Крім того є багато неурядових програм поза оон.

В Україні захист природи нормується Законом України „Про охорону навколишнього середовища”, прийнятим 25 червня 1991 р. доповненим 17 вересня 2008 р. (у цьому викладі чинний з 01.01.2009 р), а також статтею 24 закону "Про охорону праці". Як зазначено в законі, охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

У законі зазначені права та обов’язки органів влади і громадян, спрямовані на захист довкілля; спостереження та інформування про процеси у довкіллі; вимоги до контролю за станом довкілля та екологічна експертиза; увага приділена стандартизації та нормуванню в галузі охорони природи; регулювання природокористування; заходи попередження забруднень довкілля; положення про надзвичайні екологічні ситуації та умови виходу з них; відповідальність за порушення екологічного законодавства; міжнародні відносини України в галузі охорони довкілля.

У законі „Про охорону праці” є такі важливі положення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, придбані за кордоном, приймаються в експлуатацію за умови відповідності нормативам про охорону праці та охорону навколишнього середовища.

Забороняється застосовувати у виробництві шкідливі речовини, на які не розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації); методики аналізу, і які не пройшли токсикологічну експертизу.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності надто великої їх кількості, власник зобов’язаний завчасно повідомити орган державного нагляду за охороною праці, розробити та узгодити заходи щодо захисту здоров’я та життя працівників, населення та охорони навколишнього середовища.

2. Поняття хімічного складу об’єктів довкілля та основні підходи до аналізу

Хімічний склад об’єктів довкілля – це сукупність хімічних інгредієнтів (іонів, молекул, іонних асоціатів), які містяться в ґрунтах, водах та повітрі у твердому, розчиненому і газуватому стані.

Природні інгредієнти є певного якісного складу, їх концентрації наперед відомі (вміст у об’єкті є в певних межах). Тому аналітик може легко вибрати метод для аналізу природного інгредієнта.

Інгредієнти антропогенного походження потрапляють у довкілля внаслідок діяльності людини і промислових викидів, їхній вміст залежить від виробництва, технологічного процесу, є різним для різних виробництв. Якісний склад такого забруднювача можна оцінити, однак межі концентрацій треба попередньо встановити. У цьому випадку вибір методу аналізу ускладнюється.

Інгредієнти поділяють на консервативні та неконсервативні.

Консервативні – інгредієнти, які у відібраній пробі не змінюються протягом тривалого часу (SO₄^2-, Na⁺, N₂, Rn). Неконсервативні – змінюють концентрацію внаслідок протікання хімічних, фізико-хімічних та біологічних процесів у пробі. Таких інгредієнтів більшість (наприклад S₃O₃^2- окиснюється). Інгредієнти можуть перебувати у різних формах (НСО₃^- і СО₃^2-; H₂S і HS^-; Me(OH)ⁿ⁺_m). Перед аналізом на вміст неконсервативних інгредієнтів пробу після відбору консервують.

З точки зору екології інгредієнти бувають токсичні та нетоксичні. Токсичні інгредієнти при перевищенні граничнодопустимої концентрації (ГДК) спричинюють пригнічення життєдіяльності або загибель живих організмів. Нетоксичні – необхідні для розвитку живих організмів. Деякі природні хімічні речовини при перевищенні допустимого вмісту стають токсичними.

За вмістом речовини у довкіллі поділяють на головні, мікроелементи. Біогенні елементи необхідні для життєдіяльності.

У водах та в ґрунтах є неорганічні, органічних речовин та розчинені гази. Органічні речовини – низькомолекулярні сполуки, часто занесені стоками; гумусові розчинні речовини та комплекси гумусових речовин з важкими металами; поверхнево-активні речовини. Особливість органічних інгредієнтів полягає у, переважно, їхній невисокій стійкості.

Діапазон вмісту інгредієнтів у об’єктах довкілля коливається в широких межах: від десятків до 10^-5%, що дуже ускладнює їх визначення.

Форми знаходження елементів в об’єктах довкілля є різні.

• Зв’язані форми (важкорозчинні у ґрунті, у мулі). Це нерозчинні сполуки – оксиди, силікати, фосфати, гідрооксиди.

• Зависі та колоїдні частинки (у водах, у ґрунтовому розчині) часто містять гідрооксиди з адсорбованими мікроелементами.

• Розчинені форми – молекули, вільні іони, іонні асоціати, аквакомплекси, комплексні іони, гідроксокомплекси різного стехіометричного складу (так Fe²⁺ утворює 9 гідроксокомплексів).

• Атоми, молекули, іонні асоціати у повітрі.

Крім того, деякі інгредієнти змінюють свою форму залежно від кислотності середовища (у кислому середовищі переважає СО₂, Meⁿ⁺; у лужному – CO₃^2-, нерозчинний Me(OH)_n); від редокспотенціалу (у окисному – MnO₂, Fe(ОН)₃ у колоїдній формі або нерозчинні, а у відновному – Mn²⁺, Fe²⁺ у розчині), від пори року (влітку у воді переважає СО₃^2-, а взимку – НСО₃^-). Отже, змінюється і розчинність інгредієнтів.

Особливість хімічного складу інгредієнтів полягає в їхній значній лабільності, чого нема при аналізі технічних матеріалів.

Вміст елементів у ґрунтах та донних відкладеннях виражають вмістом їхніх оксидів у повітряно-сухій речовині [мг/кг], у воді – концентрацією [мг/дм³], у повітрі – вмістом у одиниці об’єму [мг/м³].

Особливості хімічного контролю об’єктів довкілля

Методи аналізу об’єктів довкілля повинні відповідати вимогам моніторингу за специфічністю, точністю, чутливістю, повинні враховувати присутності інгредієнтів, які заважають визначенню.

Етапи виконання аналізу: відбір проби, консервування, пробопідготовка, яка полягає у гомогенізації проби, її подрібненні, розчиненні або розкладанні проби, концентрування та за необхідності відокремлення інгредієнта, виконання аналізу, статистична обробка результатів аналізу.

Вибір методів аналізу об’єктів довкілля. Вміст інгредієнтів у довкіллі є в надзвичайно широких межах, тому для аналізу використовують різні методи. Вибір методу аналізу зумовлений як вмістом інгредієнта, так його агрегатним станом і формою знаходження, а також наявністю речовин, які заважають аналізу. На вибір методу аналізу впливають аналітичні можливості самого методу.

Хімічні (гравіметричний та титриметричний) методи аналізу застосовують для визначення головних елементів. Ці методи найдешевші і найточніші, але менше чутливі. Чутливіші, швидші у виконанні, але менш точні є фізико-хімічні методи – спектрофотометричні, методи полуменевої фотометрії, хроматографії. Рідше використовують високочутливі кінетичні та хемілюмінесцентні методи.

Можливість виконання аналізу безпосередньо на місці відбору є важливою характеристикою методу. Це, зокрема, стосується аналізу природних вод, хімічний склад яких може змінюватися в процесі транспортування та зберігання внаслідок перебігу різноманітних біологічних та фізико-хімічних процесів (визначення вмісту розчиненого кисню, компонентів карбонатної системи води, величини рН, окисного потенціалу), оскільки ці показники є лабільні. Для виконання використовують також експресні тест-методи з різноманітними індикаторними речовинами для напівкількісного аналізу.

Селективність методу аналізу дуже важлива, оскільки скорочує час аналізу для відокремлення інгредієнта від інших. Селективним є атомно-абсорбційне визначення важких металів, більшість хроматографічних методик, метод індуктивно-зв’язаної плазми.

Фізичні, хімічні та біологічні властивості об’єкта характеризують двома групами показників – інтегральними та індивідуальними. Інтегральні показники характеризують загальні властивості, як наприклад, визначення вмісту органічних речовин у воді, визначення вмісту солей у воді; вмісту нітрогену i карбону органічних речовин у ґрунті. Індивідуальні показники характеризують вміст конкретного інгредієнта.

Відбір проби, якщо він проведений правильно, зумовлює правильність проведення аналізу. Величина проби залежить від вмісту інгредієнта і від чутливості аналітичного сигналу.

Принципи відбору проби:

Проба повинна бути характерною для даного природного об’єкта у місці відбору, репрезентативною.

Відбір, транспортування та зберігання проби повинні забезпечити незмінність її складу.

Об’єм чи маса проби повинні забезпечити виконання аналізу.

Під час виконання аналізу вирішується низка завдань. Це з’ясування загального вмісту інгредієнта, який перебуває у різних формах та агрегатних станах, після переведення всіх його форм у одну розчинну. Визначення вмісту окремих форм інгредієнта.

Якщо вміст інгредієнтів дуже малий, то застосовують його концентрування. Часто необхідне відділення інгредієнта від інших речовин, які заважають визначенню.

Постійно розробляються нові методики визначення елементів у природних об’єктах, які характеризуються високою чутливістю та селективністю. Основними напрямками у розвитку методів аналізу є: визначення, у якому стані перебувають інгредієнти (іонний, зв’язаний у комплекси, в осаді), у яких ступенях окислення, у формі неорганічних сполук чи у складі органо-мінеральних сполук. Це завдання у ряді випадків дуже складне. Особлива увага приділяється аналізу особливо токсичних речовин.

Для виконання аналізу на місці відбору необхідна інструменталізація та автоматизація методів аналізу.

Стандартизація аналізу об’єктів довкілля

Для узгодження та можливої перевірки результатів аналізу, виконаних у різних лабораторіях, використовують стандартні методики. Вони описані та зареєстровані під певним шифром у Державних стандартах України (ДСТУ), у Міждержавних стандартах (ГОСТ), у Міждержавній організації по стандартизації (ISO). Стандарти визначають всі етапи виконання аналізу, від забору проби до рекомендованої методики. Наприклад: Визначення вмісту карбонатів. Об’ємний метод. ДСТУ ISO 10693-2001. Почвы. Метод определения обменной кислотности. ГОСТ 26484 – 85.