Гостра гнійна хірургічна інфекція

1. Розрізняють наступні види гострої хірургічної інфекції, за виключенням:

1. гнійної аеробної.

2. анаеробної.

3. специфічної (правець сибірка та ін.).

4. гнилісної.

5. специфічної (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз та ін.).

2. За етіологічним фактором розрізняють наступні види хірургічної інфекції, за виключенням:

1. стафілококової.

2. пневмококової.

3. стрептококової.

4. вірусної.

5. гонококової.

3. До ендогенних шляхів інфікування належить:

1. імплантаційний.

2. гематогенний

3. повітряний.

4. лімфогенний.

5. крапельний.

4. Мікроорганізми, що попадають у рану, починають свою життєдіяльність і розмноження у середньому через:

1. 1-2 години.

2. 4-6 годин.

3. 6-12 годин.

4. 18-24 години.

5. 24-36 годин.

5. До характерних ознак Streptococcus pyogenes не належить:

1. аероб, що швидко втрачає вірулентність поза тваринним організмом.

2. не гинуть від висихання й можуть зберігати свою вірулентність у гною дуже довго.

3. є збудником бешихи, скарлатини.

4. при стрептококовій інфекції запалення звичайно носить серозний характер, при сепсисі частіше спостерігається форма неметастазуючої інфекції.

5. утворюють переважно місцеві гнійні фокуси, а при сепсисі – метастази.

6. Для стрептококової інфекції характерні наступні ознаки, за винятком:

1. здатності до інвазії й швидкому поширенню процесу.

2. зміни починаються у вигляді целлюліту, над яким залягає (на шкірі) наповнена кривавою сироваткою булла.

3. утвір абсцесу - рідке явище.

4. утвір абсцесу - закономірне явище.

5. поразка тканин має вигляд плямистого некрозу на шкірі й жирових тканинах.

7. Для стрептококової інфекції характерно:

1. сильна здатність до інвазії й швидкого поширення процесу.

2. зміни починаються у вигляді целлюліту, над яким залягає (на шкірі) наповнена кривавою сироваткою булла, утвір абсцесу - рідке явище.

3. поразка тканин має вигляд плямистого некрозу на шкірі й жирових тканинах.

4. при розкритті інфікованої ділянки виділяється рідкий, водянисто-сироватковий гній.

5. усе вірно.

8. До характерних ознак Staphylococcus pyogenes не належить:

1. аероб, який може жити й в анаеробних умовах.

2. утворюють ферменти, що розчиняють білок, токсини, що розчиняють еритроцити й лейкоцити, а також ендотоксини.

3. утворює переважно місцеві гнійні фокуси, а при сепсисі – метастази.

4. при стафілококовій інфекції запалення звичайно носить серозний характер, при сепсисі частіше спостерігається форма неметастазуючої інфекції.

5. перебуваючи в гнійних фокусах, стає більш вірулентним; тому зараження гноєм, що містить стафілококи, особливо небезпечно.

9. Для стафілококової інфекції не характерно:

1. у початковій стадії виявляється целлюліт, слідом за цим формується абсцес.

2. зміна починається у вигляді целлюліту, над яким залягає (на шкірі) наповнена кривавою сироваткою булла, утвір абсцесу - рідке явище.

3. гній має жовтуватий колір, густу консистенцію й не має заходу.

4. при швидкому поширенні запального процесу й високої вірулентності збудника виділення з рани не гнійні, а рідкі, кислотні, бульонооподібні у великій кількості.

5. через 2-3 дні після раннього розкриття гнійника виділення припиняються, рана очищується, з'являються грануляції, і рано можуть бути накладені вторинні шви.

10. Характерною рисою Pneumococcus Frankel-weichselbaum є:

1. утворює переважно місцеві гнійні фокуси, а при сепсисі – метастази.

2. звичайно носить серозний характер, при сепсисі частіше спостерігається форма неметастазуючої інфекції.

3. особливістю запальної реакції при цьому мікробі є її фібринозний характер.

4. під впливом цієї інфекції відбувається гнійне розплавлювання м'яких тканин, м'язів, сухожиль і фасцій.

5. усе вище перераховане не вірно.

11. Характерною рисою В. coli communis є:

1. утворює переважно місцеві гнійні фокуси, а при сепсисі – метастази.

2. звичайно носить серозний характер, при сепсисі частіше спостерігається форма неметастазуючої інфекції.

3. особливістю запальної реакції при цьому мікробі є її фібринозний характер.

4. під впливом цієї інфекції відбувається гнійне розплавлювання м'яких тканин, м'язів, сухожиль і фасцій.

5. усе вище перераховане не вірно.

12. Pyocyaneus:

1. фарбує гній і перев'язний матеріал у синюватий колір.

2. сапрофіт на шкірі людини, особливо в місцях, де багато потових залоз.

3. виділення носять фібринозний характер.

4. наявність на грануляціях затримує регенерацію рани.

5. усе вірно.

13. Відомо, що в основі механізму виникнення хірургічних інфекцій лежить проникнення патогенних агентів через шкіру в організм. Якщо бактерії попадають у рану безпосередньо, то говорять про:

1. первинне інфікування.

2. вторинне інфікування.

3. бактеріально токсичне інфікування.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

14. При первинному інфікуванні рани:

1. бактерії безпосередньо попадають у рану.

2. заражається вже виникла раніше рана (від рук лікаря, інструментів або бинта).

3. поразка тканин, їх запальні захворювання викликають не бактеріальні токсини, а інші токсичні речовини (при укусах змій, комах або після поранення чорнильним олівцем).

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

15. При вторинному інфікуванні рани:

1. бактерії безпосередньо попадають у рану.

2. заражається вже виникла раніше рана (від рук лікаря, інструментів або бинта).

3. поразка тканин, їх запальні захворювання викликають не бактеріальні токсини, а інші токсичні речовини (при укусах змій, комах або після поранення чорнильним олівцем).

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

16. При бактеріально-токсичному інфікуванні рани:

1. бактерії безпосередньо попадають у рану.

2. заражається вже виникла раніше рана (від рук лікаря, інструментів або бинта).

3. поразка тканин, їх запальні захворювання викликають не бактеріальні токсини, а інші токсичні речовини (при укусах змій, комах або після поранення чорнильним олівцем).

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

17. Для запального процесу притаманні наступні місцеві ознаки, за виключенням:

1. гіперемії.

2. припухлості.

3. болю.

4. крововиливів.

5. підвищення температури.

18. Для гострої хірургічної інфекції притаманні наступні ознаки, за виключенням:

1. прискорення ШОЕ.

2. підвищеного вмісту глюкози.

3. підвищення кількості лейкоцитів.

4. зсуву лейкоцитарної формули ліворуч.

5. зниження білкового коефіцієнту.

19. Для профілактики гострої гнійної хірургічної інфекції важливе значення мають наступні заходи, за виключенням:

1. підвищення рівня санітарно-гігієнічного стану населення.

2. достатнього вмісту білків і вітамінів у їжі.

3. підвищення кількості жирів та вуглеводів у їжі.

4. покращення стану швидкої і невідкладної хірургічної допомоги.

5. використання антибіотиків, інших препаратів, що підвищують захисні сили організму.

20. Для лікування гнійної хірургічної інфекції використовують наступні заходи, за виключенням:

1. активної імунізації проти правця.

2. мобілізація ураженого органу.

3. евакуація гною.

4. створення доброго відтоку з гнійного вогнища у зовнішнє середовище.

5. використання антибіотиків, інших препаратів, що підвищують захисні сили організму.

21. При перев’язці вялогранулюючої рани виявлено ураження її синьогнійною паличкою. Який засіб найкраще використати для санації даної рани?

1. розчин борної кислоти.

2. біогенні стимулятори.

3. сульфаніламіди.

4. саліцилова кислот 1.

5. антибіотики.

22. З метою підвищення стійкості організму до стафілококової інфекції вводять:

1. аміназол.

2. маннітол.

3. анатоксин.

4. аспірін.

5. аскорбінову кислоту.

23. До загальних немікробних етіологічних факторів розвитку гнійної хірургічної інфекції належать: а) вік пацієнта; б) цукровий діабет; в) приймання гормональних препаратів; г) неефективний гемостаз; д) електрокоагуляція й електрохірургія. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. вірно всі.

2. а, б.

3. в, г, д.

4. а, б, в.

5. г, д.

24. До місцевих немікробних етіологічних факторів розвитку гнійної хірургічної інфекції належать: а) травматичне виконання оперативного посібника; б) електрокоагуляція й електрохірургія; в) накладання великої кількості лігатур; г) використання шовного матеріалу, що не розсмоктується; д) неефективний гемостаз; е) тривалість виконання операції. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. вірно всі.

2. а, б, в.

3. г, д, е.

4. в, г, д.

5. а, в, д.

25. Основні ознаки бактериально-токсичного шоку: а) висока температура тіла; б) брадикардія; в) лихоманка; г) падіння артеріального тиску; д) олігурія. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. а, б, в, д.

2. б, в, г, д.

3. а, в, г, д.

4. вірно всі.

5. а, в, г.

26. Вторинне інфікування рани є наслідком влучення інфекції:

1. під час поранення.

2. с предмета, що ранить.

3. під час надання медичної допомоги.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

27. При важкому плині гнійно-запального процесу у формулі крові можна побачити зміни:

1. кольорового показника.

2. тромбоцитів.

3. збільшення числа паличкоядерних нейтрофілів.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

28. Назвіть одну зі стадій місцевої реакції організму при розвитку інфекції:

1. інфільтрація.

2. індурація.

3. десквамація.

4. дилюція.

5. пенетраця.

29. Симптом флюктуації не визначається при:

1. підшкірній гематомі.

2. абсцесі.

3. флегмоні.

4. гемотораксі.

5. гнійному бурситі.

30. Які зміни виникають при гострій хірургічній інфекції в морфологічному складі крові:

1. еритроцитом.

2. лейкопенія.

3. лімфоцитоз.

4. зсув формули вправо.

5. зсув формули вліво.

31. Назвіть один із захисних бар’єрів місцевої реакції організму на проникнення гнійної інфекції:

1. фасція.

2. очеревина.

3. плевра.

4. підшкірна клітковина.

5. піогенна оболонка.

32. Яке з наведених захворювань є частою причиною розвитку гнійної хірургічної інфекції:

1. злоякісна пухлина.

2. вади серця.

3. цукровий діабет.

4. хронічна ниркова недостатність.

5. закрита черепно-мозкова травма.

33. Назвіть основну умову, яка попереджає розвиток хірургічної інфекції:

1. високий освітній рівень населення.

2. добре забезпечення пацієнтів антибіотиками.

3. профілактика і лікування мікротравм.

4. раціональне харчування.

5. відмова від шкідливих звичок.

34. Назвіть один з компонентів загального лікування при гнійних захворюваннях:

1. профілактика уражень шкіри грибами.

2. відмова від дезінтоксикаційної терапії.

3. утримання від антибіотикотерапії.

4. пригнічення життєдіяльності гнійних мікроорганізмів.

5. відмова від корекції водно-електролітного і вуглеводного обміну.

1. Фурункул - це:

1. гостре гнійне запалення клітковини навколо волоса.

2. гостре запалення сальної залози.

3. гостре запалення потової залози.

4. гостре гнійно-некротичне запалення шкіри.

5. гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула та оточуючих його тканин.

2. Що називається фурункулом:

1. гнійне запалення потових залоз.

2. гнійне запалення сальної залози волосяного фолікула.

3. обмежене запалення клітковини.

4. запалення сальної залози.

5. запалення з обмеженим скупченням гною.

3. Структурні елементи які уражуються при фурункулі: а) волосяний фолікул; б) сальна залоза; в) м'яза; г) потова залоза; д) підшкірна клітковин 1. Виберіть правильну комбінацію послідовності відповідей:

1. а, б, г.

2. а, в, д.

3. а, г, д.

4. вірно всі.

5. а, б, д.

4. Гнійне запалення волосяного фолікула називається:

1. фурункулом.

2. фолікулітом.

3. карбункулом.

4. гідраденітом.

5. абсцесом.

5. Фурункул - гостре гнійно-некротичне запалення волосяних фолікулів та оточуючою клітковини:

1. апокрінових залоз.

2. сальних залоз.

3. лімфатичних залоз.

4. слинних залоз.

5. усе вище перераховане вірно.

6. Частіше за все фурункул викликає:

1. гемолітичний стрептокок.

2. протей.

3. кишкова паличка.

4. золотистий стафілокок.

5. грибкова флора.

7. Який з наведених мікробів призводить до розвитку фурункула:

1. стрептокок.

2. стафілокок.

3. гонокок.

4. синьо-гнійна паличка.

5. вульгарний протей.

8. Фурункул - гостре гнійно-некротичне запалення волосяних фолікулів та оточуючою клітковини. Але його не буває на:

1. передпліччі.

2. тильних поверхнях кистей.

3. долонях.

4. задній поверхні шкіри шиї.

5. внутрішній поверхні стегон.

9. Звісно, що локалізація фурункула звичайно у місцях де більше сальних залоз та воло 3. Але його не буває на:

1. на сідницях.

2. на шкірі лиця.

3. в зовнішньому вушному каналі.

4. на підошвах стоп.

5. у вхідному отворі носу.

10. Фактори, що сприяють розвитку фурункула наступні, за виключенням:

1. недотримання особистої гігієни.

2. мікротравми.

3. послаблення захисних сил організму.

4. виразкова хвороба шлунку або 12-палої кишки.

5. цукровий діабет.

11. Для фурункула характерно:

1. навколо волосяної луковиці розвивається гнійно-некротичний процес, що охоплює сальні залози і далі переходить на оточуючу підшкірну тканину. Субепідермально утворюється гнійна пустула. Волос розхитується та гине. Навколо нього утворюється циліндричний некроз, який поступово підлягає демаркації від оточуючої тканини. Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес. Гній направляється назовні на протязі ходу волоса і проривається через епідерміс. Дефект тканини, який при цьому утворюється, виповнюється грануляційною тканиною, загоюється із утворенням відповідного рубця.

2. утворення щільного запального інфільтрату, що охоплює декілька волосяних фолікулів, що уражені гнійно-некротичним процесом, який потім перетворюється у масивний некроз. Більша частина судин закупорюються, утворення множинних тромбозів призводить до поширеного некрозу тканин. Гнійно-некротичний процес проходить вглибину до підлеглих м’язів і фасції. Оточуючі тканини значно набряклі і гіперемована. Гній проривається назовні через множину отворів («бджолиний стільник»).

3. інфекція проходить безпосередньо через вивідні канальні потових залоз або через периканалікулярні лімфатичні шляхи; розвиток запального інфільтрату з перевагою полінуклеарних лейкоцитів, фіброцитів і лімфоцитів, до яких пізніше приєднуються еозинофіли та плазмові клітини. Поступове надходження абсцедування зволікає потову залозу вторинно у гнійний процес і обумовлює її знищення.

4. біль-менш поширене обмежене гнійне запалення підшкірної клітковини. У центрі його з’являється обмежений некроз, який внаслідок розплавлення тканин під дією ферментів призводить до абсцедування.

5. в фазу інфільтрації підшкірна тканина просочується серозним ексудатом. Гнійне розплавлення тканини призводить до абсцедування. Часто спостерігаються тканинні некрози. Процес поширюється не тільки на поверхні а й у глибину через різні анатомічні отвори фасцій за ходом судин та нервів.

12. При локалізації фурункула га лиці виникає погроза розвитку гнійного менінгіту, при цьому інфекція попадає у мозкові синуси по системі вен:

1. v. subclavia.

2. v. jugularis anterior.

3. v. аnonima.

4. v. angularis oculi.

5. все вірно.

13. Для фурункула характерно:

1. конусоподібне запальне вогнище.

2. припухлість у вигляді кола.

3. різко болюча багрова пляма.

4. епідермальний пухир, що заповнений гноєм.

5. чорна ділянка шкіри з вінцем гіперемії.

14. Злоякісний фурункул –це:

1. фурункул, що локалізується в паховій ділянці.

2. фурункул із переродженням у рак.

3. фурункул у пахвовій ділянці.

4. абсцедуючий фурункул.

5. фурункул лиця.

15. Яка небезпека існує при локалізації фурункула на верхній губі:

1. розвитку перитоніту.

2. розвитку запалення плеври.

3. тромбозу сагітального венозного синуса.

4. розвитку підщелепового лімфаденіту.

5. розвитку паротиту.

16. Симптоми фурункула:

1. легкий озноб, незначне підвищення температури тіла, на протязі 1-2 діб утворюється запальний інфільтрат.

2. озноб, висока температура, частий пульс, головний біль, блювота, відсутність апетиту, загальна інтоксикація; захворювання починається з утворення обмеженого запального інфільтрату, на поверхні якого є декілька гнійних пустул. Інфільтрат швидко поширюється, шкіра над ним багрово-синього кольору, напружена, припухла. Після формування некрозу і гнійного розплавлення тканини гній проривається назовні у декількох місцях через натягнутий епідермі 3. Некроз утворюється за 3-5 днів, потім наступає його відторгнення.

3. поява щільного, обмеженого запального інфільтрату, розміри якого поступово наростають і виступають над шкірою. Шкіра на початку трохи червоніє, пізніше стає багрово-сизою. Після розплавлення гною у центральній його частині повільно утворюється абсцес, шкіра над яким стає тонкою і він прориває назовні.

4. все вірно.

5. все не вірно.

17. Найбільш характерні ускладнення фурункула наступні, за виключенням:

1. лімфангіїту.

2. лімфаденіту.

3. флегмони.

4. гнійного тромбозу кавернозного синусу.

5. вологої гангрени.

18. Лікування фурункула:

1. обережне видавлювання.

2. вилучення із накладанням швів.

3. консервативне.

4. розтин та дренування.

5. електрокоагуляція.

19. Назвіть лікувальні заходи, які є показаними при фурункульозі:

1. застосування п’явок.

2. масаж.

3. протирання шкіри ефіром.

4. протирання шкіри 70 % спиртом.

5. витискання гнійника.

20. Хірургом оглянутий хворий Т., 42 років. Діагноз: фурункул правого передпліччя, гнійно-некротична стадія. Проведено розтин фурункулу. Пов’язку з яким препаратом треба покласти в фазі гідратації?

1. гіпертонічний розчин.

2. мазь Вишневського.

3. іхтіолову мазь.

4. пов’язку з хлораміном.

5. пов’язку з димексидом.

21. У хворого 15 років після видавлювання вугра на обличчі з’явилося болюче ущільнення тканин і почервоніння шкіри, температура тіла піднялась до 38 ° 3. Об’єктивно: в ділянці носо-губного трикутника справа є набряк і почервоніння шкіри. При пальпації визначається болюче ущільнення тканин круглої форми, розмірами 2х2 см, без ознак розм’ягчення. Ваш діагноз?

1. запальний інфільтрат.

2. фурункул.

3. карбункул.

4. абсцес.

5. флегмона.

22. Хворий 3., 65 років, звернувся до хірурга зі скаргами на наявність в ділянці волосяної частини голови трьох кулькоподібних пухлинних утворень до 2 см в діаметрі, які вперше з’явились 4 роки тому. Вони повільно збільшувались, мають чіткі рівні контури, не болючі, еластичної консистенції, зі шкірою не спаяні. Ваш діагноз?

1. карбункули.

2. гематоми.

3. фурункули.

4. атероми.

5. множинні абсцеси.

23. Хворий звернувся до лікаря на 4 добу після початку захворювання. При огляді самопочуття погане, температура тіла 38 °С, пульс 100 поштовхів за х 2. В області правого передпліччя є припухлість конічної форми з пустулою на верхівці. Шкіра навколо неї до 5 см гіперемована. Від вогнища запалення по передпліччю з поширенням на плече ідуть червоні смуги. В пахвовій ямці пальпують болючі лімфовузли 1,5х2,5 см. Яке захворювання у хворого?

1. флегмона правого передпліччя.

2. тромбофлебіт поверхневих вен правого передпліччя.

3. фурункул правого передпліччя, лімфангіїт, лімфаденіт.

4. бешихове запалення правого передпліччя.

5. все не вірно.

24. На прийомі хворий скаржиться на підвищення температури до 38,2 °С, наявність набряку в області верхньої губи. При огляді: верхня губа різко набрякла, у центрі набряку – конусоподібне здуття. Шкіра та слизова оболонка над ним темно-червоного кольору. Діагноз: фурункул верхньої губи. Хірург зробив розтин фурункула, обробив рану розчином перекису водню і наклав пов’язку з гіпертонічним розчином. Який лікувальний режим треба рекомендувати хворому?

1. лікування стаціонарне з загальним режимом.

2. лікування амбулаторне, потім – стаціонарне.

3. лікування амбулаторне.

4. лікування стаціонарне з ліжковим режимом.

5. можна працювати, періодично спостерігатися у хірурга.

25. До лікаря звернувся хворий зі скаргами на різкий біль в задній поверхні шиї, обмеження рухів голови, загальну слабість, втрату працездатності, підвищену температуру. Хворіє впродовж 4 дні 2. При огляді: на задній поверхні шиї набряк, шкіра темно-червоного кольору, в центрі гіперемії відзначається щільний, різко болючий конусоподібний інфільтрат значних розмірів з гнійним вогнищем. Який є попередній діагноз?

1. фурункул.

2. карбункул.

3. абсцес.

4. флегмона.

5. бешиха.

1. Карбункул - це:

1. некроз шкіри.

2. гнійне запалення клітковини під волосяним фолікулом.

3. гангрена шкіри і слизової в області щік.

4. гнійне-некротичне запалення одночасно декількох волосяних фолікулів і оточуючої їх клітковини.

5. некротично-гнійне запалення потових залоз, клітковини і лімфатичних вузлів у пахвинній ділянці.

2. Карбункулом називають запалення волосяних мішечків і сальних залоз, з некрозом шкіри й підшкірної клітковини і утворенням (?):

1. інфільтрату.

2. нориці.

3. виразки.

4. рани.

5. усе вище перераховане вірно.

3. Що називається карбункулом:

1. гнійне запалення потових залоз.

2. гнійне запалення сальних залоз і волосяних фолікулів.

3. обмежене запалення клітковини.

4. розлите запалення клітковини.

5. запалення з обмеженим скупченням гною.

4. Локалізація карбункула наступна, за виключенням:

1. долонь.

2. шиї.

3. спини.

4. сідниці.

5. лиця.

5. Для карбункула характерно:

1. навколо волосяної луковиці розвивається гнійно-некротичний процес, що охоплює сальні залози і далі переходить на оточуючу підшкірну тканину. Субепідермально утворюється гнійна пустула. Волос розхитується та гине. Навколо нього утворюється циліндричний некроз, який поступово підлягає демаркації від оточуючої тканини. Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес. Гній направляється назовні на протязі ходу волоса і проривається через епідермі 3. Дефект тканини, який при цьому утворюється, виповнюється грануляційною тканиною, загоюється із утворенням відповідного рубця.

2. утворення щільного запального інфільтрату, що охоплює декілька волосяних фолікулів, що уражені гнійно-некротичним процесом, який потім перетворюється у масивний некроз. Більша частина судин закупорюються, утворення множинних тромбозів призводить до поширеного некрозу тканин. Гнійно-некротичний процес проходить вглибину до підлеглих м’язів і фасції. Оточуючі тканини значно набряклі і гіперемована. Гній проривається назовні через множину отворів («бджолиний стільник»)

3. інфекція проходить безпосередньо через вивідні канальні потових залоз або через периканалікулярні лімфатичні шляхи; розвиток запального інфільтрату з перевагою полінуклеарних лейкоцитів, фіброцитів і лімфоцитів, до яких пізніше приєднуються еозинофіли та плазмові клітини. Поступове надходження абсцедування зволікає потову залозу вторинно у гнійний процес і обумовлює її знищення.

4. біль-менш поширене обмежене гнійне запалення підшкірної клітковини. У центрі його з’являється обмежений некроз, який внаслідок розплавлення тканин під дією ферментів призводить до абсцедування.

5. в фазу інфільтрації підшкірна тканина просочується серозним ексудатом. Гнійне розплавлення тканини призводить до абсцедування. Часто спостерігаються тканинні некрози. Процес поширюється не тільки на поверхні, а й у глибину через різні анатомічні отвори фасцій за ходом судин та нервів.

6. Симптоми карбункула:

1. легкий озноб, незначне підвищення температури тіла, на протязі 1-2 діб утворюється запальний інфільтрат.

2. озноб, висока температура, частий пульс, головний біль, блювота, відсутність апетиту, загальна інтоксикація; захворювання починається з утворення обмеженого запального інфільтрату, на поверхні якого є декілька гнійних пустул. Інфільтрат швидко поширюється, шкіра над ним багрово-синього кольору, напружена, припухла. Після формування некрозу і гнійного розплавлення тканини гній проривається назовні у декількох місцях через натягнутий епідермі 3. Некроз утворюється за 3-5 днів, потім наступає його відторгнення.

3. поява щільного, обмеженого запального інфільтрату, розміри якого поступово наростають і виступають над шкірою. Шкіра на початку трохи червоніє, пізніше стає багрово-сизою. Після розплавлення гною у центральній його частині повільно утворюється абсцес, шкіра над яким стає тонкою і він прориває назовні.

4. все вірно.

5. все не вірно.

7. Карбункул лиця лікують:

1. за допомогою хрестоподібного розрізу.

2. вилученням.

3. електрокоагуляцією.

4. консервативно.

5. ін’єкціями спирту навколо гнійника.

8. При карбункулі лиця з особливо небезпечних ускладнень слід виділити:

1. бешихове запалення.

2. фолікуліт.

3. тромбоз печеристої пазухи.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

9. Назвіть ускладнення, яке є характерним для карбункула верхньої губи:

1. сепсис.

2. некроз шкіри.

3. менінгіт.

4. остеомієліт верхньої щелепи.

5. тромбоз сонної артерії.

10. Що з наведеного застосовується при карбункулі обличчя в стадії інфільтрації:

1. висічення карбункула.

2. хрестоподібний розріз через карбункул.

3. опромінення карбункула кварцовою лампою.

4. місцево застосовують саліцилову кислоту.

5. витискають гнійний стрижень.

11. Як правило, при карбункулах, що локалізуються у ділянці шиї та спини, використовують наступне лікування, за виключенням:

1. хрестоподібних розрізів.

2. пов’язок з мазями на водорозчинній основі.

3. пов’язок із саліциловою маззю.

4. рентгенотерапії.

5. антибіотиків

12. При карбункулі шиї в стадії інфільтрації застосовують:

1. хрестоподібний розріз.

2. компрес з водорозчинними мазями.

3. пункцію інфільтрату.

4. компрес з протеолітичними ферментами.

5. міхур з льодом.

13. Карбункул оперують під наступним видом знеболення, за виключенням:

1. місцевої інфільтративної анестезії.

2. провідникової анестезії.

3. в/венного знеболення.

4. анестезії зрошуванням хлоретілом.

5. нейролептаналгезії.

14. Хворий Ю., 43 років на протязі 10 років хворіє цукровим діабетом, тип ІІ, важка форм 1. Скаржиться на біль, появу пухлиноподібного утворення в міжлопатковій ділянці розмірами до 5 см в діаметрі з явищами вираженої гіперемії, набряку. В центрі 5 гнійних верхівок в діаметрі до 0,2-0,3 см. Пальпаторно різка болючість. Яке захворювання у даного хворого?

1. карбункул.

2. абсцес.

3. флегмона.

4. фурункул.

5. лімфангіїт.

15. Хворий, 31 року, звернувся із скаргами на підвищення температури до 38°С, біль у поперековій області, припухлість, під час огляду у правій поперековій області знайдено болючий інфільтрат розміром 5х6см, шкіра над ним багрового кольору, у центрі багато гнійно-некротичних нориць, з яких виділяється гній. Який найбільш імовірний діагноз?

1. карбункул поперекової ділянки.

2. абсцес поперекової області.

3. бешиха.

4. паранефрит.

5. ниркова коліка.

16. Хворий К., 18 років, звернувся до лікаря зі скаргами на сильну біль, наявність болючого інфільтрату, на задній поверхні шиї, підвищення температури тіла, озноб, загальну слабість, втрату апетиту. Об’єктивно: наявна припухлість по задній поверхні шиї, розміром 3х4 см з синє-багровим забарвленням та некрозом шкіри в центрі, щільної консистенції, різко болючий. Яке лікування потрібно застосувати?

1. хрестоподібний розріз, висічення некротичних тканин, дренування, загальна антибіотикотерапія.

2. холод (гіпотермія).

3. пункція з послідуючим бактеріологічним дослідженням.

4. УВЧ-терапія та загальна антибактеріальна терапія.

5. новокаїнове обколювання з антибіотиками.

17. У хворої 50 років, що страждає на цукровий діабет 2-го типу, на задній поверхні шиї з'явився різко болючий інфільтрат розміром 5х6 см., шкіра над ним синьо-багрового кольору з некротичними норицями з яких виділяється гній. Загальний стан хворої тяжкий, температура досягає 40 °С, в крові лейкоцитоз, підвищений рівень глюкози – 15 ммоль/л, в сечі з’явився ацетон [++]. Поставити діагноз.

1. карбункул.

2. фурункул.

3. гідраденіт.

4. абсцес.

5. флегмона.

18. До поліклініки звернувся хворий, 36 років, що працює рубщиком м’яса, зі скаргами на «фурункул» на правому передпліччі. Об’єктивно: на правому передпліччі виявляється некротична виразка діаметром 5 мм з рясним серозним відходом і вдавленим центром, оточення вираженим запальним обідком і венцем із везикул, що розташовані на щільній основі. Виражений набряк м’яких тканин.. Дане утворення – це?

1. сибірковий карбункул.

2. бульозна форма бешихового запалення.

3. дифтерія рани.

4. інфікована рана.

5. флегмона передпліччя.

19. Хворий 42 років був направлений з поліклініки в хірургічне відділення лікарні з діагнозом “карбункул поперекової ділянки”. Об'єктивно: в поперековій ділянці визначається запальний інфільтрат багряного кольору, розміром 8х8 см. На поверхні інфільтрату є кілька отворів з густим зеленувато-сірим гнійним виділенням. Яким повинен бути обсяг операції?

1. висічення карбункула.

2. розтинання карбункула.

3. дренування карбункула.

4. обкалювання карбункула лідокаїном.

5. обкалювання новокаїном з антибіотиком.

20. В поліклініку звернувся хворий з карбункулом верхньої губи. Температура тіла 39°С, виражений набряк верхньої губи, вік. Як повинен поступити хірург з цим хворим?

1. госпіталізувати у хірургічне відділення.

2. амбулаторно призначити курс антибіотикотерапії.

3. розкрити карбункул, лікувати амбулаторно.

4. призначити фізіотерапевтичні процедури і зігріваючі компреси.

5. розкрити карбункул і призначити антибіотики.

21. Хворий К. 28 років, звернувся до хірурга поліклініки зі скаргами на біль, наявність набряку та гіперемії лівої половини обличчя, слабкість, підвищення температури тіла до 39,0є 3. Хворіє три доби. При огляді: запальний інфільтрат лівої носо-губної складки розміром 4х4 см з некротичним стрижнем в центрі, різкий набряк лівої половини обличчя, помірно виражене напруження потиличних м'язі 2. Яке оптимальне лікування необхідно призначити хворому?

1. Госпіталізація, антибіотики, антикоагулянти, щадячий режим.

2. Антибіотики, операція під загальним знеболенням.

3. Вологі висихаючі пов'язки з антисептиками, аспірін.

4. Фізіотерапевтичне лікування, імуномодулятори.

5. Антибіотики, ангіопротектори, щоденні перев'язки.

22. До лікаря звернувся пацієнт зі скаргами на біль в поперековій ділянці. Хворіє впродовж 4-х дні 2. Відзначає озноб. При обстеженні температура 38,5 С, в поперековій ділянці справа відзначається щільний інфільтрат діаметром до 5 см, шкіра над ним темно-червоного кольору. В центрі інфільтрату відзначається декілька отворів, крізь які виділяється густий гній. Який є попередній діагноз?

1. фурункул поперекової ділянки.

2. карбункул поперекової ділянки.

3. абсцес поперекової ділянки.

4. флегмона поперекової ділянки.

5. бешиха поперекової ділянки.

23. В хірургічне відділення через два дні після початку захворювання поступила жінка 50 років з карбункулом між лопаткової ділянки. Аналіз крові: лейкоцити – 11,0 х 10Г, паличкоядерних – 6 %, ШОЕ – 17 мм/год., цукор – 4,6 ммоль/л. Консервативне лікування (антибіотики, протизапальні, вітаміни, антистафілококовий гама-глобулін, УВЧ) не ефективні. Процес прогресує, посилюється інтоксикація. Яка подальша тактика лікування хворої?

1. розтин та дренування.

2. продовжити консервативну терапію.

3. призначення дезінтоксикаційної терапії.

4. призначення фізіотерапії.

5. все вірно.

Абсцес

1. Абсцес – це:

1. гостре запалення підшкірної клітковини.

2. нагноєння вилитої у порожнину крові.

3. обмежене накопичення гною у плевральній порожнині.

4. обмежене накопичення гною у тканинах.

5. обмежене гнійне запалення шкіри.

2. Що називається абсцесом:

1. гнійне запалення потових залоз.

2. гнійне запалення сальних залоз.

3. обмежене запалення клітковини.

4. розлите запалення клітковини.

5. запалення з обмеженим скупченням гною.

3. Обмежене скупчення гною в тканинах або органах називається:

1. фурункулом.

2. карбункулом.

3. гідраденітом.

4. абсцесом.

5. флегмоною.

4. Абсцес може бути викликаний наступними мікроорганізмами, за виключенням:

1. правцевої палички.

2. стафілококу.

3. синьогнійної палички

4. пневмококу

5. гонококу.

5. Абсцесу притаманне:

1. відсутність чіткої межі із здоровими тканинами.

2. швидке розповсюдження гною по міжфасціальним просторам.

3. злоякісне переродження.

4. наявність більш вираженої, ніж при флегмоні, загальної реакції організму.

5. наявність біогенної капсули.

6. Для абсцесу характерно:

1. навколо волосяної луковиці розвивається гнійно-некротичний процес, що охоплює сальні залози і далі переходить на оточуючу підшкірну тканину. Субепідермально утворюється гнійна пустула. Волос розхитується та гине. Навколо нього утворюється циліндричний некроз, який поступово підлягає демаркації від оточуючої тканини. Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес. Гній направляється назовні на протязі ходу волоса і проривається через епідерміс. Дефект тканини, який при цьому утворюється, виповнюється грануляційною тканиною, загоюється із утворенням відповідного рубця.

2. утворення щільного запального інфільтрату, що охоплює декілька волосяних фолікулів, що уражені гнійно-некротичним процесом, який потім перетворюється у масивний некроз. Більша частина судин закупорюються, утворення множинних тромбозів призводить до поширеного некрозу тканин. Гнійно-некротичний процес проходить вглибину до підлеглих м’язів і фасції. Оточуючі тканини значно набряклі і гіперемована. Гній проривається назовні через множину отворів («бджолиний стільник»).

3. інфекція проходить безпосередньо через вивідні канальні потових залоз або через периканалікулярні лімфатичні шляхи; розвиток запального інфільтрату з перевагою полінуклеарних лейкоцитів, фіброцитів і лімфоцитів, до яких пізніше приєднуються еозинофіли та плазмові клітини. Поступове надходження абсцедування зволікає потову залозу вторинно у гнійний процес і обумовлює її знищення.

4. біль-менш поширене обмежене гнійне запалення підшкірної клітковини. У центрі його з’являється обмежений некроз, який внаслідок розплавлення тканин під дією ферментів призводить до абсцедування.

5. в фазу інфільтрації підшкірна тканина просочується серозним ексудатом. Гнійне розплавлення тканини призводить до абсцедування. Часто спостерігаються тканинні некрози. Процес поширюється не тільки на поверхні а й у глибину через різні анатомічні отвори фасцій за ходом судин та нервів.

7. Розрізняють наступні місцеві симптоми поверхнево розташованого абсцесу, за виключенням:

1. припухлості.

2. шкіри у вигляді лимонної кірки.

3. флюктуації.

4. гіперемії.

5. болючості.

8. При абсцесах використовують наступні засоби лікування, за виключенням:

1. повторних пункцій гнійнику.

2. широких розтинів та дренування.

3. дренування через невеликі розтини із активною аспірацією.

4. консервативного лікування у початкових стадіях.

5. ультразвукової терапії.

9. При підозрі на абсцес в першу чергу показаним є:

1. накласти мазевий компрес.

2. виконати розріз.

3. накласти міхур з льодом.

4. виконати пункцію.

5. призначити опромінення лазером і рентгенотерапію.

10. При оперативному лікуванні абсцесу необхідно:

1. абсцес розкрити.

2. висікти абсцес у межах здорових тканин.

3. абсцес розкрити й дренувати.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

11. При абсцесах у внутрішніх органах (печінка, легені) може бути:

1. лімфаденіт.

2. лімфангіїт.

3. аденофлегмона.

4. перфорація в порожнину.

5. усе вище перераховане вірно.

12. Неспецифічний абсцес відрізняється від холодного абсцесу:

1. відсутністю ознак гострого гнійного запалення.

2. наявністю ознак гострого гнійного запалення.

3. тривалістю плину.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

13. Хвора П., 25 років, госпіталізована в хірургічне відділення із скаргами на болі в правій сідниці, температуру до 39 ° 3. Із анамнезу відомо, що 9 діб потому з метою знеболювання в зону правої сідниці була виконана внутрішньом’язова ін’єкція анальгіну. Об’єктивно: в верхньо-зовнішньому квадранті правої сідниці визначається болючий інфільтрат 5 х 4 см, шкіра над ним гіперемована, гаряча на дотик. Виставте правильний діагноз.

1. післяін’єкційний абсцес правої сідниці.

2. бешихове запалення правої сідниці.

3. карбункул правої сідниці.

4. абсцедуючий фурункул правої сідниці.

5. гематома правої сідниці.

14. У хворого на місці внутрішньом’язової ін’єкції (виконаної вдома) через 2 доби з’явився болючий інфільтрат, підвищилась температура тіла до 37,8 ° 3. Хворий лікувався прикладанням теплої грілки. Покращення не наступило, зберігалась температура, шкіра над обмеженим інфільтратом набула багряно-червоного кольору, з’явилось розм’якшення в центрі інфільтрату. Про яке ускладнення слід думати у даному випадку? Тактика лікування?

1. абсцес, розтин і дренування.

2. гематома, розтин і дренування.

3. бешихове запалення, антибактеріальна терапія.

4. флегмона, розтин і дренування.

5. еризипелоїд, антибактеріальна терапія.

15. До хірурга звернулась хвора 58 років зі скаргами на біль і наявність щільного утворення з ділянкою розм’якшення в центрі, високу температуру тіл 1. Через 8 діб після внутрішньом’язової ін’єкції. Про яке захворювання Ви перш за все подумаєте?

1. післяін’єкційний абсцес.

2. фурункул.

3. карбункул.

4. гематома.

5. бешиха.

16. У хворої 1., 20 років в правій поперековій ділянці визначається об’ємне утворення до 7 см в діаметрі, яке виникло 4 роки тому і повільно збільшується. При пальпації воно м’якої консистенції, не болюче із чіткими контурами, зміщується, з шкірою не спаяний. Про яке захворювання можна подумати?

1. ліпома.

2. абсцес.

3. флегмона.

4. бешиха.

5. гематома.

17. В хірургічне відділення поступила хвора зі скаргами на біль і наявність ущільнення в ділянці правої сідниці, підвищення температури тіла до 39 3. Тиждень тому в цьому місці була зроблена ін’єкція баралгіну. Об’єктивно: хвора гладка, в ділянці верхньо-зовнішнього квадранта правої сідниці припухлість, почервоніння шкіри. При пальпації відмічається болючий інфільтрат в центрі якого є розм’якшення, позитивний симптом флюктуації. Ваш попередній діагноз?

1. абсцес.

2. фурункул.

3. флегмона.

4. запальний інфільтрат.

5. бешиха.

18. Хвора В, 48 років скаржиться на біль та наявність ущільнення в правій сідниці. Чотири дні потому в домашніх умовах хворій була виконана ін'єкція 50% розчину анальгіну з метою зменшення болю в попереку. Через день в сідниці з’явилося ущільнення тканин, а потім біль. Самостійно прикладала напівспиртові компреси. При огляді – шкіра правої сідниці червоного кольору, при пальпації визначається болючій інфільтрат, позитивний симптом флюктуації. Виставте попередній діагноз.

1. післяін'єкційний абсцес.

2. флегмона.

3. карбункул.

4. фурункул.

5. парапроктит.

19. У хворої через 10 діб після внутрішньом'язової ін'єкції виявляється болюче запальне утворення в ділянці верхньо-зовнішнього квадранту правої сідниці, температура тіла до 38 °С у вечірній час на протязі останніх трьох діб. Назвіть найбільш вірогідний діагноз.

1. бешихове запалення правої сідниці.

2. післяін'єкційний абсцес правої сідниці.

3. гематома правої сідниці.

4. гнійний натічник.

5. все невірно.

20. Хвора 35 років скаржиться на високу температуру тіла, біль у верхньо-зовнішньому квадранті правої сідниці, які з’явилися після ін’єкції. Хворіє 3 доби. У місці ін’єкції є гіперемія шкіри, болючий інфільтрат із розм’якшенням у центрі. Встановлений діагноз: післяін’єкційний абсцес правої сідниці. Подальша тактика хірурга?

1. розтин абсцесу, санація та дренування порожнини.

2. госпіталізація хворої, призначення антибіотиків та УВЧ.

3. пункція абсцесу, видалення гною з наступним призначенням антисептиків.

4. низькоінтенсивне лазерне опромінення по 10-15 хвилин на праву сідницю.

5. жарознижувальні препарати, масаж и сухе тепло на праву сідницю.

21. У хворої 60 років на 4 добу після ін’єкції в лівій сідниці з’явилася біль і ущільнення тканин. Температура тіла 37,9 ° 3. Об’єктивно: в верхньо-зовнішньому квадранті лівої сідниці шкіра червоного кольору, гаряча на дотик, при пальпації визначається інфільтрат 6х6 см, болючий, в центрі розм’якшення. Що потрібно зробити для того, щоб визначити правильний діагноз і тактику подальшого лікування?

1. рентгенографію.

2. біопсію.

3. ультразвукове дослідження.

4. пункцію.

5. зробити загальний аналіз крові.

22. На рентгенограмі органів грудної клітки справа на рівні 4 ребра відмічається інтенсивна негомогенна з нечіткими контурами тінь великих розмірі 2. В центрі вказаної тіні визначається горизонтальний рівень та просвітлення легеневої тканини над ним. Якому захворюванню відповідає дана рентгенологічна картина?

1. периферичний рак.

2. абсцес правої легені.

3. туберкулома правої легені.

4. бульозна хвороба.

5. правобічний пневмоторакс.

23. Хворий 20 років, звернувся зі скаргами на болючість в області правої сідниці, наявність там набряку. При огляді в області сідниці відмічається обмежена болючість, припухлість, над якою шкіра гіперемована. Відмічається місцева гіпертермія. Симптом флюктуації позитивний. Визначено наявність абсцесу. Ваша тактика?

1. введення протиправцевої сироватки і препаратів для стимуляції імунітету.

2. місцеві аплікації димексидом.

3. призначення антибіотиків широкого спектру дії та сульфаніламідних препаратів.

4. фізіотерапевтичне лікування.

5. розтин та дренування гнояка, призначення антибіотиків широкого спектру дії.

24. У хворого на місці внутрішньом’язової ін’єкції (виконаної вдома) через 2 доби з’явився болючий інфільтрат, підвищилась температура тіла до 37,8 ° 3. Хворий лікувався прикладанням теплої грілки. Покращення не наступило, зберігалась фебрільна температура, шкіра над обмеженим інфільтратом набула багряно-червоного кольору, з’явилось розм'якшення в центрі інфільтрату. Про яке ускладнення слід думати у даному випадку? Тактика лікування?

1. абсцес, розтин і дренування.

2. гематома, розтин і дренування.

3. бешихове запалення, антибактеріальна терапія.

4. флегмона, розтин і дренування.

5. еризипелоїд, антибактеріальна терапія.

25. Через 2 дні після в/м введення розчину сульфату магнію у пацієнта на місці введення з’явилась незначна припухлість, яка поступово збільшилась. При обстеженні відзначається розлита припухлість і гіперемія лівої сідничної ділянки. При пальпації: обмежений болючий інфільтрат з розм'якшенням в центрі. Який є попередній діагноз?

1. фурункул.

2. карбункул.

3. абсцес.

4. флегмона.

5. бешиха.

26. Хвора 2., 48 років, скаржиться на біль та наявність ущільнення в правій сідниці. Чотири дні тому в домашніх умовах хворій було виконано ін'єкцію 50% розчину анальгіну з метою зменшення болю в попереку. Через день в сідниці з'явилося ущільнення тканин, а потім біль. Прикладала компреси. При огляді - шкіра на правій сідниці червоного кольору, при пальпації визначається болючий інфільтрат, позитивний симптом флюктуації. Поставте попередній діагноз.

1. фурункул.

2. карбункул.

3. абсцес.

4. флегмона.

5. бешиха.

1. Гідраденіт - це:

1. гнійне запалення сальної залози і волосяного фолікула.

2. запалення молочної залози.

3. серозне запалення клітковини у підколінній ямці.

4. гнійне запалення лімфатичних вузлів у пахвовій ділянці.

5. гнійне запалення потових залоз.

2. Найчастіше гідраденіт локалізується в ділянці:

1. молочних залоз.

2. волосистій частині голови.

3. долонь і підошви.

4. пахвовій.

5. підколінній ямці.

3. Назвіть звичне місце локалізації гідраденіту:

1. підщелепова ділянка.

2. пахвова ділянка.

3. пахвинна ділянка.

4. ділянка шиї.

5. ділянка спини.

4. В якій ділянці тіла не відзначається гідраденіт:

1. на волосистій частині голови.

2. в перианальній і генітальній ділянках.

3. в паховій ямці.

4. на долонній поверхні кисті.

5. в ділянці ареол молочної залози.

5. Гідраденіту притаманна припухлість:

1. конічної форми.

2. кратероподібної форми.

3. напівкруглої форми.

4. з ульцерацією у центрі.

5. з ящикоподібної гіперемією шкіри.

6. Для гідраденіту характерно:

1. навколо волосяної луковиці розвивається гнійно-некротичний процес, що охоплює сальні залози і далі переходить на оточуючу підшкірну тканину. Субепідермально утворюється гнійна пустула. Волос розхитується та гине. Навколо нього утворюється циліндричний некроз, який поступово підлягає демаркації від оточуючої тканини. Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес. Гній направляється назовні на протязі ходу волоса і проривається через епідерміс. Дефект тканини, який при цьому утворюється, виповнюється грануляційною тканиною, загоюється із утворенням відповідного рубця.

2. утворення щільного запального інфільтрату, що охоплює декілька волосяних фолікулів, що уражені гнійно-некротичним процесом, який потім перетворюється у масивний некроз. Більша частина судин закупорюються, утворення множинних тромбозів призводить до поширеного некрозу тканин. Гнійно-некротичний процес проходить вглибину до підлеглих м’язів і фасції. Оточуючі тканини значно набряклі і гіперемована. Гній проривається назовні через множину отворів («бджолиний стільник»).

3. інфекція проходить безпосередньо через вивідні канальні потових залоз або через периканалікулярні лімфатичні шляхи; розвиток запального інфільтрату з перевагою полінуклеарних лейкоцитів, фіброцитів і лімфоцитів, до яких пізніше приєднуються еозинофіли та плазмові клітини. Поступове надходження абсцедування зволікає потову залозу вторинно у гнійний процес і обумовлює її знищення.

4. біль-менш поширене обмежене гнійне запалення підшкірної клітковини. У центрі його з’являється обмежений некроз, який внаслідок розплавлення тканин під дією ферментів призводить до абсцедування.

5. в фазу інфільтрації підшкірна тканина просочується серозним ексудатом. Гнійне розплавлення тканини призводить до абсцедування. Часто спостерігаються тканинні некрози. Процес поширюється не тільки на поверхні а й у глибину через різні анатомічні отвори фасцій за ходом судин та нервів.

7. Симптоми гідраденіту:

1. легкий озноб, незначне підвищення температури тіла, на протязі 1-2 діб утворюється запальний інфільтрат.

2. озноб, висока температура, частий пульс, головний біль, блювота, відсутність апетиту, загальна інтоксикація; захворювання починається з утворення обмеженого запального інфільтрату, на поверхні якого є декілька гнійних пустул. Інфільтрат швидко поширюється, шкіра над ним багрово-синього кольору, напружена, припухла. Після формування некрозу і гнійного розплавлення тканини гній проривається назовні у декількох місцях через натягнутий епідермі 3. Некроз утворюється за 3-5 днів, потім наступає його відторгнення.

3. поява щільного, обмеженого запального інфільтрату, розміри якого поступово наростають і виступають над шкірою. Шкіра на початку трохи червоніє, пізніше стає багрово-сизою. Після розплавлення гною у центральній його частині повільно утворюється абсцес, шкіра над яким стає тонкою і він прориває назовні.

4. все вірно.

5. все не вірно.

8. Клінічну картину гідраденіту характеризують наступні ознаки: 1) утворення щільного болючого вузла; 2) наявність фолікулярної пустули; 3) виділення сметаноподібного гною; 4) наявність некрозу в центрі; 5) виникнення щільного інфільтрату. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. 1, 2, 5.

2. 2, 3, 4.

3. 2, 3, 5.

4. 3, 4, 5.

5. 1, 3, 5.

9. Яке з перерахованих захворювань не зустрічається у дітей раннього віку?

1. фурункул.

2. карбункул.

3. гідраденіт.

4. абсцес.

5. флегмона.

10. Надійний спосіб профілактики й розвитку рецидивів гідраденіту – опромінення пахвової западини. Яке з перерахованих нижче опромінень можна провести після завершення запального процесу?

1. ультразвукове.

2. рентгенівське.

3. променеве.

4. лазерне.

5. все вірно.

11. Клінічну картину гідраденіту характеризують наступні ознаки: а) утворення щільного болючого вузла: б) наявність фолікулярної пустули; в) виділення вершкоподібного гною; г) наявність некротичного центру; д) виникнення щільного інфільтрату. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. а, в, д.

2. а, б, д.

3. б, в, д.

4. б, в, г.

5. в, г, д.

12. Клінічна картина гідраденіту:

1. нагадує фурункул.

2. нагадує лімфаденіт.

3. зміни шкіри наступають пізніше.

4. іноді переважають явища набряклості й серозного запалення.

5. все вірно.

13. Несприятливі анатомічні обставини для розвитку гідраденіту:

1. звивистість і величина ходів потових залоз.

2. пітливість.

3. наявність волос.

4. наявність складок.

5. все вірно.

14. Повільному розповсюдженню запального процесу при гідраденіту й розвитку значних інфільтратів, які обмежують рухи кінцівки і дають різкий біль, особливо при рухах сприяє:

1. звивистість й величина ходів потових залоз.

2. пітливість.

3. наявність волос.

4. наявність складок.

5. все вірно.

15. Який з методів лікування використовують для лікування гідраденіту:

1. фізіотерапевтичний.

2. антибіотикотерапія.

3. іммобілізація.

4. оперативний.

5. все вірно.

16. Оперативне лікування гідраденіту назначають в фазу:

1. серозної інфільтрації.

2. абсцедування.

3. зовнішнього розкриття абсцесу.

4. все вірно.

5. все не вірно.

17. Хворий К. звернувся із скаргами: в правій пахвовій ділянці спостерігається 3 щільні, обмежені запальні інфільтрати, які виступають над шкірою. Шкіра над ними червона із багрово-сизим відтінком, в центральній частині одного інфільтрату рана із витіканням з неї гною. Ваш діагноз?

1. гідраденіт правої пахвової ділянки.

2. гнійний лімфаденіт правої пахвової ділянки.

3. туберкульоз пахвових лімфатичних вузлів.

4. фурункул правої пахвової ділянки.

5. карбункул правої пахвової ділянки.

18. У робітника в правій пахвовій ділянці з’явились 3 щільні болючі вузлики розміром 1х0,6 см, шкіра над ними багряно-червона, температура тіла субфебрільна. Ваш діагноз?

1. гідраденіт.

2. лімфаденіт.

3. тромбофлебіт.

4. флебіт.

5. фурункул.

1. Флегмона – це:

1. обмежене накопичення гною у тканинах.

2. волога гангрена.

3. гостре гнійне запалення клітковини.

4. запалення усіх тканин пальців.

5. гостре гнійне запалення лімфатичних вузлів.

2. Гостре розлите запалення підшкірної клітковини називається:

1. флегмоною.

2. паранефритом.

3. абсцесом.

4. медіастинітом.

5. парапроктитом.

3. Що називається флегмоною:

1. гнійне запалення потових залоз.

2. гнійне запалення сальних залоз.

3. обмежене запалення клітковини.

4. розлите запалення клітковини.

5. запалення з обмеженим скупченням гною.

4. За характером ексудату розрізняють наступні види флегмон, за виключенням:

1. серозна.

2. слизова.

3. гнійна.

4. гнилісна.

5. некротична.

5. Флегмона може бути викликана наступними збудниками гнійної інфекції, за виключенням:

1. стафілококів.

2. стрептококів.

3. кишкової палички.

4. сибірки.

5. клострідій.

6. За локалізацією розрізняють наступні види флегмон, за винятком:

1. підшкірної.

2. підслизової.

3. субфасціальної.

4. міжфасціальної.

5. Міжкісткової.

7. Назвіть неіснуючу локалізацію флегмони:

1. флегмона підшкірної клітковини.

2. флегмона фасції.

3. міжм'язова флегмона.

4. флегмона за очеревинного простору.

5. флегмона дна порожнини рота.

8. Для флегмони характерні наступні ознаки, за винятком:

1. сильного болю.

2. щільного інфільтрату без чітких меж.

3. підвищення температури.

4. високого лейкоцитозу та прискореної ШОЕ.

5. підвищення АТ.

9. Для флегмони характерно:

1. навколо волосяної луковиці розвивається гнійно-некротичний процес, що охоплює сальні залози і далі переходить на оточуючу підшкірну тканину. Субепідермально утворюється гнійна пустула. Волос розхитується та гине. Навколо нього утворюється циліндричний некроз, який поступово підлягає демаркації від оточуючої тканини. Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес. Гній направляється назовні на протязі ходу волоса і проривається через епідермі 3. Дефект тканини, який при цьому утворюється, виповнюється грануляційною тканиною, загоюється із утворенням відповідного рубця.

2. утворення щільного запального інфільтрату, що охоплює декілька волосяних фолікулів, що уражені гнійно-некротичним процесом, який потім перетворюється у масивний некроз. Більша частина судин закупорюються, утворення множинних тромбозів призводить до поширеного некрозу тканин. Гнійно-некротичний процес проходить вглибину до підлеглих м’язів і фасції. Оточуючі тканини значно набряклі і гіперемовані. Гній проривається назовні через множину отворів («бджолиний стільник»).

3. інфекція проходить безпосередньо через вивідні канальні потових залоз або через периканалікулярні лімфатичні шляхи; розвиток запального інфільтрату з перевагою полінуклеарних лейкоцитів, фіброцитів і лімфоцитів, до яких пізніше приєднуються еозинофіли та плазмові клітини. Поступове надходження абсцедування зволікає потову залозу вторинно у гнійний процес і обумовлює її знищення.

4. біль-менш поширене обмежене гнійне запалення підшкірної клітковини. У центрі його з’являється обмежений некроз, який внаслідок розплавлення тканин під дією ферментів призводить до абсцедування.

5. в фазу інфільтрації підшкірна тканина просочується серозним ексудатом. Гнійне розплавлення тканини призводить до абсцедування. Часто спостерігаються тканинні некрози. Процес поширюється не тільки на поверхні а й у глибину через різні анатомічні отвори фасцій за ходом судин та нервів.

10. Гіперемія при флегмоні більш інтенсивна:

1. у центрі вогнища.

2. по периферії вогнища.

3. однаково інтенсивна на усією поверхнею вогнища.

4. все вірно.

5. все невірно.

11. При глибокій флегмоні, як правило:

1. виявляється ярка гіперемія шкіри і флюктуація.

2. відсутня гіперемія шкіри та флюктуація.

3. гіперемія і флюктуація з’являються на 3-4 день від початку захворювання.

4. все вірно.

5. все невірно.

12. Флегмона називається медіастинітом при локалізації процесу в:

1. в м’язах.

2. в головному мозку.

3. в сальнику.

4. в передній черевній стінці.

5. в середостінні.

13. Оперативне лікування при флегмоні виконують під наступними видами знеболення, за виключенням:

1. провідникової анестезії.

2. в/венного наркозу.

3. анестезії шляхом зрошування хлоретілом.

4. ендотрахеального наркозу.

5. нейролептанальгезії.

14. Яку тактику слід застосувати у випадку розм’якшення м’яких тканин при флегмоні:

1. виконати широкий розріз і дренування.

2. накласти зігріваючий компрес.

3. накласти мазеву пов’язку.

4. рекомендувати холодний компрес.

5. виконати обколювання новокаїном з антибіотиками.

15. Лікування флегмони у стадії нагноєння (абсцедування):

1. консервативне лікування.

2. ультразвукову терапію.

3. широкий розтин та дренування.

4. великі дози антибіотиків.

5. розтин, видалення гною та некротичних тканин, дренування трубками із наступним промиванням порожнини гнійника.

16. Якщо після розтину флегмони у хворого на протязі 3-4 днів зберігається висока температура і озноб, необхідно:

1. призначити жарознижуючі препарати.

2. виконати ревізію рани і посів крові.

3. призначити рентгенотерапію.

4. призначити антигістамінні препарати.

5. все вірно.

17. При лікуванні флегмони не використовують:

1. консервативне лікування у початковій стадії.

2. ультразвукову терапію.

3. широкий розтин та дренування.

4. великі дози антибіотиків.

5. розтин, видалення гною та некротичних тканин, дренування трубками із наступним промиванням порожнини гнійника.

18. При оперативному лікуванні аденофлегмони перед розтином необхідно:

1. виконати пункцію і при наявності гною розкрити вогнище по голці.

2. при наявності яркої гіперемії шкіри і флюктуації можна зробити розріз відразу.

3. при наявності гіперемії шкіри і флюктуації пункція протипоказана.

4. при наявності гіперемії шкіри і флюктуації призначити антибіотики, а коли гіперемії не стає робити розріз і дренувати.

5. все невірно.

19. У хворого після поранення цвяхом долонної поверхні кисті на другу добу з’явився набряк тильної поверхні, посилився біль. Шкіра навколо колотої рани червона, гаряча на дотик. При пальпації тканини навколо рани ущільнені болючі, із рани виділяється каламутна серозна рідин 1. В якій фазі знаходиться запальний процес?

1. гнійно-некротичній.

2. нагноєння.

3. некротичній.

4. інфільтрації.

5. абсцедування.

20. У хворого на 2-гу добу після уколу цвяхом в області лівого передпліччя з’явилися незначна припухлість і почервоніння шкіри. Ще 3 доби хворий не звертався до лікаря, використовував зігріваючі компреси. При огляді: загальний стан середньої тяжкості, температура тіла 39 °С, пульс 110 у 4. /х 2. На усьому протязі лівого передпліччя є припухлість без чітких меж, виражений набряк, шкіра гіперемована. На значній ділянці на передній поверхні передпліччя визначається флюктуація. Різко збільшені і болючі пахвинні лімфатичні вузли. Яке захворювання у хворого?

1. флегмона лівого передпліччя.

2. флегмона лівого передпліччя, лімфангіїт, лімфаденіт.

3. остеомієліт кісток лівого передпліччя.

4. флегмона лівого передпліччя, лімфангіїт, лімфаденіт, сепсис.

5. остеосаркома.

21. Хворий 34 років скаржиться на інтенсивний біль і набряк у ділянці лівого передпліччя, підвищення температури до 40 С, загальну слабість та анорексію, які виникли на 2 добу після поранення передпліччя шилом. Об’єктивно спостерігаються набряк і ущільнення тканин передпліччя з розм’якшенням, гіперемія шкіри без чітких меж, позитивний симптом “флюктуації”. У хворого виявлено виражений лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво. Який метод місцевого лікування є доцільним?

1. розкриття і дренування гнійного процесу передпліччя.

2. застосування напівспиртових компресів.

3. обколювання ураженої ділянки антибіотиками.

4. повторні пункції з відсмоктуванням.

5. гільйотинна ампутація верхньої кінцівки на рівні плеча.

22. Через 6 годин після хірургічного лікування (нанесення розрізів) дитині 3-х тижнів з некротичною флегмоною новонароджених куприкової ділянки спостерігається розповсюдження гіперемії та інфільтрації на сідничній ділянці. Яка подальша тактика лікаря?

1. нанесення додаткових розрізів.

2. обколювання розчином новокаїну з антибіотиками.

3. застосування фізіотерапії.

4. використання мазевих пов’язок.

5. використання пов’язок з антисептиками.

23. Хворий 32 років скаржиться на виражений біль і почервоніння у правій паховій ділянці, підвищення температури тіла до 38,7 °С, загальну слабкість. У вказаній ділянці спостерігається набряк, пальпаторно виявляються різко болючі, ущільнені, зрощені між собою та з оточуючими тканинами лімфовузли з розм’якшенням у центрі конгломерату. Симптом флюктуації позитивний. У нижній третині гомілки – велика рана (після розтину флегмони), що гоїться вторинним натягом. Яка лікувальна тактика є правильною?

1. розтин і дренування гнійника у паху та антибіотикотерапія.

2. Масивна антибіотикотерапія і теплові процедури на пахову ділянку.

3. Виключно місцеве оперативне лікування: розкриття та дренування гнійника.

4. Напівспиртові компреси та інші теплові процедури на пахову ділянку.

5. Виключно масивна антибіотикотерапія.

24. Хворий 26 років, скаржиться на болі в правій кисті. Хворіє впродовж 4 дні 2. Болі спочатку з’явились на ладанній поверхні кисті у основи ІІ і ІІІ пальців в місці мозолі 2. Набряк почав швидко збільшуватись з переходом на тильну поверхню кисті. Пальці напівзігнуті, болючість при пальпації, рухи обмежені, позитивний симптом флюктуації. Який попередній діагноз?

1. фурункул кисті.

2. карбункул кисті.

3. абсцес кисті.

4. флегмона кисті.

5. бешиха кисті.

25. До лікаря звернувся токар зі скаргами на болі в правій кисті. Декілька днів назад під час роботи стружкою поранив шкіру у основи ІІІ пальця, де утворився інфільтрат, з’явилась гіперемія і набряк, посилився біль. При обстеженні: температура 37,9 С, права кисть набрякла, болюча при пальпації, рухи в суглобах пальців різко обмежені з огляду на біль. На шкірі передньої поверхні правого передпліччя відзначаються повздовжні червоні смуги. В паховій ділянці пальпуються збільшені і болючі щільні лімфатичні вузли. Який є попередній діагноз?

1. фурункул, лімфангіїт, лімфаденіт.

2. карбункул, лімфангіїт, лімфаденіт.

3. абсцес, лімфангіїт, лімфаденіт.

4. флегмона, лімфангіїт, лімфаденіт.

5. бешиха, лімфангіїт, лімфаденіт.

26. У пацієнтки виникла біль в ділянці ІІ пальця лівої кисті. В поліклініці виконали операцію – розкриття сухожильного панарицію. В наступні дні хвора страждала від сильного болю в ділянці лівої кисті, відзначалась температура до 39 С, загальна слабість, апатія, порушення сну. На 5 день пацієнтка повторно звернулась в поліклініку. При огляді: загальний стан середньої важкості, температура 38,5 С, пульс 118 в х 2. Локально: різкий набряк лівої кисті, гіперемія шкіри, рухи в суглобах відсутні. Який є попередній діагноз?

1. фурункул лівої кисті.

2. карбункул лівої кисті.

3. абсцес лівої кисті.

4. флегмона лівої кисті.

5. бешиха лівої кисті.

1. Лімфангіїт - це:

1. гнійне запалення сальної залози і волосяного фоллікулу.

2. запалення молочної залози.

3. гостре запалення лімфатичних судин.

4. гнійне запалення лімфатичних вузлів.

5. гнійне запалення потових залоз.

2. Лімфаденіт - це:

1. гнійне запалення сальної залози і волосяного фоллікулу.

2. запалення молочної залози.

3. гостре запалення лімфатичних судин.

4. гнійне запалення лімфатичних вузлів.

5. гнійне запалення потових залоз.

3. Причини виникнення лімфангіїту наступні, за виключенням:

1. запальні вогнища.

2. інфекція шкіри.

3. утворення тромбів.

4. метастазування ракових клітин.

5. інфіковані рани.

4. Перилімфангіїт - це:

1. згортання лімфи.

2. утворення тромбів.

3. лейкоцитарна інфільтрація на протязі судини.

4. некроз стінки лімфатичної судини.

5. утворення лімфангіїтних тромбів.

5. Тромболімфангіїт – це:

1. згортання лімфи.

2. утворення тромбів.

3. лейкоцитарна інфільтрація на протязі судини.

4. некроз стінки лімфатичної судини.

5. утворення лімфангіїтних тромбів.

6. Ретикулярний лімфангіїт – це запалення:

1. лімфатичних капілярів і дрібних лімфатичних судин.

2. великих лімфатичних судин.

3. лімфатичних вузлів.

4. все вірно.

5. все невірно.

7. Стовбуровий лімфангіїт – це запалення:

1. лімфатичних капілярів і дрібних лімфатичних судин.

2. великих лімфатичних судин.

3. лімфатичних вузлів.

4. все вірно.

5. все невірно.

8. Місцеві ознаки ретикулярного лімфангіїту наступні, за виключенням:

1. плямисте сітчасте почервоніння, що поширюється в напрямку лімфообігу.

2. болючість при пальпації зони гіперемії.

3. почервоніння у вигляді чітких смужок, які починаються від первинного вогнища і йдуть до реґіонарних лімфатичних вузлів.

4. з’являється поблизу інфікованого вогнища.

5. спостерігається збільшення і болючість регіонарних лімфатичних вузлів.

9. Місцеві ознаки стовбурового лімфангіїту:

1. плямисте сітчасте почервоніння, що поширюється в напрямку лімфообігу.

2. болючість при пальпації зони гіперемії.

3. почервоніння у вигляді чітких смужок, які починаються від первинного вогнища і йдуть до реґіонарних лімфатичних вузлів; болючість при пальпації по ходу смужок.

4. з’являється поблизу інфікованого вогнища.

5. спостерігається збільшення і болючість регіонарних лімфатичних вузлів.

10. При лімфаденіті не уражуються наступні групи лімфовузлів:

1. підщелепних.

2. шийних.

3. межистіння.

4. пахвових.

5. пахових.

11. Місцеві ознаки серозного лімфаденіту:

1. почервоніння у вигляді чітких смужок, які починаються від первинного вогнища і йдуть до реґіонарних лімфатичних вузлів; болючість при пальпації по ходу смужок.

2. пальпуються окремі збільшені болючі лімфатичні вузли, шкіра на ними не змінена.

3. гіперемія і набряк шкіри над лімфатичними вузлами, палькується щільний інфільтрат; при прогресуванні процесу з’являється флюктуація в центрі інфільтрату.

4. плямисте сітчасте почервоніння, що поширюється в напрямку лімфообігу, болючість при пальпації зони гіперемії.

5. все вірно.

12. Місцеві ознаки гнійного лімфаденіту:

1. почервоніння у вигляді чітких смужок, які починаються від первинного вогнища і йдуть до реґіонарних лімфатичних вузлів; болючість при пальпації по ходу смужок.

2. пальпуються окремі збільшені болючі лімфатичні вузли, шкіра на ними не змінена.

3. гіперемія і набряк шкіри над лімфатичними вузлами, палькується щільний інфільтрат; при прогресуванні процесу з’являється флюктуація в центрі інфільтрату.

4. плямисте сітчасте почервоніння, що поширюється в напрямку лімфообігу, болючість при пальпації зони гіперемії.

5. все вірно.

13. Лікування лімфангіїту та лімфаденіту наступне, за виключенням:

1. санація первинного вогнища.

2. антибіотикотерапія.

3. іммобілізація.

4. при ускладнених формах – оперативне.

5. оперативне лікування при запаленні лімфатичних судин та вузлів ніколи не застосовують.

1. Маститом називається:

1. запалення навколовушної слинної залози.

2. будь-яке запалення у ділянці молочної залози.

3. запалення тільки молочної залози.

4. запалення жувального м’яза.

5. фіброзне переродження тканин молочної залози.

2. За перебігом мастит буває:

1. підгострий, гострий.

2. гострий, хронічний.

3. гострий, рецидивний.

4. хронічний, рецидивний.

5. гострий, хронічний, рецидивний.

3. Найбільш часто мастит розповсюджується:

1. гематогенним шляхом.

2. лімфогенним шляхом.

3. галактогенним шляхом.

4. все вірно.

5. все не вірно.

4. Парамастит – це:

1. будь-яке запалення молочної залози.

2. запалення тільки молочної залози.

3. обмежене гнійне запалення у шкірі, підшкірній клітковині що вкривають молочну залозу.

4. фіброзне переродження тканин молочної залози.

5. все вірно.

5. Під час статевого дозрівання у підлітків обох статей спостерігається так званий мастит юнацького віку. Для нього не характерно:

1. в області молочних залоз з’являється болюча припухлість, щільна на дотик.

2. гіперемія шкіри і збільшення лімфатичних вузлів.

3. рухи в плечовому суглобі болючі.

4. виділення із сосків молокоподібного секрету спостерігається постійно.

5. із сосків молокоподібний секрет виділяється рідко.

6. Основним збудником маститу є:

1. кишкова паличка.

2. гонококи.

3. стафілококи.

4. синьогнійна паличка.

5. гемолітичний стрептокок.

7. Галактофорит – це запалення молочних ходів, яке розвивається після проникнення гнійної інфекції:

1. з тріщин та подряпин соска, навколососкової області і взагалі шкіри, що вкриває молочну залозу.

2. з гнійних вогнищ на поверхні молочної залози (фурункул, карбункул та ін.).

3. через молочні ходи, що відкриваються на сосці.

4. при септикопіємії після грипу, тифу та ін.

5. все вірно.

8. Фактори, що сприяють розвитку мастита наступні, за виключенням:

1. вагітності та лактації.

2. тріщині сосків.

3. плоского соску.

4. застій молока у залозі.

5. наявності вогнищ хронічної інфекції в організмі.

9. Фактори, що сприяють розвитку мастита наступні:

1. зниження резистентності організму.

2. нормальна вагітність із наявністю ревматизму, пороків серця.

3. лактостаз.

4. патологічна вагітність: нефропатії вагітних.

5. все вірно.

10. Фактори, що сприяють розвитку мастита наступні, за виключенням:

1. патологія пологів (кровотечі, важкі пологи та ін.).

2. нормальна вагітність.

3. патологічна вагітність.

4. супутні захворювання.

5. застуда.

11. Початковою формою маститу є:

1. флегмонозна.

2. серозна.

3. інфільтративна.

4. гангренозна.

5. абсцедуюча.

12. Частіше мастит розвивається у наступних випадках, за виключенням:

1. у жінок, які вперше родять.

2. у правій молочній залозі.

3. у перші 3-4 тижні після пологів.

4. під час застою молока.

5. під час безсоння.

13. Найбільш тяжкий клінічний перебіг маститу відзначається у фазі:

1. абсцедуючій.

2. серозній.

3. флегмонозній.

4. інфільтративній.

5. гангренозній.

14. Механізм розвитку маститу:

1. запальний процес починається в протоках молочної залози.

2. прогресуючи, запалення переходить на залозисту тканину.

3. запальний процес у залозі проходить стадії від серозного до дифузного гнійного запалення з утворенням абсцесів.

4. запальний процес приводить до тромбозу судин і розвитку некрозу тканини залози.

5. все вірно.

15. Локалізація гнійників у молочній залозі при маститі наступна:

1. премамарна.

2. субареолярна.

3. інтрамамарна.

4. ретромамарна.

5. все вірно.

16. Які форми маститу розрізняють за локалізацією:

1. субареолярну.

2. тотальну.

3. інтрамамарну.

4. ретромамарну.

5. усі з наведених.

17. Локалізація гнійників у молочній залозі при маститі наступна, за виключенням:

1. премамарної.

2. субареолярної.

3. інтрамамарної.

4. ретромамарної.

5. поверхневої.

18. Клінічні прояви серозно-інфільтративної форми маститу:

1. початок захворювання гострий.

2. озноб, температура тіла підвищується до 38,5-39 °С.

3. явища загальної інтоксикації: головний біль, зниження апетиту, втрата сну.

4. молочна залоза збільшена в об’ємі, болюча на дотик, кількість молока зменшена.

5. все вірно.

19. Клінічні прояви серозно-інфільтративної форми маститу, за виключенням:

1. початок захворювання гострий.

2. озноб, температура тіла підвищується до 38,5-39 °С.

3. явища загальної інтоксикації: головний біль, зниження апетиту, втрата сну.

4. молочна залоза збільшена в об’ємі, болюча на дотик, кількість молока зменшена.

5. позитивний симптом флюктуації

20. При серозній стадії гострого маститу протипоказанням є:

1. сціджування молока.

2. фіксація залози коминковою пов’язкою.

3. розкриття запального вогнища.

4. призначення антибіотиків.

5. ретромамарна блокада пеніциліном.

21. Клінічні ознаки застою молока у молочній залозі наступні, за виключенням:

1. виникає у перші дні після пологів.

2. виникає через 3-4 тижні після пологів.

3. неприємні відчуття та почуття важкості в ділянці молочної залози.

4. після кормління залоза залишається пружною, при пальпації виявляється добре обмежена щільна ділянка довгастої форми.

5. температура тіла у більшості випадків залишається нормальною.

21. Клінічні ознаки флегмонозної фази маститу наступні, за виключенням:

1. підвищення температури тіла до 38-40°С.

2. наявність відносно задовільного загального стану.

3. гіперемована, блискуча шкіра у ділянці молочної залози.

4. різкого зсуву лейкоцитарної формули ліворуч.

5. зниження Нв до 40-50 г/л.

22. Клінічні ознаки гангренозної фази маститу наступні, за виключенням:

1. стан хворої важкий, температура тіла 40°С і вище.

2. молочна залоза збільшена у розмірах.

3. шкіра синє-багрового кольору, місцями вкрита пухирями та ділянками некрозу.

4. стан хворої важкий, підвищення температури тіла до 38-40°С, гіперемована, блискуча шкіра у ділянці молочної залози.

5. різкий зсув лейкоцитарної формули ліворуч, у загальному аналізі сечі білок, кількість якого швидко збільшується.

23. Консервативне лікування лактаційного маститу проводять у фазі:

1. абсцедуючій.

2. серозно-інфільтративній.

3. флегмонозній.

4. гангренозній.

5. все вірно.

24. Під час консервативного лікування маститу використовують наступні заходи, за виключенням:

1. активного зціджування молока.

2. дозованого холоду.

3. ретромамарної новокаїнової блокади.

4. обмеження вживання рідини, проносних засобів.

5. компресів з камфорною олією.

25. Під час розтину інтрамамарних гнійників при маститі використовують розрізи:

1. поздовжні.

2. поперечні.

3. У-подібні.

4. радіальні.

5. хрестоподібні.

26. Для розтину ретромамарного гнійника при маститі використовують розрізи:

1. облямовуючий над молочною залозою.

2. через сосок із введенням резинової трубки.

3. півмісяцевий по краю ареоли.

4. радіальний з контапертурами.

5. під молочною залозою по складці.

27. Операція при маститі повинна виконуватися під:

1. поверхневою анестезією.

2. епідуральною анестезією.

3. місцевою інфільтративною анестезією.

4. загальним знеболенням.

5. в/венним знеболенням.

28. Яке розміщення і напрямок розрізу при розкритті ретромамарного гнійника:

1. радіарний біля верхніх квадрантах молочної залози.

2. півовальний біля нижнього краю залози.

3. радіарний біля нижній половині молочної залози.

4. півовальний над верхнім краєм залози.

5. циркулярний навколо соску.

29. Хронічний інфільтрат у молочній залозі насамперед необхідно диференціювати з:

1. чужорідним тілом.

2. тальковою гранульомою.

3. маститоподібною формою раку молочної залози.

4. туберкуломою.

5. молочною кистою.

30. Хронічний інфільтрат у молочній залозі насамперед необхідно диференціювати з:

1. чужорідним тілом.

2. тальковою гранульомою.

3. бешиховим запаленням молочної залози.

4. туберкуломою.

5. молочною кистою.

31. Лікування маститу у серозно-інфільтративній фазі наступне, за виключенням:

1. підняте положення молочної залози.

2. зціджування молока.

3. фізіотерапевтичне лікування.

4. радіарний розтин інфільтрату, його дренування.

5. антибіотикотерапія.

32. Лікування маститу у серозно-інфільтративній фазі наступне, за виключенням:

1. іммобілізація молочної залози.

2. зціджування молока.

3. антибіотикотерапія.

4. ретромамарна новокаїн-антибіотикова блокада.

5. радіарний розтин інфільтрату не повинен доходити до ареоли на 1 см

33. Лікування при абсцедуючому маститі наступне, за виключенням:

1. розкриття гнійника радіарним розтином у місці флюктуації або найбільшої болючості.

2. розтин інфільтрату не повинен доходити до ареоли на 1 см.

3. руйнування перемичок і тяжів у порожнині гнійника пальцем.

4. ретромамарна новокаїн-антибіотикова блокада.

5. накладання контр апертури в найбільш низькій крапці гнійної порожнини (при необхідності).

34. Лікування при абсцедуючому маститі наступне, за виключенням:

1. розкриття гнійника радіарним розтином у місці флюктуації або найбільшої болючості.

2. розтин інфільтрату не повинен доходити до ареоли на 1 см.

3. санація і дренування гнійної порожнини.

4. ретромамарна новокаїн-антибіотикова блокада.

5. накладання контр апертури в найбільш низькій крапці гнійної порожнини (при необхідності).

35. Лікування маститу при гангренозній формі маститу наступне, за виключенням:

1. широка некректомія.

2. у ряді випадків ампутація молочної залози.

3. інфузійно-трансфузійна антибіотикотерапія.

4. зціджування молока.

5. імунокорекція.

36. Лікування при флегмонозній формі маститу наступне, за виключенням:

1. розкриття гнійника кількома радіарними розтинами у місці флюктуації або найбільшої болючості.

2. обов’язкове висічення нежиттєздатних тканин.

3. руйнування перемичок і тяжів у порожнині гнійника пальцем.

4. ретромамарна новокаїн-антибіотикова блокада.

5. накладання контр апертури в найбільш низькій крапці гнійної порожнини (при необхідності).

37. Суттєве значення у профілактиці маститу мають наступні фактори, за виключенням:

1. повітряних ванн, загартовування шкіри молочних залоз та сосків до пологів.

2. санації вогнищ хронічної інфекції.

3. регулярне статеве життя.

4. багата вітамінами та білками їжа.

5. попередження застою молока.

38. Суттєве значення у допологовій профілактиці маститу мають наступні фактори, за виключенням:

1. підготовка сосків до годування.

2. формування сосків (при плоских і втягнутих сосках).

3. загартувальні процедури.

4. гігієну годування.

5. санацію вогнищ ендогенної інфекції.

39. Суттєве значення у післяпологовій профілактиці маститу мають наступні фактори, за виключенням:

1. гігієну годування (миття сосків до і після годування).

2. раціональний режим годування.

3. зціджування молока після кожного годування.

4. своєчасне лікування тріщин і мацерації сосків.

5. підготовку сосків до годування.

40. Хвора К., 20 років, скаржиться на біль в лівій молочній залозі, слабкість, підвищення температури тіла до 38° 3. Дитині 3 місяці. Місцево: ліва молочна залоза збільшена в розмірах, тверда і болюча при пальпації, шкіра гіперемована. Флюктуація не виявляється. Ваш діагноз?

1. серозний мастит.

2. абсцедуючий мастит.

3. флегмонозний мастит.

4. бешихове запалення молочної залози.

5. мастопатія.

41. Годуюча жінка звернулась до хірурга поліклініки зі скаргами на біль, набряк в правій молочній залозі, слабкість, підвищення температури. Знайдено ущільнення тканин, в центрі ущільнення – симптом розм'якшення. Діагноз: гострий гнійний правосторонній мастит. Яке лікування найбільш доцільне при гострому гнійному маститі?

1. оперативне лікування.

2. пеніцилін-новокаїнова блокада.

3. теплові процедури.

4. компрес з димексидом.

5. спиртовий компрес.

42. Хвора 20 років на десяту добу після виписки з пологового відділення звернулась зі скаргами на підвищення температури тіла до 39 °С, біль в правій молочній залозі. При огляді: молочна залоза збільшена, у верхньому зовнішньому квадраті відмічається ділянка гіперемії, там же пальпується ущільнення з нечіткими контурами; лактостаз, флюктуація відсутня. Лімфатичні вузли в правій пахвовій ямці збільшені, болючі. Вкажіть вірний діагноз.

1. лактаційний мастит.

2. абсцес.

3. бешиха.

4. дерматит.

5. пухлина.

43. Хвора З., 23 років, скаржиться на біль у молочних залозах, більше – у лівій, підвищення температури тіла до 39 °С, яке зберігається після годування та зціджування молока. Хворіє третю добу. При огляді молочні залози збільшені в об’ємі, особливо ліва; остання різко болюча, гіперемована, у верхньо-латеральному квадранті пальпується інфільтрат щільно-еластичної консистенції, розміром 5х6 см, різко болючий. Який попередній діагноз?

1. гострий мастит.

2. лактостаз.

3. мастопатія.

4. мастоденія.

5. лактоцелє.

44. У породіллі через 2 тижні після пологів з’явився біль в лівій молочній залозі, підвищилась температура тіл 1. При об’єктивному дослідженні – набряк лівої молочної залози, гіперемія, болючість і флюктуація в верхньо-зовнішньому квадранті. Попередній діагноз?

1. гострий гнійний лактаційний мастит.

2. рак молочної залози.

3. молочна киста.

4. фіброзно-кистозна мастопатія.

5. туберкульоз молочної залози.

45. На 20 добу після пологів у жінки з’явилась припухлість у правій молочній залозі. Зціджування молока стало болісним і вона його припинила. Використовувала зігріваючі компреси, але стан її не покращився. При огляді: загальний стан задовільний, температура тіла 37,8 ° 3. У ділянці верхнього і нижнього зовнішніх квадрантів правої молочної залози є болісна припухлість з чіткими контурами. Шкіра у цьому місці гіперемована. В центрі припухлості визначається флюктуація. Яке захворювання у хворої? Яке лікування треба призначити у цьому випадку?

1. мастит, антибіотикотерапія.

2. мастит, розтин гнійника та санація його порожнини, антибіотикотерапія.

3. мастит, фізіотерапевтичне лікування.

4. мастит, зігріваючі компреси.

5. мастит, часте зціджування молока.

46. У матері, 36 років, яка годує, первістки, через 3 тижні після пологів з’явився різкий біль у правій молочній залозі, загальний стан погіршився, температура тіла підвищилася до 39-40 °С, пропав апетит. Об’єктивно: права молочна залоза набрякла, ущільнена, гіперемована. В ділянці верхньо-зовнішнього квадранта визначається різко виражена болючість, тут же позитивний симптом флюктуації. В загальному аналізі крові: лейкоцитоз, ШОЕ – 30 мм/год. Сформулюйте діагноз.

1. лактостаз.

2. гострий лактаційний мастит, інфільтративна форма.

3. гострий лактаційний мастит, абсцедуюча форма.

4. флегмона правої молочної залози.

5. бешихове запалення правої молочної залози

47. Хвора, 32 років, хворіє протягом 5 діб. Скаржиться на слабкість, підвищення температури тіла до 38,5 °С, головний біль, нездужання, біль у ділянці правої молочної залози. З анамнезу: нормальні пологи 1 місяць тому, годує дитину грудьми. При місцевому обстеженні: права молочна залоза значно видається уперед у порівнянні з лівою, колір шкіри над залозою не змінений. При пальпації визначається розлита болючість і припухлість в молочній залозі і навколо неї, зміщення залози різко болюче. Прощупуються збільшені і болючі лімфатичні вузли у правій пахвинній дільниці. Якої локалізації мастит у хворої?

1. інтрамамарний.

2. ретромамарний.

3. параареолярний.

4. інтраканікулярний.

5. підшкірний.

48. Хвора, 22 роки, через місяць після фізіологічних пологів почала скаржитися на різкий пульсуючий біль у правій молочній залозі, підвищення температури тіла до 39,0 °С протягом 4-х діб. Об’єктивно: права молочна залоза збільшена, в ділянці верхніх квадрантів шкіра різко гіперемована, палькується болючий інфільтрат із флюктуацією у центрі. В аналізі крові: лейкоцитоз, паличкоядерний зсув (12%). Який хірургічний доступ є оптимальним при даній локалізації гнійника?

1. дугоподібний розріз по перехідній складці.

2. Т-подібний розріз.

3. радіарний розріз.

4. облямовуючий розріз.

5. параареолярний розріз.

48. Хвора звернулася до лікаря зі скаргами на гарячку, підвищення температури тіла до 39 °С, загальну слабкість, набряк правої молочної залози, труднощі при зціджування молока. Три тижні тому народила дитину, годує груддю. Об’єктивно: загальний стан середньої тяжкості, трохи збуджена. Температура тіла 39 °С, пульс 120 поштовхів за хв., задовільних якостей. Права молочна залоза значно збільшена у розмірах порівняно із лівою. Шкіра гаряча на дотик, але звичайного кольору. При пальпації: ущільнення всієї тканини молочної залози, болісність; флюктуації немає. Сосок набряклий, є дві тріщини, вкриті кіркою сірого кольору. Пахвові лімфовузли не збільшені. Яке захворювання у хворої? Яка фаза перебігу запального процесу?

1. гострий лактаційний мастит правої молочної залози, фаза абсцедування.

2. гострий лактаційний мастит правої молочної залози, фаза серозно-інфільтративна.

3. гострий лактаційний мастит правої молочної залози, фаза флегмонозна.

4. лактостаз.

5. гострий лактаційний мастит правої молочної залози, фаза гангренозна.

50. Хвора 27 років, первородяща, госпіталізована в хірургічний стаціонар через 15 діб після пологів зі скаргами на наявність тріщин навколо соску, біль в лівій молочній залозі, слабість, головний біль, підвищення температури тіла до 40 °С, озноб. Хворіє 6 днів. Об’єктивно: ліва молочна залоза збільшена, біля соска – тріщини, в ділянці верхнє-зовнішнього квадранту шкіра гіперемована, набрякла, при пальпації тут визначається різка болючість і флюктуація, пахвові лімфовузли зліва збільшені і болючі. Який діагноз у хворої?

1. гострий інтрамамарний мастит зліва в стадії абсцедування.

2. рак лівої молочної залози.

3. хронічний специфічний мастит.

4. дисгормональний мастит.

5. туберкульоз лівої молочної залози.

51. Новонароджена дитина, 8 днів виписана з пологового будинку. Відзначається мокнуття пупка. Одну добу тому з’явилось почервоніння правої молочної залози, вона тверда і болюча при натисканні. Дитина неспокійна, стала погано їсти, температура 38°С. Ваш діагноз.

1. мастит новонародженого.

2. лімфангіома.

3. мастопатія.

4. бешихове запалення.

5. пухирчатка.

52. У тритижневої дитини визначаються неспокій, температура 38,3 °С, збільшення та гіперемія правої молочної залози, болісність при її пальпації. Діагноз: мастит. Як треба здійснювати місцеве лікування, щоб не виникло ускладнень з боку молочної залози?

1. радіальними розрізами-надсічками до ореоли.

2. пункційним методом.

3. надсічками за "глаховою" схемою.

4. дугоподібним розрізом.

5. ретромамарним введенням антибіотиків.

1. Бешихою називається:

1. гостре запалення волосяних цибулин, що викликає стрептококк.

2. реакція шкіри на укуси комах.

3. шкірні прояви алергійної реакції не деякі лікарські препарати.

4. запалення шкіри у вигляді пустул, що наповнені гноєм.

5. гостре запалення шкіри або слизової оболонки, що викликає стрептококк.

2. Бешиху викликає:

1. золотистий стафілококк.

2. гемолітичний стрептококк.

3. паличка синьо-зеленого гною.

4. протей.

5. кишкова паличка.

3. Бешиху викликає:

1. Str. piogenes.

2. Str. faecalis.

3. Str. lactis.

4. Str. pneumoniae.

5. все вірно.

4. Бешиху викликає:

1. α-зеленіючий стрептококк.

2. β-гемолітичний стрептококк.

3. γ-негемолітичний стрептококк.

4. все вірно.

5. все не вірно.

5. Str. piogenes (β-гемолітичний стрептококк групи А) викликає розвиток захворювання:

1. ангіни.

2. бешихи.

3. скарлатини.

4. імпетиго.

5. все вірно.

6. Патогенні властивості стрептококку зв’язані з:

1. біологічною дією антигенів клітинної стінки.

2. токсинів.

3. ферментів.

4. все вірно.

5. все не вірно.

7. Стрептококки виробляють еритрогенний екзотоксин, що володіє дією:

1. пірогенною.

2. імунодепресивною.

3. цитотоксичною.

4. митогенною активністю на лімфоцити людини.

5. все вірно.

8. О- і S-стрептолізіни стрептококків викликають пошкодження:

1. еритроцитів.

2. лейкоцитів.

3. макрофагів.

4. лізосом.

5. все вірно

9. Стрептококки групи А викликають виробітку:

1. гіалуронової кислоти.

2. стрептокінази.

3. протеази.

4. все вірно.

5. все не вірно

10. Стрептокіназа (фібринолізин) викликає:

1. активацію фібринолітичних процесів у організмі.

2. стимуляцію фібринолізу.

3. звільнює гістамін.

4. утворення пірогенних компонентів що викликають розвиток лихоманки.

5. все вірно.

11. Бешихове запалення розповсюджується:

1. тільки на епідерміс.

2. на всі шари шкіри.

3. на шкіру, її лімфатичні судини та підшкірну клітковину.

4. на м’язову тканину.

5. на кістки.

12. Гемолітичний стрептококк проходить в організм:

1. лімфогенним шляхом.

2. екзогенним шляхом.

3. гематогенним шляхом.

4. все вірно.

5. все не вірно.

13. Розвитку бешихи сприяють фактори, за виключенням:

1. природжена здатність.

2. повторна сенсибілізація.

3. періоду інволюції у жінок.

4. недостатності гуморального протимікробного імунітету.

5. частих запорів та інших порушень функції ШКТ.

14. За характером місцевих проявів бешиха буває:

1. еритематозна.

2. еритематозно-бульозна.

3. еритематозно-геморагічна.

4. бульозно-геморагічна.

5. все вірно.

15. За ступенем інтоксикації (тяжкості перебігу) бешиха буває:

1. легка.

2. середньої тяжкості.

3. важкою.

4. все вірно.

5. все не вірно.

16. За частотою перебігу бешиха буває:

1. первинною.

2. рецидивуючою.

3. повторною.

4. все вірно.

5. все не вірно.

17. Види бешихового запалення:

1. еритематозна.

2. бульозна.

3. флегмонозна.

4. некротична.

5. все вірно.

18. Розрізняють наступі форми бешихи, за виключенням:

1. еритематозної.

2. бульозної.

3. абсцедуючої.

4. флегмонозної.

5. гангренозної.

19. За поширенням місцевих проявів бешиха буває:

1. локалізована.

2. поширена.

3. блукаюча (повзуча).

4. метастатична.

5. все вірно.

20. Клініка бешихи легкого ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

21. Клініка бешихи середнього ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

22. Клініка бешихи легкого ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

23. Рецидивуюча бешиха – це:

1. рецидив захворювання від кількох днів до 2-х років після першого запального процесу.

2. рецидив захворювання в перші 4-6 місяців після першого запального процесу.

3. рецидив захворювання через 6 місяців після першого запального процесу.

4. все вірно.

5. все не вірно.

24. Повторна бешиха – це:

1. рецидив захворювання від кількох днів до 2-х років після першого запального процесу.

2. рецидив захворювання в перші 4-6 місяців після першого запального процесу.

3. рецидив захворювання через 6 місяців після першого запального процесу.

4. не раніше 2-х років після першого запального процесу.

5. все вірно.

25. Локалізована бешиха –це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

26. Поширена бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

27. Блукаюча (повзуча) бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

28. Метастатична бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

29. Клініка продромального періоду бешихи:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

30. Клініка початку захворювання бешихою:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

31. Клініка розпалу захворювання бешихою:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

32. Переважна локалізація бешихового запалення:

1. обличчя.

2. верхні кінцівки.

3. нижні кінцівки.

4. сіднична, поперекова ділянки та спина.

5. все вірно.

33. Частіше за все бешиха локалізується на:

1. слизових оболонках ротової порожнини.

2. верхніх кінцівках та груди.

3. долонях і підошві.

4. сідницях і промежині.

5. лиці і нижніх кінцівках.

34. Місцеві прояви бешихи наступні, за виключенням:

1. пекучій біль.

2. ярке почервоніння шкіри.

3. набряк шкіри.

4. геморагічний висип.

5. пухирі з гнійним або кров’янистим виділенням.

35. Бешисі притаманні загальні клінічні симптоми, за виключенням:

1. нездужання, головного болю.

2. ознобу, нудоти, блювоти.

3. підвищення температури до 40-41 °С.

4. безсоння, запору, олігурії.

5. судом, тризму, опістотонусу.

36. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При еритематозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

37. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При бульозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

38. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При флегмонозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

39. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При некротичній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

40. Для еритематозно-бульозної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. на фоні еритеми з’являються бульозні елементи різного вигляду і розмірів; іноді бувають лише фліктени, що можна побачити лише при боковому освітленні.

2. виражений набряковий синдром.

3. на місці пухирів з’являються ерозії.

4. на фоні еритеми з’являються крововиливи різних розмірів – від невеликих петехій до широких зливних геморагій.

5. розвиток реґіонарного лімфаденіту.

41. Для еритематозно-геморагічної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. на фоні еритеми з’являються бульозні елементи різного вигляду і розмірів; іноді бувають лише фліктени, що можна побачити лише при боковому освітленні.

2. виражений набряковий синдром.

3. на місці пухирів з’являються ерозії.

4. на фоні еритеми з’являються крововиливи різних розмірів – від невеликих петехій до широких зливних геморагій.

5. розвиток реґіонарного лімфаденіту.

42. Для бульозно-геморагічної форми бешихи характерно:

1. трансформується із еритематозно-бульозної форми бешихи.

2. трансформується із еритематозно-геморагічної форми бешихи.

3. виникає як результат глибокого пошкодження капілярів та кровоносних судин сітчастого й сосочкового шарів дерми.

4. відшарування епідермісу геморагічним ексудатом з подальшим виходом фібрину.

5. все вірно.

43. Для бульозно-геморагічної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. трансформується із еритематозно-бульозної або із еритематозно-геморагічної форми бешихи.

2. виникає як результат глибокого пошкодження капілярів та кровоносних судин сітчастого й сосочкового шарів дерми або йде відшарування епідермісу геморагічним ексудатом з подальшим виходом фібрину.

3. бульозні елементи різних розмірів і заповнені світлою прозорою рідиною (іноді лимонно-жовтого кольору).

4. бульозні елементи різних розмірів і заповнені темною із жовтуватими вкрапленнями фібрину рідиною (іноді переважно містять фібринний ексудат).

5. виражений набряковий синдром з широкими крововиливами на шкірі.

44. Бешиха лиця як правило розвивається після при первинних та повторних формах захворювання. Для неї характерно:

1. одночасна поява загально токсичних симптомів і місцевих проявів хвороби.

2. найбільш постійно вона розвивається в ділянках щік, носу і лоба.

3. запальний процес частіше протікає у еритематозно-бульозній і геморагічній формах, що веде до спотворювання лиця.

4. збільшення і болючість підщелепних лімфовузлів.

5. все вірно.

45. Бешиха нижніх кінцівок – сама поширена локалізація захворювання (53,5—68%). Для неї характерно:

1. циклічність перебігу захворювання.

2. симптоми загальної інтоксикації у початковому періоді передують розвитку місцевих проявів захворювання.

3. місцеві прояви бешихи змінюються від поверхневих еритематозних до поширених геморагій та пухирів.

4. розвиток пахвинного реґіонарного лімфаденіту.

5. все вірно.

46. Бешиха нижніх кінцівок – сама поширена локалізація захворювання (53,5—68%). Для неї не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. еритема швидко розповсюджується по задній і боковим поверхням гомілки.

2. еритема швидко розповсюджується по передній поверхні гомілки, обходячи ділянку надколінка.

3. еритема повільно розповсюджується по передній поверхні гомілки, обходячи ділянку надколінка.

4. бульозні елементи частіше розвиваються на задній та зовнішніх поверхнях гомілки та супроводжуються поширеним запальним набряком.

5. розвиток пахвинного реґіонарного лімфаденіту.

47. Бешиха верхніх кінцівок:

1. однаково часто зустрічається у чоловіків і жінок.

2. частіше зустрічається у жінок і пов’язана із лімфостазом, що розвивається після операції з приводу пухлини молочної залози.

3. частіше зустрічається у чоловіків і пов’язана з їх професійною діяльністю.

4. все вірно.

5. все не вірно.

48. Лікування еритематозної форми бешихи:

1. розтин запального вогнища.

2. вилучення запального вогнища.

3. вільна шкірна пластика.

4. переливання вільно консервованої крові.

5. консервативне лікування

49. Лікування бульозної форми бешихи:

1. вилучення запального вогнища.

2. консервативне лікування.

3. аутодермопластика.

4. кріотерапія.

5. УВЧ-терапія.

50. До комплексу консервативного лікування бешихи належать наступні заходи, за виключенням:

1. пеніцилінотерапії.

2. вологих пов’язок з розчинами антисептиків.

3. сульфаніламідних препаратів.

4. УФ-опромінення.

5. рентгенотерапії.

51. Еризипелоїд – це:

1. гостре запалення шкіри або слизової оболонки, що викликає Str. piogenes.

2. запальне захворювання пальців і кисті, що викликає Bacter. erysipelas suis.

3. гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, прилеглої сальної залози і навколишніх тканин.

4. гостре гнійне запалення анатомічних структур пальців кисті.

5. гостре запалення лімфатичних судин.

52. Збудником еризипелоїду є:

1. Str. piogenes.

2. Str. faecalis.

3. Str. lactis.

4. Str. pneumoniae.

5. Bacter. erysipelas suis.

53. Механізм розвитку еризипелоїду:

1. у місці проникнення збудника в шкіру розвивається обмежене серозне запалення, що охоплює всі шари шкіри.

2. розвивається набряк, лімфостаз, периваскулярна інфільтрація.

3. еризипелоїд може поширюватися у навколосуглобову тканину і суглобову сумку.

4. все вірно.

5. все не вірно.

54. Перебіг еризипелоїду може бути, за виключенням:

1. гострим.

2. підгострим.

3. хронічним.

4. рецидивним.

5. тривалість гострого еризипелоїду – 6-12 днів.

55. Клінічні прояви еризипелоїду:

1. печіння і сверблячка в зоні ураження.

2. незначний ниючий біль.

3. гіперемія із синюшним відтінком і набряк на тильній або бічній поверхні пальця.

4. дрібні епідермальні пухирці із серозним або геморагічним вмістом.

5. все вірно.

56. Диференційну діагностику еризипелоїду проводять із:

1. дерматитом.

2. бешихою.

3. панарицієм.

4. все вірно.

5. все не вірно.

57. Ускладнення еризипелоїду:

1. лімфангіїт.

2. артрит міжфалангових суглобів.

3. ендокардит, міокардит.

4. лімфаденіт.

5. все вірно.

58. Лікування еризипелоїду:

1. антибіотикотерапія.

2. УФ-опромінення.

3. іммобілізація кисті.

4. все вірно.

5. все не вірно.

59. У лікуванні еризипелоїду не використовують:

1. УФ-опромінення.

2. іммобілізацію кисті.

3. напівсинтетичні пеніциліни.

4. гормонотерапію.

5. інфузійну терапію

60. Тривалість захворювання при бешисі частіше за все складає:

1. 2-3 дні.

2. до 1 місяця.

3. 1-2 тижні.

4. 6-8 днів.

5. 1-2 місяця.

61. Які основні відмінності між еризипелоїдом та панарицієм?

1. наявність свербіння.

2. інтенсивність болю.

3. виразність набряку тканин.

4. швидкість розвитку запалення.

5. виразність загальної інтоксикації.

62. Хвора звернулась до лікаря через 7 діб після початку захворювання. Встановлено діагноз: Бешихове запалення лівої гомілки, еритематозна форма. Лікування?

1. накладання вологих пов’язок з розчином фурациліну, антибіотикотерапія.

2. антибіотикотерапія, десенсибілізуюча терапія, УФО вогнища запалення.

3. теплі ванни з розчином марганцевокислого калію.

4. антибіотикотерапія.

5. накладання вологих пов’язок з фурациліном, десенсибілізуюча терапія.

63. У хворої 20 років через 4 дні після мікротравми у області нігтьової фаланги 3-го пальця, отриманої після обробки свинячого м'яса, з'явився шкірний свербіж, яскраве почервоніння та набряк пальця, температура нормальна. Про яке захворювання слід думати у першу чергу?

1. еризипелоїд.

2. бешиху.

3. пароніхій.

4. панарицій.

5. флегмону.

64. Хвора 44 років скаржиться на постійний пекучий біль, почервоніння шкіри та набряк в ділянці лівої гомілки, загальне нездужання, дрижаки, підвищення температури тіла до 39 ᵒС. Початок захворювання пов'язує з подряпиною шкір лівої гомілки 2 дні тому. Об'єктивно: в середній третині лівої гомілки є гіперемія шкіри, яскрава, з чіткими межами, які підвищені над незміненою шкірою; визначається помірний набряк м'яких тканин, їх болючість при пальпації; в центрі гіперемованої шкіри струп 2х0,2 см, який покриває поверхневу ранку. Яке ускладнення

мікротравми лівої гомілки є у хворої?

1. бешиха.

2. гострий гнійний остеомієліт.

3. флегмона.

4. еризипелоїд.

5. гострий тромбофлебіт глибоких вен.

65. Хворий 28 років скаржиться на високу температуру 38-39 °С, загальну слабкість, головний біль. У середній третині лівої гомілки на місці незначного пошкодження шкіри відмічається набряклість та почервоніння шкіри з чіткими контурами. Про яке захворювання слід гадати?

1. бешиха.

2. гострий тромбофлебіт.

3. облітеруючий ендартерііт.

4. флегмона гомілки.

5. лімфангоіт.

66. Хвора 54 років скаржиться на інтенсивний пекучий біль і відчуття жару в ділянці правої гомілки, підвищення t тіла до 39 °С, загальне нездужання та озноб, які виникли раптово, вночі. Об’єктивно: на передній поверхні гомілки – локальне яскраве почервоніння шкіри у вигляді «географічної мапи» з чіткими зазубреними контурами. Шкіра дещо набрякла, болюча по периферії почервоніння, її температура – підвищена. Симптом “флюктуації” – негативний. Який діагноз у хворої?

1. еритематозна форма бешихи.

2. капілярний лімфангіїт.

3. флегмона правої гомілки.

4. трункулярний лімфангіїт.

5. флегмонозна форма бешихи.

67. Хворий, 37 р. скаржиться на пекучий біль в правій гомілці, слабкість, озноб. Хворіє 7 діб. Об'єктивно: Гомілка гіперемована з чіткими межами у вигляді «язиків полум’я», шкіра набрякла. В н\3 правої гомілки здерта шкіра 1х0,5см. Ваш діагноз?

1. бешиха.

2. флегмона.

3. абсцес.

4. лімфангіїт.

5. інфіковане садно.

68. Хвора 28 років чистила рибу і проколола перший палець правої кисті. Через день відмітила почервоніння шкіри пальця, набряк, свербіння, наявність червоних смуг на передпліччі; збільшення і болючість ліктьових лімфатичних вузлів. Який найбільш імовірний діагноз?

1. еризипелоїд.

2. підшкірний панарицій.

3. бешиха.

4. лімфангіїт.

5. лімфаденіт.

69. Хвора 57 років звернулася зі скаргами на підвищення t тіла до 39 °С, головний біль, загальну слабкість. Під час огляду стан визнаний як незадовільний, обумовлений інтоксикаційним синдромом. На зовнішній поверхні с/3 правої гомілки відзначається ділянка гіперемії, чітко обмежена, з нерівними зазубреними краями у вигляді «язиків полум’я», болюча при пальпації. Ваш діагноз.

1. бешиха.

2. грибкове ураження.

3. дерматофітія.

4. екзема.

5. псоріаз.

70. У хворого раптово з’явилась лихоманка, підвищення температури до 40 °С. На лівій половині шиї та обличчя визначається обмежене почервоніння та набряк шкіри. Гіперемія в центрі інфільтрату більш значна. Ваш діагноз?

1. бешиха.

2. флегмона.

3. фурункул.

4. запальний інфільтрат.

5. шийний лімфаденіт.

1. Парапроктит –це запалення клітковини:

1. межистіння.

2. заочеревинної.

3. навколо сигмоподібної кишки.

4. навколо нирки.

5. навколо прямої кишки.

2. Сполучна тканина параректального простору розташована у:

1. підшкірно жировій клітковині анальної шкіри.

2. в spatium ischiorectale.

3. в spatium pelviorectale.

4. все вірно.

5. все не вірно.

3. За перебігом парапроктит буває:

1. підгострий, гострий.

2. гострий, хронічний.

3. гострий, рецидивний.

4. хронічний, рецидивний.

5. підгострий, гострий, хронічний

4. Основним збудником парапроктиту є:

1. кишкова паличка.

2. гонококи.

3. стафілококи.

4. синьогнійна паличка.

5. гемолітичний стрептокок.

5. По етіологічному фактору (в залежності від мікроорганізмів, що його викликають), гострий парапроктит може бути наступним, за виключенням:

1. неспецифічним.

2. анаеробним.

3. специфічним.

4. травматичним.

5. тільки специфічним.

6. За локалізацією гнійників парапроктит буває:

1. підшкірний.

2. підслизовий.

3. ішіоректальний.

4. пельвіоректальний.

5. все вірно.

7. За локалізацією гнійників парапроктит буває:

1. підшкірний.

2. ретроректальний.

3. ішіоректальний.

4. пельвіоректальний.

5. все вірно.

8. Фактори, що сприяють розвитку парапроктиту наступні:

1. зниження резистентності організму.

2. часті запори.

3. геморой.

4. погане дотримання особистої гігієни.

5. все вірно.

9. Розвитку парапроктиту, в значній мірі, сприяють наступні фактори, за виключенням:

1. тріщин заднього проходу, запорів.

2. цукрового діабету.

3. геморою.

4. запальних процесів передміхурової залози й придатків матки.

5. карієсних зубів, стоматиту.

10. Навколо прямокишкові гнійники бувають наступних локалізацій, за виключенням:

1. внутрішньопросвітні.

2. підшкірні.

3. підслизові.

4. ішіоректальні.

5. пельвіоректальні.

11. В залежності від шляхів розповсюдження інфекції парапроктит буває наступних форм, за виключенням:

1. первинним – мікроби попадають в параректальну клітковину із анальних залоз, що відкриваються в анальні крипти.

2. вторинним – запальний процес переходить на параректальну клітковину с передміхурової залози, уретри, жіночих статевих органів.

3. травматичним – як наслідок травм слизової оболонки прямої кишки чужорідними тілами, що знаходяться у калі.

4. лімфогенним – перехід процесу з запальної анальної залози на параректальну клітковину.

5. вторинним – мікроби попадають в параректальну клітковину із анальних залоз, що відкриваються в анальні крипти.

12. Підшкірний парапроктит – найбільш часта форма захворювання (50% всіх хворих парапроктитом). Для нього характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. гострий, смикаючий біль, що посилюється при рухах й дефекації.

2. дизурія.

3. підвищення температури тіла до 39 °С, озноб.

4. асиметрія сідничних ділянок, згладженість півмісяцевої складки.

5. гіперемія, набряклість та припухлість шкіри на обмеженій ділянці поблизу анусу, деформація анального отвору.

13. Ішіоректальний парапроктит – форма захворювання (у 35-40% всіх хворих парапроктитом) для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. асиметрія сідничних ділянок, згладженість півмісяцевої складки на боці ушкодження.

2. тупий біль у глибині промежини, прямій кишці, який з часом стає пульсуючим, гострим, посилюються при фізичному навантаженні, дефекації.

3. гіперемія, набряклість та припухлість шкіри на обмеженій ділянці поблизу анусу, деформація анального отвору.

4. гіперемія та набряклість промежини в ділянці розташування гнійника виявляється через 5-7 діб.

5. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

14. Пельвіоректальний парапроктит (зустрічається у 2-7% випадків) – найбільш важка форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. з початку захворювання наявні симптоми інтоксикації, які з часом посилюються.

2. «спонтанно» виникаюча флегмона чи гангрена мошонки – частий симптом глибоко розташованого парапроктиту.

3. при ректальному обстеженні прямої кишки – інфільтрація стінок кишки та оточуючих її тканин, болючість при надавлюванні на одну з стінок кишки, випинання гнійника у просвіт кишки, але верхній край випинання пальцем не досягається.

4. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

5. болючості при пальпації промежини немає.

15. Підслизовий парапроктит (зустрічається у 2-6% випадків) – форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. помірний біль, що посилюється під час дефекації.

2. гострий, смикаючий біль, що посилюється при рухах й дефекації.

3. температура тіла субфебрільна.

4. виявляється випинання у просвіт кишки гнійника, болючого при пальпації.

5. якщо гнійник прориває у просвіт прямої кишки - наступає одужання.

16. Ретроректальний парапроктит (зустрічається у 1,5-2,5% випадків) –форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. інтенсивний біль у прямій кишці та куприку, що посилюється при акті дефекації, в положенні сидячи, надавлюванні на куприк.

2. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

3. іррадіація болю у стегна, промежину.

4. при ректальному обстеженні виявляється різко болюче випинання задньої стінки прямої кишки.

5. гнійник виникає в ретроректальному просторі над місцем закріплення m. levator ani.

17. При оперативному лікуванні гострого гнійного парапроктиту використовують наступні заходи, за виключенням:

1. місцевого знеболення.

2. раннього оперативного втручання.

3. розтин гнійника півмісячним розрізом.

4. обробка порожнини гнійника антисептиком.

5. дренування марлевими дренажами з гіпертонічним розчином.

18. Хворий 50 років звернувся зі скаргами на загальну слабкість, підвищення температури тіла, болі в області заднього проходу, які посилюються при акті дефекації. Хворіє більше 3 діб. При огляді: загальний стан задовільний, температура тіла 38,2 °С, зліва від анального отвору є припухлість, гіперемія шкіри. При пальпації і пальцевому дослідженні прямої кишки – різка болючість в місці припухлості, в центрі визначається симптом флюктуації. Діагноз?

1. гострий проктит.

2. гострий парапроктит.

3. тромбоз гемороїдальних вузлів.

4. запалення дермоїдної кисти куприка.

5. пухлина прямої кишки.

19. В клініку надійшов хворий зі скаргами на болі у задньому проході, що посилюються на початку акту дефекації, підвищення вечірньої температури до 37,6-38 °С. Хворіє 5 діб. При ректальному обстеженні ліворуч по боковій стінці анального каналу з переходом на ампулу кишки виявляється болючий інфільтрат з пом’якшенням у центрі. Який діагноз у хворого?

1. підслизовий парапроктит.

2. тромбоз гемороїдальних вузлів.

3. анальна тріщина.

4. пельвіоректальний парапроктит.

5. ішіоректальний парапроктит.

20. У хворого на ділянці анусу зліва набряк шкіри, гіперемія, пальпаторно болючість, особливо в центрі інфільтрату. Температура 37,6 °С. При пальцевому дослідженні прямої кишки болючість відсутня. Лейкоцитоз 12,4х10 г/л. Ваш діагноз?

1. парапроктит.

2. фурункул.

3. флегмона.

4. бешиха.

5. абсцес.

21. Хворий М., 39 років, скаржиться на різкий біль в промежині без певної іррадіації, пульсуючого характеру, який підсилюється при ходьбі, акті дефекації; підвищення температури тіла, загальну слабкість. Страждає хронічним гемороєм та тріщиною прямої кишки впродовж 5 років; часті закрепи. Захворів гостро три дні тому, коли з`явився біль зліва від анального отвору, пізніше підвищилась температура тіла до 38,7 °С. Ваш ймовірний діагноз?

1. гострий парапроктит.

2. защемлений геморой.

3. аноректальний тромбоз.

4. гострий проктит.

5. гострий простатит.

22. Хворий 33 років скаржиться на тупі болі в прямій кишці, які посилюються при акті дефекації. Хворіє 4 доби. Температура тіла 37,8 °С. При пальцевому обстеженні прямої кишки, на глибині 6-7 см, по правому боку пальпується болюче ущільнення, розмірами 3х4 см, в центрі якого визначається флюктуація. Лейкоцити крові 11,4х109/л, паличкоядерні нейтрофіли 8%. Який імовірний діагноз?

1. гострий підслизовий парапроктит.

2. гострий підшкірний парапроктит.

3. хронічна транссфінктерна нориця.

4. гострий внутрішній геморой.

5. поліп прямої кишки.

23. Хворий П., 53 років з’явився до лікаря зі скаргами на болючість в ділянці анального отвору, яка підсилюється під час акту дефекації. Об’єктивно в параанальній ділянці на 9 годині наявне почервоніння шкіри, розміром 3 х 4 см, болюче при пальпації з ознаками флюктуації, локальне підвищення температури тіла. Ваша лікувальна тактика?

1. розтин гнійника, дренування порожнини, загальна антибактеріальна терапія.

2. поперекова новокаїнова блокада.

3. антибіотико- та УВЧ-терапія.

4. сидячі теплі ванни з 0,3\% розчином перманганату калію.

5. пункція гнійника.

24. Хворий 43 років, що довгий час страждає запорами, звернувся за медичною допомогою зі скаргами на загальну слабкість, високу температуру (до 39 °С), на “смикаючий” біль в ділянці заднього проходу, утруднення та біль при дефекації. Об’єктивно: зліва біля заднього проходу – припухлість з гіперемією шкіри над нею, при пальпації – різка болючість та флюктуація, різка болючість при пальцьовому дослідженні прямої кишки. Який діагноз у хворого?

1. гострий парапроктит.

2. рак прямої кишки.

3. тріщина прямої кишки.

4. неспецифічний виразковий коліт.

5. запалення зовнішнього гемороїдального вузла.

25. Хвора 65 років скаржиться на біль в прямій кишці, який відмічає 6 діб. Оглянута проктологом, діагностована хронічна анальна тріщина з інфільтратом. Рекомендовано консервативне лікування: антибіотики, компрес на анальну ділянку, свічки. Через 2 доби оглянута повторно – інфільтрат збільшився, з’явилась флюктуація та крепітація. Діагностовано гострий анаеробний парапроктит. Хворій необхідно провести:

1. розкриття гнійника під в/в знеболенням в ургентному порядку.

2. розкриття гнійника під місцевим знеболенням в ургентному порядку.

3. продовжувати консервативне лікування.

4. розкриття гнояка під в/в знеболенням в плановому порядку.

5. розкриття гнояка під місцевим знеболенням в плановому порядку.

1. Паранефрит – це:

1. гнійне запалення із множиною дрібних абсцесів, які розташовані у корі нирки, що розповсюджуються гематогенним шляхом.

2. гнійно-некротичне запалення ниркової паренхіми.

3. збирання гною у мисках та чашечках нирки.

4. запалення, що охоплює тканинний простір між fascia praerenalis і fascia retrorenalis.

5. параректальної та параанальної жирової клітковини.

2. Паранефрит - це:

1. бешихове запалення шкіри у поперековій ділянці.

2. гостре гнійне запалення надниркових залоз.

3. гостре гнійне запалення ниркової миски.

4. гостре гнійне запалення навколониркової клітковини.

5. гостре запалення підшлункової залози та оточуючій її клітковини.

3. Основним збудником паранефриту є:

1. кишкова паличка.

2. протей.

3. стафілококи.

4. синьогнійна паличка.

5. гемолітичний стрептокок.

4. Первинний паранефрит викликається поширенням інфекції:

1. лімфогенним шляхом.

2. гематогенним шляхом.

3. безпосередньо під час травми, операції.

4. по сусідству.

5. все вірно.

5. Вторинний паранефрит викликається поширенням інфекції:

1. лімфогенним, гематогенним шляхом і безпосередньо під час поранення.

2. лімфогенним, гематогенним шляхом і по-сусідству.

3. лімфогенним шляхом, по сусідству та безпосередньо під час операції.

4. гематогенним шляхом, безпосередньо під час поранення і по сусідству.

5. тільки лімфогенним і гематогенним шляхом.

6. Паранефрит гематогенним шляхом можуть викликати наступні запальні процеси, за винятком:

1. фурункул.

2. панарицій.

3. ангіна.

4. карбункул нирки.

5. остеомієліт.

7. Паранефрит лімфогенним шляхом можуть викликати наступні запальні процеси, за винятком:

1. карбункул нирки.

2. абсцес нирки.

3. парацистит.

4. панарицій.

5. емпієма плеври.

8. Коли інфекція по сусідству поширюється з гнійних вогнищ, що розташовані безпосередньо поблизу, паранефрит можуть викликати наступні запальні процеси:

1. абсцеси коркового шару нирки, ретроцекальний, апендикулярний абсцес та ін.

2. пневмонії та абсцеси нижньої долі легеня, емпієма плеври та ін.

3. абсцедуючий нефрит, карбункул нирки, абсцес нирки та ін.

4. пара цистит, параметрит, пара коліт та ін.

5. фурункул, карбункул, панарицій, ангіна та ін.

9. Під час гострого ексудативного запалення паранефрію наступає гнійне розплавлення і формування абсцесів, що локалізуються насамперед на задній поверхні нирки і біля її полюсі 2. Серед них розрізняють наступні, за винятком:

1. верхніх.

2. нижніх.

3. задніх.

4. передніх.

5. бокових.

10. Клінічні ознаки гострого паранефриту наступні, за виключенням:

1. гострий початок, підвищення температури тіла до 38,5-39 °С, озноб.

2. в поперековій ділянці коллатеральний набряк та невелика припухлість.

3. поступовий розвиток захворювання, температура субфебрільна.

4. сильний біль у ділянці нирок.

5. позитивний симптом Пастернацького.

11. Клінічні ознаки гострого паранефриту з боку ураження наступні, за виключенням:

1. позитивний псоас-симптом (при поширенні запалення по попереково-здухвинному м’язу іррадіація болю до стегна, і тоді хворий надає нозі напівзігнуте положення).

2. позитивний симптом Пастернацького.

3. сколіоз хребта у хворий бік.

4. позитивний симптом Ортнера.

5. в поперековій ділянці коллатеральний набряк та невелика припухлість, напруження м’язів.

12. Діагностика паранефриту складна і базується в значній мірі на:

1. даних рентгенографії.

2. аналізів крові.

3. аналізів сечі.

4. виключенні інших захворювань (апендицит, холецистит та ін.).

5. погодинній термометрії.

1. Паротит - це:

1. запалення привушної залози.

2. гостре гнійно-некротичне запалення волосяних фолікулів та оточуючої клітковини.

3. гостре гнійне запалення потових залоз.

4. гостре запалення молочної залози.

5. усе вище перераховане вірно.

2. Гострий бактеріальний паротит виникає:

1. на тлі активізації мікрофлори, що звичайно наявна у порожнині рота й протоках слинних залоз в ослаблених хворих.

2. при загальних інфекційних хворобах.

3. після оперативних втручань, особливо на органах черевної порожнини (частіше на 4- й день після операції).

4. при травмах залози, знаходженні в привушній залозі стороннього предмету, при зниження її секреторної функції.

5. усе вище перераховане вірно.

3. Гострий паротит може протікати у:

1. серозній формі

2. гнійній формі

3. гангренозній формі

4. усе вище перераховане вірно

5. у вище перераховане не вірно

4. Початок захворювання паротитом характеризується:

1. припуханням залози,

2. болем, що підсилюється під час їжі (симптом ретенції)

3. погіршенням самопочуття, підвищенням температури тіла

4. затримкою слини

5. усе вище перераховане вірно

5. Початок захворювання паротитом характеризується:

1. припуханням залози,

2. болем, що підсилюється під час їжі (симптом ретенції),

3. погіршенням самопочуття, підвищенням температури тіл 1.

4. слинною колькою

5. усе вище перераховане вірно

6. Клініка серозної форми паротиту:

1. пальпація залози незначно болісна, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, в’язкий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається сполученою мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

7. Клініка гнійної форми паротиту:

1. пальпація залози малоболюча, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, грузлий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається змішаною мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

8. Клініка гангренозної форми паротиту:

1. пальпація залози малоболюча, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, грузлий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається змішаною мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

9. Поширення патологічного процесу на навкологлотковий простір, шию, средостение, проривши гною в зовнішній слуховий прохід, гнійне розплавлювання стінок великих посудин, тромбоз яремних вен і синусів твердої мозкової оболонки, парез мімічної мускулатури в результаті поразки лицьового нерва можливі при:

1. гострому гнійному маститі.

2. гострому гнійному паротиті.

3. гострому гнійному лімфаденіті шийних лімфовузлів.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

10. Ускладнення гострого гнійного паротиту:

1. поширення патологічного процесу на навкологлотковий простір.

2. поширення патологічного процесу на шию.

3. поширення патологічного процесу на средостение.

4. прорив гною в зовнішній слуховий прохід.

5. усе вище перераховане вірно.

11. Ускладнення гострого гнійного паротиту:

1. прорив гною в зовнішній слуховий прохід.

2. тромбоз яремних вен і синусів твердої мозкової оболонки.

3. парез мімічної мускулатури в результаті поразки лицьового нерва.

4. гнійне розплавлювання стінок великих посудин.

5. усе вище перераховане вірно.

12. У серозній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, поява ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

13. У гнійній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, поява ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

14. У гангренозній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, появою ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

15. Діагноз гострого паротиту встановлюють на підставі:

1. характерної клінічної картини.

2. даних анамнезу.

3. скарг хворого.

4. клінічних аналізів.

5. усе вище перераховане вірно.

16. Лікування серозної форми паротиту включає наступні заходи, за винятком:

1. антибіотикотерапія (цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди).

2. теплові процедури (теплові компреси, мазеві пов'язки).

3. фізіотерапевтичне лікування (УВЧ-терапія, солюкс).

4. оперативне лікування (розкриття й дренування).

5. санація ротової порожнини, жувальні вправи.

17. При абсцедуванні гнійного паротиту й гангренозному паротиті показане:

1. антибіотикотерапія (цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди).

2. теплові процедури (теплові компреси, мазеві пов'язки).

3. фізіотерапевтичне лікування (УВЧ-терапія, солюкс).

4. оперативне лікування (розкриття й дренування).

5. санація ротової порожнини, жувальні вправи.

18. Лікування гострого паротиту:

1. консервативне.

2. оперативне.

3. комбіноване.

4. залежить від стадії захворювання.

5. усе вище перераховане не вірно.

19. Профілактика паротиту полягає в:

1. догляді за порожниною рота.

2. стимуляції слиновиділення (зрошення слизуватої оболонки 0,5-1% розчином гідрокарбонату натрію або лимонної кислоти, призначення 1% розчину пілокарпіну усередину) при різних інфекційних хворобах, після оперативних втручань.

3. боротьба зі зневоднюванням хворих.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

20. Прогноз гострого паротиту залежить від:

1. важкості процесу.

2. розсмоктування інфільтрату може тривати кілька тижнів і навіть місяців, закінчується повним відновленням функції залози.

3. у результаті заміщення гнійних ділянок залози рубцевою тканиною можливе зниження функції залози аж до повної її втрати.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

21. Хронічний паротит:

1. частіше виникає як первинне захворювання.

2. буває результатом гострого паротиту.

3. протікає із загостреннями, що змінюються ремісіями.

4. уражається переважно інтерстицій, паренхіма або система вивідних проток.

5. усе перераховане вище вірно.

22. Хронічний інтерстиціальний паротит:

1. розвиваються на тлі захворювань, пов'язаних з порушенням обміну речовин.

2. характеризується розростанням проміжної сполучної тканини, що заміщає строму залози й призводить до здавлювання паренхіми та нерідко її атрофії.

3. клінічно відзначаються припухлість, болючість привушної залози, зменшення слиновиділення.

4. характеризується повільним прогресуванням, невиразністю симптомів, однак приводить до стійкого зниження функції залози.

5. усе вище перераховане вірно.

23. При хронічному паренхіматозному паротиті:

1. спостерігається розширення вивідних проток і кінцевих відділів залоз.

2. утворення у паренхімі мікроабсцесів з наступним розростанням на їхньому місці грануляційної тканини.

3. може протікати безсимптомно й виявлятися випадково.

4. захворювання протікає хвилеподібно.

5. усе вище перераховане вірно.

24. Загострення хронічного паренхіматозного паротиту клінічно проявляються:

1. болючими відчуттями.

2. сухістю в роті.

3. припухлістю привушної залози, виділенням при її масуванні густої мутної солонуватої слини з домішкою гною й слизи.

4. симптомами інтоксикації.

5. усе вище перераховане вірно.

25. Види паротиту:

1. гострий.

2. хронічний.

3. специфічний.

4. неспецифічний.

5. усе вище перераховане вірно.

26. Специфічний паротит викликається збудниками:

1. туберкульозу.

2. сифілісу.

3. актиномікозу.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

27. Провідними факторами в розвитку паротиту є:

1. тривала операція.

2. знижена секреція слинних залоз.

3. похилий вік хворого.

4. зневоднювання.

5. усе вище перераховане вірно.

28. Особливості клініки паротиту визначаються:

1. багатством іннервації в області особи.

2. багатством кровопостачання обличча.

3. анатомічною будовою привушної слинної залози.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

29. Розрізи при оперативному лікуванні паротиту виконують:

1. відповідно лангерівським лініям.

2. залежно від кровопостачання тканин обличча.

3. залежно від ходу гілок лицьового нерва.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

30. Особливістю клінічного перебігу гострого паротиту є:

1. рання поява гіперемії шкіри й флюктуація.

2. пізня поява симптомів інтоксикації.

3. пізня поява гіперемії шкіри й флюктуації.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

1. Класифікація остеомієліту:

1. гострий.

2. хронічний.

3. специфічний.

4. неспецифічний.

5. усе вище перераховане вірно

2. Класифікація остеомієліту:

1. гематогенний.

2. післятравматичний.

3. первинно-хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

3. За етіологічною ознакою остеомієліт розрізняють:

1. неспецифічний і специфічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. гострий і хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

4. Залежно від шляхів проникнення збудників інфекції в кістку виділяють остеомієліт:

1. неспецифічний і специфічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. гострий і хронічний.

4. ендогенний і екзогенний.

5. усе перераховане вище вірно.

5. Залежно від механізму виникнення розрізняють остеомієліт:

1. вогнепальний.

2. післятравматичний.

3. післяопераційний.

4. контактний остеомієліт.

5. усе перераховане вище вірно.

6. Післятравматичний остеомієліт:

1. є наслідком вогнепальних поранень із ушкодженням кістки.

2. розвивається при відкритих переломах.

3. може виникнути при оперативнім лікуванні закритих переломів, інших операціях на костях.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

7. За клінічним плином остеомієліт розрізняють:

1. гострий і хронічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. специфічний і неспецифічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

8. Гематогенний остеомієліт - це:

1. результат проникнення збудників гнійної інфекції в кістку по кровоносному руслу.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

4. первинно-хронічний - характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

5. усе перераховане вище вірно.

9. Первинно-хронічний остеомієліт:

1. результат проникнення збудників гнійної інфекції в кістку по кровоносному руслу.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

10. Остеомієліт поділяють на:

1. гострий.

2. підгострий.

3. хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

11. Локальний біль, набряк, гіперемія в області гомілки, кульгавість, стійка гіпертермія характерні для:

1. ревматоїдного артриту, перелому кісток гомілки.

2. пухлинного процесу, туберкульозу кісток гомілки.

3. гострого гематогенного остеомієліту, флегмони гомілки, бешихового запалення.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе перераховане вище не вірно.

12. Локальний біль, набряк, гіперемія в області гомілки, кульгавість, стійка гіпертермія не характерні для:

1. гострого гематогенного остеомієліту.

2. флегмони гомілки.

3. туберкульозу кісток гомілки.

4. бешихового запалення.

5. усе перераховане вище вірно.

13. Постійний локальний біль, що підсилюється при навантаженні на кінцівку, набряк і гіперемія без чітких країв, гіпертермія характерна для:

1. ревматоїдного артриту.

2. перелому кісток гомілки.

3. гострого гематогенного остеомієліту.

4. пухлинного процесу.

5. флегмони гомілки.

14. Постійний локальний біль, що підсилюється при навантаженні на кінцівку, набряк і гіперемія без чітких країв, погано купіруєма гіпертермія характерна для:

1. ревматоїдного артриту.

2. перелому кісток гомілки.

3. гострого гематогенного остеомієліту.

4. туберкульозу кісток гомілки.

5. бешихового запалення.

15. При підозрі на гострий гематогенний остеомієліт і запалення м'яких тканин необхідно провести клінічне обстеження, за винятком:

1. визначення симптому крепітації.

2. огляд, пальпація гомілки.

3. перкусія кістки поза зоною гіперемії.

4. перкусія по осі кістки.

5. визначення місцевої температури.

16. При підозрі на гострий гематогенний остеомієліт і запалення м'яких тканин необхідно провести клінічне обстеження, за винятком:

1. огляд, пальпація гомілки.

2. перкусія кістки поза зоною гіперемії.

3. визначення симптому крепітації.

4. перкусія по осі кістки.

5. визначення обсягу рухів у близькому суглобі.

17. При підозрі на гострий гематогенний остеомієліт і запалення м'яких тканин необхідно провести клінічне обстеження, за винятком:

1. огляд, пальпація гомілки.

2. перкусія кістки поза зоною гіперемії.

3. визначення абсолютної й відносної довжини кінцівки.

4. перкусія по осі кістки.

5. визначення місцевої температури.

18. Для гострого гематогенного остеомієліту характерно наступна клінічна картина, за винятком

1. підвищення локальної температури в зоні поразки.

2. наявності щільного утвору, що відбувається з кістки.

3. різка болючість при пальпації в зоні поразки.

4. різкої болючості при перкусії кістки поза зоною поразки.

5. болючості при перкусії по осі кістки.

19. Для гострого гематогенного остеомієліту характерно наступна клінічна картина, за винятком:

1. підвищення локальної температури в зоні поразки.

2. різкої болючості при пальпації в зоні поразки.

3. зменшення абсолютної довжини кінцівки.

4. різкої болючості при перкусії кістки поза зоною поразки.

5. болючості при перкусії по осі кістки.

20. Для гострого гематогенного остеомієліту характерно наступна клінічна картина, за винятком:

1. підвищення локальної температури в зоні поразки.

2. різкої болючості при пальпації в зоні поразки.

3. різкої болючості при перкусії кістки поза зоною поразки.

4. флюктуації.

5. обмеження рухів у найближчому суглобі.

21. Для бешихового запалення на відміну від гострого гематогенного остеомієліту характерно:

1. наявність щільного утвору, що відбувається з кістки, зменшення абсолютної довжини кінцівки.

2. різка болючість при пальпації в зоні поразки, підвищення локальної температури в зоні поразки.

3. різка болючість при перкусії кістки поза зоною поразки, флюктуація.

4. болючість при перкусії по осі кістки, обмеження рухів у найближчому суглобі.

5. усе перераховане вище вірно.

22. Для екстреної діагностики гострого гематогенного остеомієліту використовуються характерні зміни в аналізах крові:

1. лейкоцитоз підвищене ШОЕ.

2. лейкопенія й моноцитоз.

3. зниження гемоглобіну й кількості еритроцитів.

4. нормальне ШОЕ й нормальний лейкоцитоз.

5. еозинофілія й лімфопенія.

23. Для екстреної діагностики бешихового запалення використовуються зміни в аналізах крові:

1. лейкоцитоз.

2. лейкопенія.

3. підвищення ШОЕ.

4. нормальне ШОЕ.

5. нормальний гемоглобін.

24. При підозрі на гострий гематогенний остеомієліт необхідно провести екстрені дослідження:

1. рентгенографію.

2. магнітно-резонансну томографію.

3. УЗІ кістки.

4. артроскопію.

5. радіоізотопне дослідження.

25. Рентгенограма кісток кінцівки, виконана в перші дні захворювання дозволяє:

1. підтвердити діагноз гострого гематогенного остеомієліту.

2. виключити закритий перелом кісток.

3. запідозрити діагноз саркоми кістки.

4. запідозрити діагноз кісткового туберкульозу.

5. запідозрити діагноз лейкозу.

26. Для оцінки обсягу деструкції кістки при гострому гематогенному остеомієліті у дітей старшого віку рентгенологічне дослідження виконується в строки від початку захворювання:

1. 1 - 3 доба.

2. 10 - 14 доба.

3. 21 - 23 доба.

4. після 1 місяця.

5. усе вище перераховане не вірно.

27. Рентгенологічні симптоми, що свідчать про наявність гострого гематогенного остеомієліту:

1. деструкція кісткової тканини.

2. патологічний перелом.

3. наявність секвестру.

4. стовщення й склероз кістки.

5. усе вище перераховане вірно.

28. Рентгенологічні симптоми, що свідчать про наявність гострого гематогенного остеомієліту:

1. патологічний перелом.

2. периостальна реакція.

3. наявність секвестру.

4. стовщення й склероз кістки.

5. усе вище перераховане вірно.

29. При підозрі на гострий гематогенний остеомієліт дільничний педіатр призначає:

1. амбулаторне обстеження.

2. консультацію артролога й ревматолога.

3. планову госпіталізацію в хірургічне відділення.

4. екстрену госпіталізацію в хірургічне відділення.

5. консультацію фтизіатра.

30. У випадку гострого гематогенного остеомієліту в дитини старшого віку показане екстрене оперативне лікування:

1. артроскопія.

2. трепанація кістки.

3. коритоподібна резекція кістки.

4. секвестректомія.

5. усе перераховане вище не вірно.

31. Первинно-хронічний остеомієліт - це:

1. склерозуючий остеомієліт Гарре.

2. альбумінозний остеомієліт Олльє.

3. абсцес Броді.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

32. Атипові форми остеомієліту:

1. склерозируючий остеомієліт Гарре.

2. альбумінозний остеомієліт Олльє.

3. абсцес Броди.

4. сифілітичний і туберкульозний.

5. усе вище перераховане вірно.

33. Хронічний остеомієліт - це:

1. результат гематогенного гострого остеомієліту після прориву гною через м'які тканини й обмеження процесу у кістці.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. результат проникнення збудників з вогнища запалення, що локалізується в тканинах зуба або пародонта.

4. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

5. усе вище перераховане вірно.

34. Післятравматичний остеомієліт:

1. обумовлений травмою.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. результат проникнення збудників з вогнища запалення, що локалізується в тканинах зуба або пародонта.

4. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

5. усе вище перераховане вірно.

35. Одонтогенний остеомієліт:

1. обумовлений травмою.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. результат проникнення збудників з вогнища запалення, що локалізується в тканинах зуба або пародонта.

4. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

5. усе вище перераховане вірно.

36. Патоморфологічні форми остеомієліту:

1. гострий і хронічний.

2. гематогенний і післятравматичний.

3. фіброзний і флегмонозний.

4. екзогенний і ендогенний.

5. антибіотичний і післярадіаційний

37. Що називається остеомієлітом:

1. гнійне запалення окістя, кісткової тканини, кісткового мозку.

2. туберкульозна поразка кісток.

3. гнійне запалення фасціальних просторів кінцівок.

4. специфічне запалення кісткової тканини.

5. гнійне запалення суглобової сумки.

38. Виберіть правильну комбінацію відповідей класифікації остеомієліту в залежності від шляху інфікування: а) гематогенний; б) неспецифічний; в) негематогенний: травматичний, вогнепальний, контактний; г) специфічний; д) гематогенний: гострий, первинний хронічний, вторинний хронічний; е) негематогенний: гострий, хронічний.

1. в, д.

2. б, г.

3. д, е.

4. а, в.

5. усе вище перераховане вірно.

39. Які з перерахованих місцевих клінічних проявів свідчать про запущені випадки гострого гематогенного остеомієліту: а) гіперемія шкіри; б) деформація кістки; в) поява симптому флюктуації; г) утвір ділянки некрозу шкіри; д) утвір гнійної нориці. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. а, в, д.

2. в, г, д.

3. а, г, д.

4. а, б, д.

5. б, в, д.

40. Які з перерахованих хірургічних прийомів найбільш доцільні при лікуванні хворого з гострим гематогенним остеомієлітом: а) тільки розкриття флегмони; б) розкриття флегмони й розтин окістя; в) трепанація на протязі ураженої кістки; г) резекція ураженої кістки; д) декомпресійне дренування кісткового каналу. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. б, в, д.

2. б, г, д.

3. в, г, д.

4. а, в, д.

5. а, в, г.

41. Який з перерахованих найбільш раціональний обсяг хірургічних маніпуляцій при лікуванні хронічного остеомієліту: а) висічення нориць; б) остеоперфорація; в) секвестректомія; г) розкриття флегмони; д) пластику кісткової порожнини; е) тривале активне промивне дренування. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. в, г, д, е.

2. б, в, г, д.

3. а, в, д, е.

4. а, в, г, е.

5. а, б, д, е.

42. Кардинальними симптомами хронічного остеомієліту є: а) висока температура; б) рецидивуючий характер захворювання; в) пульсуючий біль; г) наявність секвестральної коробки, секвестру; д) поява нориць. Виберіть правильну комбінацію відповідей:

1. б, в, д.

2. а, б, в.

3. а, в, д.

4. б, г, д.

5. вірні всі.

43. Емболічна теорія виникнення гематогенного остеомієліту запропонована:

1. Дерижановим.

2. Леснером.

3. Генке.

4. Гриньовим.

5. Піроговим.

44. Гострий гематогенний остеомієліт частіше зустрічається у:

1. дорослих.

2. літніх.

3. дітей і підлітків чоловічої статі.

4. дітей і підлітків жіночої статі.

5. стать та вік не впливають.

45. Основна сторона гострого гематогенного остеомієліту - реактивність організму, була освітлена роботами:

1. Ленснера.

2. Дерижанова.

3. Генке.

4. Гриньова.

5. Кохера.

46. Найчастіше при гострому гематогенному остеомієліті вражається:

1. епіфіз.

2. метафіз.

3. епіфізарний хрящ.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

47. Первинно-хронічний остеомієліт розвивається при:

1. низькій вірулентності флори й зниженій реактивності організму.

2. високій вірулентності флори й високій реактивності організму.

3. низькій вірулентності флори й високій реактивності організму.

4. високій вірулентності флори й зниженій реактивності організму.

5. усе вище перераховане вірно.

48. До факторів ризику розвитку остеомієліту належить:

1. наявність вогнищ хронічної інфекції.

2. наявність металоостеосинтезу, носіння протезного ортопедичного апарату.

3. судинна недостатність.

4. невропатії, цукрового діабету.

5. усе вище перераховане вірно.

49. До факторів ризику розвитку остеомієліту належить:

1. наявність вогнищ хронічної інфекції.

2. внутрішньовенне введення лікарських і наркотичних засобів без дотримання правил асептики.

3. хронічний гемодіаліз.

4. серповидноклетинна анемія.

5. усе вище перераховане вірно.

50. Джерелом інфекції в організмі, що сприяє розвитку гострого гематогенного остеомієліту, можуть бути:

1. каріозні зуби.

2. пупкова рана.

3. хронічний тонзиліт.

4. діабетичні виразки.

5. усе вище перераховане вірно.

51. Інфікування немовлят стафілококовою інфекцією, що сприяє розвитку гострого гематогенного остеомієліту відбувається:

1. у родильних будинках.

2. від матері, що годує.

3. через повітря та предмети, що оточують, білизну.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

52. У дітей старшого віку біль в ураженій кістці:

1. найперший і найбільш яскравий симптом захворювання.

2. у перші години біль ниючого характеру.

3. швидко підсилюється, розпирає.

4. підсилюється при найменших рухах, тому дитина щадить уражену кінцівку.

5. усе вище перераховане вірно.

53. Тому що в немовлят болючий поріг підвищений (відзначити невірна відповідь):

1. вони менш чутливі до болю.

2. вони більш чутливі до болю.

3. болючий симптом менш яскравий.

4. при обмацуванні ураженого ділянки можливий крик, занепокоєння.

5. кінцівка "бовтається як батіг".

54. Термін остеомієліт був запропонований в 1831 році:

1. Дерижановим.

2. Леснером.

3. Генке.

4. Гриньовим.

5. Рейно.

55. Визначення гематогенний остеомієліт запропонував:

1. Дерижанов.

2. Леснер.

3. Генке.

4. Шассеньяк.

5. Рейно.

56. Диференційну діагностику гострого гематогенного остеомієліту слід проводити з:

1. системними інфекціями іншого походження.

2. асептичним інфарктом кістки.

3. запальними захворюваннями шкіри й м'яких тканин.

4. невропатичними захворюваннями суглобів.

5. усе вище перераховане вірно.

57. Диференційну діагностику гострого гематогенного остеомієліту слід проводити з:

1. переломами.

2. подагрою.

3. ревматизмом.

4. ревматоїдним або інфекційним поліартритом.

5. усе вище перераховане вірно.

58. Диференціальну діагностику гострого гематогенного остеомієліту слід проводити з:

1. третинним сифілісом.

2. туберкульозом кістки.

3. пухлиною кістки.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

59. Форми гострого остеомієліту за Т. М. Краснобаєвим (1939):

1. токсична (адинамічна).

2. септикопіємічна (важка).

3. місцева (легка).

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

62. Специфічний остеомієліт викликається наступними збудниками, за винятком:

1. туберкульозу.

2. сифілісу.

3. лепри.

4. бруцельозу.

5. золотистого стафілококу.

63. Найбільш часта локалізація гострого гематогенного остеомієліту:

1. метафіз.

2. епіфіз.

3. діафіз.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

64. При гострому гематогенному остеомієліті найбільш часто уражаються:

1. довгі трубчасті кістки.

2. плоскі кістки (лопатка, здухвинна).

3. короткі трубчасті кістки (фаланги).

4. однаковою мірою й ті й інші.

5. усе вище перераховане вірно.

65. Гематогенний остеомієліт - це:

1. екзогенна форма остеомієліту, що виникає після травм або нагноєння м'яких тканин, що прилягають до кістки.

2. запалення кісткового мозку, компактної й трубчастої частин кістки, окістя й навколишніх м'яких тканин.

3. гнійне запалення всіх елементів суглобу.

4. гнійне запалення навколосуглобової синовіальної сумки.

5. усе вище перераховане вірно.

66. Післятравматичний остеомієліт - це:

1. екзогенна форма остеомієліту, що виникає після травм або нагноєння м'яких тканин, що прилягають до кістки.

2. запалення кісткового мозку, компактної й трубчастої частин кістки, окістя й навколишніх м'яких тканин.

3. гнійне запалення всіх елементів суглобу.

4. гнійне запалення навколосуглобової синовіальної сумки.

5. усе вище перераховане вірно.

67. Гематогенний остеомієліт найбільше часто вражає наступні вікові групи населення, за винятком:

1. немовлят.

2. юнаків.

3. дітей у віці 7-15 років.

4. старих.

5. дітей до 7 років.

68. Гематогенним остеомієлітом частіше хворіють:

1. дівчинки.

2. хлопчики.

3. однаково часто й ті й інші.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

69. Актуальність проблеми гематогенного остеомієліту полягає в тому, що:

1. нерідко переходить у хронічну форму.

2. призводить до повної втрати працездатності.

3. призводить до часткової втрати працездатності.

4. приводить до інвалідності.

5. усе вище перераховане вірно.

70. Фактори, що сприяють розвитку гострого гематогенного остеомієліту:

1. вік.

2. стать.

3. наявність вогнища ендогенної інфекції (фурункул, карбункул, садно, хронічний тонзиліт).

4. переохолодження, травми.

5. усе вище перераховане вірно.

71. Основним фактором, що викликає розвиток гематогенного остеомієліту є:

1. травматичний.

2. мікробний.

3. імунологічний.

4. статевий.

5. усе вище перераховане вірно.

72. Механізм розвитку гематогенного остеомієліту:

1. флегмона кісткового мозку - субперіостальний абсцес – міжм'язова флегмона - утвір нориці.

2. утвір нориці – міжм'язова флегмона - субперіостальний абсцес - флегмона кісткового мозку.

3. утвір нориці - флегмона кісткового мозку - міжм'язова флегмона - субперіостальний абсцес.

4. с субперіостальний абсцес - флегмона кісткового мозку - утвір нориці - міжм'язова флегмона.

5. усе вище перераховане не вірно.

73. При розвитку гематогенного остеомієліту мікроорганізми проникають й фіксуються, викликаючи початок гнійного процесу в:

1. метафізі.

2. діафізі.

3. епіфізі.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

74. При гематогенному остеомієліті гнійний процес поширюється в напрямку:

1. від діафізу до метафізу.

2. від метафізу до діафізу.

3. від епіфізу до метафізу.

4. від епіфізу до діафізу.

5. від метафізу до епіфіза.

75. Запалення й розплавлювання кісткового мозку при гематогенному остеомієліті виникає за рахунок:

1. влучення й фіксації мікроорганізмів у капіляри метафіза.

2. тромбозу капілярів гнійником й змертвінням кісткових балок.

3. поширення запалення від метафізу до діафізу.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

76. Субперіостальний гнійник при гематогенному остеомієліті утворюється за рахунок:

1. влучення й фіксації мікроорганізмів у капіляри метафізу.

2. тромбозу капілярів гнійником й змертвіння кісткових балок.

3. поширення запалення від метафізу до діафізу.

4. поширення гною через систему гаверсових каналів під окістя і її відшарування від кістки.

5. усе вище перераховане вірно.

78. Клініка септико-піемічної форми гематогенного остеомієліту:

1. Захворювання починається з підйому температури тіла до 39-40°С; виражені симптоми інтоксикації: озноб, головний біль, повторна блювота, іноді марення й втрата свідомості, можлива гемолітична жовтяниця. Місцеві зміни розвиваються досить швидко: у перші 2 доби з'являються сильні локалізовані болі, кінцівка набуває вимушене положення (болюча контрактура), активні рухи в ній відсутні, пасивні - різко обмежені; швидко наростає набряк м'яких тканин; шкіра над вогнищем поразки гіперемована, напружена, нерідко виражений венозний малюнок, місцева температура підвищена; часто розвивається артрит прилягаючих суглобів: спочатку серозний, а потім гнійний.

2. Переважають симптоми, обумовлені запальним процесом у кістці й м'яких тканинах; загальний стан може бути середньої ваги або навіть задовільним.

3. Захворювання розвивається блискавично, переважає важка картина гострого сепсису з бурхливим початком: протягом першої доби наростають явища важкого токсикозу, що супроводжуються гіпертермією, менінгіальними симптомами, втратою свідомості й судорогами, що змінюються адинамією; критично знижується АТ, розвивається гостра серцево-судинна недостатність. Поява місцевих ознак значно відстає за часом від загальних симптомів захворювання, що утрудняє його діагностику й проведення своєчасної, адекватної терапії.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

79. Клініка місцевої форми гематогенного остеомієліту:

1. Захворювання починається з підйому температури тіла до 39-40°С; виражені симптоми інтоксикації: озноб, головний біль, повторна блювота, іноді марення й втрата свідомості, можлива гемолітична жовтяниця. Місцеві зміни розвиваються досить швидко: у перші 2 доби з'являються сильні локалізовані болі, кінцівка набуває вимушене положення (болюча контрактура), активні рухи в ній відсутні, пасивні - різко обмежені; швидко наростає набряк м'яких тканин; шкіра над вогнищем поразки гіперемована, напружена, нерідко виражений венозний малюнок, місцева температура підвищена; часто розвивається артрит прилягаючих суглобів: спочатку серозний, а потім гнійний.

2. Переважають симптоми, обумовлені запальним процесом у кістці й м'яких тканинах; загальний стан може бути середньої ваги або навіть задовільним.

3. Захворювання розвивається блискавично, переважає важка картина гострого сепсису з бурхливим початком: протягом першої доби наростають явища важкого токсикозу, що супроводжуються гіпертермією, менінгіальними симптомами, втратою свідомості й судорогами, що змінюються адинамією; критично знижується АТ, розвивається гостра серцево-судинна недостатність. Поява місцевих ознак значно відстає за часом від загальних симптомів захворювання, що утрудняє його діагностику й проведення своєчасної, адекватної терапії.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

80. Клініка токсичної (адинамічної) форми гематогенного остеомієліту:

1. Захворювання починається з підйому температури тіла до 39-40°С; виражені симптоми інтоксикації: озноб, головний біль, повторна блювота, іноді марення й втрата свідомості, можлива гемолітична жовтяниця. Місцеві зміни розвиваються досить швидко: у перші 2 доби з'являються сильні локалізовані болі, кінцівка набуває вимушене положення (болюча контрактура), активні рухи в ній відсутні, пасивні - різко обмежені; швидко наростає набряк м'яких тканин; шкіра над вогнищем поразки гіперемована, напружена, нерідко виражений венозний малюнок, місцева температура підвищена; часто розвивається артрит прилягаючих суглобів: спочатку серозний, а потім гнійний.

2. Переважають симптоми, обумовлені запальним процесом у кістці й м'яких тканинах; загальний стан може бути середньої ваги або навіть задовільним.

3. Захворювання розвивається блискавично, переважає важка картина гострого сепсису з бурхливим початком: протягом першої доби наростають явища важкого токсикозу, що супроводжуються гіпертермією, менінгіальними симптомами, втратою свідомості й судорогами, що змінюються адинамією; критично знижується АТ, розвивається гостра серцево-судинна недостатність. Поява місцевих ознак значно відстає за часом від загальних симптомів захворювання, що утрудняє його діагностику й проведення своєчасної, адекватної терапії.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

81. Попередній діагноз гематогенного остеомієліту ставиться на підставі:

1. скарг хворого.

2. анамнезу захворювання.

3. об'єктивного обстеження.

4. додаткових методів обстеження.

5. усе вище перераховане вірно.

82. Діагностична програма при гострому гематогенному остеомієліті враховує наступні дані:

1. клінічні.

2. лабораторні.

3. рентгенологічні.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

83. Ранньою рентгенологічною ознакою (на 2-3 день від початку захворювання) гострого гематогенного остеомієліту є:

1. періостит.

2. стовщення й деформація м'яких тканин, що оточують кістку.

3. відшарування окістя.

4. вогнище деструкції кісткової тканини.

5. усе вище перераховане вірно.

84. Рентгенологічно гострий гематогенний остеомієліт у немовлят може бути виявлений:

1. до кінця 1тижня.

2. на 2-3 день.

3. не раніше 16 дню від початку захворювання.

4. через 2-3 місяці.

5. взагалі не виявляються.

85. У дітей старшого віку рентгенологічні ознаки періоститу виявляються:

1. до кінця 1 тижня.

2. на 2-3 день.

3. не раніше 16 дню від початку захворювання.

4. через 2-3 місяці.

5. взагалі не виявляються.

86. Найбільша периостальна реакція при гематогенному остеомієліті рентгенологічно спостерігається:

1. при діафізарному ураженні.

2. метафізарному ураженні.

3. епіфізарному ураженні.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

87. Найменша периостальна реакція при гематогенному остеомієліті рентгенологічно спостерігається:

1. при діафізарному ураженні.

2. метафізарному ураженні.

3. епіфізарному ураженні.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

88. Клінічна картина гострого гематогенного остеомієліту залежить від:

1. виду й вірулентності збудника.

2. віку хворого.

3. локалізації й поширеності процесу.

4. преморбідного стану імунітету.

5. усе вище перераховане вірно.

89. Гострий гематогенний остеомієліт:

1. зустрічається головним чином у дитячому віці, причому близько 30% дітей занедужують у віці до 1 року.

2. зустрічається в дорослих і є рецидивом захворювання, перенесеного в дитячому віці.

3. найбільш часта локалізація поразки - довгі трубчасті кістки, рідше плоскі й короткі.

4. спостерігається множинна поразка костей.

5. усе вище перераховане вірно.

90. 30 % дітей занедужують гострим гематогенним остеомієлітом у віці:

1. до 1 року.

2. до 10 років.

3. від 10 до 15 років.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

91. Для локалізації вогнища гострого гнійного остеомієліту в епіфізі характерні наступні клінічні ознаки, за винятком:

1. частіше зустрічається у дітей до 2-3 років.

2. рентгенологічні ознаки виявляються раніше, ніж при інших формах.

3. дитина щадить кінцівку, відзначається змушене її положення (псевдопарез).

4. пальпація й пасивні рухи ураженої кінцівки викликають різку болючість.

5. запалення ніколи не поширюється на суглоб і параартикулярні тканини.

92. Лікування гострого гематогенного остеомієліту спрямоване на:

1. вплив на макроорганізм.

2. вплив на мікроорганізм.

3. вплив на вогнище інфекції.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

93. Лікування гострого гематогенного остеомієліту, що спрямоване на макроорганізм включає наступні заходи, за винятком:

1. боротьба з інтоксикацією.

2. корекція порушень гомеостазу.

3. адекватна антибіотикотерапія.

4. симптоматична терапія.

5. підтримка енергетичного балансу.

94. Лікування гострого гематогенного остеомієліту, спрямоване на макроорганізм включає наступні заходи, за винятком:

1. боротьба з інтоксикацією.

2. корекція порушень гомеостазу.

3. введення гаммаглобуліну (антистафілококового).

4. симптоматична терапія.

5. підтримка енергетичного балансу.

95. Лікування гострого гематогенного остеомієліту, спрямоване на мікроорганізм включає наступні заходи:

1. боротьба з інтоксикацією й корекція порушень гомеостазу.

2. адекватна антибіотикотерапія й введення гаммаглобуліну (антистафілококового).

3. симптоматична терапія й підтримка енергетичного балансу.

4. підвищення імунорезистентності.

5. усе вище перераховане вірно.

96. Лікування гострого гематогенного остеомієліту, спрямоване на вогнище інфекції включає наступні заходи:

1. іммобілізація й фізіотерапевтичне лікування.

2. трепанація медулярного каналу й дренування по Родену.

3. періосттомія й дренування гнійника.

4. розкриття й дренування флегмони.

5. усе вище перераховане вірно.

97. Лікування гострого гематогенного остеомієліту, спрямоване на вогнище інфекції включає наступні заходи, за винятком:

1. іммобілізація й фізіотерапевтичне лікування.

2. трепанація медулярного каналу й дренування по Родену.

3. періосттомія й дренування гнійника.

4. розкриття й дренування флегмони.

5. уведення гамаглобуліну (антистафілококового).

98. Лікування гострого гематогенного остеомієліту у фазі флегмони кісткового мозку:

1. іммобілізація й фізіотерапевтичне лікування.

2. перфоративна трепанація медулярного каналу й дренування по Родену.

3. періосттомія й дренування гнійника.

4. розкриття й дренування флегмони.

5. уведення гамаглобуліну (антистафілококового).

99. Лікування гострого гематогенного остеомієліту у фазі субперіостального абсцесу:

1. іммобілізація й фізіотерапевтичне лікування.

2. перфоративна трепанація медулярного каналу й дренування по Родену.

3. періосттомія й дренування гнійника.

4. розкриття й дренування флегмони.

5. уведення гамаглобуліну (антистафілококового).

100. Лікування гострого гематогенного остеомієліту у фазі флегмони м'яких тканин:

1. іммобілізація й фізіотерапевтичне лікування.

2. перфоративна трепанація медулярного каналу й дренування по Родену.

3. періосттомія й дренування гнійника.

4. розкриття й дренування флегмони, постійний промивний дренаж.

5. уведення гамаглобуліну (антистафілококового).

101. Хронічний (вторинний) гематогенний остеомієліт характеризується:

1. наявністю місцевого запально-некротичного вогнища.

2. кісткової порожниною із гноєм.

3. атрофічними грануляціями.

4. секвестрами.

5. усе вище перераховане вірно.

102. У результаті триваючого утворення кісткової тканини при хронічному гематогенному остеомієліті (відзначити неправильну відповідь):

1. внутрішня стінка кісткової порожнини значно частіше перетворюється в компактну кісткову речовину.

2. значно рідше в губчату кісткову речовину.

3. значно частіше в губчату кісткову речовину.

4. гнійні фокуси можуть мати кілька крапкових зовнішніх отворів, що з’єднуються із норицевими каналами в м'яких тканинах.

5. при добре функціонуючій нориці періост потовщується, склерозується.

103. При хронічному гематогенному остеомієліті:

1. стінки нориць вкриті грануляціями, що виділяють раньовий секрет.

2. при скупченні секрету в порожнинах і при недостатньому його відтоку запальний процес у м'яких тканинах загострюється.

3. у період ремісії грануляції в м'яких тканинах і періості рубцюються, у рубцевих тканинах можливі відкладання солей кальцію й розвиток оссифікуючого міозиту.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

104. Основним методом лікування хронічного гематогенного остеомієліту є:

1. оперативне.

2. консервативне.

3. комбіноване.

4. не вимагає призначення лікування, проходить самостійно.

5. усе вище перераховане вірно.

105. Оперативне лікування хронічного гематогенного остеомієліту спрямоване на:

1. висічення нориць.

2. трепанація кістки з розкриттям кісткової порожнини, її пластику.

3. видалення гною й секвестректомія, обробка розчинами антисептиків.

4. усе вище перераховане вірно.

5. Усе вище перераховане не вірно.

106. Для остеомієліту Гарре (атипова форма отеомієліту) характерно (вибрати неправильну відповідь):

1. сповільнена запальна поразка кісток.

2. стовщення кістки.

3. відсутність нориць і секвестрів.

4. гіперостоз і остеосклероз із концентричним звуженням кістковомозкового каналу.

5. деструктивне вогнище в кортикальному шарі кістки, що містить серозний або слизисто-білковий ексудат.

107. Для остеомієліту Олльє (атипова форма отеомієліту) характерно:

1. сповільнена запальна поразка кісток.

2. стовщення кістки.

3. відсутність нориць і секвестрів.

4. гіперостоз і остеосклероз із концентричним звуженням кістковомозкового каналу.

5. деструктивне вогнище в кортикальному шарі кістки, що містить серозний або слизисто-білковий ексудат.

108. Клінічні прояви гострого вогнепального остеомієліту не залежать:

1. від розповсюдження поразки.

2. ступеня роздрібленості кісток, відшарування окістя.

3. ушкодження м'язів, нервів, судин.

4. забруднення рани мікрофлорою, розвитку якої сприяють численні кишені й великі ділянки некрозу тканин.

5. віку й статі потерпілого.

109. Провідну роль у розвитку гострого вогнепального остеомієліту відіграють:

1. локалізація вогнища.

2. стан реактивності організму.

3. психічний стрес.

4. недостатня хірургічна обробка рани.

5. усе вище перераховане вірно.

110. Ранні гнійно-запальні ускладнення при гострому вогнепальному остеомієліті пов'язані з:

1. прогресуючим гнійним розпадом кісткового мозку й загальними септичними явищами.

2. загостренням захворювання.

3. локалізацією деструктивного процесу поза кістковомозкового каналу, в основному навколо кісткових уламків від сторонніх предметів.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

111. Пізні гнійно-запальні ускладнення при гострому вогнепальному остеомієліті пов'язані з:

1. прогресуючим гнійним розпадом кісткового мозку й загальними септичними явищами.

2. загостренням захворювання й локалізацією деструктивного процесу поза кістковомозкового каналу, в основному навколо кісткових уламків і сторонніх предметів.

3. віком і статтю потерпілого.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

112. Гострий післятравматичний остеомієліт за етіологією, патогенезом й клінічною картиною нагадує:

1. вогнепальний.

2. атиповий.

3. гематогенний.

4. специфічний.

5. усе вище перераховане вірно.

113. Розвиток післятравматичного остеомієліту не пов'язаний з:

1. мікробним забрудненням рани високовірулентною інфекцією.

2. неадекватним оперативним лікуванням.

3. переохолодженням макроорганізму.

4. дефектами іммобілізації.

5. використанням місцевого остеосинтезу при відкритих переломах.

114. Розвиток післяопераційного остеомієліту пов'язаний з:

1. переохолодженням хворого в операційній.

2. технікою операції й порушенням правил асептики.

3. наявністю гнійного процесу поблизу кістки.

4. травмою після операції.

5. порушенням обміну речовин після операції.

115. Механізм розвитку післятравматичного остеомієліту:

1. флегмона кісткового мозку - субперіостальний абсцес – міжм'язова флегмона - утвір нориці.

2. інфіковане травмування кістки та передлежачих м'яких тканин - гнійний періостит - хронізація процесу - залучення кістковомозкового каналу в процес удруге – псевдосеквестри.

3. сповільнена запальна поразка кісток - перевага склеротичних процесів - звуження або повне закриття кістковомозкового каналу - веретеноподібне стовщення діафіза кістки - рідкий утвір секвестрів.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

116. За клінічним плину післятравматичний остеомієліт буває:

1. гострим і хронічним.

2. гематогенним і лімфогенним.

3. екзогенним і ендогенним.

4. первинним і вторинним.

5. усе вище перераховане вірно.

117. Для клінічної картини гострої фази післятравматичного остеомієліту характерні наступні ознаки, за винятком:

1. прогресуюча інтоксикація, гіпопротеінемія.

2. висока температура, озноб.

3. інтермітуюча лихоманка.

4. розвиток вторинної анемії.

5. розвиток флегмони м'яких тканин, тромбофлебіти.

118. Хронічна фаза післятравматичного остеомієліту характеризується наступними клінічними ознаками, за винятком:

1. інтермітуюча лихоманка.

2. прогресуюча інтоксикація, гіпопротеінемія.

3. місцеві ознаки запалення поступово стихають.

4. утвір секвестрів.

5. очищення й грануляція ран.

119. Ускладнення післятравматичного остеомієліту:

1. поразка сусіднього суглоба, псевдоартроз.

2. контрактури, деформації.

3. атрофія м'язів.

4. скорочення й деформація кістки.

5. усе вище перераховане вірно.

120. Діагноз післятравматичного остеомієліту ставиться на підставі:

1. скарг хворого.

2. об'єктивного обстеження.

3. лабораторних даних.

4. рентгенологічного обстеження.

5. усе вище перераховане вірно.

121. Рентгенологічні ознаки післятравматичного остеомієліту (вибрати неправильну відповідь):

1. стовщення й деформація м'яких тканин, що оточують кістку; періостит, відшарування окістя.

2. остеопороз.

3. з'їденість і стоншення кінців кістки.

4. дрібні вогнища деструкції.

5. наявність секвестрів.

122. Лікування післятравматичного остеомієліту в гострій фазі включає наступні заходи, за винятком:

1. ретельна санація й адекватне дренування гнійної рани.

2. розкриття й дренування гнійних кишень.

3. адекватна антибіотикотерапія.

4. фіксація перелому (позавогнищевий остеосинтез).

5. інфузійно-трансфузійна терапія.

123. Лікування післятравматичного остеомієліту в хронічній фазі включає наступні заходи, за винятком:

1. видалення секвестрів.

2. радикальна санація.

3. фіксація перелому (позавогнищевий остеосинтез).

4. операції по заміщенню дефекту кісток і м'яких тканин.

5. інфузійно-трансфузійна терапія й антибіотикотерапія.

124. Найбільш частими ускладненнями під час оперативного лікування остеомієліту є:

1. кровотеча з кісткової порожнини.

2. нагноєння рани.

3. некроз м'язового шматка, використаного для пластики кісткової порожнини.

4. некроз шкірного шматка.

5. усе вище перераховане вірно.

125. Після ангіни у дитини 7 років з’явився біль в ділянці верхньої третини лівого стегна. Температура до 40 ° 3. Об’єктивно: набряк м’яких тканин лівого стегна, різкий біль при пальпації. Лейкоцитоз 19,6х10 г/л. Який найбільш імовірний діагноз?

1. гематогенний остеомієліт.

2. флегмона підшкірної клітковини стегна.

3. бешихове запалення.

4. абсцес підшкірної клітковини стегна.

5. запальний інфільтрат.

126. Дівчинка 3 років доставлена в дитяче хірургічне відділення. Стан важкий. Пульс 126 уд/хв. Температура 40,3 є 3. Захворіла 3 дні тому, коли на фоні повного здоров'я піднялась температур 1. При огляді - нижня кінцівка зігнута в коліні, дещо приведена досередини, пасивні рухи в колінному та кульшовому суглобі болючі, Пальпація нижньої третини лівого стегна також викликає різку занепокоєність хворої. Гіперемії на шкірі немає. Регіонарні лімфовузли не збільшені. Імовірний діагноз:

1. туберкульоз стегнової кістки.

2. ревматизм.

3. тифозне ураження лівої стегнової кістки.

4. остеосаркома.

5. гострий гематогенний остеомієліт.