12.2. Особливості та перспективи використання логістики в Україні

Сьогодні, за оцінками спеціалістів, питома вага логістичних витрат у собівартості продукції в Україні досягає 40%, в той час як у Західній Європі ця цифра становить 12-13%, а в Японії ці витрати знижені до 6%. Недивлячись на те, що за останні 5 років інтерес до логістики зріс, вітчизняні інвестори не хочуть вкладати гроші в цю галузь. З 30 великих логістичних операторів, які працюють сьогодні на українському ринку, українських компаній всього 7.

Розглянемо причини, які стримують впровадження логістики у практику. По-перше, це відсутність правової юридичної бази, спеціалістів та центрів їх професійної підготовки. По-друге, загальна економічна ситуація з невирішеними питаннями власності. Не сприяють швидкому пересуванню вантажів вітчизняні дороги та митне розтаможення, а також нерозвинена інфраструктура –відсутність транспортних терміналів, сервісних центрів. Процес ефективної логістики виробничих і торгових підприємств вимагає розвинутої системи підтримки транспортно-складських процесів, яка включає також інформаційне, фінансове, технічне та сервісне забезпечення. Перелік послуг повинен бути достатньо широким та комплексним. На жаль, вітчизняні оператори надають обмежений перелік послуг та мають обмежені інвестиційні можливості.

Однак багато великих українських компаній створюють свої логістичні відділи. Наприклад, компанія «Укрпродукт» створила логістичний відділ, з якого незабаром виросла фірма «Укрпродуктлогистик». Якщо б у кожній галузі з виробників виділилося хоча б декілька логістичних компаній, вони могли б створити хорошу базу для обслуговування своїх областей.

Що стосується структури ринку логістичних послуг, то за даними Української логістичної асоціації у 2001 році сектор транспортних перевезень становив 90%, сектор складування – 8% та 2% – сектор комплексних логістичних послуг. У 2006 році транспортна логістика становила 75%, складська логістика – 12%, сектор комплексних логістичних послуг – 10% та управління ланцюгом поставок – 3%.

Ланцюг поставок – це інтеграція діяльності виробничого підприємства з постачальниками, дистриб’юторами, логістичними операторами і споживачами з метою оптимізації переміщення матеріального потоку та підвищення ефективності діяльності всіх учасників ланцюга поставок. За сучасного стану конкурентної боротьби все більшою мірою конкурують не окремо виробники, а цілі логістичні ланцюги поставок

На логістичні процеси поширюється поглиблення спеціалізації за рахунок використання стратегії аутсорсингу – передачі виконання окремих функцій стороннім організаціям. Так, в Україні на аутсорсинг виробники відводять 30% послуг на складське зберігання. У торгівельних організаціях співвідношення приблизно 50% на 50% – і доставка, і зберігання. У міжнародних перевезеннях 90% припадає на аутсорсинг. Пояснюється це тим, що транснаціональні корпорації, які доставляютиь продукцію, вводять жорсткі обмеження на логістичні витрати.

Реалізація логістичних процесів, зокрема функціонування логістичної інфраструктури, значною мірою залежить від кваліфікації менеджерських кадрів. За результатами досліджень у Польщі [11] до основних завдань і обов’язків менеджера з логістики належать:

• нав’язування контактів з клієнтом у сфері відповідної діяльності,

• контроль та спостереження за реалізацією замовлень з погляду терміновості, якості та витрат,

• управління виробництвом з точки зору повного задоволення потреб клієнта,

• контроль стану складів,

• співпраця з постачальниками, підготовка замовлень,

• опрацювання і управління потребами клієнтів,

• моніторинг реалізації контактів,

• моніторинг витрат і термінів з точки зору виконання плану.