Список літератури

1. Ясінчук Л. Азбука нації. Рідна Школа та її вага / Лев Ясінчук. — Л. : Накладом «Рідної Школи», 1931. — 32 с.

2. Ясінчук Л. Рідна школа в ювілейному році / Лев Ясінчук. — Л. : Накладом «Рідної Школи», 1931. — 24 с.

3. Ясінчук Л. 50 літ «Рідної Школи», 1881-1931/ Лев Ясінчук. — Л. : Накладом «Рідної Школи», 1931. — 256 с.

4. Ясінчук Л. Для рідного краю. Відгомін ювилейних свят в Америці у честь Рідної Школи / Лев Ясінчук. — Л. : Накладом автора, 1933. — 99 с.

5. Ясінчук Л. Рідна Школа в ідеї й житті : Підручник для рідношкільних організацій і діячів / Лев Ясінчук. — Л. : Накладом «Рідної Школи», 1934. — 208 с.

УДК 027.1(477.8)«12» Синюк Сергій

Двір володимира васильковича як прототип осередків княжої книжності на волині XVI—XVII століть

Центр книжності при дворі волинського князя Володимира Васильковича (1270—1288 рр.), який поєднував бібліотеку, скрипторій та коло фахівців-книжників [4, 6] — одне з найцікавіших явищ української культури доби Середньовіччя. Проте повністю його роль і місце у розвитку вітчизняної культурної спадщини розкривається тільки в контексті розвитку української книжності княжої доби.

Значною мірою успадкувавши кращі риси, а ймовірно — і частину книжкового фонду, від осередку волинської книжності доби Володимира Мономаха (1090—1100 рр.) та центру книжності при дворі князя Ізяслава Мстиславича (1140—1154 рр.) і увібравши ряд сучасних йому тенденцій [6, с. 205—208], центр книжності при дворі Володимира Васильковича сам став прототипом осередків княжої книжності на Волині XVI—XVII століть, перенісши давньоруську книжну традицію в наступну епоху. Власне, саме культурна складова спадщини Галицько-Волинської держави виявилась найціннішою для подальших націєтворчих процесів. Адже, як влучно зауважив П. Кралюк, «культура передається людям не біологічно, а історично» [1, с. 5].

Одним з інструментів «передачі культури» став створений при дворі Володимира Васильковича кодекс вітчизняної історії «Літопис Руський». Окрім того, що ця книга послужила основою та прототипом для цілого ряду пізніших хронік, від «Густинського літопису» до Хроніки Феодосія Софроновича, вона ввела в культурний простір два образи для наслідування: князь-лицар (Данило Романович) і князь-книжник (Володимир Василькович). Охочих наслідувати приклад останнього серед волинських князів виявилося немало. Свої книгозбірні мали княжі роди Четвертинських [2, с. 233] та Вишневецьких. Щоправда, історію бібліотеки Вишневецьких І. О. Ціборовська-Римарович простежує тільки з 30-х років XVIII століття [8], однак є певні підстави вважати, що князівська бібліотека існувала, як мінімум, від початку XVII століття, коли на її базі діяла друкарня Кирила Транквіліона Ставровецького в Рохманові, якою опікувалась Раїна Вишневецька-Могилянка.

До речі, є підстави стверджувати, що традиції жіночого меценатства у книжності княжої Волині теж маємо завдячувати центру книжності при дворі Володимира Васильковича. Адже вірною помічницею князя була його дружина Ольга Романівна, яка представляла при волинському княжому дворі чернігівську школу книжності [7, с. 11]. З її роботою в царині вітчизняної книжності перегукується і замовлення княгині Заславської на Пересопницьке Євангеліє і покровительство, яке надавала українській книжності Раїна Могилянка.

Проте найповніше справу Володимира Васильковича продовжили при дворі князів Острозьких. Ряд дослідників взагалі припускають, що князі Острозькі успадкували частину волинської княжої книгозбірні кінця ХІІІ століття. На думку А. Насонова, оригінал Південноруського літопису передали до княжого монастиря в Пінську. Пінськ після драматичних подій сорокових років чотирнадцятого століття став частиною великих земельних володінь князів Острозьких, які, ймовірно, були нащадками князя Романа Австрійського (помер у 1258 р.), сина Данила Романовича» [2, с. 231]. Рукопис літопису віднайдено в 1570-х роках, під час культурного відродження, пов’язаного зі створенням Острозької академії. Прикметно, що з Острозьким книжковим осередком 60-х років XVI століття, скоріше за все, пов’язані кілька зроблених у цей же період на Волині списків Кормчої книги.

Ряд дослідників вважають, що князь Данило Острозький був внуком Мстислава Даниловича, а не Романа Даниловича, обґрунтовуючи свою гіпотезу тим, що пiзнiшi володiння Острозьких лежали у кордонах князiвства Мстислава Даниловича. На нашу думку, вагомим аргументом на користь цього припущення є і той факт, що південно-волинські землі протягом тривалого часу були самостійним князівством — Погориною, то ж і в кінці ХІІІ століття найшвидше вважалися окремою державою, у якій і сформувалася княжа династія, названа згодом Острозькою. Тоді успадкування книгозбірні Володимира Васильковича могло відбутися і безпосередньо через Мстислава Даниловича, наступника Володимира Васильковича на волинському троні.

Справу Володимирового скрипторія продовжили друкарні князів Острозьких, а з аналогічного Володимировому гуртка учених-книжників розпочалася славетна Острозька Академія. Тому цілком справедливий висновок І. Пасічника про те, що Володимира Васильковича можна вважати ідейним предтечею князів Острозьких [3]. Те, що робив він, знайшло своє продовження в діяльності представників цієї князівської династії.

Відтак, маємо право твердити, що осередки книжної культури, які існували на Волині в ХІ—XVI століттях, були пов’язані між собою і складають один культурний феномен — книжність княжої Волині. Однак спадкоємність цієї традиції забезпечив книжний осередок при дворі Володимира Васильковича.