2.3. Класифікація норм права в залежності від функціональної ролі

По функціональній ролі в механізмі правового регулювання норми права класифікують:

а) отправні, первинні і похідні (доповнюючі і конкретизуючі). Перші визначають основи правового регулювання суспільних відносин, а другі конкретизують їх. При допомозі цих норм визначаються цілі (мета), завдання, принципи, направлення, правові поняття і категорії. Всі ці норми неоднорідні. Серед них можна виділити: норми-начала, нор-ми-принципи; норми-аксіоми; норми-презумпції; норми-дефініції;

б) норми — правила поведінки. Це норми безпосереднього регулювання поведінки людей і суспільних відносин. Вони вказують на взаємні права і обов'язки суб'єктів, умови їх реалізації, вид і міру реакції (санкції) держави по відношен ню до правопорушника.

Норми — правила поведінки поділяються іноді на регулятивні і охоронні. Охорона соціальних цінностей при допо­мозі норм права — це також спосіб регулювання, тому такі норми можна назвати і регулятивними;

в) загальні і спеціальні. Ці норми відрізняються за ступенем загальності і об'ємом (сферою) дії. Наприклад, в Кримінальному кодексі і в інших кодексах є дві частини: загальна і особлива. В першій частині закріплюються загальні норми, а в другій — конкретні норми¹⁷.

2.4. Класифікація правових норм по предмету правового регулювання

Такі норми іноді називають галузеві норми права. До них відносять: конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, кримінальні, процесуальні тощо.

Ці норми поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочуючі і рекомендуючі.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки¹⁸.

Існує чотири способи впливу на поведінку суб'єктів через механізм правового регулювання: І) державно-владний (або імперативний), направлений на забезпечення юридичних обов'язків, встановлених державою; 2) автономний — дозволяє самим суб'єктам встановлювати юридичні права і обов'язки і їх виконувати; 3) заохочуючий — цей метод стимулює бажану і необхідну для держави і суспільства, соціально-позитивну і активну діяльність і поведінку; 4) рекомендуючий — він пропонує найбільш доцільну з позицій держави і суспільства поведінку. Відповідно із цими методами норми права класифікуються на:

імперативні норми — це категоричні норми, які обов'язкові для всіх;

диспозитивні норми — вони приписують варіант поведінки, але при цьому вказують суб'єктам можливість в межахзаконних засобів врегулювати її на свій розсуд;

заохочувальні норми — надають можливість різним суб'єктам стимулювати позитивну соціально-активну поведінку.

Наприклад, в Кодексі законів про працю закріплені норми, які передбачають оголошення подяки, премії за добру роботу; рекомендуючі — це такі норми, які рекомендують різним суб'єктам займатись тією чи іншою підприємницькою діяльністю.