1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

1. Підстави застосування конфіскації визначені у ч. 6 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Таким чином, повноваження щодо конфіскації належать виключно судам відповідно до положень процесуального законодавства та Закону України «Про судоустрій Ук­раїни». Отже, конфіскація може бути здійснена тільки за рішенням суду, а справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачена конфіскація приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, з урахуванням положень п. 4 ст. 55 Закону України «Про власність», конфіскацією майна «є безоплатне його вилучення на користь держави у власника за рішенням (вироком) суду як санкція за вчинене правопорушення, що не пов'язане із зобов'язальним правом» (Рішення Конституційного Суду України у справі щодо приватизації державного майна від 1 липня 1998 p.; справах № 01/1501-97; № 1-8/98).

Конфіскація як вид покарання завжди є безоплатною. Особа, у якої конфісковано майно, не може вимагати отримання взамін якоїсь компенсації або передання їй іншого майна.

2. Положення ст. 354 ЦК відповідають змісту ст. 41 Конституції України. Конфіскацією завжди є санкція за вчинене правопорушення. Перелік правопорушень, за вчинення яких може застосовуватися конфіскація, встановлюється кримінальним, адміністративним та цивільним правом.

Правилом ст. 29 КпАП України передбачена можливість застосування конфіскації предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, яка полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності правопорушника, якщо інше не передбачено законом. З цього загального правила чинним адміністративним законодавством передбачені окремі винятки. Зокрема, відповідно до положень МК України окремі речі можуть вилучатися у доход держави й не у власника: так, у ст. 322 МК вказується на можливість конфіскації товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими схованками, що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю; транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. У такій ситуації законодавець виходив із того, що хоча власник майна не є винною особою у вчиненні митного правопорушення, але він мав вжити необхідних заходів та проявити належний рівень обачності, щоб попередити можливе правопорушення. При порушенні митним органом питання про конфіскацію предметів, що були безпосереднім об'єктом правопорушення (транспортні засоби, вантажі тощо), особи, які вважають ці предмети своєю власністю, можуть вирішувати питання про захист свого права шляхом пред'явлення позову про витребування цього майна. За змістом ст. 145 ЦК УРСР 1963 р. (відповідно, статей 387,388 ЦК України), зазначені предмети підлягають поверненню у тому разі, коли суд встановить, що до моменту їх пере­міщення через митний кордон вони вибули з володіння власника або особи, яка володіла ними на підставі закону чи договору, проти їх волі (див.: Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П. І. Шевчука. - К: Ін Юре, 2002. - С. 271).

Конфіскація майна передбачена як вид покарання за карний злочин (ст.51 КК України). Згідно із ст. 59 КК України як вид покарання за кримінальний злочин конфіскація майна може бути застосована у вигляді примусового безоплатного вилучення всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскації не підлягає майно, перелік якого визначений у додатку до КК України (Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком).

Кримінальним процесуальним законодавством передбачена також так звана спеціальна конфіскація, яка є мірою процесуального примусу, що розповсюджується на предмети, визнані речовими доказами за справою відповідно до ст. 78 КПК України, і застосовується на підставі ст. 81 КПК. Таке майно вилучається у винної особи та: або передається у доход держави, або знищується, або повертається потерпілій особі. З точки зору цивільного права, конфіскацією є вилучення лише такого майна, що належить винній особі, тому застосування такої міри процесуального примусу вирішується виключно судом.

Попереднім законодавством конфіскація як безоплатне вилучення майна у доход держави передбачалась як санкція за цивільне правопорушення, зокрема, при застосуванні наслідків недійсності правочину, у випадку недопущення реституції при вчиненні правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК УРСР 1963 p.). Новим законодавством конфіскація як вид стягнення за цивільно-правове порушення не передбачена, але правова конструкція коментованої статті не виключає такої можливості. Нині така конфіскація передбачена ст. 208 ГК України, у якій фактично відтворені положення ст. 49 ЦК УРСР.