3. Організація робочих місць

Основу трудового процесу становлять робочі місця. Це зона дії працівника, в якій зосередженні необхідні для виконання роботи засоби виробництва. Організація робочого місця передбачає комплектування його потрібними матеріально-технічними ресурсами, розміщення їх у певному порядку, раціональне планування робочого місця і дотримання умов техніки безпеки і охорони праці.

Робочі місця класифікують залежно від виду трудових процесів, рівня механізації праці й кількості виконавців (рис.6.2).

Робоче місце

Залежно від рівня механізації

Залежно від кількості працівників

Залежно від виду трудових процесів

Місця ручної роботи

Механізовані місця

Автоматизовані місця

Індивідуальні

Колективні

Постійне

Тимчасове

Рис. 6.2. Класифікація робочих місць

Організовуючи робоче місце, слід дотримуватися таких вимог: чітке виконання встановленої технології; забезпечення можливого скорочення ручних операцій; створення умов для застосування кращих прийомів праці; забезпечення безперебійного надходження предметів праці (насіння, добрив, кормів тощо); створення необхідних санітарно-гігієнічних умов.

Контрольні питання

1. Характеристика трудових ресурсів.

2. Поділ працівників аграрних підприємств та їх характеристика.

3. Сутність і основні принципи наукової організації праці.

4. Форми організації праці.

5. Принципи раціонального функціонування виробничих підрозділів.

6. Суть поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць і вимоги до їх організації.

МОДУЛЬ 2. ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Тема 1. Спеціалізація, поєднання галузей та розміри сільськогосподарських підприємств.

1. Сутність, фактори, види та показники спеціалізації аграрних підприємств.

2. Обґрунтування раціонального поєднання галузей і організації виробничих типів сільськогосподарських підприємств.

3. Оптимальні розміри підприємств.

1. Сутність, фактори, види та показники спеціалізації аграрних підприємств.

Спеціалізація є результатом суспільного поділу праці, що виникає з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що зумовлюють виділення виробництва певних видів продукції в самостійні галузі. У сучасних умовах спеціалізація – це переважаючий розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах або регіонах. Залежно від природних, економічних та організаційних факторів вона розвивається в різних напрямках, забезпечуючи основу для високоефективного ведення виробництва.

Найважливішими факторами, що впливають на спеціалізацію, є природно-кліматичні: агробіологічні групи грунтів, температурний режим, кількість опадів. Серед економічних факторів, що впливають на ефективне ведення виробництва важливе значення мають: наявність ринків збуту продукції, відстань та якість доріг до них (останнє пов’язане з транспортними витратами); забезпеченість трудовими ресурсами (особливо для таких трудомістких галузей, як овочівництво, садівництво, виноградарство, буряківництво) та їх кваліфікація.

У аграрному виробництві виділяють такі форми спеціалізації:

1) зональна – це поділ праці за природноекономічними зонами, підприємства яких характеризується спільністю природно-кліматичних і економічних умов та відповідною спеціалізацією;

2) загальногосподарська – це поділ праці між підприємствами, тобто господарствами з виробництва тих видів продукції, які за ефективністю мають переваги перед іншими, та на які є замовники і споживачі.

3) внутрішньогалузева – поділ праці всередині галузі за принципом розподілу загального технологічного процесу на певні його стадії, коли на взаємно узгодженій основі виконуються конкретні роботи окремими підприємствами або внутрішньогалузевими підрозділами (наприклад, у скотарстві виділяють окремо виробництво молока і м’яса, відтворення стада, дорощування худоби).

Спеціалізацію підприємства визначають за питомою вагою головної (або 2-3 головних) галузі в структурі товарної продукції. Якщо у названій структурі 50% і більше займає одна галузь, то господарство спеціалізується на ній. При спеціалізації господарства на двох галузях останні повинні займати не менше 2/3 товарної продукції (67%) а на трьох – не менше 75%.

Додатково спеціалізацію можна визначити також за структурою валової продукції, посівних площ, поголів’я тварин, затрат праці, виробничих витрат. Як правило, основні галузі потребують найбільших затрат праці і засобів виробництва.