Львівська спеціалізована школа І-ІІІ ст.. №69

львівської міської ради львівської області

Районний конкурс-захист проектних,

дослідницьких та пошукових реферативних робіт учнів

Історія творення Української держави і права

Конституція Пилипи Орлика –

зразок європейської демократії

Роботу виконала:

учениця 10 класу

Дуфанець Ірина

Науковий керівник:

Ферій Н.В.

Львів -2012

Зміст

Вступ

Основна частина – Конституція Пилипа Орлика

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять

через зростання національної самосвідомості, через усвідомлення необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і

представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з

долею України.

Сьогодні, коли Українська держава відзначила 20-ліття своєї незалежності, актуальним стає питання про конституційні традиції та першооснови правових норм на теренах цієї держави. І, безперечно одним із щаблем правової бази України є Конституція Пилипа Орлика.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її — повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави,

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

Основна частина – Конституція Пилипа Орлика

5(16) квітня 1710р. біля містечка Тягина (турецька назва Бендери, нині це територія Молдови) було проголошено “Конституцію прав і свобод Запорозького війська”. Ця конституція стала вищою точкою політичного мислення українців у ХVIII ст., бо фактично проголошувала в Україні незалежну республіку.

Конституція 1710 р. була не лише емігрантським твором, а й загальноукраїнським політичним актом.

Це підтверджують слова самого Пилип Орлика: ''Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїзджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому''. Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживаньстаршини в Україні. Очевидно, що сааме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними.

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.

Повна назва документа:

Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним князем Війська Запорозького, і між генералами, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного князя урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах.

Про те як складалася Конституція свідчать архіви Григора Орлика, в яких збереглися оригінальні тексти і записи його батька Пилипа: “Я один зложив найбільшу частину договору (Конституції. — І. М.) і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом...” Хто брав участь у виробленні Конституції? “Поміж особами, — писав П. Орлик, — що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую...”.

Конституція містила преамбулу (вступу) і 16 статей. У преамбулі подається коротка історія козацтва як виразника прагнень усього українського народу, піднесення і падіння козацтва після його “добровільного” переходу під проводом Б. Хмельницького під самодержавну руку Московської імперії.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

— установлення національного суверенітету;

— визначення кордонів Української держави;

““Як кожна держава складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, — записано в ній, — так і Мала Росія, Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені...”.

— забезпечення демократичних прав людини;

— визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, “самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!”);

в) судової (підзвітної і контрольованої).

Гетьман як керівник держави зобов’язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків.

Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На утримання гетьмана виділялися суворо визначені окремі землі та кошти. Полковники й сотники обиралися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування.

Цілком зрозуміло, що форма цього документа не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно складний час в умовах важкого економічного стану пограбованої Вітчизни. Але ж це перша Українська Конституція 1710 року!

Пилип Орлик як гетьман не мав достатньо можливостей для запровадження Конституції в життя повною мірою, проте вона не лишалася лише пам’яткою суспільно-політичної думки України, а протягом чотирьох років (від 1710 до 1714) була нормативним документом на всій правобережній Україні.

Цей документ відігравав велику роль у діяльності Пилипа Орлика. Він став важливою правовою основою при укладанні міжнародних договорів про допомогу у війні з Петром І. Орлик добре розумів, що йому одному не втілити в життя план відродження Української козацької держави. Талановитий дипломат П. Орлик робив відчайдушні спроби умовити союзників в урядах Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Він активно листувався з монархами та іншими високопосадовцями, порушував українську проблематику на різних приватних та офіційних зустрічах. Ніхто, крім Пилипа Орлика, не зміг підняти тоді українське питання на рівень загальноєвропейської політики.

У першому пункті Конституції йдеться про захист православної віри східного обряду, про обов'язки гетьмана твердо стояти в обороні митрополичного престолу київського: “Для кращого управління духовних справ, має той таки ясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольскій константинопольскій столиці первісну екзаршу владу”.

Йдеться про повернення київській митрополії її автокефальних прав, тобто унезалежнення від московської патріархії, повернення її в традиційне константинопольське підпорядкування. Нагадаємо, що цю більш як пів тисячолітню традицію було порушено за гетьмана Самойловича та митрополита Київського Святополка – Четвертинського у 1686 році.

З сучасної точки зору, в першому пункті Конституції є також місця, які не відповідають нинішнім уявленням про віротерпимість і релігійну толерантність. Але то були інші часи, коли православна віра й українська церква перебували у важкому становищі й потребували державного захисту й підтримки.

Другий пункт Конституції трактує проблему державних кордонів України та її цілісності, тобто неподільності на Правобережну і Лівобережну. Гарантом територіальної цілісності та недоторканості кордонів у даній Конституції виступає король шведський. З цього приводу навіть передбачалося надання спеціальним законом чи, як сказано в тексті, “трактатом”, права шведському королю титулуватися постійним протектором України ”. Текст Конституції проголошує:

“Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманом, славної пам’яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені ”.

Пункт третій стосувався питання про союзницькі відносини з кримською державою, в чому автор Конституції вбачав гарантію спокою і миру для України. Це писалося за рік до походу Орлика на Україну, в якому татари, як союзники гетьмана , брали участь. Але, як ми бачили, союз цей виявився нетривким, бо татари зрадили гетьманським сподіванням. А взагалі цей пункт цікавий тим, що українська держава мала намір жити із своїми сусідами не лише в злагоді, але й у приязні. В цьому пункті говориться, що гетьман, коли осяде в своїй резиденції, повинен бути “ зобов’язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи ”.

У четвертому пункті йшлося про стосунки Запорозької Січі та Московської держави. Побудувавши без дозволу запорожців у другій половині ХVІІ ст. кілька фортець на січових землях, Московська держава, як сказано в тексті, “створила праволомство і пригнічення”. З цього приводу гетьману робився наказ:

“ Щоб Дніпро від городків і фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено”.

У наступному п’ятому пункті також йдеться про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізького війська і нікого іншого.

З цього можемо зробити висновок, що Запорізької Січі згідно з проектом даної Конституції, маючи певну адміністративну автономію, перебувала під особливою протекцією гетьмана України.

Пункт шостий трактує принципово важливе для державного устрою України питання : самодержавство чи республіканський лад. Обмірковуючи це делікатне питання ( бо ж тоді в Європі існувало лише абсолютні чи конституційні монархії ), автор Конституції доходить такого висновку :

“ А чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно давніх прав та вольностей? Самодержавство невластиве гетьманському урядуванню…”.

Приставивши таким чином на “гетьманське урядування” Конституція встановлює політичну систему державної влади, згідно з якою гетьман не є неподільним розпорядником влади. Його прерогативи обмежені з боку “ генеральної ради ”, склад якої формувався б із генеральної та полкової старшини, досвідчених радників, з якими гетьман мав радитися, а також інших верств:

“ Про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою ”.

Козацька Рада, цей традиційний для українського суспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часах народних вічових зібрань, стає фактично парламентом, котрий збирається тричі на рік на свої сесії. Дати їх проведення прив’язувалися до великих релігійних свят: Різдва Христового, Воскресіння Христового і Покрови Пресвятої Богородиці.

У разі якихось надзвичайних подій, які б не дозволили зібратися Генеральній раді, вся повнота влади переходила до рук гетьмана:

“А коли б на ті вище оголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою ”.

У сьомому й восьмому пунктах говориться про етику , правові та функціональні обов’язки генеральної старшини.

Дев’ятий пункт Конституції трактує питання обрання генерального підскарбія із “людини значної і заслуженої”. Привертає увагу той факт, що йдеться не про “Призначення”, як це було в традиціях самодержавної влади, а про “вибори” – необхідний компонент демократії. Далі говориться про те, що майно і скарб державні мають бути відокремлені від особистого майна гетьмана, чого не було раніше, включно до І.Мазепи. Те ж саме стосувалося й полкового скарбу.

У десятому пункту говориться про обмеження експлуатації у такій спосіб:

“ Щоб пани полковники, сотники і всілякі військові і посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою”.

Окрім цього говориться також про виборність як військових, так і посполитих урядників. Це стосується також і полковників, котрих після обрання гетьмана мав лише затвердити. Аналогічним чином полковники затверджували сотенних урядників.

Спеціально обумовлювалися права жінок козаків, тих, які овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах, - щоб не притягати до всіляких повинностей і податків. Це зміст одинадцятого пункту , а в

дванадцятому говориться про необхідність ревізії земельної власності й уладнання справ з повинностями, які несли посполиті до всякого роду так званих “державців”. Як відомо, в майбутньому це питання вирішуватиметься гетьманом Данилом Апостолом, що свідчить про неабияку вагу цієї проблеми для України. Взагалі йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного спрямування конституції в соціальні питання.

Пункт тринадцятий підтверджував права та привілеї, колись надані Києву та іншим українським містам. Мовиться в першу чергу про привілей на Магдебурзьке право.

Чотирнадцятий пункт регулював складні соціальні відносини, що виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків – численні напруги, зловживання, паразитування тощо. Конституція щодо цього застерігає, щоб “ жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те гордовим розорення, а бідним людям наноситься знищення”.

У попередні часи українське суспільство, в першу чергу, звичайно, посполитий люд, несли великі збитки на утриманні всіляких військових формувань, як от : поліцейських полків, гетьманської гвардії тощо. Пилип Орлик, як автор, чітко усвідомлює це, і тому в разі закінчення війни за визволення України пропонує провести реформу:

“А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова”.

Про це йдеться у п’ятнадцятому пункті.

І, нарешті, останній пункт Конституції, шістнадцятий, містить у собі законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ, у яких чинилося багато надуживань, здирства тощо, так щоб “ виїздні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей”.

А крім цього ту же говориться як гетьмана і верховного гаранта прав, бо ж “йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого оправлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони. Договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зволить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і формально присягою і тисненням військової печатки”.

Закінчується Конституція текстом присяги гетьмана Орлика, в якій він зобов’язується незмінно виконувати всі пункти, зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових, зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на “артикулах правних”, справедливість.

Таким є основний зміст “екзильної конституції”, яка ніколи не набрала чинності і залишилася “як покажчик того рівня політичної думки, якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика.

У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.

Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.