Список літератури

1. Архіпова І. М. Неопубліковані бібліографічні покажчики та списки як важливий інформаційний ресурс / І. М. Архіпова // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. — 2001. — Вип. 6. — С. 477—481.

1. Моргенштерн И. Г. Справочно-библиографический аппарат библиотеки : (теорет. анализ) / И. Г. Моргенштерн // Совет. библиогр. — 1982. — № 2. — С. 22—32.

2. Справочник библиографа / науч. ред. : А. Н. Ванеев, В. А. Минкина. — 3-е изд., перераб. и доп. — СПб. : Профессия, 2003. — 560 с.

3. Шкаріна В. А. Нові шляхи до розширення інформативності ДБФ / В. А. Шкаріна // Бібл. планета. — 2005. — № 2. — С. 18—20.

УДК 025. 34:908 Мілясевич Ірина, Сторожук Яна

Краєзнавчі каталоги і картотеки обласних універсальних наукових бібліотек україни: сучасний стан та проблеми ведення

Обласні універсальні наукові бібліотеки є центрами краєзнавчої роботи в області. Згідно з цим статусом за ними закріплено дві основні функції: з максимальною повнотою виявляти інформацію про літературу, присвячену краю, та про всю літературу, видану на його території. Ці функції вони виконують із 1959 року, коли було затверджено «Положення про краєзнавчу роботу обласних, крайових та республіканських бібліотек». Інформацію про цю літературу відображено у краєзнавчому ДБА, який є унікальним і своєрідним — такий ДБА не створюється у жодній іншій бібліотеці.

Завданням поставленого дослідження було виявити стан краєзнавчих каталогів та картотек ОУНБ України та встановити їх відповідність встановленим методичним прийомам ведення. З метою збору необхідної інформації було використано результати проведеного анкетування ОУНБ та спілкування з працівниками краєзнавчих відділів через електронну пошту, а також проаналізовано публікації про досвід краєзнавчої роботи ОУНБ, в т. ч. матеріали дослідження Національної історичної бібліотеки України [2].

Головною частиною краєзнавчого ДБА ОУНБ є Зведений краєзнавчий каталог (ЗвКК). Його основне призначення — з максимальною повнотою відображати інформацію про всю літературу, присвячену області, розкривати зміст усього величезного масиву інформації, зафіксованої в ньому, у різних аспектах, бути зручним для користування, дозволяти швидко та вичерпно давати відповідь на будь-яке питання краєзнавчого змісту, яке цікавить читача чи бібліографа.

У результаті проведеного дослідження вдалося з’ясувати, що ЗвКК ведуть усі ОУНБ України. Згідно з вимогами ЗвКК складається з трьох частин: систематичної, топографічної та персональної. За результатами анкетування з’ясовано, що всі ОУНБ України ведуть систематичну частину ЗвКК (найбільший обсяг цієї частини у Донецькій ОУНБ — 335 каталожних ящиків); 88 % ведуть топографічну частину (середній обсяг даної частини 30 каталожних ящиків); а 92% — персональну частину (її найбільший обсяг у Донецькій — 27 та Львівській ОУНБ — 21 каталожний ящик).

Одним із завдань досліджень було з’ясувати, чи відповідає методика ведення цих частин установленим правилам. Для систематизації матеріалу у систематичній частині ЗвКК у 50-річній практиці роботи бібліотек використовувалось три схеми класифікації краєзнавчої літератури (традиційні схеми УДК та ББК не придатні для класифікації краєзнавчих видань). Об’єднує їх єдиний принцип розміщення матеріалу: література групується не за галузями знання, а за основними аспектами життя краю. Кожна з них має свої позитивні і негативні риси. Тому ОУНБ України використовують різні класифікаційні схеми. Наприклад, Одеська, Запорізька, Донецька, Львівська ОУНБ застосовують таблиці «ББК для краєзнавчих каталогів»; Полтавська, Хмельницька, Рівненська, Волинська та ін. перейшли на «Примірну схему ЗвКК», розроблену НІБ України; а Сумська, Черкаська, Миколаївська, Чернігівська бібліотеки у першій половині 90-х років доповнили і переробили вживану у них «Типову схему класифікації для каталогів краєзнавчої літератури обласних, крайових, республіканських бібліотек» згідно з вказівками НІБ України. Окремі бібліотеки, зокрема Дніпропетровська ОУНБ, за основу взяли схему класифікації НІБ України і на її основі розробили власну схему, виходячи з практичної роботи і потреб читачів. Таким чином, нині переважна більшість бібліотек (68,7 %) в основу класифікації краєзнавчої літератури в систематичній частині ЗвКК поклала схему класифікації, розроблену НІБ України у 1992 р. Деякі бібліотеки використовують її повністю, а деякі у модернізованому вигляді. Частина бібліотек (32,3 %) продовжує використовувати таблиці ББК для краєзнавчих каталогів.

Взагалі-то проблема створення досконалої та уніфікованої схеми класифікації краєзнавчої літератури залишається відкритою, тому більшість бібліографів-краєзнавців проанкетованих бібліотек на питання: «Які проблеми у веденні КДБА виникають у працівників?» відповіли: «Основна проблема — відсутність єдиної схеми краєзнавчого каталогу з новими розділами і рубриками», «Необхідно створити нові «Таблиці для краєзнавчих каталогів бібліотек» із врахуванням місцевої специфіки», «Відсутність сучасної ББК для краєзнавчих каталогів» тощо.

Другою важливою частиною ЗвКК є топографічна частина. Її основне призначення — допомогти читачу швидко розшукати матеріал про будь-який населений пункт області. У ній матеріал розміщується за алфавітом районів області. У межах району весь масив карток поділяється на два блоки: спочатку розміщується за аспектами життя району, потім — за його населеними пунктами.

Таке розміщення матеріалу в топографічній частині застосовує більшість ОУНБ України (53,8 %), зокрема Одеська, Полтавська, Хмельницька, Івано-Франківська, Рівненська, Дніпропетровська та ін. 18,1 % бібліотек розміщують матеріал за алфавітом районів області, а в межах району — за алфавітом сільських рад (Черкаська, Запорізька, Чернігівська та ін.). 20,1 % — за алфавітом районів області, а в межах району — за схемою класифікації краєзнавчої літератури (Сумська, Донецька, Львівська та ін.). І тільки поодинокі бібліотеки відмовились від топографічної частини і ввели топографічні ділення в систематичній частині (Миколаївська), як це рекомендовано у підручнику Н. М. Кушнаренко [3].

Третьою частиною ЗвКК є персональна частина. У ній відображається матеріал про видатних осіб, пов’язаних з краєм (вчених, письменників, громадських діячів тощо).

У персональній частині матеріал може розміщуватися двома способами:

1. У суцільному алфавіті персональних рубрик;

2. За групами діячів, а в межах групи — за алфавітом персональних рубрик.

Обидва способи мають як переваги, так і недоліки, тому бібліотеки по-різному вирішують це питання: 56 % ОУНБ України розміщують матеріал в суцільному алфавіті прізвищ діячів (Сумська, Запорізька, Івано-Франківська, Миколаївська, Чернігівська, Дніпропетровська та ін.), а 44 % — за групами діячів (Волинська, Донецька, Львівська, Одеська, Полтавська, Черкаська та ін.).

Також згідно з чинним Положенням важливою частиною краєзнавчого ДБА є Зведений каталог місцевих видань (ЗвКМВ) [7], який відображає відомості про літературу, видану на території області. ЗвКМВ складається з трьох частин:

1. Хронологічний каталог книг, виданих місцевими типографіями (всі книги і брошури, видані на території області від початку виникнення тут книгодрукування). В результаті дослідження було виявлено, що цю частину ведуть 80 % ОУНБ України. У більшості випадків цей каталог відображає літературу, видану після 1959 року, іноді навіть з 1991 року (Сумська ОУНБ). Проте в окремих бібліотеках він має дуже велику глибину ретроспекції, зокрема в Одеській та Миколаївській ОУНБ інформує про літературу, видану з кінця XVIII століття, у Хмельницькій — із середини ХІХ століття, у Дніпропетровській і Полтавській — з 1900 року.

2. Каталог місцевих періодичних видань, який відображає газети, журнали і бюлетені, які видавались на території області від початку виходу першого номера періодичного видання. Дану частину ведуть 95 % ОУНБ України. Згідно з вимогами, тут матеріал розміщується за історичними періодами. Проте не всі бібліотеки дотримуються цього правила: Одеська, Сумська, Полтавська, Дніпропетровська розміщують матеріал за історичними періодами, потім за алфавітом назв періодичних видань; Донецька, Івано-Франківська, Миколаївська, Чернігівська — за типами періодичних видань, потім за їх алфавітом; Волинська, Хмельницька, Львівська — у суцільному алфавіті назв періодичних видань. Поодинокі бібліотеки обрали інші способи розміщення матеріалу, зокрема Запорізька — за назвами районів, потім за алфавітом назв періодичних видань; Черкаська — за типами періодичних видань, потім за алфавітом районів.

3) Каталог місцевих продовжуваних видань (щорічники та збірники, що видавались тривалий час без чіткої періодичності). Як показало дослідження, дану частину не веде жодна з ОУНБ України.

Згідно з «Положенням про краєзнавчу роботу обласних, крайових та республіканських бібліотек» 1959 року універсальна рекомендаційна краєзнавча картотека повинна бути обов’язковою частиною краєзнавчого ДБА обласних універсальних наукових бібліотек. Проте ні в «Положенні про краєзнавчу роботу бібліотек України» 1996 року [7], ні в методичному посібнику ДІБУ «Краєзнавча діяльність бібліотек України» 2002 року ця картотека навіть не згадується [1].

На нашу думку, вести таку картотеку доцільно. Вона створена на допомогу непідготовленим читачам, оскільки їм важко знайти інформацію у максимально повному ЗвКК. Ця категорія читачів є численною і в обласних бібліотеках значно перевищує кількість учених і спеціалістів. Крім того, вона відображає найновішу (за останні 10—15 років), найбільш цінну і загальнодоступну літературу з усіх аспектів життя краю. Тому цілком логічно створити краєзнавчу картотеку для задоволення інформаційних потреб такої категорії читачів. Проте жодна бібліотека України цю картотеку не веде.

Багато ОУНБ України створюють і ведуть інші краєзнавчі каталоги і картотеки, які не зазначені в інструктивних матеріалах. Таким є Зведений алфавітний краєзнавчий каталог, який подає інформацію про книги і брошури краєзнавчого змісту, які зберігаються в краєзнавчому фонді бібліотек регіону і служить, передусім, для контролю за фондами цих бібліотек. Його ведуть Дніпропетровська, Львівська, Івано-Франківська, Миколаївська, Черкаська, Донецька та Харківська ОУНБ.

Деякі обласні бібліотеки України, наприклад, Чернівецька, ведуть тематичні краєзнавчі картотеки. Їх доцільно створювати у галузевих читальних залах чи спеціалізованих відділах, якщо вони знаходяться в інших корпусах бібліотеки, віддалених від основного.

Краєзнавча картотека нових надходжень також не передбачена жодними директивними документами, проте вона ведеться в багатьох ОУНБ України. У краєзнавчій картотеці нових надходжень відображаються всі книги, повністю чи частково присвячені краю, які надійшли в бібліотеку протягом року, і статті краєзнавчого змісту з періодичних видань та збірників за аналогічний період.

Багато бібліотек України веде краєзнавчі картотеки на спецвиди документів, у яких відображаються автореферати дисертацій про область, рідкісні і цінні краєзнавчі книги, карти області, діафільми та мікрофільми тощо. Наприклад, Сумська ОУНБ веде «Картотеку мікрофільмів та діафільмів про Суми», Донецька ОУНБ веде «Каталог авторефератів дисертацій», Житомирська — «Картотеку фактографічної інформації», Запорізька та Дніпропетровська — «Картотеки рідкісних і цінних краєзнавчих видань» тощо.

Необхідно зауважити, що в ОУНБ України створюють доволі велику кількість корисних і оригінальних краєзнавчих картотек, які не передбачені жодними інструкціями. Наведемо окремі приклади: «Фактографічна краєзнавча картотека» (Донецьк, Хмельницький), «Картотека цитат» (Полтава), «Картотека книг з автографами авторів» (Запоріжжя), «Картотека творів місцевих авторів» (Луцьк) та ін.

Отже, система каталогів і картотек обласних універсальних наукових бібліотек є дуже важливою складовою частиною краєзнавчого ДБА. Вона підвищує ефективність задоволення краєзнавчих запитів читачів; допомагає надавати різноманітні довідки з тих чи інших краєзнавчих питань, полегшує роботу бібліотечних працівників, є матеріалом для створення БП тощо. Тобто це є багатофункціональний вичерпний інформаційний бібліографічний ресурс, який надає максимально повні дані про літературу, що стосується певної області. Проте багато методичних прийомів ведення краєзнавчих каталогів і картотек є недостатньо розробленими, тому в ОУНБ України спостерігається різнобій у вирішені цих питань.