Ефективність банківського нагляду

Національного банку України ґрунтується на його адекватній правовій інфраструктурі, що охоплює такі три рівні:

• чинне законодавство — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. надає Національному банку України широкі офіційні права щодо здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. Ці права в удосконаленому вигляді викладені у новій редакції Закону України «Про Національний банк України», що дає змогу зробити висновок про наявність повномасштабного законодавчого процесу у зазначеній сфері;

• регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду інтерпретуючих вимог або обмежень для банків відповідно до її повноважень, які затверджуються постановами Правління Національного банку України;

• тимчасові роз’яснення, які використовуються службою банківського нагляду стосовно деталізації своїх дій відповідно до чинного законодавства або регулятивних правил і мають вигляд листів, телеграм тощо.

У Національному банку України вже почали створювати таку інформаційну систему банківського нагляду. Вона містить:

• статистичну звітність, отриману за допомогою системи «New-stat»;

• автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків» (далі — АІС «Досьє банків»);

• реєстр кореспондентських рахунків;

• єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (далі — ЄІС «Реєстр позичальників»).

Статистична звітність надходить до Національного банку за допомогою системи «New-stat», яка дає змогу користувачам одночасно отримувати інформацію. Службою банківського нагляду вже впроваджено 30 форм статистичної звітності, які всебічно відображають діяльність банків, а саме:

• стан кредитного портфеля (шість форм);

• регулювання діяльності банків (дев’ять форм), у тому числі:

• дотримання нормативів (дві форми);

• застосування заходів впливу (дві форми);

• формування резервів (п’ять форм);

— валютні операції (п’ять форм);

— активи й пасиви за строками погашення (одна форма);

— дані щодо акціонерів, афілійованих осіб, власників істотної участі (чотири форми, три з яких упроваджені в 2001 р.);

— зобов’язання банків (чотири форми);

— інформація про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії) банку (одна форма).

Основні шляхи поліпшення інформаційного забезпечення банківського нагляду такі:

1. підвищення якості інформації щодо фінансового стану банків з метою виявлення проблем, системних ризиків у їх діяльності на етапі раннього реагування;

1. підвищення достовірності інформації, що сприятиме прийняттю правильних управлінських рішень;

2. оптимізація кількості форм звітності шляхом об’єднання форм, близьких за економічним змістом, та формування їх як вихідних документів на базі існуючих файлів. При цьому обсяг інформації, кількість показників мають не скорочуватись, а навпаки — розширюватися. Зокрема, форму № 624 планується скасувати, а її показники включити до близької за економічною суттю форми № 604. Інформаційна база «New-stat» дає змогу конструювати форму № 301 із ширшим переліком показників і в подальшому скасувати її, не знизивши рівня інформаційного забезпечення банківського нагляду;

4) уніфікація форм звітності. Значення і методика розрахунку одного й того самого показника мають бути єдиними для всіх форм звітності;

5) конструювання нових вихідних форм на базі існуючих файлів. Робота у цьому перспективному напрямі вже ведеться. З’явиться можливість значно збільшити обсяг інформації щодо фінансового стану банків без запровадження нових форм звітності.

2. Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276. Дане Положення регулює процес планування та проведення інспекційних перевірок службою банківського нагляду Національного банку України банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Першочерговим завданням інспекційних перевірок є перевірка достовірності інформації, наданої банками у звітах, та оцінка спроможності керівництва банків дотримуватися відповідних положень, механізмів і процедур.

У результаті інспекційної перевірки, яку проводить інспектор чи інспекційна група, складається довідка про перевірку або звіт про інспектування.

Довідка про перевірку (інспектування) — документ довільної форми про результати тематичної чи спеціальної інспекційної перевірки, що складається відповідальним інспектором та не потребує затвердження.

Звіт про інспектування — документ єдиної форми про результати проведеного комплексного інспектування банку — юридичної особи, що складається керівником інспекторської групи та обов’язково затверджується керівником підрозділу інспектування.

Інспектор — службовець Національного банку, діяльність якого пов’язана з проведенням інспекційної перевірки; інспекційна група — група інспекторів, яким відповідно до посвідчення на перевірку доручається здійснити інспектування. Інспекційна перевірка — ви- їзна перевірка (інспектування) банку; комплексне інспектування (пе­ревірка) — інспекційна перевірка банку — юридичної особи, у процесі якої перевірці підлягають усі напрями діяльності банку в розрізі компонентів рейтингової системи CAMELS та за результатами якої виставляється комплексна рейтингова оцінка.

Інспектування банків може бути:

1. плановим — інспекційна перевірка, що здійснюється відповідно до плану, затвердженого в порядку, передбаченому Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок;

1. спеціальним — інспекційна перевірка за письмовим зверненням Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації, Координаційного комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України;

2. тематичним — інспекційна перевірка окремої сфери діяльності банку, його філії або іншої особи, що охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Об’єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку є: банки; філії банків; власники істотної участі в банку; юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, притаманних банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку.

Планова інспекційна перевірка банку здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.

Комплексні інспекційні перевірки банків здійснюються не частіше ніж один раз на рік і не рідше ніж:

• один раз на 12 місяців — незалежно від рейтингової оцінки системоутворювальні банки, державні банки та інші банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 3 до 10 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки I рівня), банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 1 до 3 % сукупних зобов’язань банків України, спеціалізовані банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України, банки, які мають істотну участь іноземних інвесторів у статутному капіталі в розмірі понад 50 % та зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки II рівня), які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS, а також інші банки, які отримали рейтингові оцінки «4» або «5» за системою CAMELS;

• один раз на 18 місяців — банки II рівня, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS, та інші банки, які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS

• один раз на два роки — банки, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS.

Перша комплексна інспекційна перевірка банку здійснюється не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії. Комплексним інспекційним перевіркам не підлягають банки, у яких Національний банк відкликав банківську ліцензію.

3. Попередній контроль базується на перевірці та аналізі звітності, що подають комерційні банки до НБУ (документальна ревізія).

Мета попереднього контролю — забезпечити перевірку дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ.

До вимог попереднього контролю належить:

• установлення контролю з боку НБУ за дотриманням банками установлених обмежень та вимог відповідно до розроблених періодичних форм звітності;

• проведення комплексного аналізу звітності банків та розрахунків їх економічних нормативів;

• створення інформаційної бази з метою використання її даних для прогнозування банківської діяльності та планування поточного контролю.

При попередньому контролі проводиться робота щодо:

• вивчення діяльності комерційних банків на основі балансів, довідок і спеціальних форм статистичної звітності;

• внесення пропозицій та проектів постанов НБУ про вжиття санкцій до банків, які систематично порушують чинне законодавство України, не виконують рекомендацій Національного банку України щодо дотримання встановлених стандартів й норма­тивів, поліпшення фінансового стану, несвоєчасно надають звіти й інформацію, допускають недостовірність статистичної звітності;

• контроль за виконанням комерційними банками вимог Національного банку України (інструкція № 20) щодо створення і формування капіталів страхування;

• контроль за виконанням регіональними управліннями Національного банку України та комерційними банками постанов Правління Національного банку України;

• забезпечення методичної та методологічної бази для проведення регіональними управліннями НБУ та департаментами банківського нагляду роботи щодо здійснення нагляду і регулювання діяльності комерційних банків;

• разом з іншими управліннями і структурними підрозділами банку вивчення й узагальнення практики застосування в банківській системі чинного законодавства України і нормативних актів НБУ, внесення пропозицій щодо їх удосконалення;

• виявлення комерційних банків, у яких порушуються встановлені стандарти і нормативи, мають місце платіжний дефіцит, нестача власних коштів; розроблення у зв’язку з цим системи упереджувальних заходів і методики раннього реагування на діяльність комерційних банків для використання іншими Департаментами банківського нагляду і регіональними управліннями Національного банку України у практичній роботі;

• створення інформаційного банку даних, аналітичних картотек про діяльність комерційних банків, картотеки «великих кредитів», «інсайдерів», застав, статутних капіталів і розроблення нормативних документів та методик управління ризиками;

• надання консультацій і роз’яснень підрозділам банківського нагляду регіональних управлінь НБУ з питань застосування упереджувальних заходів до кожного конкретного комерційного банку, механізму та інструментарію фінансової стабілізації і недопущення операційного дефіциту платіжного балансу;

• розроблення комп’ютеризованого звіту комерційних банків і підрозділів банківського нагляду регіональних управлінь НБУ для безвиїзного аналізу діяльності комерційних банків та використання в роботі іншими підрозділами банківського нагляду;

• підготовка аналітичних таблиць фінансового стану комерційних банків за звітний період, узагальнення результатів аналізу для інформування Правління Національного банку України, підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень іншими підрозділами банківського нагляду, структурами банку, керівними особами НБУ;

• підготовка загального аналізу діяльності і тенденцій розвитку банківської системи й кожного банку окремо для інформування Правління Національного банку України та використання в роботі підрозділів банківського нагляду;

• вивчення й упровадження досвіду центральних банків зарубіжних країн з питань створення національної банківської системи, банківського нагляду, організації економічного аналізу та контролю за дотриманням економічних нормативів діяльності комерційних банків.

Для виявлення проблем на ранніх стадіях розраховуються показники, які характеризують фінансову стабільність банку. При цьому оцінка здійснюється за такими критеріями:

1. Оцінка рівня капіталізації:

• адекватність регулятивного капіталу;

• адекватність регулятивного капіталу без нарахованих доходів;

• проблемні активи (за вирахуванням резервів за активними операціями) до регулятивного капіталу;

• нараховані доходи до регулятивного капіталу;

• основні засоби до регулятивного капіталу;

• відповідність запланованих темпів зростання з початку року;

• балансовий капітал;

• загальні активи;

• кредитний портфель.

2. Оцінка рівня ліквідності та платоспроможності:

• питома вага високоліквідних активів до загальних активів;

• відсоток покриття строкових активів строковими пасивами;

• сальдо між розміщеними і залученими коштами на міжбанківському ринку;

• стан платоспроможності.

3. Якість активів:

• частка недохідних активів у загальних активах;

• частка недохідних та малодохідних активів у загальних активах;

• відношення резерву під кредитні операції до кредитного портфеля;

• відношення резерву під операції з цінними паперами до загального портфеля цінних паперів;

• частка проблемних активів у загальних активах;

• частка проблемних кредитів у кредитному портфелі;

• частка негативно класифікованих кредитів у кредитному портфелі;

• відношення гарантій до кредитного портфеля.

4. Стабільність та якість ресурсної бази:

• частка зобов’язань у пасивах;

• частка залучених коштів до запитання в зобов’язаннях.

5. Стабільність ресурсної бази:

• рентабельність активів;

• чиста процентна позиція;