1.2. Основи теорії місцевих фінансів Початкові ідейні підвалини

Ідейно-теоретичні підвалини сучасного поняття “місцеві фінанси” сягають досить давніх часів. Як відзначалося у попередньому підрозділі, місцеві фінанси слід досліджувати у нерозривному зв’язку з процесом виникнення і розвитку місцевого самоврядування, початкові форми якого пов’язують з формуванням основ “магдебурзького права”, що виникло у ХІІІ столітті в німецькому місті Магдебург. Джерелами цього права були привілеї, надані міським властям, різноманітні постанови суду. Магдебурське право мало універсальний характер, воно регламентувало самоуправління міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування та ін. Упродовж ХІV-ХVІ століть магдебурське право сприйняли інші німецькі міста, а також де-які міста Чехії, Угорщини, Польщі, Литви, Галіції та Білорусії. На території Русі скорше всіх міст магдебурське право у повному обсязі отримав Кам’янець-Подільський в 1374 р., пізніше в 1432 р.  Луцьк, а в 1497 р.  Київ. Проіснувало магдебурське право до ХVІІІ-ХІХ століть, поступово втрачаючи своє значення.

В XVI столітті в Литовській державі, до складу якої певний час входила частина українських земель, був виданий кодекс громадянських законів під назвою “Статут великого князівства Литовського”, який витримав три редакції (1529, 1566 та 1588 років); після всіх змін зберіг характер збірника місцевих законів; вміщував норми, що регламентували державне, земельне, кримінальне, процесуальне та спадкове право.

Але теоретичні витоки Литовського статуту слід шукати у першому кодексі законів древньоруського феодального права “Руській Правді”, складеній за часів правління Ярослава Мудрого (біля 978-1054 років). Відомий український історик І.П.Крип’якевич відзначав безпосередній зв’язок “Руської Правди” з побутом українських земель, писав, що головним джерелом “Правди” було місцеве звичаєве право, яке своїми початками сягало до родоплемінних часів². М.С.Грушевський у своїй фундаментальній праці “Ілюстрована історія України” відзначив вражаючі подібності між Руською Правдою і пізнішим Литовським Статутом, що виріс на праві найбільш відокремленої частини Київської держави  земель Полоцьких³.

Становлення місцевого самоврядування у ХVІІІ-ХІХ століттях відбувалося разом з розвитком буржуазної держави, який проходив в умовах жорстокої боротьби абсолютизму з народною демократією. Централізована державна влада виявилася неспроможною ефективно виконувати всі свої завдання, особливо соціального спрямування. Частину з них доцільно було передати у компетенцію самостійної і незалежної місцевої влади, звичайно, в межах, визначених самою державою. Не випадково, що питання організаційного оформлення місцевого самоврядування розглядалися в той час у багатьох політичних та правових теоріях і концепціях, до них зверталися відомі політики, вчені і літературні діячі – представники найбільш прогресивних кіл суспільства.

Поняття “самоврядування”, “самоуправління” почали використовуватися в Європі з другої половини ХVІІІ століття саме по відношенню до місцевого самоврядування. На той час інститут місцевого самоврядування сформувався у багатьох країнах і передбачав управління всіма господарськими та іншими справами будь-якої адміністративної одиниці не органами центральної влади, а самими жителями. Проте Російська імперія значно відставала від інших країн у процесах становлення і зміцнення місцевого самоврядування. Державні діячі, вчені визнавали цей факт і виступали за проведення змін у структурі державної влади, в управлінні країною.