10

Лекція 6 Соціально-політичні небезпеки, їхні види та особливості. Соціальні чинники ризику

1. Соціально-політичні небезпеки, їх види та особливості.

2. Соціальні чинники ризику

Мета заняття: оцінити особливості впливу соціально-політичних небезпек на безпеку життєдіяльності людини

Література:

1. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: / Є.П.Желібо, В.В.Зацарний. Навч.посібн. - К.: Вид-во ВМУРЛУ, 2005. – с. 118-120

2. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльнготсі: /Є.П.Желібо, Н.М.Заверуха, В.В.Зацарний. Навч.посібн. – К.: Вид-во Каравела, 2001. -с.69-70, 191-203.

3. Ковжога С.О. Безпека життєдіяльності: /С.О.Ковжога, О.Д.Малько, А.М.Полєжаєв. Навч.посібн. – Харків: Вид-во Право, 2010. - с.129-133.

4. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: /В.М.Лапін. Навч.посібн. – К.: Вид-во Знання, 2007. -с.207-217.

5. Скобло Ю.С. Безпека життєдіяльності: / Ю.С.Скобло, Л.М.Тіщенко, В.Г.Цапко: Навч.посібн. – Вінниця: Вид-во Нова книга, 2000. – с. 176-181

6. Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: /О.П.Мягченко. навч.посібн. –К .: Вид-во Центр учбової літератури, 2011. -с.234-262.

7. Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності: / В.М.Ярошевська. Навч.посібн. – Київ: Вид-во Кондор, 2004. - с. 278-301.

8. Бедрій Я.І. Безпека життєдіяльності: /Я.І.Бедрій.Навч.посібн. - Львів: Вид-во Магнолія, 2007.- с.127-145.

9. Цапко В.П. Безпека життєдіяльності: / В.П.Цапко. Навч.посібн. - К.: Знання-Прес, 2003. - с.199-204.

1. Соціально-політичні небезпеки, їх види та особливості

Соціально-політичні небезпеки (конфлікти на міждержавному, міжнаціональному і міжрелігійному рівні, боротьба за владу). Дискримінація людини за певними ознаками

Соціально-політичні конфлікти — дуже гостра форма розв'язування суперечності між державами з використанням сучасних засобів враження, а також міжнаціональні кризи, які супроводжуються насильством. При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-політичні небезпеки.

Конфлікт — це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів. Джерело конфлікту — соціальна нерівність.

Конфлікти, що виникають у суспільстві, називаються суспіль­ними. Вони бувають: політичними, коли конфліктують політич­ні системи; соціальними — коли протистоять соціальні системи; економічними — коли стикаються інтереси економічних систем.

Суб'єктами суспільних конфліктів є люди, а об'єктами та жертвами таких конфліктів у більшості випадків стають та­кож люди.

Небезпеки соціально-політичного характеру частіше за все виникають унаслідок загострення конфліктів у суспільстві. При цьому існують дві форми перебігу конф­ліктів:

а) відкрита, коли конфлікт виражається у неприхованій, безпосередній боротьбі (страйки, заворушення, збройні конфлі­кти, масові заворушення та ін.);

б) закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба (диверсійні та терорис­тичні дії екстремістських угруповань, заколоти).

Основні типи конфліктів між людьми

за учасниками	за сферами	за характером
внутрішньособистісні міжособистісні між особою і суспільством між групами міждержавні	економічні політичні ідеологічні міжнаціональні релігійні побутові	справжні випадкові давні

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичного значення, якщо вони зачіпають міжнародні, кла­сові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини. Особливої гостроти набули міжетнічні конфлікти в країнах, де зазнала краху форма дер­жавного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття « соціально-політичний » конфлікт використовується й тоді, коли трапляються всередині держав громадянські війни, страйки та між державами — війни, партизанські рухи.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали способом його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на територію з боку групи, держави. Суб'єктами конфліктів можуть виступати окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, еко­номічні та інші структури; об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політич­них груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Виділяють такі шляхи розв’язання конфліктних ситуацій:

а) попередження конфлікту;

б) управління конфліктом;

в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

г) розв’язання конфлікту.

До головних методів вирішення конфлікту можна віднести слідуючи:

- втеча від конфлікту (наприклад, усунення з політичної арени того чи іншого політичного діяча; звільнення з роботи за власним бажанням одного з працівників; еміграція з країни; розірвання шлюбу тощо);

- відкладання вирішення конфлікту – одна із сторін тимчасово поступається позиціями, відходить від боротьби, зникає зі сфери конфлікту. Згодом, зібравшись з силами, вона заявляє про себе знову, конфлікт розгортається повторно і потребує вже зовсім інших підходів і методів;

- примирення сторін через посередника на основі зближення позицій.

Інколи залучаються слідчі чи погоджувальні комісії, авторитетні посередники, експерти;

- третейський розгляд або арбітраж – сторони добровільно передають свої претензії для розгляду авторитетній інституції, рішення якої має бути для кожної з них обов’язковим;

- переговори – самі конфліктуючі сторони обирають найбільш прийнятну процедуру, метод погодження інтересів, припиняють суперництво чи зіткнення інтересів до завершення переговорів.

Якщо вказані методи не дають бажаних результатів, світове товариство застосовує нетрадиційні методи для вирішення глобальних конфліктів – створення буферної зони між конфліктуючими сторонами, введення миротворчих сил, економічні санкції, воєнний удар тощо. При недосягненні бажаних результатів традиційними і екстраординарними методами на порядок денний ставиться питання про консенсус – досягнення відносної згоди конфліктуючих сторін з принципових позицій, що забезпечує тимчасову згоду й примирення.

Досягнення консенсусу не вирішує конфлікту, адже не знищує його чинників. Разом з тим консенсус пригашує конфлікт, дає змогу конфліктуючим сторонам зосередитись і обміркувати як власні, так і чужі інтереси та претензії. Це дає можливість прийняття позитивних, конструктивних рішень та дій, підійти до остаточного вирішення конфлікту.

Своєчасне нерозв’язання конфлікту може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у перенос­ному розумінні слова — останній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами. Війни на планеті забрали вже понад чотири мільярди людських життів. Кількість загиблих різко зростала внаслідок розвитку засобів знищення людей та розширення масштабів військових дій. Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екс­тремістських угруповань (тероризм). У наш час явище теро­ризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було надзвичайним явищем, то в наші дні щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобально­го характеру.

Тероризм (від латинського - страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей. Тероризм здійснюється окреми­ми особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політи­ки. Тероризм - антигуманний спосіб вирішення політичних про­блем в умовах протиборства, зіткнен­ня інтересів різних політичних сил, проявів нерівноправності у міждер­жавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, криміналь­ним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, при­гнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Інша класифікація терористичних актів:

• напад на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом заля­кування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супрово­джується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (полі­тична мотивація, вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для заляку­вання або в пропагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнен­ня певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один із найбільш радикальних за­собів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні те­рористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористич­них організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні знаходиться в іншій площині, можна відмітити «кримінальний тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на тери­торії України. Важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом.

Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськос­ті, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманіт­ність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника — це залишитися жи­вим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще — це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону те­рористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у край­ньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що ви­діляє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Дискримінація (лат. - розрізнення, розділен­ня) — навмисне приниження, обмеження або позбавлення прав певної групи осіб за будь-якою ознакою, що призводить до по­рушення прав людини. Дискримінація суперечить принципам Статуту ООН, заборонена рядом міжнародних дого­ворів. Поняття «дискримінація» розглядається і в міжнародному аспекті. Дискримінація в міжна­родних відносинах — незаконна практика держави, яка веде до обмеження прав органів, органі­зацій і громадян однієї держави порівняно з правами органів, організацій та громадян іншої держави з метою здобуття політич­них чи економічних переваг.

В тоталітарних державах дискримінація найчастіше прово­диться за ознаками раси, національності, статі, релігійних чи політичних поглядів, часто шляхом прийняття відповідного законодавства або фактичного здійснення дискримінації в по­всякденному житті чи насаджені расистської ідеології.

Україна проводить активну роботу, спрямовану на викорис­тання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захис­ту прав людини і боротьби з дискримінацією. В Україні на консти­туційному рівні заборонена будь-яка дискримінація людини.

Небезпеками соціально-політичного характеру можуть виникати в умовах натовпу (великого скупчення людей) при проведенні мітингів, процесій, будь-яких розважальних заходів.

Натовп – це контактна, зовнішньо-неорганізована спільнота людей, що вирізняється високим ступенем конформізму (відсутності особистої позиції) її індивідів, що діють дуже емоційно, одностайно і навіть агресивно. Поведінка людини в умовах натовпу дуже мало або зовсім не залежить від освітнього або культурного рівня осіб, що його утворюють.

Загальні властивості, характерні для натовпу:

• натовп складається з великої групи людей;

• натовп існує протягом досить короткого терміну;

• люди в натовпі розміщені досить щільно, у безпосередній близькості один від одного.

В умовах натовпу особистість втрачає індивідуальність і стає ніби частиною натовпу. У людей в умовах натовпу з'являється почуття незадоволеності, безвідповідальності та безкарності.

За характером поведінки натовп ділять на:

Випадковий – це група людей, увагу яких привернула якась подія (аварія, ДТП).

Експресивний - група людей, які згуртовані прагненням спільного висловлення своїх почуттів (радості, горя, протесту або солідарності) – мітинг, весілля, похорони та ін.

Конвенційний – група людей, що зібралась для масових розваг (футбол, концерт).

Діючий натовп ділиться на агресивний (самосуд розгніваних людей), панічний (масова втеча людей від несподіваної загрози, стихійного лиха, катастрофи), корисливий (пограбування магазину та ін.), повстанський (зумовлений обуренням людей проти влади, свавілля, утисків).

Незважаючи на злиття з "колективною душею" натовпу, кожна людина в ньому продовжує усвідомлювати себе суверенною особистістю і відчуває безпеку, яку нібито надає їх натовп. Відчуття цілковитої безпеки нерідко поєднується з відчуттям безвідповідальності, безкарності, вседозволеності. З іншого боку об’єднані в одне ціле, люди здатні на самопожертву, безкорисливість і героїзм, риси, яких вони поодинці ніколи не виявляють.

Натовп завжди може становити небезпеку як для оточення так і для тих, хто знаходиться в ньому.

Наприклад, футбольний матч (1982р.) з голландцями стадіон "Лужники" (Москва) - до кінця матчу залишилося кілька хвилин, люди почали рухатися на вихід, і в цей момент "Спартак" забиває гол. Уболювальники почали повертатися. На східцях утворилася пробка. У натовпі загинуло 66 чол. і травмовано 60. 1998р. – Червоноград (Львівська обл.) загинуло 4 школярів у тісняві кінотеатру, коли прийшли на перегляд фільму "Армагедон".

Натовп схильний піддаватися навіюванню. Механізм навіювання полягає в тому, що натовп утворюється з появою "ватажка", який має над ним необмежену владу, а секрет цієї влади в тому, що оточення бачить в ньому всі найкращі риси, якими б хотіли володіти багато хто: мужність, силу, стійкість, волю до боротьби і перемоги. Він для них ідеал, тож щоб він не говорив і не робив все викликало довіру. У сучасному суспільстві з ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей місце живих "ватажків" замінили абстрактні ідеї.