Запитання:

1. Чому російські війська вимущені були залишити Галичину влітку 1915 р.?

2. Чому російській армії не вдалося заняти усю теріторію Галичини під час Брусиловського прориву?

7. Участь української інтелігенції в діяльності громадських комітетів з допомоги жертвам війни.

Особливо посилилась активність української інтелігенції у 1915 р., коли після відступу російських військ з Галичини антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл трохи послабшали. Влітку було дано дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постражда­ло від воєнних дій». Товариство поставило за мету опіку над біженцями та допомогу заарештованим і висланим в Росію га­личанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Укра­їні. Тоді ж українські діячі стали співпрацювати з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолений відомим діячем Товариства укра­їнських поступовців (ТУП) Ф. Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету викорис­товували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті ці будинки стали українськи­ми школами. Допомогу з фондів комітету одержували біженці й поранені українці.

Громадські організації в Наддніпрянській Україні

Організація	Характеристика
Комітет Всеросійського союзу міст при Південно-Західному фронті	Основна діяльність була спрямована на допомогу біженцям із Галичини для організації їх життя у нових районах, створення українських шкіл, лікарень. Очолив комітет відомий меценат барон Ф. Штейнгель
Земський союз	Допомога всім постраждалим у війні. Організація медичної допомоги пораненим та їх реабілітація
Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій	Допомога жертвам російської окупації західноукраїнських земель: арештантам, депортованим, заручникам, біженцям. Виникло влітку 1915 р.

8. Україна в умовах наростання економічної та політичної кризи в російській і австро-угорській імперіях

Війна набувала дедалі більш кровопролитного характеру. У кінці 1915 р. російська армія втратила близько 3,5 млн чол., у тому числі більш ніж 1,5 млн полонених. А в тилу назріла криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Майже на два мільйони десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Це привело до загострення соціально-політичної обстановки. Масові заворушення охопили населення промислових центрів України. У 1915 р. в Україні пройшло 113 страйків. У них брали участь майже 50 тис. робітників. А вже у 1916 р. відбулося 218 страйків, з кількістю учасників до 200 тис. чоловік. Страйки та заворушення йшли під гаслом «Геть з війною!». Піднялися перш за все робітники таких міст як Горлівка (Донбас), Бахмут, Катеринослав, Харків, Миколаїв. Найбільшою популярністю серед них користувались соціал-демократичні агітатори.

Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин неза-, сіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.

Світова війна супроводжувалася небаченими раніше людськими жертвами і матеріальни­ми втратами воюючих сторін. За перші два роки російська армія втратила 7,5 млн вби­тими, пораненими й полоненими. Але на змі­ну їм прийшли 15 млн запасних і рекрутів, яких набирали по всій імперії, особливо у прифронтовій зоні, якою була вся Російська Україна.

Величезних втрат зазнала і австро-угорська армія, яка та­кож компенсувалася новими масовими мобілізаціями по всіх регіонах Австро-Угорської імперії, у т.ч. у Західній Україні. У ході війни відбувалися величезні зміни в народному гос­подарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. В той же час краща, найпрацездатніша частина робочої сили була призвана до армії. Місце мобілізованих у місті-й селі зайняли жінки, підлітки і військовополонені. Рівень кваліфі­кації цих людей був низький і не відповідав вимогам виробниц­тва. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Ні за рівнем розвитку, ні за організацією вони не були здатні забезпечити потреби фронту і тилу. Перш за все, це стало відчуватися в Російській, а потім - в Австро-Угорській і Німецькій імперіях. Не­минучим наслідком цього був дефіцит на все, від боєприпасів до товарів широкого вжитку та продуктів харчування. В містах з'явилися черги - найчутливіший індикатор економічних не­гараздів. У 1916 р. великі міста Російської імперії опинилися перед загрозою голодних бунтів. Продовольчі труднощі швид­ко наростали в Німеччині й Австро-Угорщині. В той же час не­велика група представників великої промислової і фінансової буржуазії, користуючись наданими урядом пільгами, одержу­вала надприбутки. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв у всіх євро­пейських країнах..

Особливо складною була соціально-політична обстановка в Росії. Авторитет правлячого режиму швидко падав серед усіх верств населення. Царський уряд звинувачувався в некомпетентному керівництві, а близькі до престолу особи - в державній зраді. Посилювалися опозиційні настрої в Державній Думі, де у 1915 р. сформувався опозиційний уряду Прогресивний блок. У відповідь на вимогу блоку провести демократичні реформи, у тому числі припинити ре­пресії проти українців, цар розпустив Думу. .

Однак репресивними заходами було неможливо зупинити наростання масового народного руху, зокрема страйкового руху робітників. Так, на початку 1916 р. декілька днів страйкували робітники металургійного заводу в селищі Кам'янському Катеринославської губернії. Півтора місяця тривав страйк суднобу­дівників Миколаєва. Три тижні не виходили на роботу шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. Загальна кількість страй­карів перевищувала 25 тис. чол.

Тривожні для режиму події відбувалися на селі. Економічна криза швидко охоплювала сільське господарство. У зв'язку з не­стачею робочої сили, реманенту, тяглової худоби посівні площі в Україні у 1914-1916 рр. зменшилися на 1,9 млн дес. Ціни змі­нювалися у невигідному для селян напрямку. Якщо до війни за один пуд пшениці в Україні можна було купити 10 аршин ситцю, то у 1916 р. - лише 2 аршини. В цих умовах селянські господарства, особливо малоземельні, занепадали. На початок 1917 року з 4 млн. селянських господарств 1,4 млн. не мали коней.