Тема 11. Соціологія праці та управління (2 год.).

Лекція 1. Економіка як соціальний інститут.

Економіка як соціальний інститут, його функції.

Економіка – це багато аспектний соціальний інститут, що становить базу існування та життєдіяльності суспільства, де здійснюється матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життя і діяльності людини і суспільства, тобто, - це сукупність певних суспільних відносин.

Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв’язки, визначаються характер взаємодії.

Економіка як соціальний інститут виконує рід функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподілу, обміну, споживання. З огляду на вплив на нові соціальні процеси, 4 функції: 1) підтримка і розвиток форм суспільного розподілу праці. (за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кадрів). 2) стимулююча – забезпечення посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість в ній, 3) інтеграційна – виражається у забезпечені єдності інтересів працюючих. Про значення цієї функції свідчить соціальна напруга відносин, 4) інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва.

Дослідження економічної соціології ґрунтується на інтеграції соціологічного і економічного підходів. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку – як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Сутність соціального механізму економічного розвитку.

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соціальний механізм економічного розвитку, який являє собою складну взаємодію її внутрішніх спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку, соціально-економічне становище соціальних спільностей, різні соціальні інститути, культура – активність суб’єкта виступає способом функціонування економіки.

Велике значення мають всі елементи соціального механізму функціонування економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, ступінь і зміст економічної свідомості, що виступає у формі внутрішнього збудника – інституціолізованими формами економіки та іншими соціально-політичними й економічними чинниками.

Соціальний механізм розвитку економіки складається з наступних елементів: 1) система управління економікою, 2) соціально-економічне становище соціальних цінностей, 3) культура суспільства, 4) діяльність і поведінка соціальних спільностей, 5) результати економічного розвитку суспільства.

Соціальний механізм забезпечує виконання економікою як соціальним інститутом таких функцій: 1) підтримка і розвиток суспільного поділу праці, 2) стимулювання праці, 3) інтеграційна – забезпечення єдності інтересів працюючих та їхньому соціальному партнерстві, 4) інноваційна – оновлення форм та організації виробництва систем стимулювання.

Усі форми економіки як соціального інституту взаємопов’язані і взаємодіють, вони спрямовані на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розподілу , обміну та споживання. Для реалізації цих функцій є правильний розподіл висококваліфікованих кадрів.

Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України.

Соціальна структура сучасної індустріальної економіки України репрезентована такими економ. суб’єктами : підприємець, менеджер, робітник, споживач. Підприємець – власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера.

Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів – центральних постатей в структурі ринкової економіки. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх економічних перетворень в Україні залежить від економічної поведінки робітників, у якій виділяють: 1) висока інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик, 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважити. Покупець – повноправний учасник економічних відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника.

В Україні за економічної кризи і низького рівня життя покупець не може справити відчутного впливу на розвиток економіки. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв економічного розвитку.

Соціологія управління як галузь соціології. Визначення управління. Соціологія управління – це вміння досягти мети, використовуючи працю та вправність інших людей. Вид діяльності по керуванню людьми. Засіб розв’язання конфліктів між людьми. Метод впливу на людей з метою отримання певних результатів. Система прийняття оптимальних рішень. Інструмент регуляції між суб’єктних відносин.

Сутність соціологічного підходу до управління. Основні визначення сутності: 1)Діяльність органів управління – державних та громадських. Включає весь комплекс підбору, перепідготовки та розставлення кадрів, їх просування службовою драбиною, їхні відносини при виконанні функцій управління. 2)Керуючий вплив на керований апарат: включає цілі покладення та цілі досягнення. Соціальні цілі покладення – соціальне проектування, планування, регуляція. Може бути зовнішнє та внутрішнє: зовнішнє – відносно керованих об’єктів, внутрішнє – самоуправління. 3)Соціальна самоорганізація – являє собою сукупність процесів внутрішньогрупової регуляції. 4)Система керувальних рішень, що спрямована на збереження або підвищення якісних параметрів системи. 5)Аналіз і контроль функціонування керованої підсистеми. Поняття соціального управління – це вплив суб’єкта управління на об’єкт. Займається вивченням таких проблем, як компетенція, відповідальність, виконавчість, дисципліна. Соціологія вивчає управління як безперервний соціальний процес.

Основні теорії управління. Менеджемнт – це мистецтво брання драбиною вгору, а керування – вміння визначити, чи до вірної стіни притулили драбину. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульваних Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Однією з перших є школа наукового управління. Її рамки – 1885-1920 роки, Гілберт, Тейлор. Основна ідея – раціоналізація. Школа класичного управління: 1920-1950 роки, вчені ті самі. Мета – створення універсальних методів управління людською діяльністю. Три основні аспекти: 1)Організація раціональної системи управління; 2)Побудова структури організації; 3)Управління робітниками. Школа людських стосунків. Школа в своєму розвитку зазнала ряд метаморфоз у 1930-1950 роках. Від 1950 до наших днів це соціально-психологічні відносини. Теза про соціальну сутність людини. Жорстка ієрархія, підлеглість та формалізація соціальних процесів несумісні з природою людини. Вирішення проблем людини справа компетентних спеціалістів. Дві основні тези: 1)Визнавали певну групу робітників, ідеали, цінності й норми яких відрізняються від керівництва. Школа науки управління – з 1950 років. Принципи матстатистики та моделювання. З появою комп’ютерів управління комп’ютеризується. Процесуальний підхід розглядає управління як суму виконуваних функцій. Управління за Файолем – передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль. Системний підхід розвивали Джонсон і Кастін. Управління включає планування, організацію, управління і зв’язок.