4. Римська монетна система

Найдавніші римські монети (V—IV ст. до н. е.) — «аси» (у перекладі — «мідь») мали форму злитків. Це були товарні гроші. Згодом з'явились аси, відлиті у прямокутній формі, із зображеннями і написом «Romanom» вагою 273 г. Основними зображеннями на монетах були слон, свиня, крилатий кінь Пегас. Проте найчастіше на асах з'являлось зображення бика як спогад про той час, коли товарними грошима була велика рогата худоба.

1 ас — 12 унціям, 1 унція = 6 секстул.

Основними номіналами унції були:

Були грошові одиниці інших вартостей: 5, 8, 9, 10 унцій; 3, 5, 10 асів.

Написів номіналів на монетах не було, тому їх вартість визначали за зображенням будь-якого божества, яке вміщували на монетах.

289 року до н. е. у Римі створено спеціальну колегію магістратів (трьох мужів, що виготовляють — плавлять, карбують — монети з бронзи, срібла, золота).

269 рік до н. е. — початок карбування римського срібного динарія вагою 4,55 г (1 динарій у співвідношенні дорівнював 10 асам, а співвідношення між міддю і сріблом становило 120 : 1).

Динарій поділявся на квінарії, що дорівнювали 5 асам, або 1/2 денарія, і сестерції вартістю 2,5 аса, або 1/4 денарія.

217 року до н. е. відбулась грошова реформа, у результаті якої вага динарія зменшилась до 3,9 г срібла, а співвідношення — 112 : 1.

Слід зазначити, що до того часу карбування золотої монети в Римській державі не було.

З початком правління імператора Гая Юлія Цезаря (І ст. до н. е.) уперше розпочато карбування золотої монети під назвою ауреус, вага якої 8,19 г (1 ауреус = 25 денаріям).

У той час з'явився новий сплав — латунь, з якого виготовляли такі монети, як сестерцій, дупондій.

У зв'язку із додаванням до срібла лігатури вага денарія у І ст. н. е. зменшується до 3,01 грама.

До III ст. н. е. у грошовому господарстві Римської імперії панує хаос. Певною мірою його вдалось подолати лише на початку IV ст. н. е. проведенням нової грошової реформи імператором Костянтином І, який 314 року н. е. запровадив карбування нової монети під назвою «солід» (вага якої — 4,55 г срібла).

5. Основні етапи грошових відносин доби феодалізму і нового часу в країнах Європи

Ця епоха в історії грошей поділяється на шість основних етапів (періодів). Розглянемо їх більш детально.

Отже, перший період — період варварського карбування. Хронологічно охоплює V — середину VIII століть нашої ери. Найбільшого поширення варварське карбування набуло в королівствах Лангобардів, Франків, державі Англо-саксів. В основі грошового обігу цих земель — пізньоримські або ранньовізантійські монетні випуски (карбування із золота). Їх емісії були незначні, оскільки більше значення вони відігравали в політиці, аніж в економіці.

Закінчення першого періоду характеризується зростанням хаосу в європейських державах. А це вимагало впорядкування грошових відносин, яке відбулось у другому періоді.

Другий період (середина VIII — X ст.) — період каролінзького динарія.

Монетна справа в державі Каролінгів регламентувалась окремими статтями Вернонського (755 р.), Мантуанського (781 р.), Франкфуртського, Тюнвільського (805 р.) капітулярів Піпіна Короткого (751 — 768) та Карла Великого (768 — 814).

Основною монетою, згідно з Вернонським капітулярієм, була золота монета, розмінною — срібна.

За Мантуанським капітулярієм, вага денарія (як основної грошової одиниці) збільшилась до 3,3 г.

Тюнвільський капітулярій (805 р.) регламентував діяльність монетних дворів.

Єдині правила і норми щодо зовнішнього оформлення монет запроваджено з прийняттям Піїрського едикту. З того часу всіх монетарів на аверсі було зобов'язано вміщувати королівську монограму, на реверсі — зображення хреста, навколо якого — назву місця карбування монет.

Карл II надавав право монетної регалії духовним феодалам — містам Безансону, Діжону, Суасону.

Каролінзька династія правила до 987 року у Франції, у Німеччині — до 911-го.

Третій період (X — середина XIII ст.) — період феодального динарія.

У Х — XI століттях формуються нові економічні відносини. Існує необхідність обміну між містом і селом. Дальшого розвитку набуває внутрішній ринок.

У різних державах Європи (Чехія, Німеччина, Словаччина, Англія) протягом IX — XII ст. виявлено великі поклади срібла, що, безумовно, сприяло розвитку монетної справи.

В Англії, наприклад, перші монети було відкарбовано за короля Едгара (957 — 976). На той час в Англії було 80 монетних дворів.

У Німеччині після Каролінзької династії королем став Конрад І, який започаткував карбування пфенінга, який згодом став регіональною одиницею.

У Франції після династії Каролінгів править Каппетінська династія (X - ХШ ст.). На території Франції основною монетою був динарій — деньє (срібло, вага — 1,2 - 1,3 г).

Характерною особливістю того часу було фальшування монет. У зв'язку з цим проводилась реновація, у ході якої населення країни повинно було здати старі монети в обмін на нові (12 старих динарїів обмінювали на 9 нових).

У XII ст. у грошовому обігу з'являються брактеати, які карбувались одним штемпелем. Їх карбували в усіх європейських країнах.

В умовах грошового хаосу в Європі великі монетні феодали об'єднувались у так звані монетні союзи.

1386 року було створено перший монетний союз під назвою «Союз рейнських курфюрстів», метою якого була стабілізація грошової системи в Цілому, а грошові одиниці — зокрема.

До XIII ст. не існувало загальноєвропейської монети. Характер економічного життя країн Західної Європи потребував одиниці, яка б стала загальним мірилом вартості. Першою спробою виготовити таку грошову одиницю стало карбування динарія (вага — 0,82 г) 1162 року в Мілані імператором Римської імперії Фрідріхом II Барбароссою.

Наступним кроком стало наслідування карбування деяких кращих монет. Їх стали називати «динарії гроссі» (товсті динарії) і випускали лише їх кратні номинали: 4, 6, 12.

1182 року у Флоренції відкарбовано динарії вагою 1,8 г. На аверсі монети вміщено зображення герба міста — квітку (flaer — з італ.). Звідси й назва нової монети — флорин.

У першій половині XIII ст. для уніфікації монетної системи було створено Тосканську монетну лігу, до складу якої ввійшли міста Лукка, Флоренція, Сієнне, Піза.

1252 року в Генуї було випущено першу золоту монету, яка називалась «дженовіно» (вага — 3,52 г).

1296 року ці міста почали карбувати велику монету вагою 2,7 г (проба-958°).

1285 року золоту монету почала карбувати Венеція (вага — 3,56 г).

У Франції, перша монета грошового типу з'явилась у період правління Людвіка Святого (1226 — 1270). 1266 року, згідно з королівським едиктом, було відкарбовано монету вартістю 12 турських динарів. Її назва — гротурнуа (турський гріш, вага — 4,22 г, срібло).

1360 року вперше з'являється франк. Вага золотого франка — 3,78 г. Він був відкарбований з цільовим призначенням — для викупу французького короля Яна II Доброго, що потрапив у полон під час Столітньої війни (1337 - 1453).

Чеське королівство, що входило до складу священної Римської імперії, було одним з тих королівств, де на високому рівні була розвинута монетна справа. Цьому сприяли великі поклади срібла в районі містечка Кутна Гора. І в результаті цього флорентійські майстри випустили універсальну монету країн Центральної і Східної Європи — празький гріш, що карбували зі срібла, вагою 3,7 г. Празькі гроші карбували до 1547-го.

У Німеччині 1338 року розпочато карбування монети метрологічно ідентичної празькому грошу вагою 3,7 г. Ця монета була засобом міжнародного обігу і карбування її тривало до кінця XVI ст. Схожі монети грошового типу карбували міста Любек, Гессен, Вісмар, Гамбург та ін.

В Англії першу спробу карбувати золотий пенні вагою 2,93 г, що дорівнював 20 срібним пенні, здійснив Генріх III у 1257 році.

Перший англійський срібний гріш відкарбував король Едуард І (1272 — 1307). Його назва — гроут, вага — 5,2 г і дорівнював він 4 пенні. Їх карбування тривало недовго.

1504 року Генріх VII Тюдор випустив перший срібний шилінг, карбування якого тривало до 1871-го.

Одночасно з флоринами (1351 р.) почали карбувати ноблі (у перекладі — «благородні») вагою 9 г золота. Ноблі карбували до 1619 року.

В Європі ноблі були предметом масового наслідування. У XVI ст. їх карбували у Нідерландах, Росії, у XVII ст. — у Данії.

У 1526 році карбували золоті крони, а в 1633-му на зміну кроні розпочато карбування гінеї (золота монета вагою 8,47 г, карбована зі золота, привезеного з Гвінеї).

З відновленням у XIII ст. масового золотого карбування в Європі відновилась епоха біметалізму.

Четвертий період (середина XIII — початок XVI століть) — період гроша і флорина.

На межі XIII і XIV століть розпочався процес упорядкування грошового господарства країн Європи. Володарі централізованих феодальних монархій, які в той час формувались, були зацікавлені в сталій єдиній монеті, якій би довіряли на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зміну емісійній стихії, що призвела до появи дуже тонких, мізерної ваги й вартості брактеатів, приходить цілеспрямована фінансова політика, внаслідок якої з'являється повновартісна велика монета (вагою 1 — 4 г). Нові монети, на відміну від тонких брактеатів, були так і названі — гроші (grossus —великий, товстий).

П'ятий період (початок XVI — XIX ст.) — період талера.

У XV ст. відбувається процес псування гроша. Тому в грошовому господарстві другої половини XV — початку XVI століть розпочалось карбування нової грошової одиниці під назвою «талер». Однією з причин його появи в грошовому обігу були великі масштаби торговельної діяльності, а також період великих географічних відкриттів (через пограбування нових територій в Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів).

1518 року в м. Иохансталі відкарбовано монету вагою 29 г срібла і 3,49 г золота.

У 1524 році німецькі князі, які зібрались на сейм у м. Еслінгені, ухвалили талер як загальнонімецьку монету. З того часу талер перебував в обігу в усій Європі. Інколи талер одержував національну назву тої чи іншої держави, на території якої був поширений (наприклад: Іспанія — песо, Італія — скуде,

Франція — срібне екю, Нідерланди — петагон, Скандинавія — дальдер). Над технікою карбування талерів працювали відомі на той час майстри, отож, це — високорозвинена технологія.

Цьому також сприяло створення 1514 року Леонардо да Вінчі верстата Для карбування монет, а також гуртильного верстата, завдяки якому в 1576-му вперше в історії з'явився напис на гурті.