3. Системний підхід у безпеці життєдіяльності

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані і взаємозумовлені. І якщо необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній – системний аналіз.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат.

Під компонентами системи розуміють не лише матеріальні об’єкти, а й зв’язки між ними. Система, одним із елементів якої є людина називається ерготичною.

Системи мають свої властивості, яких немає і не може бути у елементів, що складають її. Ця властивість систем називається емерджентністю і лежить в основі системного аналізу.

Завданням БЖД є вивчення всіх можливих потенційних небезпек та забезпечення таких умов, за яких вони не реалізуються.

Перелік можливих небезпек великий (понад 150 найменувань), тому їх звели в номенклатуру.

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за конкретними ознаками.

В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та ін.).

Приклад номенклатури небезпек за алфавітним порядком:

1. Алкоголь. 2. Аномальна температура, вологість, тиск повітря. 3. Аномальне освітлення.

4. Блискавки. 5. Вакуум. 6. Вибухи та вибухові речовини. 7. Висота. 8. Вібрація. і т.ін.

З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.

Приклад таксономії (класифікації) небезпек:

- за походженням (природні, техногенні, екологічні, соціальні, політичні та ін.)

- за локалізацією ( літосфера, гідросфера, атмосфера, космос);

- за наслідками ( втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, смертельні випадки);

- за збитками ( соціальна, технічна, екологічна);

- за сферою прояву (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича, військова тощо);

- за структурою ( прості, складні, похідні);

- за характером дії на людину (активні (дія на людину через різні види енергії) та пасивні (активуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, колючі, ріжучі нерухомі елементи, нерівності поверхні, ухили, підйоми тощо).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину - природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек — виявлення типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Для ідентифікації небезпек, розробки способів і методів захисту людини від дії різних небезпек використовується системний аналіз.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності – це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі "Л-ЖС" чи на рівні компонентних складових її та їх вплив на самопочуття, здоров’я та життя людини.

Сама сутність дисципліни БЖД вимагає використання системно-структурного підходу.

Системний підхід – методологічний напрям у науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження і конструювання складно організованих об’єктів, систем різних типів і класів.

Вирішуючи питання безпеки необхідно знайти комплексне ви­рішення проблеми, орієнтуючись не на окремий елемент, а на забезпе­чення стабільності всієї системи, враховуючи надійність зв'язків між її елементами. Для цього застосовують методи оцінки ризику здійснення несприятливої події - теорію вірогідності, принципи системного аналізу, яких виділяють чотири. Перший - процес прийняття рішення залежить від чіткого формулювання кінцевої мети. Другий - наявна проблема яв­ляє собою єдине ціле - систему, в якій необхідно виявити взаємозв'язки, щоб отримати конкретне рішення. Третій - аналіз всіх можливих аль­тернативних шляхів досягнення мети. Четвертий - цілі безпеки окремих елементів не повинні суперечити цілям безпеки всієї системи.

Системний підхід виконує евристичні функції (прискорює процес вирішення задачі, за рахунок побудови моделі процесу вирішення цієї задачі), фіксуючи не­достатність старих, традиційних методів дослідження та дозволяє створювати нові. Його застосовують для підготовки рішень склад­них проблем військового, політичного, соціального, економічного, наукового, технічного напрямків з метою знаходження шляхів їх альтернативного вирішення. Системний аналіз базується на теорі­ях дослідження операцій та черговості, методах експертних оцінок. Його технічною основою є обчислювальні машини, інформаційні системи. Коли існує одна чітка мета, ступінь досягнення якої можна оцінити на основі одного критерію, використовують методи матема­тичного програмування.

Перші методологічні принципи такого підходу до загальної те­орії систем були запропоновані Л. Берталанфі. У 1972 р. у Лаксенбурзі, поблизу Відня, був створений міжнародний інститут приклад­ного системного аналізу, який веде наукові дослідження в галузі міжнародного співробітництва, охорони довкілля, освоєння ресурсів Світового океану.

Системний підхід в аналізі безпеки людини полягає у виявленні причин, що викликають небажані результати, дозволяє передбачи­ти наслідки дії небезпечних і шкідливих чинників у різноманітних сферах діяльності. У будь-якій діяльності формуються дві основні сфери - гомосфера (зона, в якій здійснюється виробнича діяльність) та ноксосфера (зона, в якій проявляється небезпека). Суміщення цих сфер неприпусти­мо, бо це різко підвищує кількість нещасних випадків - травм, ава­рій, катастроф. їх необхідно обов'язково розділити у часі і просторі за допомогою дистанційного управління процесами - автоматизації, роботизації, певними позначками, умовними знаками. Це дозволяє виключити або, принаймні, зменшити дію небезпечного чинника на людину.

Основна властивість небезпеки - потенційність, тобто скритість, можливість проявитися за певних умов. Проявлення небезпеки - ак­туалізація, яка частіше всього є результатом незнання, необізнаності, недисциплінованості, невихованості. Саме з-за цього люди, знаючи про небезпеку діють невірно, актуалізуючи її, тобто створюють умови для прояву травм, професійних захворювань.

Системний підхід є теоретичною і методологічною основою системного аналізу. Це означає, що під час дослідження проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей, їх варто вивчати без відриву від екологічних, економічний, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен із цих елементів здійснює вплив на інший, і всі вони перебувають у складній залежності. Вони впливають на рівень життя, здоров’я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У свою чергу, від рівня життя, здоров’я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежить стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку такої культури. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв’язків у системі "Л-ЖС" є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, а передусім важливий засіб у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.

Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки певної системи, а й для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

У БЖД вивчають систему "людина-життєве середовище".

У своїй життєдіяльності людина, керуючись визначеною метою, взаємодіє з навколишнім середовищем і дістає конкретний результат. Щоб досягти максимального узгодження результатів з поставленою метою, вводяться зворотні зв’язки для коригування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з'являються шкідливі і небезпечні фактори, що діють на неї. Тоді до системи вводиться захист людини (система охорони праці). Нині актуальним є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист цього середовища від людини і виробництва. На систему діють за відомих умов фактори НС. Система мусить за цих обставин непохитно функціонувати і забезпечувати захист людини.

Функціонування системи "Л-ЖС" має гарантувати досягнення таких цілей:

• одержання необхідного для людини результату діяльності;

• безпеки людини;

• недопущення появи або зменшення до припустимих значень дії вражаючих, небезпечних і шкідливих факторів, щоб вони не призвели до втрати працездатності і погіршення здоров’я людини;

• зменшення негативного впливу життєдіяльності людини на навколишнє середовище і залучення необхідних заходів для його захисту.

Вражаючи фактори – фактори життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людині, так і системам її життєзабезпечення, призводять до матеріальних збитків.

Шкідливі фактори – фактори життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні фактори - фактори життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень та інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

За своїм походження небезпечні та шкідливі фактори можуть бути фізичні (механічні, термічні, радіаційні, електромагнітні), хімічні (хімічні речовини), біологічні (патогенні мікроорганізмі та продукти їх життєдіяльності та макроорганізми), психофізіологічні (напруження фізичних і психічних сил людини), соціальні (травми внаслідок соціальних, воєнних конфліктів, терористичних акцій, екстремальних ситуацій криміногенного характеру, соціальні хвороби, комп'ютери та Інтернет).

Людина є одним з елементів зазначеної системи, в якій під терміном "людина" розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

(Чинники, які визначають реакцію людини на небезпеку)

Людині притаманний цілий комплекс безумовних рефлексів, якими вона підсвідомо відповідає на небезпеки, що сприяє її самозбереженню. Захисні реакції людини сприяють підвищенню захищеності її від різних небезпек, в тому числі і виробничих. Високу надійність функціонування організму людини та його біологічну здатність протидіяти небезпекам зумовлює її структурна надлишковість. Ця надлишковість створюється як в матеріальному плані (дублювання, здатність органів частково компенсувати функції інших, які вийшли з ладу), так і в інформаційному (резервування органів сприйняття, збереження та переробки інформації, її передачі).

Другим чинником, який визначає реакцію людини на небезпеку, є психофізіологічні якості та стани людини. Вони проявляються через чутливість людини до виявлення сигналів небезпеки, через її швидкісні можливості щодо реагування на такі сигнали, через її емоційні реакції на небезпеку тощо. Показники, які зумовлюють можливості людини виявляти небезпеку ситуації та адекватно реагувати на неї, залежать від її індивідуальних особливостей, зокрема від її нервової системи. На поведінку людини в небезпечній ситуації справляє вплив її психічний та фізичний стан. Стан тривоги сприяє швидшому виявленню небезпеки, а стан втоми, навпаки, знижує можливості щодо виявлення небезпеки та протидії їй.

Третій чинник. Здатність людини протидіяти небезпеці залежить від її професійних якостей та досвіду. Вміння безпечно працювати залежить від знання працівником своєї професії та правил безпеки праці, від життєвого досвіду, що дає можливість гнучко використовувати ці чинники для успішного та безпечного виконання роботи. Цьому сприяють і творчі можливості людини, які дають змогу знаходити нові шляхи, нові методи безпечного розв'язання трудової задачі в несподіваних ситуації.

Четвертий чинник. Можливість людини протистояти небезпеці, що визначається ступенем мотивації до праці та її безпеки. У різних людей рівень мотивації до виконання роботи та забезпечення її безпеки неоднаковий.

Отже, розглянуті чинники утворюють гнучку систему із взаємодоповненнями та взаємними компенсаціями, які сприяють надійності її існування та діяльності людини.

Життєве середовище другий елемент системи. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів – природного, соціального (соціально-політичного) та техногенного середовищ:

• природне середовище (земний грунт, повітря, водой­мища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо);

• соціальне, соціальне-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя);

• техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, сільськогосподарські рослини, домашні і свійські тварини тощо).

Природне середовище. За ступенем впливу життєдіяльності людини на довкілля вчені визначили в розвитку біосфери три етапи.

Перший – від виникнення життя на Землі до появи небезпечних для навколишнього природного середовища створених людиною промислових технологій (початок ХІХ ст.).

На цьому етапі існування всіх видів і форм життя в біосфері Землі забезпечувалося завдяки основним законам природи, тобто здійснювався природний екологічний круговорот.

Основними джерелами і причинами порушення найголовніших умов екологічного круговороту і законів природи на цьому етапі розвитку біосфери були фактори, зумовлені природними явищами (клімат, епідемії, повені та ін.), а також діяльність людини, яка ще не була пов'язана з використанням шкідливих виробництв.

Другий – період х ХІХ ст. до середини ХХ ст.. Характерною ознакою цього етапу був початок широкого використання людиною у процесі життєдіяльності надр Землі (кам'яне вугілля, руда тощо) та створення різних промислових технологій, що зумовило появу техногенних джерел небезпеки природного середовища.

Третій – друга половина ХХ ст. початок ХХІ ст. Великомасштабний розвиток енергетики, промисловості, сільського гос-ва, транспорту, військової справи призвів до руйнування біосфери в багатьох регіонах нашої планети і створення нового типу середовища мешкання людини – техносфери.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища – хімічне, радіоактивне, бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагніті поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмі людей патологічні явища, глибокі генетичні зміни.

Людська спільнота, керуючись знаннями про біосферу Землі, в інтересах самозбереження вимушена буде знайти ефективні засоби збереження і подальшого розвитку цивілізації.

Соціальне середовище. З одного боку людину оточує природне середовище, у ньому переважно діють закони природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, повені тощо.

З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють, людську спільноту, або соціум (від лат. socium – загальне, спільне).

Соціум – це специфічна система, що розвивається за своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом їх зв'язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не входять до цих груп.

Все це утворює соціальне, або соціально-політичне, середовище.

Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.