочення. Сума пені перераховується платником на користь свого контрагента платіжним дорученням, яке приймається банком до виконання при наявності у платника коштів на розрахунковому рахунку.
Розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник – отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, проводиться тільки через її отримання з кас банків.
Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією документообороту, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.
Згідно за впровадженням Національним банком України порядком (зараз діє інструкція НБУ від 2 серпня 1996р “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті”), безготівкові розрахунки підприємства можуть здійснювати за такими формами розрахункових документів:
Платіжними дорученнями.
Платіжними вимогами-дорученнями.
Чеками.
Акредитивами.
Векселями.
Платіжними вимогами з акцептом платника при розрахунках шляхом заліку взаємної заборгованості.
Платіжними вимогами.
Інкасовими дорученнями (розпорядженнями)
Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках – банк.
Платіжні вимоги та інкасовані доручення (розпорядження) застосовуються лише в окремих випадках спеціально визначених чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, для безакцентного і безспірного стягнення коштів (за рішенням судів і арбітражних судів, штрафів, накладених антимонопольним комітетом України або його територіальними органами, для оплати сум недоїмок до бюджету за податками, штрафів, нарахованих державними податковими інспекціями, своєчасно не сплаченого мита і в інших випадках, коли законодавство передбачає стягнення коштів у безспірному порядку).
У розрахунках за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги можуть використовуватись усі перелічені форми розрахунків, а у нетоварному платіжному обороті – лише платіжні доручення, а також векселі.
Розрахунки платіжними дорученнями в Україні займають перше місце за питомою вагою у сукупному платіжному обороті.
Платіжне доручення являє собою наказ підприємства або організації банку, що його обслуговує про перерахування певної суми коштів зі свого розрахункового (поточного) рахунку на рахунок постачальника або іншого одержувача. Доручення виписується на бланку стандартної форми, підписується головним бухгалтером та керівником підприємства і скріплюється печаткою.
Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
Відносно простий і швидкий документооборот.
Прискорення руху коштів.
Можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.
Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий доку-мент, який складається з двох частин. Перша частина (верхня) – це вимога підприємства-постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до підпри-ємства-покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому згідно з дого-вором продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Друга частина (нижня) – це доручення покупця (платника грошових коштів) своєму банку про перерахування його рахунку належну суму коштів на рахунок одержувача.
Платіжна вимога – доручення заповнюється постачальником (заповнюється перша частина) і надсилається покупцеві у комплекті з розрахунковими і відвантажувальними документами які передбачені угодою сторін.
У разі згоди оплатити платіжну вимогу – доручення платник заповнює другу частину цього документа і направляє його (при наявності грошей на розрахунковому рахунку) в обслуговуючий банк перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Вимоги – доручення можуть подаватися у банк лише протягом 20 календарних днів від дня їх виписки.
Дана форма розрахунків має позитивні якості, а саме:
Вона більше відповідає фінансовим і господарським інтересам постачальників і покупців.
Зміцнює договірні відносини в господарстві.
Прискорює оформлення розрахункових документів.
Платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
У практиці розрахунків певного розповсюдження набули дві форми розрахунків, які гарантують платіж постачальнику шляхом депонування коштів платника на окремих рахунках у банку. Це розрахунків чеками та акредитивами.
Чек – письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банку переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахункові чеки заповнює платник.
Існує кілька видів розрахункових чеків: Акцептовані, неакцептовані банком, з лімітованих і не лімітованих книжок. Останні використовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями з підприємствами зв’язку.
Сума на яку видає підприємству чекову книжку (ліміт чекової книжки), депонується на окремому рахунку у банку чекодавця, чим забезпечується гарантована оплата чеків кредитним договором між чекодавцем і банком, який його обслуговує, може бути передбачений порядок, при якому таке депонування не відбувається, а банк приймає на себе зобов’язання оплатити чеки свого клієнта-чекодавця (у разі відсутності коштів на його розрахунковому рахунку) шляхом кредитування у межах заздалегідь визначеного розміру. Чекодавець у межах ліміту чекової книжки виписує чеки на суму отриманих товарів і передає їх безпосередньо отримувачам коштів.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитись в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця, зразку підпису, який є в банківській установі).
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами – це, передусім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Акредитив – це грошове зобов’язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента, сплатити кошти постачальнику (або надати повноваження банку постачальника здійснити такий платіж) на умовах пред’явлення документів, передбачених відповідним договором між контрагентами.
Кошти платника при акредитивній формі розрахунків можуть депонуватись у банку платника (банк-емітент) або у банку постачальника (виконуючий банк) – все залежить від наявності або відсутності кореспондентських відносин між банками і умов розрахунків між ними.
Для одержання коштів за акредитивом, постачальник, який відвантажив товар, подає реєстр рахунків, документи, що передбачені умовами акредитива, у свій банк до закінчення строку акредитива.
Після перевірки документів банк-виконавець списує кошти з акредитива і зараховує їх на рахунок свого клієнта.
Існує декілька видів акредитивів: покритий, непокритий, відривний, безвідривний.
Якщо, наприклад, відкритий відривний акредитив, то до закінчення строку дії акредитива, сторони мають право через свої банки зробити розпорядження про припинення дії акредитива (в повній сумі або частково). В такому випадку невикористані кошти повертаються на розрахунковий рахунок платника.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно сплачений, тому для нього ця форма розрахунку є надійною, відносно простого і привабливого, бо гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акредитиву економічно не вигідні, бо передбачають відволікання на певний час фінансових ресурсів з обороту, це уповільнює оборотність коштів, що погіршує фінансове становище підприємства-покупця.
Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником) з відстрочкою платежу, які оформляються векселем.
Вексель – це письмове безумовне зобов’язання чітко встановленої форми, яке засвідчує обов’язок боржника (векселедавця) сплатити певну грошову суму (визначену у векселі) в певний строк у відповідному місці своєму кредитору, власнику векселя (векселедержателю).
Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає 4 етапи:
- оформлення та облік платіжних документів;
- проведення заліку взаємної заборгованості;
- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;
- дальші операції з векселями.
Векселі по суті являють собою кредитні гроші. Ними можна вести розрахунки, бо вони можуть передаватися від одного векселедержателя до іншого за допомогою передавального напису – індосаменту, тобто виступають як засіб платежу.
Є багато видів векселів залежно від емітента, суб’єкта, що здійснює оплату, наявності застави, порядку платежу тощо.
Переваги запровадження вексельної форми розрахунків очевидні для всіх суб’єктів господарських відносин: вексельні розрахунки забезпечують прискорення розрахунків, ліквідацію взаємних боргів, прискорення оборотності коштів, зменшують потребу в банківському кредиті та ін.
Суб’єкти господарювання зобов’язані дотримуватись встановлених правил проведення розрахункових операцій, для чого існує розрахункова дисципліна, яка базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Її дотримання сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства.