1.2. Внутрішня структура правової норми

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повин­на виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми — ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв'язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини правових норм тісно пов'язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспіль­них відносин взаємні права й обов'язки; передбачає фактичні обста­вини, за яких ці права й обов'язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура — внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох її складових еле­ментів — гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при на­явності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза — переду­мова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовід­носин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно окреслює коло суб'єктів відносин, яких диспозиція "пов'язує" взаєм­ними правами й обов'язками. Тим самим за допомогою гіпотези пе­редбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосо­вується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови гіпотези поділяються на прості та складні. Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується юридична норма. Якщо гіпотеза пов'язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гі­потези є альтернативна гіпотеза. Її подібність до інших складних гі­потез полягає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови здійснення правової норми. Але для вступу норми права в дію досить однієї з наведених у ній фактичних обставин.

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казу­альні (від слова "казус" — випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках. Казуальна гіпотеза пов'язує реалізацію юридичної норми з окреми­ми, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможли­во відобразити за допомогою абстрактної гіпотези⁶.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елемен­том, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов'язують і за­бороняють.

Диспозиції, що уповноважують, надають суб'єктам право на здій­снення передбачених у них позитивних дій, визначають той чи інший варіант їхнього можливого, дозволеного поводження. Ці диспозиції містять слова "вправі", "має право", "може".

Диспозиції, що зобов'язують, покладають на суб'єктів обов' язок здійснення визначених в нормі позитивних дій, наказують здійснити той чи інший варіант належного поводження. Ці диспозиції містять слова "зобов' язаний", "повинен", " підлягає".

Диспозиції, що забороняють, містять заборону здійснення визна­чених в нормі протиправних дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція містить вимогу утримуватися від певного варіанта негативного по­водження, що законом визнається правопорушенням. Як правило, ці диспозиції містять слова "забороняється", "не вправі", "не може", " не допускається".

За способом викладення диспозиція може бути прямою (прямо вказує на права й обов'язки), альтернативною і бланкетною. Альтер­нативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин ва­ріювати свою поведінку в межах, встановлених нормою. Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відси­лаючи суб'єкта реалізації до інших правових норм.

У разі порушення диспозиції правової норми вступає в дію перед­бачена даною нормою санкція⁷.

Санкція юридичної норми — це її третій, заключний елемент, у якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізично­го, психічного і т. п. характеру, які настають для особи, що поруши­ла диспозицію цієї норми.

Санкції юридичних норм розрізняються насамперед по галузевій приналежності (кримінально-правові, адміністративно-правові, дис­циплінарні, цивільно-правові). За характером несприятливих для по­рушника наслідків санкції підрозділяються на правовідновлюючі й штрафні (каральні).

Залежно від ступеня визначеності санкції юридичних норм підроз­діляються на абсолютно-визначені, відносно-визначені та альтерна­тивні.

Абсолютно-визначені санкції точно вказують міру покарання, що повинна бути застосована в разі порушення цієї норми.

Відносно-визначені санкції встановлюють нижчу і вищу чи тільки вищу межі заходу державного впливу на правопорушника. Наприк­лад, санкції норм Особливої частини Кримінального кодексу вира­жені формулами: "карається позбавленням волі на строк від... до... років", "карається позбавленням волі на строк до... років".

Альтернативні санкції дозволяють вибрати з двох чи кількох можливих варіантів заходу державного впливу якийсь один — най-відповідніший конкретним обставинам скоєного правопорушення. Наприклад, "карається позбавленням волі на термін до... років, чи виправними роботами на той самий термін, чи зняттям з посади".

Таким чином, структура правової норми є логічно узгодженою, її внутрішня будова зумовлена фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих еле­ментів, реально виражених у нормативно-правових актах. Кожний з названих елементів має у структурі правової норми своє особливе місце і призначення. Структура юридичної норми як логічний зв'язок гіпотези, диспозиції і санкції в узагальненому виді може бути вираже­на формулою: "якщо — то — інакше".

Структура юридичної норми, закріпленої в нормативному акті, похідна від структури відповідних суспільних відносин і виступає як закономірна реальність правової системи конкретного суспільства⁸.