Реалізація сучасних підходів до контролю та оцінки досягнень дошкільника

З огляду на модернізаційні процеси в системі дошкільної освіти батьки і педагоги мають усвідомлювати, що наяв­ність у дитини певного віку знань та вмінь не є основним, а тим більше вичерпним показником оптимального для віку та її індивідуальних можливостей ступеня розвитку. До того ж і знання слід оцінювати комплексно, у зв'язку з різними сферами життєдіяльності, а не лише ті, що пов'язують дити­ну з майбутнім шкільним навчанням. Тому поряд із тради­ційним контролем наявних у дошкільника знань та умінь, необхідно фіксувати зміст та динаміку змін в особистісних характеристиках.

Критерії оцінки компетентності дошкільника мають бу­ти не формальними — не стільки кількісними (виконав, за­пам'ятав, зробив, відтворив тощо), скільки якісними (як са­ме виконав — самостійно, раціонально, старанно, творчо, чи з допомогою іншого, шляхом простих маніпуляцій, похап­цем, репродуктивно; як саме і чому повівся морально - не­морально; чому до одних залишається байдужим, ставиться неприязно, а до інших — із симпатією, по-товариськи). Не швидкість та обсяг засвоєного мають вважатися основними показниками досягнень дошкільника, а система його став­лень, виборів, мотивів поведінки та діяльності, а також

292

Умови ефективно)' реалізації Базово)'програми

ірілість, сила, адекватність, ефективність поведінки. Та­ким чином, найбільшої уваги потребують не стільки кінцеві результати активності дошкільника, скільки процес їх досяг­нення, вкладені у них особистісні зусилля.

Особистісно орієнтований підхід до виховання і навчан­ня дошкільника передбачає створення умов для його здоро­вого, повноцінного буття, формування свідомого та відпові­дального ставлення до довкілля та самого себе; потреби та вміння виявляти свою індивідуальність; здатності відрізняти реальне від уявного, своє від чужого, зовнішнє від внутріш­нього; вміння почуватися самодостатнім, діяти відповідно до своєї природи, жити миролюбно, не конфліктувати з ото­ченням, перебувати в стані життєвої рівноваги, не вимагати від інших того, чого вони не можуть дати.

Отже, важливо оцінювати не стільки успішність вико­нання дитиною ситуативних завдань, скільки продуктив­ність її життя в цілому: що переважає в її досвіді — успіх (неуспіх), прагнення до високого (посереднього, низького) стандарту якості, упевненість у собі (невпевненість, само-

впевненість), орієнтування на оптимум (мінімум, максимум) вкладених у діяльність зусиль. Контроль має бути процесом інтегральної, зваженої, об'єктивної перевірки життєвих досягнень, обліком, обсте­женням, що передбачає досить тривале й різнобічне вивчен­ня педагогом типових та особливих проявів поведінки та ді­яльності. Певною мірою контроль може бути наглядом, при­наймні щодо педагога-початківця. Проте його неприпусти­мо перетворювати на цензуру з єдиною метою виявити не­доліки та покарати. Мотивом здійснення контролю має бути спільне визначення сильних та слабких сторін у розвитку дошкільника, накреслення перспектив, визначення того, в чому саме і якої допомоги потребує конкретна дитина. За своїм характером контроль має бути допоміжним, а не каральним. Оцінка завершує процес контролю, визначає вартість, ці­ну життєвих надбань дитини (педагога), містить висновок авторитетного експерта з приводу якісних (кількісних) ха­рактеристик її життєвої зрілості.

293

Частина друга

Важливо, щоб оцінка була:

• інтегрованою (містила інформацію як про загальні тенденції поведінки й діяльності, так і про чесноти і вади дошкільника);

• об'єктивною (позбавленою суб'єктивності, упередже­ності);

• розгорнутою (містила пояснення, уточнення, вказівки на сутнісне);

• мотивованою (обґрунтованою);

• зацікавленою (небезсторонньою);

• зрозумілою (чітко сформульованою);

• оптимістичною (виражала віру в можливості дитини);

• стимулювальною (орієнтувала на перспективу, вказу­вала на невикористані резерви).

Оцінка життєвих досягнень дошкільника має бути уза­гальненою, характеризувати спосіб його буття в цілому, тенденції поведінки, нахили до певних видів діяльності, ди­наміку розвитку протягом певного часу. Проте її не варто кваліфікувати як діагностичну, оскільки остання є парафією практичного психолога.

Запропоновані Програмою таблиці, в яких наведено ха­рактеристики проявів компетентності дошкільників у різних сферах життєдіяльності, слід розглядати як віковий орієн­тир, а не обов'язкову для кожної дитини чітко визначену планку розвитку. Тож не варто визначати рівні розвитку різ­них дітей, порівнювати їх між собою за означеними харак­теристиками, навішувати ярлики на зразок: "випереджає норму", "відповідає нормі", "відстає від норми". Призначен­ня таблиць лише привернути увагу до "зони найближчого розвитку" дитини певного паспортного віку, поінформува­ти про те, що за певних умов вона може знати, вміти, ціну­вати. Таблиці орієнтують на ідеальну норму: в реальному житті не існує дітей, які б характеризувалися збалансованіс­тю всіх сторін розвитку — в кожної щось розвине краще, а щось — гірше. Процес просування конкретного дошкільни­ка по індивідуальному шляху свого розвитку є для нього ре­альною нормою.

294

^ Умови ефективної реалізації Базової програми

Той, хто контролює хід розвитку та оцінює досягнення дошкільника, має керуватися тим, що норма розвитку — не середньостатистичний показник, що характеризує кожну дитину певного паспортного віку, а те краще, чого може до­сягти у даний віковий період конкретна дитина за сприятли­вих умов. Норма розвитку має класифікуватися як культуро-та особистісно зумовлений результат життєдіяльності конк­ретної особистості.

Орієнтовний комплекс показників, який засвідчує жит­тєву зрілість дошкільника:

• система уявлень та знань про сфери життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам" (в обсязі програмних вимог);

• життєво необхідні вміння, які засвідчують компетент­ність дошкільника в кожній з чотирьох сфер життєдія­льності;

• ціннісне ставлення до явищ, об'єктів, предметів, лю­дей та власного "Я" (орієнтується в їхній об'єктивній значущості, усвідомлює їх сенс для власного життя, вербалізує самооцінку);

• адекватна, конструктивна поведінка в різних життє­вих ситуаціях.

НАСТУПНІСТЬ ТА УЗГОДЖЕНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ РІЗНИХ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУЦІЙ

Ефективність реалізації Програми "Я у Світі" значною мірою залежить від узгодженості зусиль дорослих (батьків, педагогів, практичних психологів, вчителів) та соціальних інституцій (сім'ї, дошкільного навчального закладу, поза­шкільного закладу освіти, початкової школи), відповідаль­них за повноцінний розвиток дитини шестирічного віку.

Розв'язання проблеми наступності у виховній і навчаль­ній діяльності дошкільного закладу та початкової школи ускладнюється багатьма чинниками:

• необов'язковістю дошкільної освіти, правом батьків добровільно визначати місце, час і форму її здобуття (або нездобуття) дитиною;

295

Частина друга

• паралельним існуванням дітей, охоплених та не охопле­них системою дошкільної освіти;

• відсутністю координації діяльності різних соціальних інституцій, в яких виховуються та навчаються діти 6-7 років життя; здобуття ними відмінної за змістом та на­вчально-виховними технологіями дошкільної освіти;

• недостатньою узгодженістю позицій дошкільної та початкової шкільної ланок освіти щодо критеріїв "шкільної зрілості", відсутність реальної наступності у виховній та навчальній роботі обох соціальних інститутів.

Визначити міру шкільної зрілості вихованців педагогові допомагає практичний психолог.

Об'єктами психолого-педагогічної діагностики є:

• актуальний рівень розвитку дитини (психічний та осо- бистісний);

• чинники, що викликають відхилення розвитку (гене­тичні, соціально-психологічні, педагогічні);

• труднощі, пов'язані з різними сторонами розвитку;

• динаміка розвитку протягом певного часу;

• особливості спілкування дитини з дорослими (рідни­ми, знайомими, чужими);

• мікроклімат у сім'ї та в дошкільному закладі;

• характер адаптації до нових умов життя, ступінь дез­адаптації (фізіологічної, соціально-психологічної);

• статус у групі однолітків;

• загальні (спеціальні) здібності;

• характеристика шкільної зрілості.

Дані діагностики, здобуті психологом у ході обстеження, мають допомогти батькам і педагогам реалізувати індивіду­альний підхід до виховання й навчання конкретної дитини.

Практичний психолог виконує такі функції:

• здійснює профілактику та організовує корекційну ро­ боту, спрямовану на гармонізацію розвитку дитини та взаємодії з людьми, які її оточують;

296

I Умови ефективної реалізації Базової програми • спрямовує зусилля не на перевантаження дитини знан­ нями, а на стимулювання її потенційних можливостей, виявлення психологічних труднощів; • ознайомлює батьків і педагогів з даними психолого- педагогічного обстеження, зафіксованими протоколом; • розробляє рекомендації для роботи з конкретною ди­ тиною; • консультує батьків та педагогів, дає поради щодо ко­ рекції поведінки та успішної адаптації дитини до но­ вих умов життя.

Психологічне обстеження проводиться індивідуально за винятком ситуацій, пов'язаних з груповим тестуванням. Важ­ливе місце в ньому відводиться з'ясуванню фізичної, психіч­ної, особистісної, соціальної та учбової зрілості дошкільника.

Програма "Я у Світі" спрямована на повноцінний розви­ток особистості як передумови її гармонійного вступу до школи та освоєння вимог нового соціуму. Шкільна зрілість - не самоціль, а результат організації насиченої життєді­яльності дитини, що задовольняє її потреби та інтереси протягом усього дошкільного дитинства. Показником шкільної зрілості як інтегрованої характеристики дитини 6-7 років життя є комплекс означених вище здібностей, який засвідчує її фізичну, психічну, особистісну, соціальну

та навчальну зрілість. Результатами психофізіологічної діагностики, проведеної психологом, педагоги можуть скористатися, плануючи та реалізуючи виховні та навчальні заходи. При цьому слід тяти до уваги, що відповідно до нормативних актів діагнос-шчне обстеження шестирічних дітей під час їх прийняття до школи не передбачене. Заборонено також обстеження з мстою жорсткого розподілу дітей по групах та класах за­лежно від рівня їхнього психічного та особистісного розвит­ку, оскільки це суперечить вимогам нормативних докумен-ии та принципам гуманістичної педагогіки. Всі діти шести-Нмирічного віку приймаються до першого класу незалежно і результатів психолого-педагогічного обстеження. До­пуском для вступу до школи є лише медичний висновок. 297

Частина друга

МЕТОДИЧНЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОГРАМИ

Одна з умов ефективної реалізації Програми "Я у Сві­ті" — її методичне та інформаційне забезпечення. Основні напрями цієї роботи:

• розробка навчально-методичного супроводу (методич­них рекомендацій, навчальних підручників та посібни­ків, оновленого відповідно до модернізованого змісту дошкільної освіти дидактичного матеріалу тощо), ад­ресованого різним категоріям — студентам педагогіч­них навчальних закладів усіх рівнів акредитації, педа­гогам різних типів дошкільних навчальних закладів, батькам;

• створення матеріалів для дошкільників — художньої літератури, яка відображає різноманітний життєвий контекст, пов'язана з усіма сферами життєдіяльності; іграшок та ігрових атрибутів нового покоління та су­часного дизайну; енциклопедій та зошитів для індиві­дуальної роботи тощо;

• оновлення навчальних програм вищих педагогічних на­вчальних закладів усіх рівнів акредитації, інститутів підвищення кваліфікації педагогічних працівників та курсів перепідготовки фахівців зі спеціальності "13.00.08 — Дошкільна педагогіка";

• розширення системи навчання вихователів дошкіль­них закладів України основ упровадження в практику особистісно орієнтованої моделі освіти (проведення семінарів-практикумів у всіх областях та районах);

• запровадження системи навчання керівних педагогіч­них кадрів на нових концептуальних засадах, забезпе­чення їх готовності до розв'язання виховних, навчаль­них проблем та здійснення контролю та оцінки ефек­тивності діяльності педагогів;

• розробка сучасних технологій виховання та підтримки розвитку дошкільника, створення комплексу корекцій-них заходів, психолого-педагогічної підтримки дитини;

298

Умови ефективної реалізації Базової програми

• розробка критеріїв гуманітарної експертизи діяльнос­ті ДНЗ в умовах модернізації змісту дошкільної осві­ти, гуманізації її цілей та принципів;

• оновлення вимог до форми та змісту планів навчаль­но-виховної роботи;

• здійснення експертизи програм, підручників і посіб­ників, які розробляються в освітньому просторі України;

• формування інформаційно-аналітичного банку даних з усіх аспектів розвитку дошкільників, які містять інно­ваційні ідеї та освітні технології;

• розширення мережі закладів педагогічного, психоло­гічного та соціального консультування сім'ї, надання їй допомоги у розвитку, вихованні та навчанні дітей;

• створення центрів навчання молодих батьків, які не мають педагогічної освіти та зацікавлені у збагаченні своїх психологічних знань;

• педагогічний патронат сімей, діти яких не охоплені системою дошкільної освіти;

• розширення співробітництва із ЗМІ та телебаченням з метою утвердження гуманістичного підходу до вихо­вання і навчання дитини дошкільного віку;

• розширення видавничої діяльності з випуску інформа­ційно-методичної літератури, присвяченої впрова­дженню в практику особистісно орієнтованого підходу до виховання і навчання дошкільників;

• створення моделі комп'ютерної інформаційно-аналі­тичної системи "Розвиток дошкільника як особистості в умовах сучасної України".

Не всі з означених напрямів роботи з методичного та ін­формаційного забезпечення Базової програми розвитку осо­бистості в дошкільному віці реалізуватимуться одночасно, проте вони є реальною перспективною моделлю на най-ішижчіроки.

299

Частина друга

СТВОРЕННЯ РОЗВИВАЛЬНОГО ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ

Створити в дошкільному закладі розвивальний життє­вий простір означає забезпечити сукупність умов, атмосфе­ру, якнайсприятливішу для прогресивного розвитку свідо­мості та поведінки дошкільника. Розвивальними слід вважа­ти умови, які підживлюють природні сили дитини, сприя­ють реалізації нею своїх потенційних можливостей, збагачу­ють знанням основ філософії життя та практичними на­вичками, вдосконалюють їх, забезпечують усвідомленість, культурність, міцність; позитивно впливають на становлен­ня особистісного досвіду, формують реалістичні образи сві­ту та власного "Я", елементарну систему морально-ду­ховних цінностей, корисні гармонійному розвитку, базують­ся на знанні вікових та індивідуальних можливостей вихованців.

Оскільки життєвий простір — категорія інтегрована, яка охоплює всі сфери та аспекти життєдіяльності дошкільника, завдання педагога — створити оптимальні для його особис­тісного зростання умови у сферах: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам".

Природний простір:

• регулярно надавати дитині можливості відкривати ши­рокі життєві горизонти, ознайомлюючи їх з розмаїттям природного довкілля, формувати життєво важливі вміння, що допоможуть добре в ньому орієнтуватися;

• оперативно реагувати на потреби дитини більше дізна- | тися про об'єкти природи, формувати культуру озна­йомлення з невідомим;

• збагачувати знання про природне довкілля як цілісний організм, в якому взаємодіють повітря, вода, ґрунт, рослини, тварини, люди;

• забезпечити основу для усвідомлення дошкільниками мінливості явищ природи (від приємних до загрозли-

300

Створення розвивального життєвого простору

вих для людини), формувати уявлення про елементар­ні правила екологічно доцільної поведінки;

• давати якнайбільше прикладів змін у поведінці тварин відповідно до стану погоди, пори року, місця перебу­вання (природного чи насильницького);

• збагачувати враження, розширювати та поглиблювати відомості про типові для регіону фауну та флору, їхні особливості та спосіб життя;

• добираючи приклади з художньої літератури та реаль­ного життя, виокремлювати доступні для розуміння дитини мотиви спілкування людини з природою;

• фіксувати увагу дошкільнят на красі природи, заохочу­вати до емоційного відгуку, позитивного ставлення до всіх її складових;

• привертати увагу до тварин, які демонструють привіт­ні чи агресивно виразні голосові реакції або рухи тіла, показувати експресивно-мімічними засобами опти­мальні варіанти поведінки;

• створювати умови для спостереження за тваринами (свійськими та дикими), їхніми дитинчатами, особли­востями живлення, розмноження, пересування; пояс­нювати функції основних частин тіла;

• заохочувати дитину докладати зусилля для досягнення високих показників якості кінцевого результату, кри­тично й реалістично оцінювати зроблене, співвідноси­ти задумане з реально досягнутим;

• коментувати об'єкти зорової і слухової уваги дитини, залучаючи її до мовленнєвої та дійової активності;

• поділяти захоплення та радість дитини з приводу здо­рового стану рослин і тварин, співчувати тим, що по­терпають;

• допомагати встановлювати прості залежності між ста­ном погоди та підбором одягу та іграшок на прогулян­ку, помічати яскраві ознаки різних пір року;

• створювати гігієнічні умови, забезпечувати різнома­нітність природного середовища та надавати можли­вість регулярно гратися на свіжому повітрі;

301

Частина друга

• демонструвати власну відповідальну поведінку та культуру буття в природному середовищі;

• стимулювати бажання доцільно поводитися в природі, проявляти доступні форми турботи про неї;

• надавати можливість сприймати, запам'ятовувати, елементарно узагальнювати та класифікувати об'єкти природи, у міру можливостей входити з ними у без­печний та емоційно приємний контакт;

• формувати загальні уявлення про використання лю­диною природних багатств, її господарську діяль­ність, пов'язану з обробкою цих матеріалів;

• моделювати способи доцільного природокористування та гуманної взаємодії з об'єктами природного довкіл­ля, добирати способи пізнання навколишнього світу;

• зробити догляд за рослинами і тваринами, надання їм посильної допомоги звичайними елементами повсяк­денного життя;

• урізноманітнювати прийоми привернення уваги до забруднення природного довкілля, неприйняття його та спонукання до його посильного усунення;

• надавати дітям можливість діяти з різними компонен­тами природи (повітрям, водою, льодом, снігом, ґрун­том, піском, глиною);

• заохочувати до спостережень за Сонцем, різними фа­зами Місяця, зорями;

• демонструвати чіткі й зрозумілі межі поведінки по­близу об'єктів, що становлять загрозу, чи у разі не­безпечних ситуацій.

Предметний простір:

• допомагати дитині орієнтуватися у виборі зручного місця для гри, способах організації ігрової обстанов­ки, розгортанні рухливих, сюжетно-рольових дидак­тичних та музично-драматичних ігор;

• учити збалансовувати здоровий глузд з доцільною мірою елементарного ризику, приймати виважені рішення;

302

Створення розвивального життєвого простору

• сприяти усвідомленню зв'язку між власною старанніс­тю, наполегливістю, кмітливістю, якістю та кількістю зробленого;

• допомагати впізнавати ознаки втоми, перенапруження;

• учити орієнтуватися в оселі та за її межами, поміркова­но й зважено поводитися в нових умовах, пристосува­тися до них, доцільно на них впливати;

• розмовляти про користь й важливість догляду за одя­гом, іграшками, предметами побуту;

• продовжувати ознайомлювати з правилами дорожньо­го руху та поведінки на дорозі;

• формувати уявлення про зміни засобів пересування, будівель з часом;

• розвивати інтерес дітей до порівняння свого способу життя зі способом життя людей інших епох, країн, культур;

• формувати загальні уявлення про використання люди­ною природних багатств, її господарську діяльність, працю, пов'язану з обробкою цих матеріалів;

• демонструвати, пояснювати та надавати можливість дитині спостерігати й переконуватися, що вторинна переробка сміття допомагає забезпечувати чистоту довкілля;

• спонукати насолоджуватися враженнями від яскра­вих, різноманітних, естетичних, безпечних іграшок і предметів;

• стимулювати емоційну налаштованість та бажання ди­тини працювати, виконувати доручення дорослого, до­водити розпочате до кінця, виявляти ініціативу, долати труднощі на шляху до поставленої мети, елементарно узгоджено діяти з однолітками;

• радіти виявам дитиною доцільної самодіяльності;

• поділяти з вихованцем захоплення та подив розмаїт­тям продуктів людської культури — матеріальної та духовної;

• покладати на дитину більшу відповідальність за осо­бисті речі та дії;

303

Частина друга

• демонструвати шанобливе ставлення до культур різ­них етнічних середовищ;

• надавати вільний доступ до найпростіших і необхідних у щоденному використанні предметів побутового при­значення: іграшок, книжок, олівців, конструкторів, ку­биків, безпечного залишкового матеріалу, своїх речей тощо;

• задовольняти потреби в ігрових діях, використанні іг­рашок та їх замінників, виконанні різноманітних ро­лей, самостійному розвитку нескладних сюжетів, зображенні казкових та реальних персонажів, вико­ристанні вербальних (мовленнєвих) та художньо-образних виразних засобів (інтонації, міміки, жестів, поз, ходи);

• надавати дитині можливість задовольняти допитли­вість, обстежувати предметне довкілля, інтерпретувати зв'язки і залежності різних речей та предметів, осмис­лювати здобутий досвід, систематизувати враження, переходити від простих міркувань до складніших;

• підтримувати дитину в її спробах вдосконалювати нави­чки самообслуговування, господарсько-побутової праці;

• заохочувати до ефективної організації предметно-практичної діяльності, стимулювати бажання діяти старанно;

• залучати дитину до оцінювання власної діяльності, по­рівняння кінцевого продукту праці зі зразком, вправля-ти в умінні помічати невідповідності, самостійно їх ліквідовувати в разі потреби, переробляти зроблене з власної ініціативи;

• стимулювати пошукову та дослідницьку діяльність у предметно-ігровому середовищі, прояви творчої уяви, цілеспрямовану та результативну поведінку;

• моделювати основні правила життя у злагоді з пред­метним довкіллям, вправляти в умінні розрізняти при­ємне - неприємне, корисне - шкідливе, безпечне - не­безпечне;

304

Створення розвивального життєвого простору

• сприяти набуттю доцільної поведінки та безпечних дій з різноманітними предметами, приладдями, знаряддя­ми, речовинами;

• навчати способів користування деякими приладами та знаряддям;

• надавати дитині можливість самостійно підтримувати чистоту й порядок навколо себе;

• стимулювати задоволення від фізичної діяльності;

• сприяти позитивному самопочуттю, формувати відчут­тя своєї спроможності;

• збагачувати уявлення дітей про переробку та доцільне використання вторинної сировини, різноманітних від­ ходів виробництва.

Соціальний простір:

• навчати орієнтуватися на прийнятні й соціально схва­лювані форми поведінки;

• збагачувати дитину різноманітною життєво важливою інформацією, розширювати досвід спільної діяльності, задовольняти потребу в особистісних контактах;

• створювати дружнє, безпечне, захищене середовище та моделювати відкриті й довірчі стосунки з його членами;

• моделювати гуманну взаємодію з дорослими, ровесни­ками (приємними, індиферентними, неприємними); ви­ховувати культуру спілкування;

• схвалювати належну соціальну поведінку, виправдову­вати чекання рідних та близьких людей;

• збагачувати уявлення про дистанцію та межі припус­тимої поведінки в поводженні з різними людьми;

• навчати орієнтуватися в незвичному людському ото­ченні, пристосуватися до його вимог і правил, доціль­но й з користю впливати на нього, відстоювати право на власний вибір;

• адекватно та вчасно реагувати на соціальні потреби дитини, сприяти задоволенню їх;

305

Частина друга

• визнавати, оцінювати, схвалювати досягнення дитини, бути чесними з нею, культивувати увагу і повагу не лише до її досягнень, а й до помилок;

• виховувати в дітей базове почуття довіри, прихильне ставлення до людей, схвально відгукуватися про рід­них, знайомих;

• виявляти до дітей симпатію та розуміння, поводитися з ними врівноважено, спокійно рухатися, лагідно роз­мовляти, усміхатися, називати пестливими іменами;

• запобігати дитячим скаргам, з'ясовувати їх мотиви, знаходити можливість показати одноліткам приваб­ливі сторони скаржника; спонукати до спілкування з ним;

• підтримувати в дітей готовність звернутися по допо­могу до знайомих дорослих;

• визначати й показувати людей, до яких можна зверну­тися у разі виникнення надзвичайної ситуації;

• вправляти в умінні розрізняти чужих за ступенем при­хильності; стимулювати зваженість, обережність та стриманість у входженні з ними в контакт;

• підтримувати прояви доброзичливості, турботи, спра­ведливості, правдивості, чуйності, співчуття;

• сприяти прояву поваги, розвивати вміння брати інших до уваги, рахуватися з точкою зору, відмінною від власної;

• демонструвати повагу до вибору та спроб дитини са­мостійно розв'язувати проблеми;

• сприяти розвитку почуття належності до певної етніч­ної групи;

• виявляти повагу до культур різних етнічних середовищ;

• надавати дитині достатньо часу для адаптації, звикан­ня до колективу, виходячи з її індивідуальних особ­ливостей;

• гармонізувати процес входження особистості в дитя­чий колектив, визначення в ньому свого статусу, вибо­ру приємних і авторитетних друзів;

306

Створення розёивального життєвого простору

• з розумінням ставитися до першої закоханості дитини, її симпатій та вибору товаришів;

• організовувати діяльність, що сприяє гармонійній адаптації дитини до різних середовищ (на вулиці, у ро­дині, серед чужих, серед природи, на самоті);

• заохочувати совісну поведінку, здатність дитини діяти правильно не лише в присутності дорослого, а й без його контролю;

• спонукати до самостійних, цілеспрямованих, результа­тивних дій, створювати умови для розвитку моторики малюків;

• створювати умови для осягнення дитиною соціально прийнятних форм поведінки, вироблених суспільством норм та моральних правил, сприяти балансуванню і гармонійному поєднанню двох індивідуальних форм активності —"Я" і "ТИ;

• сприяти організації ігор та спілкування, в яких дитина набуває елементарних умінь зважати на іншого, виявля­ти до однолітка інтерес, ініціювати готовність до кон­такту з ним, демонструвати позитивну налаштованість на іншого, бажання домовлятися, поступатися, виробля­ти спільні рішення, відстоювати свою думку, обґрунто­вувати незгоду, виходити з конфлікту та суперечки гід­но, не вдаючись до образливих слів та принижень;

• навчати розуміти людей, розмірковувати над їхніми ді­ями та вчинками, елементарно пояснювати їх, бачити труднощі, ініціювати допомогу, радіти можливості бу­ти корисним та приємним іншим, стримувати бажання отримувати схвалення дорослого або нагороду за кож­ний добрий вчинок;

• вдосконалювати прийоми налагодження контактів, за­прошення та прийняття до спільної діяльності, розпо­ділу ролей, досягнення спільного результату;

• запобігати антигуманны та упередженій поведінці, до­помагати завбачувати її наслідки, обговорювати аль­тернативні ситуації.

307

Частина друга

Простір "Я":

• залучати дитину до обговорення проблем, пов'язаних з її "Я"; з'ясовувати, що вона вкладає в його зміст, допо­магати диференціювати поняття "моє", "своє" "чуже", "наше", "твоє"; створювати можливості для рольових ігор з метою збагачення, систематизації, конкретизації уявлень дитини про своє фізичне, душевне та соціаль­не "Я";

• час від часу спрямовувати увагу дитини на будову її ті­ла, вчити називати його частини, пояснювати призна­чення основних; пропонувати описати свою зовніш­ність;

• обговорювати проблему статевої належності, характе­ризувати відмінності представників різної статі, де­монструвати моделі статеворольової поведінки; забез­печувати доступність ігрових матеріалів та друкованої продукції, присвячених цій проблемі; виважено, з ро­зумінням ставитися до запитань дитини про народжен­ня, пологи, життя, смерть, взаємини чоловіків і жінок; говорити лише правду, проте неповну; уникати фізіо­логічних та анатомічних подробиць;

• застосовувати вербальні, візуальні та фізичні сигнали з тим, щоб допомогти дитині усвідомлювати та називати ознаки свого здоров'я - нездоров'я; звертати її увагу на подібність та відмінність у поведінці здорових та хворих однолітків; концентрувати увагу на небезпеч­них для життя і здоров'я об'єктах та предметах, людях;

• уважно ставитися до досягнень дитини; пропонувати самостійно їх оцінити; моделювати ситуації успіху, ра­діти разом з нею високим результатам; підтримувати здорову міру самолюбності; схвалювати намагання конструктивно самоствердитися; допомагати усвідо­мити мотиви своїх дій;

• добирати спеціальні вправи, щоб допомогти дитині долати страхи, труднощі на шляху до мети; давати можливість виявляти здорову міру ризику; підтриму-

308

Створення розвивального життєвого простору

вати прагнення експериментувати, досліджувати, ви­являти винахідливість і творчу активність; час від ча­су створювати нерегламентоване середовище з демо­кратичними відносинами й можливістю наслідувати творчу особистість; утримуватися від надмірної кри­тичності, принизливих висловлювань, кепкувань з її недоліків та вад;

• уважно вислуховувати міркування дитини про її пере­живання, думки, мрії, плани; пропонувати їх проаналі­зувати, прокоментувати, встановити причинно-наслід-кові зв'язки, зобразити кольором, передати мелодією, скласти про них оповідання чи віршик;

• щодня виділяти час на розмови з дитиною про те, чому вона сьогодні раділа, чого боялася, до кого ревнувала, чим пишалася, чому сумувала, про що мріяла; час від часу пропонувати їй заплющити очі, сконцентруватися на своєму настрої, описати його, зіставити з настроєм інших; звертати увагу на важливість відчувати настрій і стан близьких людей, відповідно поводитися з ними;

• висловлювати свої почуття, вербалізувати наміри, спілкуючись з дитиною наодинці; пропонувати їй об­говорити реакції дорослого на її поведінку; зробити предметом аналізу доцільність намірів дитини, реаль­ність її найближчих планів, правомірність бажань та очікувань;

• виявляти ентузіазм, коли дитина заслужено оцінює се­бе позитивно, диференціює свої чесноти і вади, моти­вує свої оцінки, висловлює бажання стати кращою, ніж була раніше; підказувати дитині різні способи розв'я­зання проблем, підтримувати самоповагу, відчуття значущості для рідних і близьких людей, почуття са-мовартісності;

• пояснювати, що судження та вчинки кожної людини не завжди бездоганні, вони можуть бути й помилкови­ми; що помилятися не соромно, і цього не варто бояти­ся; демонструвати дитині готовність вибачитися й ви­знати свої помилки; довести природність людських

309

Частина друга

помилок та необхідність конструктивного виходу з та­ких ситуацій;

• демонструвати та коментувати, як поведінка дитини впливає на інших людей; обговорювати наслідки тих чи інших її висловлювань та вчинків з тим, щоб дити­на усвідомила свою відповідальність за них;

• організовувати такі види діяльності, які допомагати­муть сформувати в дитини самостійність; заохочувати до змін, раціоналізації змісту, форм, правил співпраці; запропонувати їй самостійно обрати партнерів по спільній діяльності; надавати можливість висловлюва­ти власні ідеї, погляди; з повагою ставитися до життє­вого досвіду дитини; надавати їй достатньо часу для розв'язання власних проблем, втручатися лише в разі об'єктивної необхідності;

• учити дитину уникати проявів егоїзму, реагувати на них виразними рухами, тональністю голосу, словами; пропонувати ігри, що показують, який ефект матимуть та чи інша її дія, вчинок, слово; розмовляти з дитиною про те, як вона може вразити почуття інших людей — дорослих, однолітків;

• надавати дитині можливість подивитися на себе під різними кутами зору, очима різних людей — рідних, знайомих, чужих; чоловіків і жінок; молодших за неї, однолітків, старших дітей, дорослих; приємних, байдужих їй, неприємних; залучати до обговорення того, яке ставлення до себе їй подобається (не подо­бається) і чому;

• організовувати діяльність, яка сприяє адаптації дитини до різних середовищ — на вулиці, у родині, серед чу­жих, у природі, на самоті тощо; демонструвати опти­мальні моделі поведінки, формувати навички орієнту-» вання в новому середовищі, гармонійно пристосовува­тися та конструктивно впливати на нього;

• залучати дитину до спостереження за людьми, які ви­користовують силу за призначенням, з користю для ін­ших, вдаються до припустимих правил самозахисту;

310

Створення розвивального життєвого простору

активно підтримувати бажання дошкільника застосу­вати власну силу в моральних цілях;

• інтимізувати життя дитини: збільшити кількість та тривалість індивідуальних довірчих розмов про ута­ємничене; з розумінням ставитися до її прагнення визначити та відстояти "своє місце"; відвести в при­міщенні спеціальне місце, де дитина може усамітни­тися, виплакатися, побути певний час наодинці із сімейними реліквіями у нерегламентованому середо­вищі, "випустити пару";

• вправляти в умінні поводитися щиро, природно, зали­шатися самою собою в різних життєвих ситуаціях; підтримувати індивідуальні можливості та несхожість на інших.

311

Частина друга